Пам’яті брата Івана
Він завжди тримав для мене
Яблучко за іконою
І цукерки в кишені…
(Та не тільки для мене) —
Кого не кормили
Його щедрі долоні
І людяне серце?..
Його добрі очі
Всміхалися,
Навіть коли був суворий.
Його було помітно здалеку,
Хоча був непомітний.
Висока постать,
А поряд — два білі супутники
Чотирилапі,
І (мов тінь) — вірний Жук
(вже зустрілися в небі!..).
Всі так слухали,
Так
Любили його!
І синички любили,
Щозими годував їх горішками,
І дві киці, —
Усі:
І тваринки, і люди…
На нього
Завжди
Можна було покластися.
Мовчазний і надійний,
І вірний…
Він слово тверде мав,
А усміх — ласкавий…
Покалічений долею…
Але душею — дитинний.
З однією рукою послушною
Довголітнім
Послушником був
На Аскольдовій, в храмі, при церкві.
Хорував, не жалівся ніколи,
Ніколи також
Не цурався найважчої праці.
Вставав вдосвіта рано,
Днював у сторожці при церкві,
А не раз й ночував…
Жив при ній,
Та із нею, мов дерево,
Зрісся.
Ось він в храмі
Запалює свічі,
Вливає оливу в лампадки
І читає акафіст…
Ось в крипті,
Похилений, тихий,
Читає щоденний псалтир.
Мов апостол з ікони,
Довгобразий і сивобородий…
Нече старець з легенди…
Ось йде
Із церковної хати…
І простує…
Куди? Де ти, де ти,
Іване, о брате?!.
— Так, до храму,
Куди ж,
До небесного храму,
Щоб свічі
Між зірками нові
Запалити для рідного краю,
Щоб ясніша була його доля…
Щоби
Між ангелами в небі
Читати псалтир
І молитись
За нашу вітчизну,
Щоб Великдень
До неї прийшов
По великім чеканні…
А також…
Вартові-бо потрібні також
У небесному храмі,
Щоб стрічати з далеких доріг,
Незнайомих і рідних,
І гостити, кормити усіх
Добрим серцем
І хлібом…
Може там,
У небесному храмі,
Колись
Поміж ангелів білих
Одна постать
Висока, струнка
Нам назустріч поспіє.
Добрий усміх і погляд очей,
І простягнута жменя —
«Я для тебе тримав, ось візьми…
Ще цукерки з кишені…
Зараз ще за ікону сягну…», —
І впізнаєм без мови
Брата Йвана
Усміхнений лик
У промінні Любови.
Наприкінці року разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.
«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.
