Лист4 та 5 ув'язненої Ірини В., Качанівська виправна колонія КВК-54, м.Харків

28.12.2013

Слава Ісусу Христу!

... Молюся за своїх дітей старших прошу у Бога їм здоров’я, сили, розуму, бо вони годувальники сім’ї і опора фундамент, а фундамент повинен бути сильним, щоб стіни не давали тріщину, щоб сім’я була міцною, а за Іванка найбільше прошу у Бога захисту, тому що сам іде в школу, сам зі школи і потому знову кажу та ні, він якраз не сам іде, його за ручку веде Ангел Господній, веде і направляє, молюся за внучат та всіх діточок у всьому світі. Знаєте, зараз чомусь настав такий час, така розпуста, що скільки чуєш, що рідний батько насилує дочку. А скільки таких дітей сидить тут зі мною, що розказують як батько насилував з 10 років, розказувала мамі мама не вірила. То я їй кажу: «вона не хотіла вірити». І тепер цій дитині двадцять з чим то років вона шукає ще откритку щоб поздоровити батька з днем народження. Я їй кажу: «після того що він робив з тобою ти хочеш іще йому вділити увагу». А вона відповідає: «Я його простила». Отак вдаюся в роздуми іноді і думаю хто з нас правий? Я, чи ця дівчинка?» Одна із заповідей Божих, Шануй Отця і Матір Свою. А я сама десь в глибині душі думаю у цієї дитини така доброта, а я б за таке вже незнаю що зробила і знову в роздуми чи права я?

Ви пишете, що оголосили конкурс на кращу розповідь чи роздуми, написані з місць позбавлення волі. Я Вам відіслала одну доволі цікаву розповідь про бродячого песика... Якщо Ви зберігаєте мої листи, то відшукайте цю розповідь і можливо вона дасть привід молоді призадуматися. Життя вирує, ми завжди кудись спішимо, нам завжди чогось бракує, не вистачає, не все встигаємо то що нам до тих собачок чи котиків, та яких собачок, ми зневажаємо один одного, втоптуємо людську гідність, життя, за що і платимо сповна.

Лише тут за колючим дротом усвідомлюєш всю ціну життя, всю ціну прогаяного попусту часу. Добре, якщо людина свідомо визнає свої вчинки і провини і більше ніколи не захоче йти тою «широкою розгульною дорогою» по життю, а буде покірною і піде за Богом вузькою стежкою. Тому що широка дорога веде в погибель. Я маю на увазі п’янки, гулянки, наркотики, гроші, розпуста – це широка дорога і вседозволеність, але все це веде в ад. Сьогодні хочу Вам написати ось на таку тему

СИЛА  МОЛИТВИ

Мій дідусь давно вже помер, але його розповіді я пам’ятаю всі до одної. Тоді ще не так у кожній хаті був телевізор, так один на 10 хат, то ми по вечорах слухали розповіді рідних. А їхні розповіді найбільше були про війну.

Дідусь розказував, що воював колись іще в Австрійській війні. Так як кордони тоді були відкриті він часто їздив на зарібки. Дуже добре володів 5-ма мовами світу. Бував часто у Франції на заробітках, в Німеччині і т.д.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна дідусь вже з бабусею були одружені і в них було семеро дітей. Жили на той час вони в Польщі. А в 1947 коли Сталін підписав Указ з Польським правітельством і закрили границі (то був уже Радян.Союз) поляки залишаються в Польщі, а українці на Українську сторону, їхнє село і ще декілька сіл були на польській стороні то в 47 році їх і евакуювали на Львівщину.

І от... Почалася Велика ВВ. Коли в село підступили німці, метушня, крики, облави вночі, партизани в лісі, звичайно люди села часто зверталися до дідуся за порадою «Що буде далі, що будемо робити, як нам дальше бути?» Німці спілкувалися, як потрібно щось переказати, коли наприклад в селі має проходити лінія фронту і всіх з села евакуювати в гори, дідусь мав усе село зібрати і так передати. І тут в один день приходить така біда, приходять в хату німці і б’ють дідуся на очах усіх хто в хаті, заломавши руки ведуть в комендатуру. Всі хто був у хаті впали на коліна і заломавши руки перед Богом та перед образами з плачем і розпукою з криком і жалем стали молитися. А в дідуся тривав допит. Донесли на нього, що він людей села збирає і бунтує проти німців. Дідусь розказував не знає скільки тривав допит, йому здавалося вічність. Питали скільки дітей? Сказав семеро, четверо в Німеччині вивежені на роботи, троє малесеньких вдома.

Дідусь сказав, я не грамотний і не вмію ні читати, не писати, який з мене бунтар. Зате в тебе чітка логіка мислення – відповідали йому. І коли дідусь у допиті починав їм говорити про Бога, про Божу милість і читав молитви на німецькій мові комендант з криком до нього кинувся з такими словами «Марш додому» по-німецьки. Дідусь вийшов, ніг під собою не чув, наче ватні ішов, не ішов летів, сльози градом котилися з очей, а коли прийшов на поріг хати то застав таку картину від малого до старого всі були в молитві навколішки. Побачивши його стали з криком і слізьми обнімати, бо всі добре знали що звідти куди повели дідуся ніхто живий не вертався. Тільки велика сила молитви зробила Чудо Боже.

На цьому закінчую. Дуже вдячна Вам за листа і дуже рада спілкуванню з Вами.

Ірина, 23.10.2013 р.

Слава Ісусу Христу!

Дорогий о.Ігор та громада Церкви Миколи Чудотворця на Оскольдовій могилі, прийміть мої найщиріші вітання та подяку за вашого листа. Дуже Вам щиро вдячна, що так швидко отримала відповідь на свого листа. Написала Вам вірша на українській мові, на своїй рідній мові материнській, колисковій. Я свою мову люблю і не забуваю. А Богу дякую за те, що можу і вмію писати вірші, як українською, так і російською мовами, за все Йому Цареві Нашому моя подяка. Пишіть мені і друкуйте мої вірші, як повчальні та повчання для молодого покоління. Я вдячна Богу за те, що хоч таким способом, як віршами та розповідями з особистого життя, я якось можу допомогти теперішній молоді, перед вибором життєвої дороги.

Здоровя Вам міцного, Божого благословення та Божої любові.

З повагою до Вас с.Ірина      06.11.2013 р.

За все я вдячна Господи Тобі,

За те що маю і що буду мати,

За чисте небо, зорі голубі,

За сміх дзвінкий, дитячий біля хати.

         За той промінчик ніжний, золотий,

         Що сонечко до мене посилає,

         За дощик щедрий, теплий та рясний,

         За вітерець, що трави колихає.

За щебет пташки ранньої зорі,

За сад у райському цвітінні,

За квіти незрівнянної краси,

За перший крик маленької дитини.

         Хвала Тобі за те, що я живу,

         За те, що я сміюся, що радію.

         Хвала Тобі за працю Твоїх рук,

         За коси мої довгі, побілілі.

За все Тобі Спасителю хвала,

За все Тобі Ісусе моя дяка,

Тобі моє щоденне каяття,

Тобі моя любов, моя подяка.

         Моя любов до Тебе, мов ріка,

         В моєму серці ллється безупину,

         Вона тече й тече, нема кінця,

         Любов, яку ніхто вже не зупинить.

Я можу розказати Тобі все,

І пожалітися про все, що наболіло,

Ти завжди чуєш, слухаєш мене,

Розрадиш по-батьківськи: тепло, вміло.

         Ти мій учитель, Ти мій вірний друг,

         Ти мій порадник, Ти моя надія,

         В біді і в радості до Тебе я іду,

         Без Тебе я нічого не зумію.

Ти мій Спаситель, Ти мій Ходотай,

Ти мій заступник, Ти моя опора,

Держи мене за руку, научай,

Щоб не звертала я з доріг Твоїх ніколи.

         Твої дороги чисті і святі,

         Немає там ні докору, ні зради,

         Тверда хода по них в моїй ступні,

         В них Твоя мудрість, Твоєї правди.

За все мій Боже дякую Тобі,

За ласку, теплоту Твою і милість,

За всі Твої дарунки на Землі,

За Твою читсу святість, безневинність.

         Як вміло Ти все Царю сотворив,

         Як мудро, правильно і все до ладу,

         Якою ж Ти ціною заплатив...

         А ми у знак подяки, Тобі зраду.

Хвала Тобі завжди, Хвала за все

Хвала на віки вічні! Слава!!!

В віршах я величатиму Тебе,

В піснях своїх, в ділах та в добрих справах!

                                                        Амінь!

Ірина Винник, 2013 р.