«Унія не нововведення а з предків своїх» або коротка хронологія становлення УГКЦ в Києві

Пустинний Микільський монастир (в Києві біля церкви Спаса на Берестові) з 1174 р. підпорядкований Києво-Печерській Лаврі. Згадка доволі рання, й зваживши деталі можна вважати заснування першого з названих монастирів рік не пізніше 1170. Поділявся на дві половини: верхню, де знаходився монастир, і нижню, де був цвинтар, відомий як Аскольдова Могила.

Пустинний Микільський монастир занепав після навали 1240 р.

1411р Пустинно-Микільського монастиря рукописна Біблія (належала бібліотеці Пустинно-Микільського монастиря і зараз зберігається в Інституті рукопису НБУВ). На одному з аркушів благодійник записав: «Се я, князь домог…Длтович (Довятович?) милостью Божиєю, што єсми вислужил у Бога і у великого князя Вітовта государя свого, даю от своє вислуги вєрноє по своєй души і с своєю княгинею святому Ніколє Пустинному Іонину монастирю тую землю на імя Толстолєсскаго Конона. А ідьот з нею колода меду і с всємі пошлинами з бобри і с куницями і с надлюдьєм».

Охоронна грамота Константинопольського патріарха Максима 1481 р. Києво Печерському монастирю, яка захищала разом з тим і підлеглий йому Микільський монастир.

Тепер декілька слів про пращурів одного з настоятелів монастиря. Іван, Тимофій князі-сини Філіпа-Пилипа Крошинського в 1499 втратили отчизну в Смоленській землі через агресію московитів і не прийняли окупаційне підданство. Це вони довели великому князеві й просили взамін Бабиничі Дубровенські повіту Смоленського, які й отримали в надання.1507 «Крошинський (Філіп?) поворочал Волчку, наміснику Каменецькому, сукно льонове зелене…».

1508 київський воєвода Юрій Михайлович Монтовтович (Довмонт литвин) жалує Києво Пустинно-Микільському монастирю право володіти Долобським озером на Трухановому острові.

1509 Після повстання Глинського, землю Романівни Глинської (дівоче Івашенцевич) отримали її небожі (сини Якуба?, Горностая?,Гриба?,Богдана?), онуки Івашенця а не Романа(?): Богдан, Андрій, Дмитро Івашенцевичі. На Київщині отримали маєтності підтверджені великим князем, однак не мешкали там: Рют, Тоганів, Очків, Новосільці, Костомирів, Камяне, Опачичин, Мухоїдовичі, Кобановичі, Максимовичі, Загальці, Скубричі, Жерове, Копилове, Новостав, Совку, Воронине, Борисів, й двори в Києві, Овручі.

Вільно, 1515 р., грудня 17. Сигізмунд І, у зв’язку з тим, що київський воєвода Андрій Якубович Немирович не зважив на заборону 1514 р., вдруге забороняє йому брати коней і підводи для королівських гінців у Києво-Пустинно-Микільському монастирі, полювати в його володіннях і користуватись під час походів слугами монастиря (староста Овруча 1536—1540)  Андрей Якубович Немирович герба «Ястржембец» (1462—1540). 

Київський підкоморій Андрій Немирич 17 квітня 1517 записав про віддачу земель біля брами Пустинно-Микільського монастиря.

Староста Овруцький в 1510-1518 рр. Сенько (?-1529) Полозович, син Федора герба Полозович, ключник Київський на 1529, пан Бишова, Жабне Заушшя в 1517 записав Київському Микільсько-Пустинному монастирю.

1518 р. тесть Івашка Немири, Юхно Обернейович відписав Київському Микільському Пустинному монастиреві с.Городище.

Івашко Немирич звернувся до ченців Пустинно-Микільського монастиря з проханням продати йому Городище. Після тривалих переговорів Івашко дійшов згоду з ченцями, обмінявши свої Ворохобовичі біля Малина на Городище.

1518 король Сигізмунд Старий з Кракова наказав Миколаю Радзивілу у Вільно не конфіскувати в князя Тимофія Філіповича Крошинського маєтність Рокішки.

Івашко Немирич - королівський  придворний  і  чорнобильський   орендар,  1529  року

там на лівому березі  Ірші  (нижче  Малина ) заклав замок названий  Городищем . Тоді ж він переписав село Мелені Узівської волості «Ніколо-ПустинномуКиївському монастирю».

1534 київський воєвода і староста Свислоч, Андрій Немирович жалує ігуменові Пустинно-Микільського монастиря Ларіону з братією Труханів острів навічно з усім.

1549 Матеуш-Матвій Бартоломійович-Балтромійович Гедройць-Гедройт (1528рн, почав службу, за її при дворі королеви Бони, за її протекцією отримав намісництво на Кернаві й Майшаголі біля Вільно, згодом маршалок господарський ВКЛ. З братом своїм молодшим Христофором-Кшиштофом зачинателі саме князівських гілок) одружився з Анною Тимофіївною Крошинською. (єпископ київський з 1555?, 1557 хорунжий, посол в Москві 1562, того ж року каштелян Смоленський помер чи загинув).

1533 князь Василь Іванович Крошинський відписав своїй дружині Анні Дашковні Микитич Бочаровій третю частину своїх маєтностей, помер 1539 лишив дітей Полонію й Івана.

1561 помер князь, пан Остачина та чоловік(? з 1549?) Олени Скумін Левівна Тишкевич Іван Васильович Крошинський.

1564 в еміграції італійській, албанці створили італо-албанську греко-католицьку церкву.

Після 1569 Вороніне відійшло до складу королівства Польського згідно Люблінської угоди. Макар Богданович чи не першим з братів і сестер переїхав на Україну, поселився у власності діда Ворониновому.

1550? грунти на Ірпіні (вже мав тут Руту та Глєбовит) й Унаві біля Фастова отримав Андрій Макарович Івашенцевич.

1560? Миколай Макарович Івашенцевич заложив Фастівщину київському католицькому біскупові Миколаю Пацю. В його брата(?) Андрія народився син Миколай.

1562 помер чи загинув князь Матеуш-Матвій Бартоломійович - Балтромійович Гедройць-Гедройт 1528 р.н, чоловік АнниТимофіївни Крошинської, єпископ київський, каштелян смоленський.

1566 право Пустинно-Микільського монастиря підтвердив король Сигізмунд Другий Август.

1568 київський каштелян Павло Сапєга розпорядився передати Труханів острів київському магістрату. Затвердив висококняжий суд відібрання острова від монастиря. Король Зигмунд Ваза підтвердив.

У 1569-1596 рр. в Україні поширюється Реформація, кальвінізм. Його приймають й Івашенцевичі-Макаревичі.

1570-і Пустинно-Микульський монастир й Лавра заволоділи селами.

1580 Речі Посполитої король Стефан Баторій захищає католиків.

1582 у католицькім світі введений Григоріанський календар (діє по сьогодення) на противагу неточному ще з елінського часу Юліанського календаря.

1588? рн народився син Кшиштоф в судді мінського (на той вже час?) Миколая Андрійовича Івашенцевича.

1580-і -1620-і належав уніатам монастир Пустинний-Микільський.

1594-1604 Ян (Якуб) Крушинський контролював святині київські. Вірогідно він 1549? рн син Олени Скумін Левівна Тишкевич та Івана Васильовича Крошинського. Тобто родич

Ярошеві Пуканевичу?

1595 «Унія греків з костелом Римським» авторства Іпатія Потія, в якій він звертається до свого опонента - поборника східної церкви Новогрудського воєводи Теодора (Федора) Скуміна, врешті останній був прихильником унії та вболівав за свій народ. Православна шляхта, як соціально-політичне утворення, швидко ополячувалась і окатоличувалась, тому Потій наголошував, що унія не нововведення а з предків своїх.

Монастир Видубицький віддано уніатам взамін за кляштор у Гродно.

1591 Іван Івашенцевич продав братам (Миколаю?, Григорію?) по половині свого спадку.

1596 в Києві слобода Софійська зайняте унійним намісником Яном Крушинським (Крошинський) відоме як уніатське поселення. Федір Іванович Скумін-Тишкевич віленський підскарбій чоловік Катажини, мали дітей Януша, Панкевича(1580рн), Хрептовича…

1596 вперше документальна нова назва містечка: Макарів. Городище його замок, оточений валами і ровами будували Івашенцевичі.

1599-1600 митрополит Київський, Галича і всієї Руси Михайло Рогоза – унійний намісник Києва, передав київський собор Св. Софії своєму наступнику єпископу Володимирському-Брестському Іпатію Потію. В Києві він був один уніатський

єпископ, але знаходився у Вільно.

1602 біскупщина – католицьке містечко в Києві, де унія користувалася популярністю серед міщан та священників.

1602 уроджений пан, шляхтич Ярош Пуканович (учень Мінського земського судді Григорія Андрійовича Макаровича-Івашенцевича?) в Київських справах почав допомагати Миколаю Андрійовичу Макаровичу Івашенцевичу.

1602-1605 наїзди військові людей князів Корецьких на сусідні кафедральні-унійні землі.

Григорий Васильович До(в)монт, чоловік Аполлонії Тишкевич (1604— 1640).

1603 король офіційно надав архимандритові Єлисею Плетинецькому та ігуменові київської Лаври Никифорові Туру спокій від унійної юрисдикції.

1605 контролював святині київські Ян Мужиловський після Яна Крушинського. Саме тоді слободу Софійську отримав піп Філіп. Митрополит Іпатій Потій звернувся із скаргою до короля і Зигмунд Третій справді наказав повернути слободу уніатам. Та

насправді повернули лише 1608 після смерті Костянтина-Василя Острозького, який таки визнав слободу Софійську як власність Потія.

1606 оселився в Києві єпископ католицький 1598-1618 рр. Кшиштоф Казимирський. Кафедральний проповідник Св.Софії отець Рафаїл Кунцевич єромонах київського василіянського монастиря.

1608 Гжегож Гошкевич опікувався святинями київськими.

1608 Миколай Андрійович Івашенцевич (1560/1570рн? Онук Макара) складає перший заповіт. Тоді? Кшиштоф Миколайович Макарович-Івашенцевич, Криштоф залишився при вірі батька-кальвініста, одружився з Анною Малинською.

Війт київський Яцько Балик не підтримав Унію як і воєвода Києва Костянтин-Василь Острозький. Митрополити київські мали резиденцію в Новогрудку Литовськім.

1609 ситуація докорінно змінилася, коли воєводою став католик Станіслав Жолкевський. Війтом Києва назначено Федора Ходика (Ходкевич?)

1609 Миколай Андрійович Івашенцевич одружується на Катерині, народжуються син Юрій і дочки Олена та Христина. Кшиштоф Миколайович Макарович-Івашенцевич пограбував Бабинці.

1610 архимандрит Видубицького монастиря назначив уніатського намісника Києва Антонія Грековича, якому доручив Іпатій Потій привести київське духівництво до послуху.

1610 Петро Могила наголосив про жорстокі методи запровадження унії дружиною покійного князя Олександра Острозького.

1610-1616 контролював святині київські Ян Грекович.

1611 Випис документа від 4 липня по справі митрополита Іпатія Потія з Миколаєм Макаровичем-Івашенцевичем за село Мигалки.

1612 до унійної кафедри прилучені Св.Софія й Видубицький монастир, тобто в протидію архимандридові печерському і шляхті воєводств Київського і Волинського, які насильно відібрали землю собору Св.Софії та Видубицький монастир.

1612 випис з київських гродських книг 25 вересня показань возного по справі грабунку шибенських підданних Київо-Печерського монастиря Миколаєм Макаровичем-Івашенце-вичем. Лист продажу частини села Совки Ярошу Пуканевичу.

1612 православний болгарський митрополит Неофіт на Пасху був прийнятий православним чернецтвом Пустинно-Миколаївського монастиря в Києві. Лише формально Михайлівський Золотоверхий собор передано уніатам.

По 1613 опікувався святинями київськими Йозеф Вільям Рутський і він мусив бути проти воєводи київського Януша Тишкевича.

1613 помер Олександр Миколайович Макарович-Івашенцевич. Кшиштоф Макарович, Потій та Рутський кликали до суду нападників сусідів-православного віросповідання.

1614 споруджено на кошти княгині Ружинської в Києві домініканський костел Св.Миколая.

1614 новообраний Київський уніатський митрополит Йосип Рутський (по 1637 р.) з архимандритом Йосифатом Кунцевичем навідують Київ де ведуть перемовини з православними отцями.

1614 Ярош Пуканевич спродує (серед свідків швагро – брат дружини Кшиштоф) свою частину Київських Совок уніатові, отцеві настоятелю Рейналдові Крушинському (сину свого кузена?).

1615 закладено на київському Подолі Богоявленський православний монастир, там створене Київське православне братство.

1615 кияни оскаржили земельні межі слободи Сфійської яка була приєднана до Київського замку а отже втрачена уніатами. Сусідні маєтки тримали Макарович-Івашенцевич, Корецькі, Лазки.

1616 гетьман Петро Сагайдачний з всім Запорозьким військомвступив до Київского братства.

1616 на сеймику в Житомирі уніатському митрополитові відмовлено в юрисдикції.

1616-1626 Станіслав Садковський контролював святині київські.

1616 Миколай Андрійович Івашенцевич забрав Ніжиловичі від уніатської кафедри.

1617 лист Мінського воєводи Потія(?) Тишкевича до Мінського судді Макаровича. …

1617 судова справа за село Дружни між Миколаєм Макаровичем-Івашенцевичем і Христофором-Кшиштофом Макаровичем Івашенцевичем.

1617 з гродських книг Київського воєводства свідчення возного про вручення позова Христофорові Макаровичу-Івашенцевичу в селі Андріївка за захоплення Микуличського грунту та грабіж подданих митрополита Рутского. Рафал Кунцевич кафедральний казначій.

1617 в Новогрудку відбувся перший з’їзд Василіянського чину.

1618 помер Андрій Миколайович Макарович-Івашенцевич. Кшиштофа Миколайовича Макаровича-Івашенцевича засуджено до баніції, він власник між іншими приватного містечка Київського воєводства Новий Став (з правом на два ярмарки на рік, автором не локалізоване), Мотижин (в довічному володінні). Село Шешоли від Кшиштофа у власності митрополита Рутського. Маєтки небіжчика за невиплачені великі борги отримав головний кредитор Даниіл Понятовський.

1618 київський уніатський митрополит Йосип Рутський й намісник київський Антоній Грекович намагаються вкотре домовитись з православними отцями. Останнього козаки втопили в Дніпрі напроти Видубицького монастиря.

1619 Миколай Андрійович Івашенцевич (1560/1570 р.н.?) складає другий заповіт.

1620 за сприянням гетьмана Петра Сагайдачного відновлено православну єпархію православної київської митрополії та висвячено Іова Борецького.

1620 київським воєводою стає Миколай Андрійович Макарович-Івашенцевич (його попередник Михаїл Олєхнович Мишка Ханевський). Унія від Києва до Брацлава поступово втрачає свої позиції. Після 1620р. уніатські родини Бокіїв, Тризн і Вільгорських.

1621 помер Миколай Андрійович Мкарович-Івашенцевич). Київським воєводою стає Федір Єлець. Кшиштоф і Юрій Івашенцевичі-Макаровичі від батька Миколая успадкували теж монастирські урочища Шибені. Катерина Івашенцевичева, вдова Миколи Івашенцевича разом із дітьми - Юрієм, Оленою та Христиною після смерті чоловіка перейшла у католицтво; її пасинок Криштоф залишився при вірі батька-кальвініста. Протест ігумена й братії Пустинно-Микульського монастиря на Петра Могилу, що той присвоїв собі титул ігумена монастиря.

1622 реконструкція Св.Софії уніятами в Києві.

1622 щістьох уніатських ченців василіян, які прибули з місією до Києва, зв’язали біля собору Св.Софії і вислали з міста. Івашенцевичі не обіймали земських урядів. Натомість Криштоф був щонайменше двічі послом від житомирського сеймика у 1624 і 1629 (надзвичайний сейм) рр.

1625 київський війт Федір Ходика, який з 1579 в Києві, почав опечатувати церкви, але його схопили міщани й козаки та втопили в Дніпрі біля Трипілля.

1626-1633 контролював святині київські Марцін Корсак.

1627-1633 вовода Києва ревний католик Януш Тишкевич.

По 1620-і роки належав уніатам монастир Пустинний-Микільський.

1630-і Єжи(Георгій) Скумін Тишкевич (1596-1656) син Остафія-Яна (Юрійовича?) Тишкевича та княгині Софії Михайлівни Вишневецької та брат Антонія-Яна(1609-1649) і Христофора (який за Хеленою Воронич) ізуїт Полоцький.

1631 виголошені королівські «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви.

1631 заснована Петром Могилою Київська Лаврська школа, згодом колегія.

1633 Петро Могила відібрав в ігумена Пустинно-Микільського монастиря, Ісайї монастир; за ігумена заступився лише король, не реєстрове козацтво ні католики.

1633 Кшиштоф Макарович-Івашенцевич судиться за спірні грунти з архимандритом Петром Могилою. Позбавлений їх, тобто справу програв.

1635 видано у Печерській типографії книгу Сильвестра Косов “Paterikon” (польською) переказ Києво-Печерського Патерика; він свідчить, що від мурованого храму Пустинно-Микільського монастиря залишалися лише кам’яні фундаменти серед винограднику, який належав обителі.

Ще 1636 Ватикан визнав Св.Софію Київську центром митрополії, уніатства. Як зазначав у записках французький інженер Боплан, що перебував на службі у польських королів 1632—1648 рр.: окрім 30 міських торговельних яток, одного вітряка, а також сінокосів (у селах Гатному й Оболоні), Микільська чернеча обитель мала ще два озера біля Дніпра, "у Миколаївському монастирі (між Києвом і Печерами) ченці їдять тільки рибу". 

1636 намісник київського унійного митрополита Станіслав Корсак вимушено покинув Десятинну церкву Св.Миколая у Києві. 

1637 тільки Видубицький монастир лишався в унійного митрополита Рутського до його смерті.

1644 Кшиштоф Миколайович Макарович-Івашенцевич помер в Городлі, похований в Харленжі. Криштоф Івашенцевич-Макаревич останній представник роду. Ігуменом Микільського монастиря був Олексій Тур в 1656–1671;

1658 з ініціативи гетьмана Івана Виговського підписано угоду, що передбачала ліквідацію унії.

За ігумена Києво-Пустинно-Микільського монастиря Варлаама Ясинського, на прохання якого 20 березня 1681 р. московський цар  Федір Олексійович  підтвердив грамоту царя  Олексія Михайловича  про закріплення за монастирем всіх земель і володінь, дарованих польськими королями і руськими князями. Десять днів згодом, 31 березня король Польщі Ян III звільняє маєтки Овруцького повіту Київського воєводства ( Шепеличі, Ворохобовичі, Дранки, Зубковичі, Літки, Остапи, Радогоща ), що належать Києво-Пустинно-Микільському монастиреві від зборів на утримання війська і від постоїв.

1690-1696 рр. Мазепа фундував будівництво Миколаївької військової церкви на території монастиря, яка була зруйнована 1934р (тепер там готель «Салют»).

Автор - історик Ігор С.

20.02.2020