Молитвою пом’янули сестру Анастасію Балінську ССНДМ

23.08.2020

09 серпня 2020 р. Б. у віці 52 років життя і 23 чернечого покликання відійшла до дому Небесного Отця по вічну нагороду в небі сестра Анастасія Оксана Балінська.

Сестра Анастасія Оксана Балінська народилася 30 квітня 1968 року у Львові у сім’ї Балінського Івана та Кривцун Євфросинії. Хрещення отримала у церкві св. Миколая 14 травня 1968 року. Сім’я була чисельна: четверо дівчат і один хлопець. Батько Іван, доцент та викладач університету «Львівська політехніка» разом з матір’ю Євфросинією, яка займалася вихованням діточок, з дитинства плекали у них любов до Бога, Церкви та українського народу.

Після закінчення загальноосвітньої школи, сестра з 1983 по 1987 рік навчається у Львівському музичному училищі та здобуває диплом за спеціальністю «Керівник оркестру народних інструментів». Недовго пропрацювавши у Рава-Руській музичній школі, вступає на навчання у Рівненський інститут культури, який закінчує у 1991 році за спеціальністю «Культурно-освітня робота». Протягом наступних п’яти років працювала інспектором відділу культури Львівського міськвиконкому, а згодом з 1995 по 1997 завідуючою відділом роботи з молоддю департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівського міськвиконкому.

З настанням незалежності України у 1991 році сестра активно брала участь у національно-культурних фестивалях, працюючи у Львівському міськвиконкомі сприяла розвиткові християнських молодіжних організацій, була членом Педагогічного товариства ім. Г. Ващенка та брала участь у численних національних та громадських заходах.

З 1994 року навчалася на катехитичних курсах у Львівській Архиєпархії, де і познайомилася із сестрами служебницями. Її покликання зріло поступово, переходило через розпізнання і врешті 06 серпня 1997 року залишивши працю та усю громадську діяльність, Оксана вступила на кандидатуру у Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії під опікою вчительки кандидаток с. Магдалини Чайківської. Ось як сама сестра описує своє покликання:

«В кожної людини приходить час, коли вона починає задумуватися над тим, як її жити далі. В мене чудова родина, я мала гарну працю, багато друзів, але прийшов час, коли я відчула, що треба щось змінити. Моє життя немов би на деякий час зупинилося. Я відчула, що Бог бажає кудись мене покликати, але я ще не знала куди. І от, одного разу на прощі в Уневі, я цілу ніч молилася перед чудотворною іконою Богородиці в цьому наміренні. За декілька днів я почала відчувати покликання до монашого життя. Це важко пояснити, як ти відчуваєш покликання, так само, як важко словами описати свої почуття любові до Бога, до народу, до ближніх. Але коли Господь кличе, то Він дає виразно зрозуміти, каже: «Йди за мною!» Тоді людина вже не задумується, а йде. Я вступила до Згромадження Сестер Служебниць. Коли приїхала до Червонограду на кандидатуру, то зайшла до каплиці й побачила ікону Знамення Богородиця – в цю хвилину я зрозуміла, що тут, у цьому Згромадженні є моє місце».

З 1998 по 2000 рік сестра перебуває на новіціяті у Жовкві, де вчителькою була с. Мирослава Яхимець. Перші обіти с. Анастасія склала у свято Преображення, 19 серпня 2000 року і поїхала на служіння у спільноту св. Софії Божої Премудрості у м. Києві. Там сестра окрім катехизації, працювала у Бюро зовнішніх зв’язків УГКЦ. З 2005 року по 2007 рік сестра працювала на місіях у Казахстані, а після повернення у м. Донецьку.

Коли виникла потреба поїхати на місії до української громади у Іспанії, сестра з радість зголосилася, спершу поїхати на літній табір, а згодом і до праці у Іспанії. На жаль, ця місійна праця у цей час не мала продовження.

Хоча її серце постійно горіло місіями, вона у дусі обіту послуху приймала усі призначення настоятелів, отож у вересні 2008 року сестра повертається на спільноту у Київ, де виконує служіння катехитки на парафії св. Миколая Чудотворця, що на Аскольдовій могилі. З 2009 року сестра працює як секретар-референт у Бюро зовнішніх зв’язків УГКЦ, а з 2010 року як особистий секретар Отця і Глави нашої Церкви Блаженнішого Любомира Гузара. Як вдячність за служіння с. Анастасії у листі від 29 червня 2011 року Блаженніший Любомир, на той час єпископ-емерит, ось так відкликається про с. Анастасію:

«Преподобна сестра Анастасія це дуже побожна та пильна особа. Її особливе дарування – це вміння спілкуватися з людьми. Впродовж часу її служіння, як секретаря, вона була мені дуже помічна і я бажаю порекомендувати її як солідну працівницю».

Після завершення свого служіння у Києві у вересня 2011 року, сестра з радістю зголошується повернутися на місії у далекі Казахські землі у м. Караганду, де працює як катехитка, а також починає збирати матеріали про спецпереселенців із Західної України, які заселяли степи Казахстану чи як політв’язні переживали тортури у Карлазі, Кенгірі, Спаську. У 2017 році Вийшла книга свідчень, які зібрала с. Анастасія Балінська під назвою «Українська Голгота: Караганда».

З 2017 року сестра повертається в Україну і розпочинає свою Голготу: боротьбу за життя. Як сестра була ревна у місійному служінні, з такою ж ревністю розпочала боротьбу за кожен наступний день свого життя. Не нарікала, але боролася до кінця, усе приймала як Божу волю і жертвувала свої терпіння та болі в наміренні Провінції, Згромадження і за покликання.

09 серпня 2020 року Господь покликав с. Анастасію Балінську до Небесного Єрусалиму. Нехай Господь прийме її молитви і терпіння, які вона жертвувала за Провінцію та Згромадження і винагородить за усе її служіння для добра Божого люду і Церкви Христової!

Вічна їй пам’ять!

Джерело: http://ssmi-ua.org/