В Україні
Все буде добре...
Я все намагаюся збагнути як це працює. Як моспатріархат в'їдається в мозок, як стається так, що, попри логіку і здоровий глузд, ця пропаганда застигає в головах твердим шанкром? Як людина, притомна у всіх інших сферах життя, здатна конструктивно мислити й аналізувати, робити правильні висновки, здатна повноцінно жити, працювати, любити, творити, саме на питанні моспатріархату костеніє, застигає і зависає?
От як воно працює?
Село на Херсонщині. Колись гарне, велике, заможне. В селі ще дуже свіжі рани, бо за час окупації тут відбувалося чого, про що хочеться забути. А воно не забувається. Бо хтось чекав на ЗСУ, а хтось прилаштовувався, отримував роспаспорти, а де-хто й ставав новою владою. В селі позникали люди. Ті, які за Україну, скажімо так: були надто активними...
І батюшка був у селі. Він там був з середини 90-х. Тоді він молодим та енергійним приїхав до села і ревно виховував парафіян, які до того, за часів совка, були скорше атеїстами, ніж віруючими християнами. Бо церкви в селі не було.
Тобто: нива духовна була неораною і батюшка старанно її обробляв та сіяв істинно православні зерна.
І в часі окупації проголосив він парафіянам, що ось, мовляв, іще чуть-чуть - і встановиться в селі та у всій Україні руске царство, а з ним і справжнє істинно православне, тобто Боже.
І не муляло батюшці ні в одній складці ряси, що в селі мародерять кадирівці, осетини, буряти і тувинці.
- Надо потєрпєть, ібо Господь тєрпєл. Поєліку: кєсарю - кєсарєво нада отдать.
Не про те мова. Після деокупації батюшка був притих, але потім побачив, що нічого йому не буде і продовжив ганьбити тих селян, які хотіли перейти в ПЦУ.
Він їх обзивав бандерівськими западенцями, розкольниками і казав, що ніколи не буде Україна спасенною саме через них. Бо то є страшне, вони всі католики і продалися натовцям.
А потім було руйнування ГЕС. Третину села знесла велика вода, решту поруйнувало й затопило надовго.
І батюшка (в чудесний спосіб - не інакше), наче Мойсей із Єгипту, вивів через води потопу свій народ: матушку, дітей, зятя і церковного старосту з родиною.
Місяць ніхто про нього не чув. Церковний актив і пєвчі сушили начиння з храму і транслювалиіноді в запису батюшкині проповіді парафіянам.
А до села православним потопельникам тим часом возили допомогу волонтери широкого релігійного спектру.
І ось одного дня пєвчі сказали селянам, що в батюшки ювілей.
І взяли селяни борошна гуманітарного, і спекли великий коровай, склалися грошима з виплат, купили великого золотого хреста з камінцями, ризи нові парчові та й поїхали вітати батюшку.
І, наче ж нічого такого, правда? Просто батюшка і ювілей, і селяни, вдячні за опіку духовну. І ніде нічого нікому не тисне й не муляє. Мають право.
Але, ось чомусь допомогу постраждалим тягають католики, греко-католики, лютерани, баптисти громади ПЦУ і Свідки Єгови.
А батюшки...
Приїхали селяни з Херсонщини на Кременеччину. Батюшка розчулився до сліз, одяг нові ризи, хреста і сказав їм проповідь на тему, що Господь цієї ночі сотворив чудо - ракета влучила в одеський собор. Господь зробив так, що влучила вона вночі, а не вдень, коли там моляться православні. Отак десниця Господня відвела час для ракети, врятувала людей. Бо вночі. Чудо і диво во спасєніє і вразумлєніє.
Ось яка сила, коли ті ракети благословляє патріарх Кіріл, вони тоді істинно православних не вбивають. От!
І ще сказав батюшка, що Господь дбає про вірних своїх. Тому селяни, які приїхали вітати його сьогодні, зможуть завтра, як люди з постраждалого регіону, поїхати в тернопільський Карітас і набрати там допомоги. Треба мати при собі тільки паспорт з пропискою.
Все.
Моралі не буде.
Бо вся історія моспатріархату - це історія без моралі, духовності та віри.
І допис не для дискусій: допомагати, чи ні клінічним придуркам. В біді допомагати треба всім і завжди. Призвідців біди потрібно карати.
А ось із цим у нас великі проблеми. А ще з розумовою лінню, яка спричиняє тупість.
Любов Бурак
Наприкінці року разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.
«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.
