В Україні

«Тепер ми маємо одне джерело і можемо сміливо сказати: ось так греко-католики вірять, моляться і живуть»

04.07.2011

Інтерв’ю з Владикою Петром (Стасюком), головою Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ

Що для нашої Церкви означає поява цього Катехизму?

Вихід у світ Катехизму – це вияв благодаті та благословення Господа і присутності Святого Духа. Цей проект на всіх його етапах супроводжувався молитвою. Треба підкреслити, що всі єпископи – попри відмінності у походженні, вихованні, освіті – були одностайними у різних питаннях,  що є дуже важливим.

Цей Катехизм говорить, у що ми віримо, як молимося і живемо. Він є базою, на якій можна будувати наше життя, точкою дотику того, звідки все починається.

У своїй передмові до Катехизму Блаженніший Святослав пише, що вся Церква (семінарії, чернечі чини, єпархії тощо) повинні жити відповідно до його навчання, повинні його засвоїти. Я ж трактую цей Катехизм як вияв нашої української греко-католицької душі, це те, хто ми є, у що віримо.

Разом з тим треба пам’ятати, що це вперше в історії нашої Церкви Синод Єпископів ухвалив Катехизм і видає його. Не думаю, що хтось з авторів (не знаємо, скільки людей працювало в єпархіях, може, понад двісті осіб) може сказати: «Це мій внесок». Ми працювали разом, і нашим обов’язком було те все скласти докупи. Тут немає конкретного автора, це синодальна праця.

Ви були промотором Катехизму, тим, хто дуже активно просував цю справу в Церкві. Як і будь-яка діяльність, процес написання, мабуть, не завжди був злагодженим. Що можете розповісти про організацію роботи і доведенням її до завершення?

Перед тим як стати єпископом в Австралії, я був ректором Малої семінарії в Канаді. Цьому служінню я віддав 25 років свого життя. Служив також у Торонтонській єпархії, де був капеланом молоді. Проте, думаю, найбільше я навчився виконувати розпочату справу в Колегії святого Володимира, у якій навчався після закінчення школи. У 1994 році мене призначили головою двох комісій - молоді й катехизації. Очолював обидві комісії 10 років. Потім залишився у Катехитичній комісії як її голова. Займаюся цим десь близько 15 років. Це моє життя. Я завжди звик доводити справи до кінця.

Хто є ініціатором ідеї написання Катехизму УГКЦ?

Задум написання Катехизму вийшов від Синоду Єпископів УГКЦ. Вже тоді, коли ми думали над створенням Катехитичної і Молодіжної комісій (1995-1996), бачили, що Церква потребує нового Катехизму.

Чому виникла потреба написання Катехизму УГКЦ, який був історичний претекст у Церкві?

Насамперед слід сказати, що блаженний Папа Іван Павло ІІ у передмові до Катехизму Католицької Церкви вказав, що це римо-католицький Катехизм. Він також підкреслив, що свого часу помісні Церкви, зокрема УГКЦ, мають обов’язок створити свій Катехизм у власному дусі, бо треба усвідомлювати, що ми є окремою Церквою. У Вселенській Церкві є багато Церков, їх є близько 20, котрі злучені в одну. Ми є найбільшою Церквою серед Східних Католицьких Церков, тому написали цей Катехизм. Відчували, що були вже зрілими і потребували чогось подібного.

До того часу майже всі наші Катехизми перебували під впливом Римо-Католицької Церкви. Думаю, що у минулому найбільший вплив мав Катехизм, виданий у 1824 році Єпископською Конференції Австрії. Оскільки Україна в той час перебувала під пануванням Австрійської імперії, то він був принесений до нас. Згодом його було перекладено українською в Україні. Був відомий також Катехизм Шпіраго. Вже пізніше, в минулому столітті, найбільше про потребу написання Катехизму говорив Митрополит Андрей (Шептицький). Він наголошував, що Катехизм УГКЦ повинен бути побудований на східному богослов’ї, на нашій Літургії і нашому моральному житті. Митрополит говорив, що треба розпочинати таку працю, але історія минулого століття (комунізм, різні церковні кризи) гальмувала цей процес.

Помітним був вплив Патріарха Йосифа (Сліпого), який написав Малий катехизм. Він бажав, щоб ми, як помісна Церква, мали свій Катехизм.

Продовжував говорити про це і Блаженніший Любомир (Гузар), чітко вказавши у передмові до перекладу Катехизму Католицької Церкви (років 10 тому був перекладений українською), що це римо-католицький Катехизм і що ми повинні видати свій, у дусі нашого богослов’я.  Не знаю, чи він передбачав, що це так швидко станеться, попри те, що ми вже працюємо над ним 10 років. Справді, можемо дякувати Богові, що все саме так відбувається, позаяк це показує зрілість нашої Церкви.

Хто працював над Катехизмом?

Спершу ми залучили до роботи приблизно 250 осіб. Був скликаний з’їзд катехитів з усього світу. Зустрічі відбувалися не лише в Україні, а й поза її межами. Працювали різні люди: ми збиралися раз чи двічі на рік. Я, може, разів 20 приїжджав до України у питаннях, які стосувалися цієї праці. До цієї роботи і справді була залучена вся Церква. Спершу ми отримали благословення від Синоду Єпископів. Упродовж останніх восьми років працювало вісім редакторів.

Усі проекти, які починали, передавали єпископам. Ми постійно (щороку або через рік) надсилали їм роботу в тому вигляді, в якому вона була на той час. Так що можна сказати, що вся Церква бачила Катехизм у різних його формах, може, з п’ять-вісім разів.

Відповідальні в єпархіях вивчали матеріали, давали свої зауваження і пропозиції. На Синоді Єпископів ми оголошували ті зауваги. Згодом дійшли до того, що їх вже більше не було, і минулого, 2010 року,  на Синоді Єпископів у Брюховичах ми отримали благословення на його видання. Було створено комісію із семи єпископів, котра мала переглянути цю працю. Богословський відділ також дав своє благословення. Насамкінець Блаженніший Святослав (Шевчук), який був одним із головних авторів Катехизму, зокрема його третьої частини, підписав цю працю. 21 червня 2011 року було надруковано першу книгу Катехизму.

Чого стосувалися зауваження, які потрапляли вам, і яку тему ви найбільше обговорювали?

Думаю, що люди говорять про те, що найбільше знають. Очевидно, що багато наших єпископів, священиків, монахів і монахинь чимало знають про Літургію, тому було багато зауважень щодо цього. Проте були зауваги і стосовно Церкви. Маємо пам’ятати, що ми є Церквою всього світу. Однак, зважаючи на історичні обставини, не всюди були українські греко-католицькі семінарії. Багато мирян, священиків, богопосвячених осіб виховані в латинському обряді. Тому  кожен підходить до роботи з того, що відчуває, як живе.

Ми мали і маємо завдання представити Катехизм Київської Церкви, східного богослов’я, нашої традиції.

Наскільки Вам вдалося представити східну ідентичність нашої Церкви, вводячи деякі моменти вчення, притаманні західному богослов’ю?

Ми маємо своє богослов’я, а римо-католики – своє. Це та сама віра, той сам Бог, але інші підходи до багатьох питань. Це Катехизм не для Римо-Католицької Церкви. Тому ми не повинні пояснювати західне богослов’я, бо це робить Катехизм Католицької Церкви.  Нашим обов’язком було писати Катехизм УГКЦ з точки зору нашої Східної Церкви. У Катехизмі немає нічого нового, ми нічого нового не представляємо і не видумуємо. Цей Катехизм спирається на вчення східних отців Церкви перших двохсот років її існування. Очевидно, є різне богослов’я у різних обрядах і країнах, але тут немає контроверзи.

Яким, на вашу думку, буде ставлення Рима до цього Катехизму?

Римо-Католицька Церква тішиться появою нашого Катехизму, бо Апостольська Столиця вже давно нас до цього заохочує. У 1996 році Рим видав збірник інструкцій на 150 сторінок. У ньому йшлося про те, що Схід має віднайти своє коріння, свій дух. Заохочують також і нас, щоб ми були тими, ким є, автентичними. Пам’ятаймо, що лише через те, що ми є, багато людей здобули спасіння. Римо-Католицька Церква, особливо Апостольська Столиця, дуже наполягає над тому, щоби ми якраз зрозуміли свій обряд, свої звичаї, своє богослов’я, бо чим сильнішою є наша Церква, тим сильнішою є вся Вселенська Церква. Ми не протиставляємося одна одній, а виявляємо те, що ми є інакшими.

Ця праця нашої Церкви вказує на синодальність не лише в рішенні, а й у мисленні. Наскільки важливим етапом це є на шляху до Патріархату Церкви?

Передусім, слід зауважити, що Блаженніший Любомир, а потім Блаженніший Святослав висловилися у Римі, що зростають до того, щоб завершити нашу Церкву Патріархатом. Вірю, що видання цього Катехизму є надзвичайно важливим кроком і виявом зрілості у нашій Церкві. Ця мирна одностайність у рішеннях показує самобутність нашої Греко-Католицької Церкви. Думаю, що ми повинні дякувати за це Богові. Однак це не єдина ознака нашої зрілості: є ще, наприклад, Церква в усьому світі, всі церковні структури, Патріарший собор у Києві, УКУ у Львові тощо. Ми поступово складаємо всі частини, котрі будують Патріархат. Ми вже, так би мовити, живемо так, ніби Патріархат існує.

Чи брали участь у роботі представники інших конфесій, якщо так, то наскільки активною була їхня діяльність?

Ми отримували велику допомогу від наших гостей з Рима. Щодо інших Церков, то ми їх не запрошували, бо все ж таки писали Катехизм УГКЦ. Але я знаю, що православні очікують видання цього Катехизму, багато з них бачили його, бо їхні єпископи вже близько п’яти років мають копії матеріалів. Наші православні брати не брали  активної участі, ми ніколи не отримували від них жодних позитивних чи негативних заяв.

Як проходила робота, що вдалося досягти і які були труднощі?

Труднощі виникали у зв’язку із територіальною неоднорідністю нашої Церкви. Канада має свою, вже більше як столітню, історію нашої Церкви, Україна має свою історію. Це були нагода і обов’язок поєднати різні погляди, історію та культуру. Наша Церква є об’єднаною і це показує одностайний вибір кілька місяців тому нашого нового Патріарха, а відтак видання цього Катехизму.

Яке значення матиме цей Катехизм для українців за кордоном?

Думаю, що він матиме однакове значення для всіх греко-католиків. Через певні історичні періоди в нашій Церкві ми не завжди мали змогу відчувати свою східну ідентичність. Можу показати це на власному прикладі: виростав в українській родині, ходив до української греко-католицької школи, потім навчався в  університеті й римо-католицькій семінарії. Було недостатньо книг з богослов’я, ми позичали, росли в різних звичаях. Тепер ми маємо одне джерело і можемо сміливо сказати: ось так греко-католики думають, вірять і моляться.

Чи планує Катехитична комісія співпрацювати з Пасторально-місійним відділом УГКЦ, який, серед іншого, займається підготовкою семінаристів до служіння за кордоном. Чи не міг би стати цей Катехизм базою для створення там, наприклад, катехитичних шкіл?

Під час конференції ми будемо працювати над чотирма книгами для катехуменату за кордоном. Катехуменат - це навчання для тих людей, які, можливо, не є охрещеними, не є в нашій Церкві, які хочуть навернутися або пізнати свою східну традицію. Передбачаю, що цими книгами користуватиметься вся Церква. Тепер видаватиметься дуже багато матеріалу, бо ми маємо Катехизм, взірець, на який зможемо спиратися і який допоможе нам «не заблукати» в інших поглядах і твердженнях. Хоча Катехизм – це не Святе Письмо, однак дуже важлива книга, яка допомагає нам розуміти те, що говорять Бог  і Біблія. Думаю, що всі без винятку семінаристи, богопосвячені особи, миряни повинні сісти і перечитати Катехизм. Вони, звичайно, нічого нового не знайдуть, але будуть впевнені, що це голос нашої Церкви.

До чого більше схиляються українці, які виїхали з України, до римо-католицького чи греко-католицького обряду. Чи допоможе їм цей Катехизм зробити вибір?

Мій дід виїхав понад сто років тому, але є люди, котрі приїхали в Австралію рік тому. Ті, хто виїхав 10-15 років тому, мають одне розуміння і сприйняття, а покоління мого діда та його діти думають по-іншому. Слід також взяти до уваги вважливі і певною мірою шкідливі впливи, наприклад секуляризм. Багато людей вже не вірять у Бога, деякі мають протестантське мислення, дехто, може, думає ще якось по-іншому. В одній країні всі українці греко-католики є неоднаковими. Та, дякувати Богові, є багато тих, які є вірними нашій Церкві, і тих, що хочуть знати більше про Церкву.

Правда, наша Церква не дуже багато про себе говорила. Не є в дусі нашого обряду вчити, викладати, ми, радше, літургійна Церква. Катехизм іде до людей і навчає їх про їхню історію, духовну культуру й традицію. Цей Катехизм є засобом, через який ми зможемо євангелізувати, катехизувати, також він стане основою для проповідей священнослужителів. Це добрий інструмент для з’єднання нашої Церкви.

Якою буде дальша праця над Катехизмом?

Видання цього Катехизму є серйозною річчю. Кожна єпархія, наприклад, має тепер завдання призначити священика, богопосвячену особу та мирянина, відповідальних за ознайомлення вірних із цим матеріалом. Потім потрібно буде працювати, щоб представляти цей Катехизм монашим чинам і згромадженням, які виховують новиків: тепер вони зможуть це робити в нашому українському греко-католицькому дусі. Треба писати дитячі Катехизми, різні наукові видання для дорослих. Катехизм є джерелом.

Що побажаєте людям, які у пошуку правди?

Бажаю, щоби вони пізнали свою віру, любили свого Бога, бо Він є відповіддю на найважчі запитання нашого життя. Ми вже побачили, що світ не дає відповідей на такі запитання. Бажаю, щоби всі, хто шукає внутрішнього спокою, любові, віднайшли їх через Церкву.

Розмовляла Іванна Рижан

http://ugcc.org.ua/1851.0.html

В Україні
comments powered by Disqus

Катехизм

Молитва про прощення

Господи я стою перед Тобою без всякого притворства. Прошу Тебе пробачити мені всі мої гріхи, я щиро розкраююсь у своїх проступках. Будь ласка, прости мене. В славу ім’я Твого я прощаю всіх тих, хто причинив зло мені. Я відрікаюся від сaтaни і всіх діл його.

Я віддаю Тобі всього себе. Господи Ісусе Христе, приймаю Тебе як Господа Бога і Спасителя. Зціли мене, зміни мене, укріпи моє тiло, душу і  мій дух.

Господи, прийди і оточи мене своєю любов’ю, наповни Святим Духом. Я люблю Тебе, Ісусе. Я славлю Тебе, Господи. Я вдячний Тобі, мій Боже. Я буду слідувати за Тобою кожен день свого життя. Амінь.

служіння «Епіфанія»

«... був недужим і ви відвідали Мене...»

photo_2020-03-22_18-32-29«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.

Докладніше

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

«Епіфанія»

18 років свого служіння, з 1998 року, спільнота «Епіфанія» посвятила відвідуванню літніх людей, тяжкохворих, а також віл-інфікованих, більшість з яких вже відійшла у вічність.

Спільнота від усього серця дякує жертводавцям, які дарують на потреби вірних – свої молитви, свій час, свою працю, кошти.

Якщо хтось із парафіян, або ваших рідних не має можливості бути присутнім на Святій Літургії, почути Боже слово, посповідатися, чи приступити до Пресвятої Євхаристії, сердечно просимо звертатися до о. Анатолія Теслі – т. +38 /050/ 284 77 31

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут