Різдвяне інтерв’ю Блаженнішого Святослава для «5-го каналу»

— Христос раждається!

— Славімо Його!

— Хотілося би зразу говорити крізь призму Різдва про нас, тих, хто його святкує. Блаженніший нагадав, що наступний рік – Рік віри. Чи ті, хто святкують всі ці свята, є людьми віруючими?

— Якраз цей рік, який Святіший Отець Бенедикт XVI проголосив Роком Віри, має на меті, щоби всі ті, які себе називають віруючими, насправді перевірили, що означає для мене моя християнська віра? Що я знаю про ті істини, ті правди, які я, як віруюча особа, покликаний сповідувати? Ще одне дуже непросте питання: наскільки моя віра впливає на моє життя, тому що відомо, що християнство – це є релігія воплочення, втілення? Наскільки те, як я вірую, як я спілкуюся з Богом впливає на моє спілкування з моїм ближнім, на моє щоденне життя? В цей контекст лягає відповідь на Ваше запитання. Різдво справді є дуже важливим святом, дуже важливою нагодою для того, щоби обновити своє спілкування з Богом, з тою особою, з якою ми пов’язані нашою вірою. Тож питання віри під час Різдвяних свят є надзвичайно важливе і актуальне.

— А наскільки можна відновити первинну суть Різдва Христового, оскільки ми бачимо, що західний світ давно вже перевів це в сімейну традицію, коли сім’я з’їжджається, а довкола все суспільство перебуває в такому святково-комерційному руслі? В Україні, де традиції Різдва зберігаються, саме традиції, можливо, відмінили суть віри, оскільки це перетворюється на сімейне застілля. І хоча ще вміють і пам’ятають обряд колядування, але при цьому ні на Заході, ні в нас на Україні не відчувається, що це є народження Бога.

— Всі ті традиційні християнські звичаї, якими наш народ споконвіків святкує Різдво, є плодом певного переосмислення таїнства Різдва в контексті нашої української культури. Я думаю, що Різдво є нагодою повернутися до джерела, звідки наш народ почерпнув ці ідеї, ці елементи різдвяної радості. Чому ми святкуємо Різдво по-особливому? Це таке свято, яке, можливо, має свій шарм, своє таїнство. Я думаю, що як ми заглибимося в ті витоки, в ті джерела, тоді зможемо глибше зрозуміти, як ми сьогодні повинні святкувати Різдво. Я погоджуюся з вами, що сьогодні дуже часто Різдво втрачає християнський зміст і перетворюється чи то, можливо, на комерційне свято, яке святкують при допомозі продажі чи купівлі тих чи інших речей або ми десь губимо цей релігійний зміст і перетворюємо це свято на свято такого доброго гарного застілля і т.д. Але я думаю, що дуже важливо в тому Році віри відкрити для себе отой оригінальний чи властиво християнський зміст Різдва.

Святкуючи Різдво, ми святкуємо таїнство воплочення Божого Сина. Це є унікальна подія в історії людства. Ми кажемо, що момент народження Спасителя є центром історії людства, моментом, який назавжди поділяє історію Всесвіту на два моменти: до Різдва і після Різдва. В чому полягає ця унікальність? Святі отці говорили про те, що у Різдві ми бачимо унікальне поєднання Бога і людини. Таїнство воплочення полягає в тому, що Друга Божа Особа Пресвятої Трійці – Син Божий — став людиною. Тобто Бог настільки зблизився до людини, що Він не просто є поруч з нею, але є у ній. Святий Августин говорить, що Бог є глибше в мені ніж я є сам в собі. І таким чином вся історія людства сьогодні виглядає по-іншому, тому що Господь Бог, зокрема Ісус Христос, начебто увібрав в себе не тільки всю історію людства назагал, а історію кожного з нас. І таким чином ми вже ніколи не живемо своє життя, начебто ізольованими від Бога. Чому це є важливо для віруючої людини? Тому що віра – це є здатність людини бути в єдності з Богом. Це не є просто якесь знання про Бога.

Ми інколи говоримо про віру, як про приналежність до тої чи іншої конфесії, можна почути про віру, як про якесь релігійне переконання. Я би сказав, що і одне і друге не є повне, можливо, навіть і недосконале визначення віри. Вірою ми беремо участь у Божому житті. У таїнстві воплочення Бог бере участь у житті людини і таким чином відкриває для людини можливість брати участь в Його житті. Отці Церкви говорили про те, що в Різдві ми бачимо унікальний обмін дарами: Бог бере в людини її страждання, її неміч, навіть її гріх, а натомість дає людині тільки те, що притаманне тільки Йому: вічну радість, мир, любов. Таким чином те свято Різдва – це є свято такої невимовної Божої близькості до нас, Божої присутності в історії людини.

— Більшість християн мають вуха і не чують. Ми, люди ХХІ століття, люди емпіричного знання, ми хочемо все побачити, спробувати і це дуже легко видно на Святій Землі. Люди, які туди потрапили, які були у Вифлеємі, в Назареті чи в іншому місці, починають ту віру бачити і відчувати. Але не всі ж можуть відвідати Святу Землю. Як насправді передати оцю суть віри, а не набір доктрин, знань, тезисів?

— Ви торкнулися дуже глибокого питання: як сьогодні передавати віру? З одного боку – віра це є особистий досвід спілкування з Богом. Кожна людина якось по своєму переживає оте спілкування з Богом: чи то при допомозі якоїсь особистої історії, особистої історії розпачу, відчаю, радості, надії; досвіду власної сили, а відтак – власного безсилля; досвіду відвідання чи то враження, які хтось отримав під впливом якогось святого місця, чи краси Божого храму, чи навіть усвідомлення того, що це місце, чи ця земля пов’язана з тими історіями, про які ми читаємо у Божественному Євангелії. Але як сьогодні передавати цей досвід комусь?

Ви дуже влучно зауважили, що сьогодні ми маємо справу з фрагментацією людського досвіду. Ми бачимо, що часом батькам є дуже важко виховати своїх дітей, тому що виховання завжди є передаванням досвіду. Сьогодні дуже часто культурний розрив і трудність у спілкуванні між батьками і дітьми є більшими ніж між дітьми того самого віку у різних країнах земної кулі. Отож, сьогодні Христова Церква, зокрема Католицька Церква, шукає отого способу як передавати віру.

Зазвичай традиційним таким осередком, де християни передавали свою віру, була і є на сьогоднішній день сім’я. Чому? Тому що у сім’ї ми разом переживаємо великі події: ми разом переживаємо народження нового члена сім’ї, разом переживаємо втрату когось рідного чи близького, ми разом переживаємо радість якогось свята і разом сумуємо, коли нам щось не вдається. Тому той спільний людський досвід є дуже важливий для того, щоби можна було передати так само досвід спілкування з Богом. Скажімо, під час комуністичного переслідування у нашій Церкві віра збереглася саме завдяки сім’ї. Там, де ця ідеологія не могла проникнути, там передавалася ота надія людини на те, що навіть тоді, коли по-людськи ми не можемо змінити світ, але наша віра не є в людську силу, а в Божу дію і присутність. І саме це якраз у контексті Різдва ми намагаємося відсвяткувати і це передати нашим майбутнім поколінням.

— Блаженніший, за декілька днів до Різдва за новим стилем, так, як це святкувала більшість християнського світу, християни, готуючись до Різдва, спочатку почали готуватися до кінця світу згідно з віруваннями язичників. Як це пояснити, як це вкладається в голову християн?

— Я би сказав так: сьогодні сучасна людина сповнена привидами різних страхів. Страх полягає в тому, що сучасна людина навіть при допомозі різної сучасної технології, культури, засобів спілкування, відчуває, що дуже легко може втратити той такий маленький світ, який вона собі сама зробила. Ота певність в добробуті в один прекрасний момент може захитатися. І для тої людини це є кінцем її особистого приватного світу. І ті суспільні, психологічні страхи мандрують з одного кінофільму в інший, від одної вістки з Латинської Америки до Європи, до Азії, до іншої частини земної кулі. Я би сказав, що це існувало завжди. Такою є людина, тому що вона проектує свої бажання на своє життя і бачить, що між дійсним і бажаним завжди є велика різниця. Тому християни не є, я би сказав, до кінця відокремлені або невразливі до тих соціальних страхів, в яких живе сучасна людина. Очевидно, що, можливо, для християн це є нагода якось, може навіть під впливом власного страху, поцікавитися істиною своєї власної віри.

Очевидно, що для християн вчення про кінець світу не є так пов’язане з якимось катаклізмом чи кінцем календаря, воно є пов’язано з другим і славним приходом у славі нашого Спасителя. Тобто для християн це не є кінець, це є радше початок. От коли у Різдві ми бачили Ісуса Христа, який приходив у вигляді маленького Дитяти, то вдруге Він прийде як той, який має у своїх руках долю і життя не тільки людини, але всього Всесвіту. Тож християни, очевидно, мають здатність чи можливість переживати ці страхи сучасної людини в позитивному ключі.

— Блаженніший, колискою християнства завжди була Європа. Тепер Європа без мусульманського фактору просто не уявляється. Ці глобальні християни максимально комунікують із мусульманами, а мусульмани, в зв’язку із подіями останніх років, максимально виходять на стежину такої цивілізаційно-релігійної військової доктрини. Як має відбуватися тепер наша комунікація, адже Україна теж не ізольована від мусульманського фактору і з року в рік це буде наростати?

— Бачите, на Ваше питання я би хотів відповісти, ділячись своїм досвідом участі в Синоді єпископів, який відбувся у жовтні в Римі. Це був так званий папський Синод, де були присутні католицькі єпископи з цілого світу, в тому числі і з мусульманських країн. І що я зрозумів? Що цей феномен секуляризації, тобто втрати важливості релігійного фактору в житті людини, торкається не лише людей так званої західної цивілізації, точніше європейської. Цей феномен сьогодні має глобальні виміри, тобто люди втрачають зміст свого релігійного життя не лише в Європі, Сполучених Штатах, але так само на Близькому Сході в країнах, які традиційно ми знаємо, як країни мусульманські. Тобто мусульмани теж переживають оцю, я би сказав, можливо, трагедію втрати значення релігійного підґрунтя для їхнього особистого життя. І тому очевидно, що різні релігійні середовища реагують на це по-різному. Багато релігійних середовищ, і це не тільки торкається світу мусульманського, але теж це стосується і різних християнських церков, намагаються, я би сказав, в першому такому моменті себе захистити. І таким чином є велика спокуса і небезпека нової сили, нової хвилі так званого релігійного фундаменталізму. Цікаво, що Папа Бенедикт ХVІ, відвідуючи Ліван, назвав релігійний фундаменталізм таким собі релігійним сурогатом, якоюсь такою фальшивкою, яка з одного боку, можливо, є інстинктом самозахисту і причиною виникнення різного роду насильницьких реакцій з метою себе захистити або самоутвердити. Відповідь Католицької Церкви на цей культурний феномен є цілковито іншою. Ми не прагнемо закритися у собі, за всяку ціну намагаємося уникнути спокуси фундаменталізму. Нашою відповіддю навпаки є нова євангелізація, тобто відкриття до світу, намагання показати, що насправді релігійні вартості є центральними в людському житті, якщо людина хоче не втратити власну гідність і не загубитися у цьому мінливому світі, який сьогодні набирає ознак якогось всесвітнього хаосу. Тому нас якраз і турбують ці питання: яким чином ми, як віруючі особи, повинні жити сьогодні, як ми сьогодні повинні втілювати нашу віру в наше конкретне щоденне життя, як будувати нашу державу на християнських засадах і як тою нашою вірою, вірою в Христа, ділитися з нашими ближніми?

— Блаженніший, хотів би просити для наших глядачів 5 каналу благословення і Вашого привітання з нагоди Різдва Христового.

— Дорогі в Христі, у цей світлий празник Різдва Христового дозвольте мені сердечно всіх вас привітати! Ми сьогодні радіємо саме через те, що Бог є близько. «З нами Бог» — співає сьогодні Церква. Дуже часто сучасна людина відчуває себе покинутою і забутою, досвідчує власне безсилля щось змінити у своєму житті чи в житті суспільства, є безсилою для того, щоб, можливо, забезпечити якийсь гідний спосіб існування для себе і для своєї сім’ї. Але, можливо, ці обставини святкування Різдва акцентують істину про це, що спасіння є не від людини, але від Бога і цей Спаситель сьогодні народився. Більше того, те спасіння, яке ми так всі шукаємо, сьогодні кладеться в наші обійми з ніжністю новонародженої дитини. Я думаю, що Господь Бог вибрав найкращий спосіб, як зворушити людське серце, бо звичайно людина зворушується, коли бере в руки новонароджене дитя, бачить той потенціал, який Господь Бог заклав в цю нову істоту, яка приходить для життя. А сьогодні сам Бог об’являється людині у вигляді цієї дитини. Отож, нехай ця різдвяна радість буде сьогодні для нас джерелом надії, тим світлом, яке справді голосом нашої колядки обновить наші родини, нашу домівку і усе наше українське суспільство. Христос народився!

— Славімо Його!

 Розмовляв Роман Чайка, 5 канал

Джерело: http://headugcc.info

http://catholicnews.org.ua/