калиновий гай
В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у камері - одиночці табірної колонії біля села Кучино, Пермської області РФ помер Василь СТУС.
Василь Стус - визначний український поет, мислитель, дисидент, який до останнього подиху боровся проти тиранії. На його долю випало багато страждань, але він залишився чесним і непохитним борцем, людиною з відкритим і хоробрим серцем.
«До самої смерті я буду стояти на захисті правди від брехні, чесних людей від вбивц, ь Ісуса Христа від диявола» - писав він.
28 серпня 1985-го Стус у камері читав книжку, поклав її на горішні нари і сперся на них ліктем. У вічко заглянув прапорщик: "Стус, нарушаете форму заправки постели!". На поета склали рапорт про те, що він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання.
Стусу дали 15 діб карцеру. Виходячи з камери, Василь сказав співкамернику, що оголошує голодівку. "Яку?" - "До кінця".
2 вересня, зі спогадів Овсієнка, в’язням з робочих камер було чути, що Стуса водили до начальства. Повертаючись звідти, Василь у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Овсієнко вважає, що так Стус оповіщав товаришів про погрози новим покаранням.
"Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.
У протилежному від карцеру кінці коридору в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство" - пригадує Василь Овсієнко.
За офіційною версією, причина смерті - зупинка серця. Однак Овсієнко припускає, що загибель могла настати "від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами".
Через чотири роки по загибелі Василя Стуса, у 1989-му, проводили ексгумацію тіла письменника, на якій наполягав його син Дмитро. Чоловік відкидає версію про самогубство і погоджується, що батька могли вбити.
«Татове тіло не розклалося, він лежав у гробі, а з лівого боку, на тулубі, на рівні грудної клітки була вм’ятина» – стверджує Дмитро Стус.
Василь Стус помер у 47 років. До дня, коли над Верховною Радою замайорів синьо-жовтий стяг залишалось рівно 6 років...
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.
У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
...
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Герой України посмертно.
ВАСИЛЬ СТУС
Наприкінці року разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.
«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.
