Браття й сестри,

Христос воскрес! Благодатної Пасхи!

Протягом століть Церква з великою радістю оспівує подію, яка є початком і основою її віри: «Господь життя помер, / але тепер, живий, тріумфує. / Так, ми впевнені: / Христос воістину воскрес. / О, Царю-переможцю, / змилуйся над нами» (Пасхальна секвенція).

Пасха – це перемога: життя над смертю, світла над темрявою, любові над ненавистю. Перемога, здобута дорогою ціною: Христос, Син Бога живого (пор. Мт 16,16), мусив померти, і то померти на хресті, після того як був несправедливо засуджений, зневажений і катований, і пролив усю свою кров. Як справжній Жертвенний Агнець, Він взяв на Себе гріхи світу (пор. Ів 1,29; 1Пт 1,18-19) і так визволив усіх нас, а разом з нами й усе створіння, з-під влади зла.

Але як же переміг Ісус? Якою силою Він раз і назавжди переміг давнього Супротивника, Князя цього світу (пор. Ів 12,31)? Що це за сила, якою Він воскрес із мертвих, не повертаючись до колишнього життя, а вступаючи у життя вічне і тим самим відкриваючи власним тілом перехід від цього світу до Отця?

Цією силою, цією могутністю є Сам Бог, Любов, яка творить і породжує, вірна до кінця Любов, Любов, яка прощає і спасає.

Христос, наш «Переможний Цар», боровся і переміг у своїй битві завдяки довірливому врученню себе волі Отця, Його задумові спасіння (пор. Мт 26,42). Так Він до кінця пройшов дорогою діалогу, не словами, а вчинками: щоб знайти нас, загублених, Він став тілом; щоб визволити нас, невільників, Він став невільником; щоб дати життя нам, смертним, Він дозволив убити себе на хресті.

Сила, якою Христос воскрес, є повністю ненасильницькою. Вона подібна до сили пшеничного зерна, яке, згнивши в землі, зростає, пробивається крізь грудки ґрунту, проростає і стає золотим колосом. Вона ще більше схожа до сили людського серця, яке, поранене кривдою, відкидає інстинкт помсти і, сповнене жалю, молиться за того, хто його скривдив.

Браття й сестри, це і є справжня сила, яка приносить мир людству, бо вона породжує шанобливі стосунки на всіх рівнях: між людьми, сім’ями, соціальними групами, народами. Вона не має на меті окремих інтересів, а спільне благо; вона не хоче нав’язувати власний план, а сприяти його задумові та здійсненню разом з іншими.

Саме так, воскресіння Христа є початком нового людства, це вхід у справжню обітовану землю, де панують справедливість, свобода, мир, де всі визнають один одного братами й сестрами, дітьми того самого Отця, Який є Любов’ю, Життям, Світлом.

Браття й сестри, своїм воскресінням Господь ще могутніше ставить нас перед обличчям драми нашої свободи. Перед порожнім гробом можемо наповнитися надією і подивом, як учні, або страхом, як сторожі та фарисеї, змушені вдаватися до брехні та хитрощів, аби тільки не визнати, що Той, кого засудили, воістину воскрес (пор. Мт 28,11-15)!

У світлі Пасхи дозвольмо Христу здивувати нас! Дозвольмо Його безмежній любові до нас змінити наші серця! Нехай ті, хто тримає в руках зброю, складуть її! Нехай ті, хто має владу розпалювати війни, оберуть мир! Мир, здобутий не силою, а діалогом! Не з бажанням панувати над іншим, а зустрітися з ним!

Ми звикаємо до насильства, ми змиряємося з ним і стаємо байдужими. Байдужими до смерті тисяч людей. Байдужими до наслідків ненависті й поділів, що їх сіють конфлікти. Байдужими до економічних і соціальних наслідків, які вони спричиняють і які ми всі відчуваємо. Спостерігається дедалі виразніша «глобалізація байдужості», якщо скористатися висловом, близьким Папі Франциску, який рік тому з цієї лоджії звернув до світу свої останні слова, нагадуючи нам: «Як же багато прагнення смерті бачимо щодня в численних конфліктах, які заторкують різні куточки світу!» (Послання Urbi et Orbi, 20 квітня 2025 р.).

Христовий хрест завжди нагадує нам про страждання та біль, що оточують смерть, і про муки, які вона завдає. Всі ми боїмося смерті, і через цей страх відвертаємося, віддаємо перевагу не дивитися. Ми не можемо й надалі залишатися байдужими! І не можемо миритися зі злом! Святий Августин вчить: «Якщо ти боїшся смерті, люби воскресіння!» (Гомілія 124, 4). Полюбімо також і ми воскресіння, яке нагадує нам, що зло не є останнім словом, бо його переміг Воскреслий.

Він перейшов через смерть, щоб дарувати нам життя і мир: «Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його» (Ів. 14, 27). Мир, який Ісус нам дає, – це не той, що обмежується лише тим, щоб змусити замовкнути зброю, а той, що торкається та змінює серце кожного з нас! Навернімося до Христового миру! Донесімо до всіх крик миру, що виривається з серця! Тому я запрошую всіх єднатися зі мною у молитовному чуванні за мир, яке ми проведемо тут, у базиліці Святого Петра, наступної суботи, 11 квітня.

У цей святковий день відкиньмо будь-яку волю до суперечки, панування та могутності, і благаймо Господа, щоб Він дарував Свій мир світові, спустошеному війнами та позначеному ненавистю й байдужістю, які змушують нас почуватися безпорадними перед злом. Ввіряємо Господеві всі серця, які страждають і очікують справжнього миру, який тільки Він може дати. Довірмося Йому і відкриймо Йому наші серця! Тільки Він робить новими всі речі (пор. Одкр 21,5)!

Благодатної Пасхи!

https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2026-04/urbi-et-orbi-paskha-2026.html%0A%0A