Промова Папи Франциска на аудієнції для представників християнських Церков та інших релігій (повний текст)

22.03.2013

Дорогі брати і сестри, перш за все я дякую за те, що сказав мені мій Брат Андрій. Дякую, дуже дякую!

Для мене це величезна радість – сьогоднішня зустріч з вами, делегатами Православних Церков, Східних Православних Церков і церковних Громад Заходу. Дякую вам за те, що захотіли взяти участь у богослужінні, яке ознаменувало початок мого служіння Єпископа Риму і Наступника Петра.

Учора вранці, під час Служби Божої, у ваших особах я бачив духовно присутніми громади, які ви представляєте. У цьому прояві віри мені видалося, що молитва про єдність між віруючими в Христа звучить ще більш наполегливо і одночасно я побачив в цьому своєрідний прообраз того повного здійснення, яке залежить від Божого задуму і нашої щирої співпраці.

Я починаю своє апостольське служіння в рік, який мій високоповажний попередник оголосив для Католицької Церкви – з воістину натхненним прозрінням – Роком Віри. Цією ініціативою, – яку я хочу продовжити і сподіваюся, що вона стане стимулом для всіх на шляху віри, – він побажав відзначити 50-річчя початку Другого Ватиканського Собору, запропонувавши паломництво до того, що для кожного християнина є головним: до особистих і перетворюючих взаємин з Ісусом Христом, Сином Божим, Котрий помер і воскрес заради нашого спасіння. Саме в бажанні звіщати цей непроминаючий скарб і полягає суть соборного послання.

Разом з вами я не можу забути про те, яке значення мав цей Собор для екуменізму. Мені приємно згадати слова, які Блаженний Іван XXIII, – п’ятдесяту річницю смерті якого ми будемо незабаром споминати, – виголосив у своїй пам’ятній промові на відкритті Собору: «Католицька Церква вважає своїм обов’язком активно діяти заради того, щоб здійснилася велика таємниця тієї єдності, про яку Ісус Христос палко молив Небесного Отця напередодні Своєї жертви; вона насолоджується радісним миром, знаючи, що глибоко з’єднана з Христом у цих молитвах» (AAS 54 [1962], 793). Так сказав Папа Іван.

Так, дорогі брати і сестри у Христі, почуваймося всі глибоко з’єднаними з молитвою нашого Спасителя в часі Тайної Вечері, з Його благанням: ut unum sint, щоб були всі одно. Попросімо Отця Милосердного сподобити нас жити в повноті тієї віри, що ми отримали в дар у день нашого Хрещення, і зробити нас здатними вільно, радісно і сміливо свідчити про неї. Це і буде нашим кращим служінням справі єдності між християнами, – служінням надії для світу, все ще позначеного роз’єднаністю, чварами і суперництвом. Що більше ми будемо вірні Його волі в думках, словах і справах, то більше реально і по суті ми будемо йти до єдності.

Від себе я хочу запевнити, в спадкоємності з моїми Попередниками, у твердому бажанні йти вперед по шляху екуменічного діалогу, і вже зараз дякую Папській Раді зі сприяння єдності християн за допомогу, яку вона продовжить надавати від мого імені в цій благородній справі. Я прошу вас, дорогі брати і сестри, передати моє сердечне привітання і запевнення,  що пам’ятатиму в Господі Ісусі Церкви і християнські Громади, які ви тут представляєте, і прошу у вас милості особливої молитви за мене, аби я міг бути Пастирем по серцю Христовому.

А тепер я звертаюся до вас, шановні представники єврейського народу, з яким нас пов’язує особливий духовний зв’язок, оскільки, як стверджує Другий Ватиканський Собор, «Церква Христова визнає, що начала її віри та обрання виявляються, по спасительній таємниці Божій, вже у Патріархів, Мойсея і пророків» (Декларація Nostra aetate, 4). Я дякую вам за вашу присутність і сподіваюся на те, що за допомогою Всевишнього ми зможемо плідно продовжити той братній діалог, якого бажав Собор (там само) і коли дійсно здійснився, принісши чимало плодів, особливо в останні десятиліття.

Я також вітаю і сердечно дякую всім вам, дорогі друзі, що належите до інших релігійних традицій; насамперед мусульман, – що поклоняєтеся єдиному, живому і милосердному Богові, і кличете Його в молитві, – і всіх вас. Я дуже дорожу вашою присутністю: я бачу в ній відчутний знак волі зростати у взаємній повазі та у співпраці заради спільного блага людства.

Католицька Церква усвідомлює важливість зміцнення дружби і поваги між чоловіками і жінками різних релігійних традицій – я хочу повторити це: зміцнення дружби і поваги між чоловіками і жінками різних релігійних традицій – про це свідчить також вельми потрібна і важлива робота, яку здійснює Папська Рада з міжрелігійного діалогу. Вона настільки ж усвідомлює відповідальність, яку всі ми маємо щодо нашого світу, щодо всього Творіння, яке ми повинні любити і берегти. І ми можемо зробити багато для блага найбідніших, найслабших, найбільш страждаючих, щоб сприяти справедливості, примиренню, щоб творити мир. Але, перш за все, ми повинні зберігати живою у світі спрагу абсолютного, не дозволяючи, щоб запанувало одномірне бачення людської особистості, згідно з яким людина зводиться до того, що вона виробляє і споживає: це одна з небезпечних пасток для нашого часу.

Ми знаємо, скільки насильства породила в сучасній історії спроба усунути Бога і божественне з життя людства, і відчуваємо всю цінність свідчення в нашому суспільстві про першочергову відкритість до трансцендентного, притаманну людському серцю. У цьому ми відчуваємо близькість також усіх тих чоловіків і жінок, які, навіть не вважаючи себе прихильниками якоїсь релігійної традиції, все ж таки, усвідомлюють себе в пошуку істини, добра і краси – цієї істини, добра і краси Бога, – і які є нашими цінними союзниками у справі захисту гідності людини, в творенні мирного співіснування між народами і у дбайливому збереженні Творіння.

Дорогі друзі, дякую ще раз за вашу присутність. Сердечно і по-братерськи вітаю всіх.

Джерело: popefrancis.org.ua / ru.radiovaticana.va