Християнська етика для медперсоналу

12.03.2015

Надзвичайно важливо, коли людина визнає, що певні речі, які чинила у житті раніше, не були добрими і тепер вирішить ніколи більше не грішити. Саме тому Ісус Христос прийшов на землю – щоб звільнити людину від гріховного бруду, щоб спасти і подати їй щастя у земному і вічному житті.

Під час навчання у медичних навчальних закладах, на факультетах чи аспірантурі, часто навчали неправильно і це справді мусить закінчитися. Нам необхідні медичні працівники, які поважатимуть Божий порядок і Божий закон, а це включає пошану до життя людини і до її гідності.

Отож, необхідно:

• відразу перестати грішити і спробувати виправити наслідки дотеперішніх гріхів;
• збагнути свої помилки і відректися від них;
• відректися сатани і його спокус;
• відмежуватися від усього, що противиться Божому закону, навіть і тоді, коли б воно виходило від тих, які знаходяться на стратегічно важливих становищах і мають дуже “голосні” титули;
• прийняти Ісуса Христа, який є нашим єдиним Спасителем і Відкупителем, Дорогою, Правдою і Життям;
• покаятися і приступити до Святої Тайни Покаяння перед священиком, який має право відпускати гріхи розкаяному грішникові у Боже ім’я.

Господь Бог не хоче смерті грішника, але щоб навернувся і осягнув спасіння.

Виклики совісті

Щоб бути чесними, мусимо попрацювати над правильним формуванням совісті і зберігати її чистою. А це означає, що не сміємо бути співучасниками жодного гріха. Не можемо бути “роботами”, які виконують неморальні вимоги. Кожний з нас має свою душу, яку необхідно спасти.

Існує досить багато нагод, при яких медичні працівники перебувають у спокусі згрішити невідповідною поведінкою щодо пацієнтів, щодо решти медичних працівників, щодо суспільства в цілому, а навіть і непошаною свого власного духовного і тілесного життя. У цьому короткому викладі згадаємо лишень деякі можливості.

Необхідно наголосити, що важкими гріхами являються активна і пасивна евтаназія, загроза життю і здоров’ю госпітальними інфекціями через недотримування правил асепсії, блудність, перелюб, контрацепція, стерилізація, вбивство людини від самого зачаття і надалі, штучне запліднення, при якому відбувається зачаття без специфічного акту шлюбної любові, напр., інсемінації і запліднення в епруветі. Не сміється поводити пренатальні діагностики (як напр. амніоцентез), мета яких – полювання на  хворих ненароджених дітей для їхнього вбивства.

НІ вбивству!

Сили зла поширили технологію вбивання. Під час прийняття усіх видів таблеток, так званих “протизаплідних”, все ж не рідко відбувається овуляція і зачаття. У такому випадку дитина найчастіше умирає від голоду, тому що таблетки сушать залози і зменшують кількість їжі (глікогену) у слизовій оболонці матки.

Затримка менструації говорить про те, що дитина все ж вижила. Аборт не дозволено робити й у цьому випадку.

Жінки, що приймають таблетки, частіше інших хворіють на рак грудей, шкіри і матки, схильні до інсультів та інфарктів, запалення вен з тромбами, що можуть викликати емболію, виникає ушкодження печінки і зорового нерва, слабшає імунітет і т.д. Таблетки не є вирішенням проблеми нерегулярного менструального циклу.

Незважаючи на будь-який вид спіралі зачаття відбувається в середньому кілька разів на рік, але спіраль не дозволяє дитині імплантуватися і вона, найчастіше, гине. Якщо відбувається затримка менструації, то це значить, що дитина все таки вижила. Треба зберегти  їй життя.

Спіраль перетворює здорову жінку в хвору (запалення і нагноєння в матці, яйцеводах, черевній порожнині, кровотечі, болі, недокрів'я...).

Зачаття відбувається і під час прийняття більшості інших так званих "контрацептивних" засобів, але і ці речовини автоматично вбивають дитину в перші дні.

Вбили цій маленькій дитині тіло, але її душа і далі жива і очікує Божого суду.

На початку вагітності жінка не зауважує на собі ніяких знаків, що під її серцем вже живе син чи донечка. Тим більше в період між зачаттям і затримкою менструації. Однак, мусимо берегти життя та здоров’я також тих дітей, які ще від нас “приховані”.

Зрозуміло, що не можна усувати матку, якщо є тільки можливість, що у ній знаходиться жива дитина. Існує ціла низка інших операцій, діагностичних процедур, перед проведенням яких необхідно впевнитися, що в тілі жінки немає живого дитятка, щоб його не вбити чи йому не зашкодити. Як порівняння, можна сказати, що не допущено руйнувати будинок, поки існує ймовірність, що в ньому всередині є хтось живий.

До зіпсутого натовпу, що перед Пилатом вимагав розп’яття Ісуса Христа, додалися і ті, які вбивають дітей. Адже Ісус сказав: “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили”(Мт 25,40). А нашими найменшими братами чи сестрами є оті маленькі, щойно зачаті діти в будь-якій ситуації.

Юда за жменю срібняків зрадив Ісуса Христа і передав Його вбивцям. Подібні зради існують і між медичними працівниками. Не вірю, що будь-хто з них залишився щасливим з грошима чи чим-небудь іншим, що отримав за виконання гріха.

Про деталі, як то залишаються виклятими з Католицької Церкви ті, які вбили ненароджену дитину, можемо прочитати у Кодексі Канонічного права (Римо-Католицької Церкви, кан. 1389).

Про заборону вбивства, від самого зачаття і далі, навіть, якщо б йшлося про хвору дитину, навіть, якщо б вбивством хтось хотів вилікувати когось іншого, говориться також в Катехизмі Католицької Церкви та в Енцикліках “Humane vitae” (Людське життя) та “Evangelium vitae” (Євангеліє життя). У п. 73 цієї останньої Святіший Отець папа Іван Павло ІІ каже:

“Уже у Старому Завіті зустрічаємо приклад опору несправедливому розпорядженню влади – і якраз спрямованому проти життя. Єврейські повитухи не скорилися фараонові, котрий наказав забивати всіх новонароджених дітей чоловічої статі: “...Не чинили так, як велів їм єгипетський цар, але залишали при житті хлоп’яток” (Вих 1,17). Треба звернути увагу на глибокий мотив такої поведінки: “Бо боялися ж повитухи Бога” (там же ж). Власне з покори Богу - якого належить боятися, висловлюючи визнання Його абсолютної і найвищої влади – людина черпає силу та відвагу протистояти несправедливим людським законам. Це сила і мужність того, хто готовий іти навіть до в’язниці чи загинути від меча, якщо він переконаний, що “тут терпіння і віра святих” (Одкр 13,10).

З боку медпрацівників може бути багато різноманітних загроз і для вже народжених. Особливу небезпеку сьогодні представляють вірусні госпітальні інфекції, як напр. різновиди гепатиту, а дедалі більше присутня і проблема СНІДу. Більшість людей, які носять у собі ці віруси, цього несвідомі, а найбільше з них не мають навіть назовні видимих симптомів. Віруси з їхньої крові та тілесних виділень дуже легко можуть потрапити не тільки на медпрацівників, а й на інших людей, якщо не шануються правила асепсії. Є стоматологи, які, на жаль, тими ж самими нестерильними рукавицями переходять від одних уст до інших чи використовують різноманітні нестерильні інструменти, що є неприпустимо. При підготовці до родів не можна використовувати спільну нестерильну бритву. Такою бритвою чи лезом переноситься не тільки humani papiloma вірус – збудник раку матки, який широко розповсюджений по шкірі, але й інші хвороби. Через пошкодження шкіри з’являється реальна небезпека переносу гепатиту, а навіть і СНІДу. Існує дуже багато прикладів, як подібними способами загрожують своїм пацієнтам не тільки ті, які працюють у хірургічному, а й у інших напрямках медицини. Необхідно наголосити, що кип’ятіння інструментів не знищує вірусів гепатиту і цього для стерилізації недостатньо. Небезпека існує і від різних іригаторів, пляшечок чи кришечок до них, які не є стерильними, а деколи видно неозброєним оком, що вони брудні.

Оскільки столик з хірургічними інструментами спочатку не покрито стерильним гумованим полотном, трапляється, що під час операції звичайне полотно намокне від крові чи інших рідин, і тоді збудники хвороб зі стола дифузією через мокре полотно переносяться на інструменти. Небезпека існує і від різних ендоскопічних інструментів, які несумлінні медпрацівники не стерилізують перед використанням для іншого пацієнта.

Недопустимим є також те, щоб старі, бідні і покинуті особи вмирали, бо відповідальні медпрацівники не зайнялися відкриттям хвороби і її лікуванням. Великим злочином є, коли хтось помирає від голоду чи спраги, якоїсь інфекції, сердечної декомпенсації чи іншої хвороби, від якої існують ліки, але їм не подали цього ліку, інфузії, поживи тощо.

Багато людей, які самі не можуть їсти, наприклад, внаслідок інсульту, не померли б з голоду, якщо б їх хтось годував через назогастричний зонд. Деколи людину треба годувати через гастростом. Багато нерухомих чи важкорухомих хворих не захворіли б запаленням легенів чи декубітом, якщо б проводилися відповідні дихальні вправи, якщо б їх більше повертали, якщо б їх переносили, щоб сиділи у фотелю замість постійного лежання.

Не можна проводити жодних інших видів активної та пасивної евтаназії. На старших деколи евтаназійно діють і звичайні седативи, які їх настільки блокують, що вони перестають їсти і пити, рухатися, і тоді настає загроза голоду, спраги, запалення легенів, декубіт тощо.

Очевидним є факт, що без огляду на найбільшу працю медичних працівників для спасіння тілесного життя людини, вона таки наближається до кінця земного шляху. І тоді її треба оточувати любов’ю і увагою, даючи можливість перед смертю помиритися з Господом Богом і людьми, покликати священика, який може уділити їй Святі Тайни.

Заборона контрацепції і стерилізації

Святіший Отець Пій ХІ у Енцикліці “Casti Conubii” (Чистого подружжя) проти контрацепції і стерилізації написав: (56) “Оскільки деякі, відкрито відступаючи від незмінного і переданого від початку християнського вчення, вважають, що у наші дні потрібно урочисто проголосити інше вчення щодо цього питання, то Католицька Церква, якій сам Бог доручив обов’язок навчати і захищати чесність та чистоту звичаїв, міцно стоячи посеред моральної руїни, яка її оточує, з метою збереження чистоти шлюбного зв’язку від цієї огидної плями, піднімає свій голос на знак Божого післанництва та Нашими устами знову проголошує: кожне подружнє єднання, у якому статевий акт намірено позбавлений своєї природної здатності продовження роду, порушує Божий та природний закон, і хто собі таке дозволяє, чинить тяжкий гріх.

(57)Тому на підставі Нашого найвищого авторитету та дорученого нам обов’язку дбати про спасіння усіх душ застерігаємо усіх священиків-сповідників та усіх душпастирів, щоби не дозволяли порученим їм вірним грішити проти такого вагомого Божого Закону; навіть більше, щоби оберігали себе самих від таких згубних вчень, в жодному разі не потураючи їм. А якщо би хтось із сповідників чи душпастирів, нехай Бог цього не допустить, впав сам або ж увів у подібні помилки поручених йому вірних, потвердив їх відкрито чи грішною мовчанкою, нехай знає, що муситиме скласти звіт перед Богом – Найвищим Суддею про зраду Його священної довіри та застосує до себе слова Христові: “...сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму” (Мт 15,4).

У своїй Енцикліці “Humane vitae” (Людського життя) Св. Отець Павло VI між іншим пише:

“Чесні люди можуть ще краще переконатися у правдивості церковного вчення, коли вони звернуть увагу на наслідки методів штучного регулювання народжень. Передовсім слід задуматись наскільки широкий і легкий шлях відкривається до подружньої невірності і до загального послаблення моральності.

Не потрібно багато досвіду, щоб знати, наскільки слабкою є людина, та щоб збагнути, що людина, особливо молода, настільки вразлива перед спокусами, що вона потребує спонук, щоб дотримуватись морального закону, і що було б безвідповідально полегшувати їй недотримання цього закону. Так само слід висловити тривогу: чоловіки, які призвичаїлися до протизаплідних практик, можуть втратити пошану до жінки і, легковажачи її тілесним благом і психічною рівновагою, сприймати її як звичайне знаряддя задоволення своєї похоті, а не як супутницю, яку слід поважати і любити”(17)

Звертаючись до італійського товариства католицьких фармацевтів у 1994 році Папа Іван Павло ІІ, наголосивши на шляхетному мистецтві і традиції фармацевтики, пригадав свою і своїх попередників  – Пія ХІ і Павла VI – промови, які стосуються морального виду цієї професії і сказав: “Не можемо прийняти співпрацю в нападах на життя чи інтегральності людини як одиниці, проти прокреації чи морального і ментального здоров’я людства... Не можемо у совісті очікувати  користі від виробів, які принижують людину”(Medicina e morale 4,1994, стор. 762). Якраз контрацепція і стерилізація являються методами, направленими проти прокреації і мають шкідливі наслідки не тільки для душі, а й для тіла і для суспільства. Очевидно, що злодій не тільки той, хто краде, але й той, хто тримає йому драбину.

Ті, які рекламували і розповсюджували презервативи, відповідальні не тільки за допомогу у здійсненні гріхів, між якими блудність, перелюб і контрацепція, а відповідальні за подачу оманливої впевненості, ніби не перенесеться інфекція. На сьогодні доведено, що через презерватив переносяться СНІД, HPV, Chlamidia Trachomatis, herpes genitalis, сифіліс та багато інших хвороб.

Папська Рада у справах родини через документ “Правда про людську статевість та її суть” говорить: “В цій ситуації батьки повинні також відкидати пропагування так званого “безпечного сексу” чи “безпечнішого сексу”, загрозливу і неморальну політику, яка базується на оманливій теорії про те, що презерватив може захистити від СНІДу” (139).

Існує суттєва різниця між природним методом, який відкриває плідні й неплідні дні у жінки, і контрацепцією і стерилізацією, які є неприпустимими і гріховними. А саме: контрацепція і стерилізація роздвоюють сув’язь, яку Господь Бог передбачив між специфічним шлюбним актом і зачаттям. Природний метод цю сув’язь не розриває з огляду на те, що подруги цілковито стримуються від шлюбних стосунків у плідний період. А шлюбні стосунки не є необхідні, якщо існує виправдана причина, щоб їх не було. Звичайно, що сексуальне життя взагалі заборонене і перед, і поза шлюбом, який благословить Господь Бог і який тоді триває ціле життя.

Заборона штучних запліднень

У документі “Donum vitae” (Дар життя) Конгрегації науки віри, який підписав папа Іван Павло ІІ, детально пояснюється, через що неприпустимі і грішні штучні запліднення як от інсемінація і запліднення в епруветі. Між іншим, неморальним способом отримуються сперматозоїди, а зачаття здійснюється без специфічного акту шлюбної любові. Крім того, відомо, що під час зачаття в епруветі в подальших етапах більшість дітей вбивають. На тепер з документу візьмемо лишень коротку цитату: “Тому дитина має право, як ми вже згадали, бути плодом специфічного акту шлюбної любові своїх батьків, а також має право бути шанованою як особа від моменту зачаття”

Прошу зголоситися, якщо хочете приєднатися до посту і молитовних акцій на захист життів і моральних вартостей, що перебувають під загрозою, за оновлення медицини на християнських фундаментах. ...

Якщо побачите людину, яка перебуває у спокусі вбити свою ненароджену дитину чи вдатися до якогось грішного акту, порадьте їй порозмовляти з католицьким священиком, щоб вона від цього відмовилась. Католицька Церква розвиває способи подання духовної, дорадчої та матеріальної допомоги.

Др. мед. Антун Лісец, Хорватiя. Тел.факс:: +385-34-313-722, моб.: +385-91-571-2856; Email: [email protected]