НАЗУСТРІЧ РІЗДВУ. ДЕНЬ 8. 22 ЛИСТОПАДА. РІЗДВО В ТІНІ ГОЛГОТИ

"В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання…" (Єр. 31, 15).

Кровожерливий Ірод, до смерти переляканий повідомленням про народження у Вифлеєму нового Царя, смертю невинних вирішив забезпечити своє подальше панування. Він вже раніше безжалісно вбивав потенційних претендентів на царський трон, разом із членами найближчої родини. Тепер же, довідавшись, що мудреці зі Сходу повернулися іншим шляхом у рідний край, сповнений люті, піднімає руку на невинних вифлеємських немовлят, сподіваючись, що серед них буде вбитий і той таємничий новонароджений Месія – цар Ізраїлю.

Євангелист Матей, спогадуючи розпачливі крики вифлеємських матерів, чує у цьому крикові плач Рахилі, улюбленої жінки старозавітного патріарха Якова, яка стає збірним образом матері, що оплакує нещасну долю власного народу, позбавленого прав, пригнобленого, заведеного до чужинецької неволі: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає» (Єр. 31, 15).

Але водночас, попри сльози матері Рахилі, пророк звіщає народові обітницю спасення: «Так говорить Господь: “Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій, – слово Господнє, – вони повернуться з ворожої країни. Є ще надія для потомства твого, – слово Господнє, – діти твої повернуться у свої границі» (Єр. 31, 16-17).

У плачі праматері ізраїльського народу Рахилі чути не тільки плач вифлеємських матерів, – у ньому ридання матерів усіх часів, які оплакують нещасну долю власного народу, а особливо – своїх позбавлених життя синів і дочок. У ньому – плач й українських матерів: за мільйонами жертв голодоморів, за ненароджених, позбавлених життя у лоні власних матерів, за постраждалих від техногенних катастроф, за тих, котрі загинули в горнилі воєн, від насилля власних кровожерних можновладців чи від агресії диктаторів-сусідів. У плачі Рахилі є сльози кожної матері і кожного батька, що втратили своїх дітей і мусять жити з невимовним болем і тугою, з почуттям безпорадности перед лицем безжалісної смерти.

І все ж, сліпе насилля і безжальна смерть не матимуть останнього слова в історії людей, народів й усього людства. Бо ось в народженні Христа Спасителя Бог дає усім цим згорьованим та заплаканим батькам і матерям та всьому людству знак надії й обітницю життя. Минуть роки і ця Дитина, що сьогодні врятована від зазіхань єрусалимського царя на Її життя, сама піде назустріч смерті, прийме її із рук поган за мовчазливої, а то й виразної згоди народу, спантеличеного власними провідниками, щоб усім без винятку – поганам і вірянам, – своєю смертю відчинити вхід до вічного життя. Ця перемога Христа Спасителя над смертю і дияволом стане початком остаточного тріумфу життя над смертю наприкінці віків, коли Бог «витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Одкр. 21, 4).

Молитва: О співчутливий Господи і Джерело життя! Складаємо Тобі поклін і славу за Твою милість і Твоє довготерпіння. Дякуємо Тобі, що не покинув нас в наших загрозах, утисках і болях. Дякуємо Тобі, що разом з нами йдеш дорогою життя, а Твоя присутність приносить світло і надію усюди там, де, на перший погляд, тріумфує зло, насилля, ненависть й агресія. Скріпи в наших серцях віру в те, що смерть не є останнім актом нашого життя. Зміцни надію, що після випробувань і страждань цього життя Ти сам зустрінеш нас і поведеш туди, «де немає болісті, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне». Амінь.

Владика Богдан ДЗЮРАХ