«Мусимо бачити важливість і красу покликання до священичого стану»

Блаженніший Любомир про новостворену Київську духовну семінарію УГКЦ

3 червня Глава УГКЦ Блаженніший Любомир підписав Декрет про створення Київської Трьохсвятительської духовної семінарії. Перший навчальний заклад Церкви на східних теренах України заснований спільно владиками Донецько-Харківського, Одесько-Кримського та Луцького екзархатів і має статус між’єпархіального. Уже найближчими днями розпочнеться набір абітурієнтів до нового духовного навчального закладу. Вступні іспити до семінарії відбудуться 20 липня, а з 1 вересня перші київські семінаристи УГКЦ розпочнуть навчання у Києві-Княжичах. Відповідальним за ведення семінарії, за рішенням єпископів, є Архиєпископ Київський. Детальніше про нову семінарію у Києві та покликання до душпастирства – в інтерв’ю з Предстоятелем УГКЦ Блаженнішим Любомиром.

Ваше Блаженство, Ви підписали Декрет про створення семінарії, яка має статус між’єпархіальної. Здається, це перша така семінарія, яка заснована одразу кількома єпископами. У чому особливість цієї семінарії і яка причина її створення?

Вона не є перша. Колись Львівська семінарія Святого Духа була задумана як регіональна, міжєпархіальна. Але дуже швидко в Івано-Франківську, Дрогобичі і Тернополі відкрили свої семінарії, і тоді відпала потреба у між’єпархіальній.

Тут, у східних областях України, ми ще є замалі, щоб кожна єпархія мала свою семінарію. Але це, можливо, пісня майбутності. Сьогодні ми хочемо це робити спільними силами, беручи до уваги реалії.

Є потреба мати семінарію, бо і в східних областях зголошуються кандидати, і треба, щоб вони були ближче до дому, ближче до того середовища, в якому вони будуть працювати.

Чому Церква заохочує, щоби кожна єпархія мала свою семінарію? В той спосіб виховуються студенти, які виходять із тої спільноти, в якій вони будуть служити, і це в’яже майбутніх священнослужителів із тим середовищем, в якому вони будуть працювати. А з іншого боку – єпархія, загальна спільнота, громади, парафії, призвичаюються до своїх майбутніх душпастирів.

Ми беремо до уваги нашу дійсність і розпочинаємо спільними силами, створюючи між’єпархіальну семінарію, так як церковний закон це передбачує, бо на це є тривалий досвід Церкви.

Ця семінарія буде працювати у повному обсязі, чи будуть передбачені якісь спрощені варіанти?

Починаємо скромно, вступним курсом, як це роблять усі семінарії, і будемо бачити, наскільки нам вдасться розвинути повноцінну семінарію.

Ми свідомі того, що на початках, може, після двох років, треба буде відіслати наших студентів до інших семінарій в Західну Україну, щоби там завершувати підставову семінарійну формацію. Ми би дуже хотіли, щоби при Божій помочі нам вдалося створити повноцінну семінарію тут, на східних теренах України.

Скільки на початках планується прийняти семінаристів?

Ми маємо можливість на початках прийняти біля 20 осіб. Хоча ми думаємо, що одразу стільки не буде. Люди мусять призвичаїтися до того, що є така семінарія. Багато з тих, хто має бажання, вже цікавилися іншими семінаріями. Тепер ми даємо цю можливість працювати тут, у східних областях, і для декого це буде новість.

Дехто схоче повернутися сюди, на рідний терен, а дехто схоче відразу починати свою семінарійну формацію в західних областях, у тамтешніх семінаріях.

Наскільки важливою є семінарійна освіта для майбутнього священика?

Семінарія – надзвичайно важлива установа, бо вона приготовляє душпастирів, а Церква працює в громадах.

Пам’ятаєте, як в історії Церкви починалося? Приходили до міст апостоли. Проповідували. І залишали там єпископа, який в тих часах був одиноким душпастирем у цьому місті. У швидкому часі показалося, що він сам не може це здійснювати, і розвинулася ціла сітка пресвітерату, тобто священиків, дияконів, які допомагали йому. Отже, при помочі цих священнослужителів єпископ сповняв свою місію вчителя, святителя, душпастиря у своїй єпархії.

Мати добре підготованих, добре вивчених, добре сформованих душпастирів-помічників – це для єпископа є надзвичайно важлива річ. Треба також дивитися і з другої сторони: мати таких провідників, які компетентно, добре підготовано сповняють своє душпастирське служіння – це для громади надзвичайно важливе.

Постать священика в церковній структурі є дуже важлива. Він не є той, хто тільки відслужить богослужіння, сповнить треби, і все. Він є вчителем, святителем, душпастирем. Він є той, хто духовно провадить ту громаду, до якої він посланий. І чим краще він є підготовлений - і духовно, й інтелектуально - тим краще це для громади і Церкви загалом. Тому існування семінарії під кожним оглядом є надзвичайно важливе для життя Церкви.

Ви декрет свій завершуєте закликом до молитви про покликання. Наскільки зараз в УГКЦ є достатньо покликань до священичого стану? Напевне, в порівнянні з попередніми роками, їх стає менше? Чи є певні песимістичні очікування, що тих покликань може колись забракнути?

Покликань ніколи не забракне, бо вони від Бога. Господь Бог не жалує нам покликань. Він напевне завжди кличе, запрошує достатнє число молодих людей, які мали би бути душпастирями. Трудність є з другої сторони – щоби ми це Боже запрошення приймали. І коли ми молимося про покликання, то не тому, що ми маємо пригадати Господові Богу, щоби він нам давав, що нам потрібно. Він це сам від себе робить. Але щоби ми приймали, заохочували молодих людей прийняти це покликання, жити ним, служити народові згідно із цим душпастирським покликанням. Це є те, до чого ми закликаємо людей. Може, з часом треба буде краще розписати це, пояснити це людям, що трудність не є зі сторони Господа Бога: що він не посилає, не кличе. Трудність є з нашої сторони, що ми, захоплені іншими речами, не бачимо важливості і краси покликання до священичого стану.

Розмовляв о. Ігор Яців

http://www.ugcc.org.ua/1268.0.html?&L=0