«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина ХІІ
13.08.2014
Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.
2.3.2. Персональний гумор у Корані: Авраам, Сара, Аллах.
Почнемо із постаті Авраама, який попри свою особливість у очах Аллаха, був не просто смиренним, але і міг «стібатись». Мова йде про дотепність, котру Авраам придумав, аби у гумористичному варіанті висміяти ідолів (їм дуже хотіли поклонятись ізраїльтяни).
«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина ХІ
12.08.2014
На черзі маємо третю із обраних культур – арабо-мусульманську. Акцент поставлено на феномені сміху та гумору, іронії та сарказму, а якщо точніше – як саме вони взаємодіють із мусульманськими релігійними уявленнями. Заглибитись у дану проблематику можна через Старий Завіт, Коран та деякі приклади художньої літератури. У арабо-мусульманській культурі образ Бога, що сміється, дещо відрізняється від радісного Ісуса у християнстві, а саме поняття гумору трактується теж інакше. В чому полягає така принципова різниця у двох авраамічних релігіях буде краще зрозуміло після ознайомлення з матеріалом. Отож, приємного вам прочитання та мудрих висновків!
«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина Х
11.08.2014
Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.
2.2.2. Можливе вирішення проблеми у Біблії, Апокрифі від Юди та аскетичному трактуванні
Вартує уваги і той факт, що про сміх Христа є згадка у неканонічній християнській традиції – в «Євангелії від Юди». Дане джерело не є таким, щоб на нього посилатись, бо Христос згідно тексту Юди є дещо іншим, порівняно з канонічною християнською традицією (як говорить Святе Письмо).
Розглядаючи питання апокрифу, побачимо, що даний текст має багато натяків на гностицизм, через що декотрі дослідники трактують «Євангеліє від Юди» як відверто антихристиянський твір (адже гностична течія засуджується Церквою).
«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина ІХ
10.08.2014
Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.
2.2.1. Варіативність позицій стосовно сміху/не-сміху Христа
Один з варіантів тлумачення сміху – сміх як спосіб звільнення від несвободи. У Богочоловіка Христа не було «зайвої» енергії, котра би мала бути звільнена. Саме тому, Христос не міг сміятись, - вважає С. Аверінцев. Сміх на його думку є подією динамічною – одночасним рухом розуму і нервових мускулів. Він говорить про сміх як неймовірної сили динаміку, наводячи за приклад метафору «вибух сміху»[1]. С. Аверінцев пояснює сміх як феномен, для творення котрого потрібні духовний та фізичний аспекти єства. Тому сміх є переходом, котрий веде до звільнення.
«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина VІІІ
09.08.2014
На черзі, мабуть, найцікавіший розділ, адже мова далі – про християнський вимір сміху: як і чому сміються, а може, якраз і не сміються християни. Розглядати будемо роль «сміху» та «гумору» у християнській культурі у період її «перед-історії» (час Старого Завіту) та періоді становлення і формування (від народження Христа і аж до часів Середньовіччя). Цікаво, що смисл та функціональне призначення визначених понять змінювались та трансформувались. Отож, вашій увазі – прослідкувати зміни у канонах сміху , котрі далі буде окреслено. Приємного вам прочитання та мудрих висновків!
«Феномен гумору та сміху в культурно-релігійному контексті» - частина VІІ
08.08.2014
Розділ ІІ. Феномен сміху та гумору у культурно-релігійному контексті.
2.1.3 Смерть і життя – їхня співвідносність у гуморі
Поряд з уявленнями про симпозіум як місце святкування, піднесення та відновлення духу, є також сприйняття симпозіумів у їхньому трагізмі, з його натяками на смерть. Тож далі ми розглянемо трагізм та інфантильність сміху через призму симпозіумних святкувань. Вони були пов’язані зі смертю: саме на симпозіумах сміх проявляв властивості фармакону – сміх може вбивати. Він набирає гранично допустимих норм, бо симпозіуми дають йому таку можливість.
