Серце Ісуса, святине Божа

Упродовж червня – місяця, присвяченого Серцю Ісуса, – о.Гжегож Крамер, єзуїт, у своєму блогу викладає роздуми про окремі заклики Літанії до Пресвятого Серця Ісуса. Ці роздуми звернені до чоловіків.

Серце Ісуса, святине Божа, помилуй нас.

Серце Ісуса, храме Всевишнього, помилуй нас.

Серце Ісуса, доме Божий і брамо неба, помилуй нас.

«Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви» (1 Кор 3,16-17).

Я є місцем, часом, простором для Бога. Бог, який є духом, потребує мого тіла, аби перебувати серед нас на землі.

Я розумію слова «святиня» і «храм» не як стару будівлю, яка, може, й гарна, але замало функціональна. Тут ідеться про живу конструкцію, яка постійно розвивається. Трохи нагадує наші конструктори з дитинства. Ми будували замок, і коли з малих блоків починали поставати якісь форми, ми постійно щось ще додавали. Часто з допомогою когось дорослого, хто дивився, аби вся будівля не завалилася. Зрештою, сама форма не була важливою, важливим було те, що це я роблю, і що воно тримається купи. Дитина мала відчуття збудованого чогось, власноруч створеного, а дорослий знав, що якби не його допомога, то все би розвалилося.

На форми святині, якою я є, також маю вплив і я сам. То я своїм діями чи бездіяльністю можу привести свій храм до руїни, до стану, коли він розпадеться. Можу також і потурбуватися про нього. Питання фізичні зрозумілі кожному, хто закінчив початкову школу. Однак існує ще й інший вимір. Вплив на те, в якому стані моє тіло, має також і все, що я вкидаю у своє серце та розум.

Кожна християнська святиня, як Єрусалимський храм, має у собі «святе святих». Ти також його маєш. Це твоє чоловіче серце. Найважливіше місце. Ми живемо в часи, коли святині перестають бути святинями. Стають порожніми будинками або використовуються для інших цілей, не для тих, задля яких постали. Бога в них немає.

Бог ніколи нас не полишає, бо не може зректися самого себе; але Він виходить зі святого святих, коли ми Його не хочемо. Це драма нашої свободи: ми можемо десакралізувати святиню, найсвятіше місце нашого життя. Маємо таку владу.

Чоловіче тіло зазвичай називають «бридкою частиною людства». Я завжди вважав, що це свого роду кокетування. Кожна людина гарна. Не кожна людина мусить візуально подобатися, але кожна людина, і жінка, й чоловік, – красиві. В кожному з нас, у нашій силі, слабкості, славі та приниженні є Брама Неба для інших. Ми не тільки є домом Бога, ми маємо спроможність ставати кимсь, хто для інших є місцем зустрічі з Добрим Богом. Не тільки наше нутро тут важливе. Наше обличчя, міміка, усмішка, емоції можуть комусь допомогти у зустрічі з Ним, або навпаки – відстрашити. Не йдеться про акторство, йдеться тут про містичне поєднання тіла з серцем. Твоє обличчя – візитка твого серця. З обличчя можна прочитати, чи ти муж Божий, чи звичайний актор, який грає мужчину.

Ти можеш бути брамою для інших. Це круте завдання!

Господи Ісусе, прошу Тебе, щоби Ти нині навів лад у святині мого серця. Щоб Ти знову довів до моєї свідомості, ким я насправді є; що я є кимось, у кому є Бог.

Господи Ісусе, прошу Тебе, щоб я ніколи не втратив усвідомлення того, що маю владу над Тобою, що можу Тебе вигнати.

Господи Ісусе, вчи мене доброго погляду не тільки на своє нутро, але також і на своє чоловіче тіло, яке може бути брамою для інших для зустрічі з Тобою.

Ісусе тихий і сумирний серцем, зроби наші серця подібними до Твого!

За матеріалами: Ojciec Grzerorz