НАЗУСТРІЧ РІЗДВУ. ДЕНЬ 15. 29 ЛИСТОПАДА. ЗАПРОШЕННЯ УСІМ СВОЇМ ЖИТТЯМ ШУКАТИ БОГА

"Шукайте Господа, і житимете… Добра шукайте, не зла, щоб могли жити і щоб Господь, Бог сил, був з вами" (Ам. 5, 4.14).

Мудреці зі Сходу, які йдуть дорогою у пошуках новонародженого юдейського Царя, є образом численних людей, наших сучасників, яких іноді називають «шукачами». Такі люди не спішать ідентифікувати себе із «вибраним народом», з конкретною конфесійною спільнотою, проте часто виявляють дивовижну відкритість і щирість у своїх пошуках. До того ж на початках своєї мандрівки вони не завжди шукають Бога, а радше йдуть за невиразною тугою серця: за автентичністю, за красою, за істиною, за добром. Тому чимось логічним – з перспективи мудреців – було те, що у своїх пошуках вони прийшли в Єрусалим і звернулися із запитанням до можновладця Ірода.

Утім, їхня щирість і відкритість стали для Бога достатніми для того, щоб Він дав їм пізнати себе в бідній Дитині на периферіях юдейської столиці, у Вифлеємі. На них справдилося пророцтво Ісаї: «Я дав приступити до мене тим, що про мене не питали. Мене знайшли ті, що мене не шукали. Я говорив: “Ось я, ось я!” – до народу, що не взивав мого імени» (Іс. 65, 1).

Цікаво, що на це пророцтво покликатиметься св. Павло, який уболіватиме над невірством власного народу, тимчасом як погани масово відкриватимуться до Христової благовісти, що її проголошують апостоли по всіх кінцях землі: «Та не всі послухали Євангелія. Бо Ісая каже: “Господи, хто повірив тому, що ми чули?” … Та я питаю: Хіба вони не чули? Таж – “по всій землі рознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу”. А Ісая насмілюється і мовить: “Знайшли мене ті, що мене не шукали. Я об’явився тим, що про мене не питали”. До Ізраїля ж каже: “Увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу”» (Рим. 10, 16-18.20-21).

У всі часи для релігійної спільноти було небезпечно мати переконаність у власній непомильності, впевненість у винятковому володінні істиною та небажання знову і знову вирушати в дорогу, у внутрішню мандрівку задля глибинного навернення, наближення до істинного Бога. Великою спокусою для віруючих завжди є спроба заховатися за фасадами і за дверима величних храмів, за заспокійливою статистикою чи за розбудованими адміністративними структурами, замість того, щоб щиро і смиренно в кожному поколінні знов і знов ставати на дорогу оживлення і поглиблення своєї віри, першим кроком на якій завжди є навернення і щире покаяння. Христова проповідь починається саме із цього заклику: «Сповнився час і Царство Боже близько. Покайтеся і вірте в Євангеліє!» (Мр. 1, 15).

Ісус народився у Вифлеємі – це заледве 8 км. на південь від Єрусалиму! Царство Боже було так близько до мешканців Єрусалиму! Проте ані Ірод, ані книжники-експерти у Святому Письмі, ані духовні лідери Ізраїлю не вирушили в дорогу, а тому – розминулися з Новонародженим Месією. Бог може бути дуже близько, але спасенної зустрічі з Ним так і не відбудеться, якщо людина зі свого боку не спроможеться зробити бодай маленький, але щирий крок назустріч!

Щоб спонукати нас до навернення, до руху-дії назустріч, щоб запросити нас у дорогу до поглиблення духовного життя, Господь у своєму Провидінні може використати зовсім несподівані обставини, які спонукатимуть нас до призадуми, ставитимуть нам, можливо, незручні запитання та кликатимуть нас в дорогу, до переміни, до навернення.

Як приклад такого Божого запрошенням в дорогу можна назвати сучасну нам пандемію коронавірусної інфекції, яка спричинила велику тривогу і сум’яття в цілому світі. Роздумуючи над долею Церкви в ті непрості часи, відомий чеський душпастир і філософ-дисидент Томаш Галік писав так: «Можливо, цей час порожніх будівель храмів символічно виявляє приховану порожнечу церков і їхнє ймовірне майбуття, незважаючи на те, що вони роблять серйозні спроби показати світові цілковито інше обличчя християнства. Ми думали забагато про навернення світу і мало – про навернення себе самих: не про просте вдосконалення, а про радикальний перехід від статичного “буття християн” до динамічного “становлення християн”… Можливо, нам слід було б сприйняти теперішнє утримання від релігійних служб і діяльности Церкви як кайрос (благодатний час Божих відвідин), як нагоду зупинитися й заглибитись в ґрунтовні роздуми перед Богом і з Богом. Я переконаний, що настав час подумати над тим, як продовжити шлях оновлення, яке Папа Франциск вважає таким необхідним: не спроби повернутися до світу, який вже більше не існує, ані не покладатися на зовнішні структурні реформи, а радше започаткувати шлях до осердя Євангелія, “подорож до глибин”».

Молитва: О Господи, що кличеш нас в дорогу – до повноти життя, до зустрічі з Тобою. Дай нам відкрите та чуйне серце, що буде здатне розуміти Твою мову і Твої знаки. Пошли нам мудрість з неба, щоб розпізнати час Твоїх відвідин. Навчи нас не боятися виходити за межі власного комфорту і йти за Твоїм голосом, щоб стати живими свідками Твого народження в нинішньому світі – у нас і через нас. Амінь.

Владика Богдан ДЗЮРАХ