Інтернет видання
НАЗУСТРІЧ РІЗДВУ. ДЕНЬ 29 РІЗДВЯНОГО ПОСТУ. 13 ГРУДНЯ. ПАСТИРІ ВЧАТЬ НАС БЛИЗЬКОСТИ ДО БОГА.
Перенесімося в дусі з вертепу, де лежить Новонароджений Спаситель світу, на поле в околицях Вифлеєму. На сцені Різдва з’являються нові дійові особи: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар» (Лк. 2). Чому саме пастухи стали першими свідками народження Христа Спасителя? Над цим запитанням можна застановлятися багато разів і з різних перспектив.
Першою приходить думка, що причиною такого Божого вибору, який зупинився на цих убогих пастирях, просто стала їхня фізична близькість до місця народження Христа: «Зрозуміло, що ті, які перебували найближче до події, першими були покликані до вертепу» (Венедикт XVI).
Утім, навряд чи сама лише фізична близькість могла бути для Божого Провидіння вирішальним чинником. З пізніших євангельських розповідей знаємо, що сама собою фізична близькість до Христа не робила нікого спроможнім пізнати Його справжню природу і місію, якщо за нею не стояла глибша дійсність: відкритість до Духа, глибока віра, щире серце (див. Лк. 2, 25-35; 8, 43-48; Йо. 14, 9).
Мабуть, пастухи все ж таки були не лише фізично, але й внутрішньо близькими до події Народження Спасителя. У своєму серці вони, мабуть, плекали тугу за приходом Месії, очікували Його пришестя, молилися про визволення свого народу, бажали побачити день спасення, мріяли про нього. Могли говорити про це довгими вечорами і ночами, сидячи під відкритим небом біля овець при ватрі та пригадуючи старозавітні пророцтва, в яких прихід Месії був пов’язаний з їхнім рідним Вифлеємом: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних. Тому він лишить їх до часу, коли породить та, що має родити» (Мі. 5, 1-2; див. Мт. 2, 6).
Знаменно, що подальший текст пророцтва пророка Міхеї називає прийдешнього царя і визволителя народу, в якому наступні покоління вбачали обіцяного Месію, Пастирем, який «стоятиме й пастиме у Господній силі та величі імени Господа, Бога свого» (Мі. 5, 3). Ще виразніше про це говорить пророк Захарія: «Господь, Бог їхній, у той день спасе їх, пастиме, мов овець, народ свій» (Зах. 9, 16).
Промине небагато часу і сам Ісус називатиме себе добрим пастирем, який знає своїх овець, веде їх на життєдайні луки і потоки, охороняє їх від небезпеки і загрози, а навіть віддає своє життя за свої вівці (див. Йо. 10, 11-15). Бажаючи пояснити слухачам милосердя Боже, Ісус порівнює Бога з господарем-пастирем, який шукає вівцю, що заблудилася, а, знайшовши, радіє і приносить на своїх раменах додому (див. Лк. 15, 3-7).
Наприкінці року разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.
«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.
