Інтернет видання
НАЗУСТРІЧ РІЗДВУ. День 40. 24 грудня. Пастирі, які стали «Ангелами».
Різдво! Ця довгождана мить, коли земля єднається із небом; коли із неба до землі лине благовість радости і життя, а від землі до неба ̶ слова молитви-коляди по наших селах і містах:
А ясна зоря світу голосить:
Месія радість, щастя приносить!
До Вифлеєму спішім ся нині
Бога витаймо в бідній яскині.
Із пастирями всі спішимо сьогодні до яскині, а наші храми і оселі стають затишним Вифлеємом, у якому і для нас сьогодні народжується Спас Христос. Долучаємося до триваючої впродовж віків процесії, що спішить до Вифлеєму з подарунками, оскільки наша українська вихованість (на день народження не йдуть з порожніми руками!) навіть у руках убогих пастирів побачила дари, хоча, насправді про це нічого в Євангеліях не сказано:
Пастир убогий
Несе, що може,
щоб обдарити Дитятко Боже.
Те, що в Євангеліях все ж сказано про пастирів, це ̶ що вони, побачивши Боже Дитя у яслах, спершу із захопленням розповіли присутнім усе, що почули про Нього від Ангелів у полі біля Вифлеєму, а відтак – що «повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано» (Лк. 2, 20). Пастирі повернулися від ясел, переповнені радістю, яку вже не могли затримати в собі. Вони стали для своїх ближніх «Ангелами», що звіщають їм радісну новину про Спасителя, подібно як жінки-мироносиці передаватимуть радісну пасхальну вістку Ангела, який з осяяного Божим світлом гробу звістив їм, що Христос воістину Воскрес (див. Мт. 28,8).
Здається, що для Бога важливим є не так те, щó ми Йому приносимо, бо так направду – що ми можемо Богові дати? ̶ Для Бога важливішим є те, з чим ми відходимо від Нього і чи ми готові те, що прийняли, отримали від Нього, передавати далі, свідчити про те, чим Він обдарував нас у своєму Різдві: даром живої віри і вічної любови.
Наш український побожний люд наче інтуїтивно відчув цінність саме такого дару для Ісуса, тому як відповідь на згадку про дари, які принесли царі і пастирі, співає Новонародженому Спасителеві:
Ісусе милий, ми не багаті,
золота, дарів не можем дати.
Но дар цінніший несем від мира, ̶
Це – віра серця і любов щира.
Так, саме таких дарів очікує від нас Господь: живої віри серця і щирої любови! І Він благословляє ці дари своєю ніжною і всемогутньою десницею, бажаючи помножити їх в нашому житті. Хтось зауважив, що віра зростає в серці того, хто нею ділиться із іншими, про неї свідчить. Те саме можна сказати і про любов: вона помножується, коли ми нею живемо, коли ми нею огортаємо інших.
Пастирі, хоч як їм було мило і приємно у яскині, не залишилися біля Марії з Йосифом. Вони покинули стаєнку, щоб принести різдвяну благовість до кожної оселі, до кожної людини. У цю різдвяну ніч вони сповняли місію Ангелів, яку відтак підхоплять перші Христові учні ̶ апостоли, кажучи: «Ми не можемо не говорити про те, що самі бачили та чули» (Ді. 4, 20). І це також і наше – Христових учнів ХХІ-го століття – різдвяне «домашнє завдання»: стати для наших сучасників апостолами, «Ангелами», благовісниками Божого миру, радости, надії і життя. Лише тоді наше Різдво буде справжнім, а радість – цілковитою!
Молитва.
Благослови нас, наш любий Христе,
Зло побідити силу дай.
Засій в серцях нам бажання чисте
Кріпко любити рідний край.
Щоб Україна могла радіти:
Христос родився, славіте!
Владика Богдан Дзюрах
Наприкінці року разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.
«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.
