Світла пам'ять рабу Божому Богдану

22.07.2012

Громада церкви св.. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі молиться і висловлює співчуття рідним та близьким видатного українського актора Богдана Ступки.

23 липня (понеділок) о 17:00 у церкві св.. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі відбудеться Парастас-поминання раба Божого Богдана. Протягом ночі читатиметься псалтир біля спочилого. Просимо прийти і молитись за душу новопреставленого раба Божого Богдана.

24 липня (вівторок) о 08:00 у церкві св.. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі відбудеться Архиєрейська Божественна літургія з чином похорону.

10:00 прощання з рабом Божим на рідній сцені театру Івана Франка

14:00 похорон на Байковому цвинтарі

Прийми Господи душу раба твого до Царства свого.

Біографія Богдана Ступки

Ранні роки

Богдан Ступка народився в селі Куликове Львівської області в Україні. Хлопчиськом Богдан бачив кров, убитих, повішених. А після війни гуляв із друзями, які розбирали міни й гранати, і знав, як відриваються руки.

Батько Богдана Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший мамин брат був солістом, тітка - головним концертмейстером. Богдан із семи років крутився за лаштунками, бачив і чув всіх видатних співаків, Козловський і Лемєшев гладили хлопчика по голівці.

У самого ж Ступки слуху не виявилося, щоправда, коли служив в армії, в оркестрі штабу Прикарпатського військового округу, стукав на барабані, ну а потім в ансамблі «пенсії й пиятики» займався конферансом.

Творчість

До театру Богдан Ступка прийшов, може бути, через страх перед реальним, жорстоким життям: знав смерть із дитинства. Театр зображує життя, тобто там не по-справжньому гинуть, умирають, і так далі. Там у це все грають, грають у життя. Театр - продовження життя, ти трохи підносишся над реальністю, але тільки в художній формі. Театр - не втеча з життя, ні, просто людина знайшла іншу її форму: життя - це життя, театр - це театр.

Богдан Ступка закінчив студію при театрі ім. М. Заньковецької і театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенко-Карого.

Вже багато років Богдан Ступка - художній керівник Українського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франко. Але характер керівника може проявити тільки на сцені, через роль, через мистецтво, по-іншому поки в нього не виходить. І спектаклі сам Ступка не ставить, запрошує режисерів. І грає не так вже багато, хоча йому, як артистові, відразу ж кожен режисер пропонує: «Для вас є роль». А от, наприклад, в «Наталці Полтавці» один артист зіграв так, що Богдан Ступка йому навіть сказав: «Мені так не зробити, грай ти». В Києві на цей спектакль не потрапити.

Син Богдана Ступка - Остап - артист у театрі в батька. І всі говорять, що артист гарний. Він якось Богдану Сильвестровичу сказав, жартома: «Тато, поміняй прізвище, чи не занадто - дві Ступки в одному театрі!». Остап грає з батьком у спектаклі «Тев’є-Тевель». Цікаво, що коли Григорій Горін прийшов після спектаклю в гримерку до Ступки, у нього щелепа відпала: «Ви на сцені - єврей, а виявляється - ні. Звідки ви все про цей народ знаєте?» «Хто хоче, той знає», - посміхнувся артист.

Великий артист завжди грає для людей, не для себе. «Я розраховую на публіку, тому що для себе можна сісти в туалеті - і грай собі, скільки хочеш», - вважає актор.

Роботи в кіно

Найпершою, і дійсно зоряною в кіно, стала робота Богдана Ступки в прославленій картині Юрія Ільєнко «Білий птах із чорною міткою».

У фільмі описується звільнення румунської частини України в 1939 році Червоною армією. Ступка зіграв бендерівця, одного із братів Дзвонарів, що родом з Буковини, причому, як виявилося такого привабливого, що всі наче збожеволіли. Орест Дзвонарь подался в часи війни до загіну українських націоналістів й повів за собою доньку священика Дану, бажану всіма трьома братами. І у результаті всіх перипетій наклав на себе руки.

Акторові взагалі найчастіше доручали негативні ролі в кіно. Особливо вражаючим вийшов відомий Тимофій Лисенко в багатосерійному телефільмі «Микола Вавілов» (1990). У політичній стрічці Ігоря Гостева «Сірі вовки» (1993) він був ні ким іншим, як Семичасним, а в драмі Режиса Варньє «Схід - захід» (1999) полковником з органів, які ставлять перешкоди «поверненцям», що наївно повірили своїй батьківщині.

І все-таки, на превеликий жаль, багатогранний талант актора довгий час не був належною мірою затребуваний. Більшість картин, у яких Богдан Ступка знявся за тридцятирічний період (70-і, 80-і, 90-і роки), не стали помітними творами на екрані. Багато з них, що називається, взагалі й не згадати, навіть прочитавши назву й дізнавшись ім'я зіграного героя. А якщо й залишився в пам'яті який-небудь лихий «вестерн по-радянськи» типу «Забудьте слово "смерть"» (1979), то однаково смутно уявляєш собі, що за персонаж Островий, якого зобразив у цьому фільмі з погонями й перестрілками зовні фактурний український актор. Справжній успіх до Богдана Ступки прийшов лише в новому столітті...

У новому столітті

21 століття для актора почався з роботи в історичній драмі українського режисера Миколи Засіва «Чорна рада», що розповідає про боротьбу за гетьманську владу на Україні в XVII столітті. Правда, цей фільм залишився широким глядачем непоміченим.

Історичну тему Ступка продовжив у досить спірному фільмі Юрія Ільєнко «Молитва за гетьмана Мазепу». Як і картина 30-літньої давнини новий фільм Ільєнко теж неабияк политизирован. Коли про нього говорять, звичайно згадують «Полтаву» Пушкіна, де Мазепа - зрадник. А в поемі ж Рилєєва «Войнаровський», яку майже ніхто не читав, Мазепа - позитивний персонаж, борець із царським самодержавством. От й у фільмі Мазепа - освічена, цікава людина, яка веде в той непростий час тонку політичну гру між Росією, Швецією й Польщею....

Подвійний успіх

Справжній успіх до актора прийшов в 2004 році. У той час Богдан Ступка знімався у двох фільмах одночасно й три місяці мотався між Севастополем і Псковом: тиждень там, три дні тут, потім, навпаки, три дні там, тиждень тут. Це як дві душі, і обидві болять. Вибрати, яка з них ближче, для актора було складно. Але, звичайно, такого подвійного успіху ніхто не очікував - так буває дуже рідко.

Не сумнівався актор ні в режисерах - він бачив попередні фільми Павла Чухрая й Дмитра Месхієва й саме тому погодився працювати з ними, ні в операторах Клебанові й Мачильскому, ну й у чудових артистах теж, партнерами були Хабенський та Петренко. Цими фільмами були «Свої» Дмитра Месхієва й «Водій для Віри» Павла Чухрая. Вони були просто одержимі, готувалися до кожної сцени, все продумували, по кілька разів репетирували, якщо щось не виходило, починали знову. Звичайно, для колишнього артиста Ступки це не було ново, але він не очікував від молодих акторів такої серйозності й такого бажання допомогти партнеру.

«Свої»

У фільмі «Свої» Богдан Ступка приголомшливо зіграв літнього, але міцного й вольового мужика, який постраждав від Радянської влади в період розкуркулювання. Йому впору б навік озлобитися, мстити заздрісним односільчанам і невдячній батьківщині за роки позбавлень у таборах. Однак, викликавшись стати сільським старостою в служінні у німців, він став піклуватися про те, як вижити самому, своїй родині й іншим мешканцям села на Псковщині, попросту перечекати лиху пору, по-селянськи мудро й навіть із хитринкою терпіти неминуче зло - незваних окупантів, як і раніше тягнучи нелегкий тягар в епоху насильницької колективізації.

Чужинці прийдуть і підуть - а от свої залишаться назавжди. З ними жити й у міру сил добра наживати - не тільки в матеріальному, але й у духовному плані. Тому що морально й по-людськи справедливо все те, що є на користь або ж на догоду життя. Нехай від біглого енкаведешніка народиться в майбутньому дитина в дорогої серцю молодухи, яку ти сам вже не можеш ощасливити, а рідний синок хоч кілька днів помилується зі своєї дівахою - може, і вона теж понесе, як говорять сільські... Важливо, щоб життя тривало незважаючи ні на що й всупереч усьому. Навіть якщо заради цього доведеться вбити німецького прихвосня - поліцмейстера і його п'яну компанію, рятуючи сина, а головне - двох дочок, заарештованих як заручниць.

Екран, звичайно, дає виконавцеві прекрасну можливість для вираження ретельно стримуваних емоцій на великому плані, коли ми немов бачимо людину зсередини. Однак Богдан Ступка не був би носієм багатої театральної традиції, якби одночасно не міг за допомогою зовнішнього малюнка відтворити помітну зміну в персонажі, відтепер готовому йти до кінця.

«Водій для Віри»

Не менш заплутана й складна ситуація в «Водії для Віри», історії кохання генеральської доньки до водія й нелюбові КДБ до генерала напередодні краху «хрущовської епохи». Високопоставлений воєначальник повинен будь-що зберегти свою честь й у професійному плані: чини із КДБ хочуть зробити його «козлом відпущення» у політичній грі у верхах на тлі змови, яка зріє проти набридлого генсека. І в приватному житті: донька-кульгавка, яка виховувалося без матері, завагітніла невідомо від кого.

Богдан Ступка воліє розкрити в генералі з «Водія для Віри» насамперед людську драму. Підставлений своїми колегами й потрапивший у дурнувате положення через дочку, він все-таки прагне залишитися гідним товаришем-соратником і готовим пробачити батьком. А також якимсь нюхом уловити родинну душу у водії-сержанті, який хоч і ласий на різні спокуси й гріхи, однак в останній момент вчинить як своя, винятково віддана людина.

Кінематографісти, які частіше судять про все поверхово, зуміли все-таки помітити значну фігуру, велику особистість, людське багатство й невичерпність натури в солідному віці Богдана Ступки, до речі, артист встиг побувати й в реальному житті великим начальником - міністром культури України. Герої актора зі «Своїх» й «Водія для Віри» виявляються до кінця нерозгаданими. Це люди з непоясненим народним характером, кореневим по своїй суті, міцно зв'язаним не тільки із землею, але й взагалі з повітрям того місця, де вони живуть. Одним словом - наші!

«Заєць над безоднею»

Як жартує сам Ступка, за три десятиріччя своєї кар'єри він переграв всіх царів, вождів і генералів: Річард III і король Лір, генерал в «Водії для Віри», гетьман Мазепа в «Молитві за гетьмана Мазепу», у Сергія Бондарчука в «Червоних дзвонах» - Олександр Федорович Керенський, і, звичайно ж, Брежнєв в «Зайці над безоднею».

Леонід Брежнєв - особливий випадок. Він у всіх був на очах - чи то страховисько, чи то посміховище. Анекдотів лишень скільки! Тигран Кеосаян, режисер картини, пояснив актору, що фільм - вільна фантазія і йому не доведеться копіювати свого героя. Так що все гарне, що є в цій картині, - від режисера, який все робив разом з актором за законами театрального мистецтва. У поганому шукай гарне, у гарному - погане, і вийде жива людина. Тим більше, коли мова йде про вигадку.

В підсумку вийшов анекдот. Але... анекдот з деякою долею суму. І Брежнєв у фільмі зовсім не карикатурний, він такий же, як ми, у нього теж є своя мрія, своя любов. Він любить англійську королеву (її роль виконує Олена Сафонова) і мріє про неї. Ніхто ж не забороняє мріяти, вірно? А чому ні? Він же статний чоловік був! Та ще й керівник однієї шостої земної кульки, один із двох-трьох наймогутніших людей планети! Англійська королева цілком могла б ним зацікавитися. Гарним, високим, ставним...

«Тарас Бульба»

В останні роки Богдан Ступка став нерідко грати в серіалах. «Поки запрошують, треба зніматися, - вважає актор, - Я відмовляюся, тільки якщо у фільмі зовсім немає ніякої ролі, внутрішнього конфлікту. Але намагаюся робити це як можна рідше, тому що завтра вже не запросять: або скажуть «примелькався, набрид», або просто забудуть. Треба про себе нагадувати. В «Забійній силі», наприклад, знімаюся в Південній Африці».

В 2007 році режисер Володимир Бортко почав зйомки нового серіалу за гоголівським «Тарасом Бульбою», де Ступка грає, звичайно ж, Тараса.

« Чи доведеться до двору зараз цей серіал? Адже відносини між народами - росіянами, українцями, поляками - заплуталися остаточно, - міркує кінозірка, - Все буде залежати від того, які акценти зробить режисер. Може, ще більше заплутає, хоча гірше, по-моєму, просто не може бути! Вже час назад рухатися.

У Гоголя ж було дві редакції «Тараса Бульби». І в першому варіанті - його у нас недавно видали - зовсім інший фінал. Там Тараса не спалюють, і теми антагоністичного протистояння народів теж немає. Який варіант обере Бортко, не знаю. Але як би там не було, мій Тарас піде проти звичайних уявлень і тих портретів, які писали художники - той же Рєпін. У Гоголя Тарас Бульба не просто козак. Це ж полковник! Його діти вчаться в бурсі. А в ті часи Київська бурса, приміром, стояла майже на одному рівні з академіями. І щоб туди відправити сина, потрібно було мати гроші».

«Два в одному»

У фільмі Кіри Муратової «Два в одному» Богдану Ступці дісталася дуже несподівана роль. Там він зіграв «статевого гангстера». У молодості герой актора був грозою жінок, але постарів, розгубив всіх своїх подруг. Щоб не зустрічати Новий рік на самоті, він змушує доньку знайти йому жінку, яку випадково побачив з вікна. І, зрештою, закохується в неї.

Кохання, особливо в дозрілих літах, - це що: подарунок, покарання? - Покарання. Від віку це не залежить. Кохання - це лише декілька хвилин щастя, якщо воно взаємне, і постійні страждання. Ревнощі, думки про те, де вона, з ким вона, що вона зараз робить.… Не така вже це й велика радість! Тоді навіщо ми її все життя шукаємо, мріємо про неї?

Особисте життя

«Я важка людина - за характером. Але дружина каже: «Так, з тобою важко жити. Але як тільки я подивлюся спектакль, де ти виходиш на сцену, то знову закохуюся й все пробачаю!» Ось вона, сила мистецтва! Інші міняють жінок як рукавички, а я вчепився в одну - і живу. Її мудрість дозволила нам прожити так довго, разом більше сорока років. І вважаю, що мені пощастило! Відчуття, що вже все бачив, і все знаю, зовсім немає, дуже цікаво. Особливо зараз, коли доводиться багато ганяти по світу. То тут, то там, з одних зйомок на інші, з кіно на сцену, зі сцени в кіно», - мрійливо говорить великий актор.

«Радуюся сонцю, дощу, так, так... А от життя? Життя, воно до заходу рухається... Нецікаво. Що за радість - наближатися до смерті й піти в інший світ?! Все вдалося: народження, дитинство, юність, зрілість, а от старість не вдалася. Хвороби, зморшки з'являються, сили вже не ті. Яка радість? Раніше зістрибував з дивана, тепер ледве піднімаюся», - смутно посміхається Богдан Ступка.