Музей Заповіту Т.Г.Шевченка

04.11.2009

Ідея створення музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому в меморіальному будинку його друга Андрія Йосиповича Козачковського була настільки органічною і не заперечною, що ця ідея була палко підтримана, як науковцями заповідника, громадськістю міста так і творчими, демократично налаштованими людьми Переяслава та України.

"Покоління поколінню

Об тобі розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже!".

(О.Афанасьєв-Чужбинський.1861р.

Журнал "Основи").

Переяслав-Хмельницький – унікальне місто. Тут переплелись історія і сучасність, тут творилась держава Україна, це місце зародження духовності української нації. Власне саме з Переяславом пов'язана перша згадка слова "Україна" в літописі "Повість минулих літ".

Переяслав – це земля, якою ходили князі Володимир Мономах, Володимир Глібович, Юрій Долгорукий, гетьман України Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, філософ-просвітитель Григорій Сковорода, поет і художник Т.Г.Шевченко, творчість якого тісно пов'язана з Переяславом.

Переяславці свято шанують історію міста, його засновників, тих, хто прославив його ім'я, бережно збирають та зберігають пам'ятки історико-культурної спадщини українського народу.

Волею історії ім'я Тараса Шевченка ототожнено з Україною і разом з тим з Переяславом. Адже серед святих місць України таких як Керелівка – місце дитинства Тараса Шевченка та Канева – місцем останнього і вічного його спочинку, місто Переяслав – місце його творчого злету, місце написання, на думку літераторів, найкращих його творів серед яких і закличний "Заповіт". Може саме через написання "Заповіту"Т.Г.Шевченка, Переяслав знаний в усьому світі, в усіх куточках земної кулі там, де є хоч один українець. де є прагнення до волі, до боротьби за незалежність.

Можливо саме тому ідея створення музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому в меморіальному будинку його друга Андрія Йосиповича Козачковського була настільки органічною і не заперечною, що ця ідея була палко підтримана, як науковцями заповідника, громадськістю міста так і творчими, демократично налаштованими людьми Переяслава та України.

Чому, на нашу думку, особливо сьогодні потрібен українцям музей Заповіту Т.Г.Шевченка? Та тому, що саме сьогодні, у ці бурхливі подіями після помаранчевої революції дні, "нам потрібно голосу Тараса". Голосу люблячого, ласкавого, доброго – до кожного українця стомленого від брехні та невігластва, від обіцянок та метушні урядовців. Нам треба гнівного голосу Тараса – до всіх бюрократів, до всіх, кому не дорогі наша пам'ять і наше життя, хто дбає не про людей, а про власну вигоду, і в нашому суспільстві хоче ділити народ на осіб "свого кола і не свого". Нам треба наполегливості Тараса в обстоюванні людського добра, щастя і справедливості від усіх, хто забирає собі право вирішувати за народ і його зневажати. Нам конче треба, щоб Шевченкове слово жило у серці кожної людини, щоб Тараса знали і шанували в кожній родині, в кожній оселі, щоб шана була всенародною, щоб усе нам нагадувало Шевченкові слова – знати "чия правда, чия кривда і чиї ми діти".

Читайте ж, братія, читайте

Святих пісень його завіт:

Живеє слово полюбіть,

Живої сили набирайтесь,

Не мріте – заживо не мріть!

Так пише у своїй поезії про Т.Шевченка К.Климкович.

Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можливо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил, скільки це коштувало мук та болю, скільки для цього треба було прозрінь думки і висоти духу, знати, що надихало його на таку творчість, що викликало таке натхнення? Щоб це уявити потрібно дуже добре знати і Шевченка, і історичну реальність, в якій творив і жив геніальний поет, де він був самим собою, де було місце його життєвої енергії і творчої наснаги, місце душевного спокою. Таким місцем для нього стала "друга Батьківщина" – Переяславщина. "Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші", – пише Т.Шевченко своєму другові А.Козачковському.

У творчості Т.Шевченка історична тема посідає найважливіше місце. Вже від перших кроків у літературі Шевченко звертається до історичного минулого, теми козацтва – "Тарасова ніч", "Іван Підкова", "Гайдамаки", "Гамалія". Ця тема звучить і в творах написаних Шевченком на Переяславщині – "Кавказ", "І мертвим і живим", "Холодний яр", "Єретик", "Давидові псалми". У минулому України його приваблювали героїка боротьби народу проти татарських, турецьких і польських поневолювачів, а також козацька вольниця – Запорізька Січ. То ж до козаків та їх нащадків звертається поет своїм "Заповітом", бо лише вони могли розірвати кайдани ганьби, напоїти ворожою кров'ю нашу землю, лише вони могли створити з племені рабів вільну націю, де була б "своя правда, і сила, і воля".

Чи не тому то задовго до створення експозиції музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі-Хмельницькому, в концепції створення Музею

червоною ниткою проходить ідея створення експозиції, де Переяслав і його історія буде показана через призму творчості Т.Г.Шевченка. Створюючи музей, науковці прагли показати атмосферу старого Переяслава. в якій був написаний геніальний твір "Заповіт", показати Переяслав таким, яким його бачив Шевченко під час перебування у свого друга А.Козачковського.

То ж і перші чотири зали, новоствореного музею Заповіту Т.Г.Шевченка, присвячені історичним подіям Переяслава з ХІУ ст. до народно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років, темі козацьких повстань та їх ватажкам, гетьману Богдану Хмельницькому.

Гомоніла Україна, довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

І день, і ніч ґвалт, гармати,

Сумно, страшно, а згадаєш -

Серце усміхнеться

(Т.Шевченко "Гайдамаки".Квітень-листопад 1841р.

Сенкт-Петербург).

Тему "Переяслав – часів козацької доби" в експозиції перших чотирьох залів музею розкривають унікальні експонати: козацька зброя ХУІІ ст., люльки., козацький жупан, картина невідомого художника ХУІІст. "Козак Мамай", як уособлення козацької вольності, польсько-шляхетська трофейна зброя ХУІІ ст.- польські рушниці, шаблі, пістолі, шоломи, нагрудна кіраса, польські списи та алебарди,, унікальний експонат – остання сторінка Острозької біблії, надрукована російським першодрукарем Іваном Федоровим в м.Острозі 1581.

Особливе місце у творчості Т.Шевченка займає ватажок українського козацтва та гетьман України Богдан Хмельницький. В експозиції унікальний портрет Богдана Хмельницького невідомого художника ХУІІст. В поемі "Розрита могила" Шевченко називає Богдана Хмельницького "нерозумним сином" в зв'язку з подіями Переяславської ради.

Ой Богдане, Богданочку, якби була знала,

У колисці задушила, під серцем приспала.

У поезії "Якби – то ти, Богдане п'яний", написаній у серпні 1859 р. у Переяславі, Шевченко говорить:

Амінь, тобі. Великий муже!

Великий славний та не дуже...

Якби ти на світ не родився

Або в колисці ще упивсь...

Та разом з тим саме за Богдана Хмельницького Україна почала звучати, як держава, з якою потрібно було рахуватись, до якої з поклоном приїздили посли з Росії. Тому гетьману України Богдану Хмельницькому присвячений четвертий зал Музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі. Богданівський зал репрезентований унікальними речами ХУІІст.- бунчуками та булавою – ознаками гетьманської влади, перначами-ознаками влади полковника, відтисками печатки Війська Запорізького часів Богдана Хмельницького, каламарем запоясним – ознакою влади гетьманського писаря Війська Запорізького, поясом козацької старшини, особистою шаблею Богдана Хмельницького, яку подарував гетьману польський король Ян Казимір. На шаблі напис "Богдану Хмельницькому." і нижче "Те, що ти зробив під Зборовом і Збаражем, те втратив під Берестечком". В експозиції парадні шаблі особистої охорони, чигиринської гвардії Богдана Хмельницького.

У другій половині ХУІІст. Переяслав був одним з найбільших економічних, політико-адміністративних і культурних центрів Лівобережної України і центром Переяславського полку. На чолі полку стояв полковник та полкова старшина. Переяславський полк був одним з найбільших в Україні. Охоплював велику територію і включав 19 сотень. Тарас Шевченко глибоко знав історію Переяславщини. Під час навчання В Петербурзькій академії мистецтв Шевченко – художник працює в техніці акварельного живопису. В 1842 р. він виконав 12 акварельних портретів російських полководців. Портрет Петра І, Суворова і Кутузова знаходяться в експозиції музею Заповіту Т.Г.Шевченка в Переяславі в четвертій залі.

Цікава історія написання "Заповіту". Довгий час вважалось, що Шевченко написав "Заповіт" саме в Переяславі. Насправді ж не будемо лукавити. Написання "Заповіту" було розпочате трохи раніше у с.В'юнище. А було це так.

Приїхавши вдруге до Переяслава в кінці жовтня 1845 р., Т.Шевченко був дуже хворим. Наприкінці листопада поет поїхав до с. В'юнище у зв'язку з ремонтом будинку Козачковського. Майже місяць жив поет у Степана Никифоровича Самойлова. А наприкінці грудня стан здоров'я хворого різко погіршився. Недуга прикувала його до ліжка. З кожною годиною йому ставало все гірше. Піднялася висока температура. Шевченко почав марити. Наляканий господар закутав поета в кожух і повіз у Переяслав до лікаря Козачковського.

Коні швидко бігли. Вони вже виїхали на найвище місце – біля Виблої могили, звідки все як на долоні, – і Дніпро, і кручі. Хворий раптом звівся і жагучими очима оглянув далину.

Як умру, то поховайте...

На оцій могилі...

Лікар Козачковський швидко привів хворого до тями. У ніч з 24 на 25 грудня 1845 р. Тарас Григорович підвівся з ліжка і засвітив свічку. Йому було тоді лише 31 рік. Тоді він взяв папір, перо і з під нього з'явились перші слова

Як умру, то поховайте...

Перед очима постали В'юнище, Трахтемирівські гори, величний Дніпро, золоті лани і бідні люди...

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте...

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

Завдяки турботам лікаря Козачковського, Шевченко незабаром одужав і за завданням Археографічної комісії поїхав до Чернігівщини. А Заповіт пішов межи людей. Його переписували від руки, читали в колі однодумців. Невдовзі полтавський учитель Г.П.Гладкий поклав вірша на музику – і полетіла по світу пісня...

З особливим хвилюванням, трепетом і любов'ю науковцями Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" створювалась меморіальна гостьова кімната, кімната, де були написані Шевченком ці закличні слова.

Всього в музеї кілька меморіальних кімнат будинку Козачковських: гостьова – п'ятий зал музею, де зупинявся у друга А.Козачковського Т.Шевченко, бібліотека родини Козачковських – 10 зал, кабінет лікаря А.Й.Козачковського – 11 зал та вітальня будинку А.Й.Качковського – 12 зал.

В меморіальній кімнаті п'ятого залу музею відтворено інтер'єр гостьової кімнати будинку лікаря А.Й.Козачковського. Під вікном – стіл, на якому автограф рядків "Заповіту", перо, чорнильниця, підсвічники. В кутку кімнати образи, лампадка. Біля столу крісло, стільці, шафа для одягу, поряд ліжко. В такій обстановці середини ХІХ ст. творився великий закличний "Заповіт" – Заповіт Шевченка нащадкам.

Заповіт великого Шевченка був виконаний повністю. Похований Шевченко в Каневі на Черкащині.

Поет заповідав:

- "Поховайте мене на могилі" – означає поверх кургану (козацької могили і поховання більш давнього часу), яких на Переяславщині багато.

- "Серед степу широкого" – на рівнинній території навколо р. Дніпро.

- "На Вкраїні милій" – означає -на (території України), в вільній країні, державі милій серцю Тараса.

- "Дніпро, кручі, де реве ревучий" – могутня течія р. Дніпро в межах центральних областей з високим (правим) берегом, де під Переяславом Дніпро видавав певні звуки – "ревів". Це характерно лише для цього місця (нині Черкащина). Отже милу Україну Шевченко ідентифікує як мальовничу Київщину, Черкащину. Саме сюди мала бажання повернутись душа поета-Кобзаря.

Історію знайомства Тараса Шевченка з лікарем А.Козачковським розповідає 6 зал музею. А.Козачковський випускник Петербурзької медичної академії працював лікарем на Балтійському флоті і прочитав вірші Т.Шевченка в Альманасі "Ластівка". У той час Т.Шевченко приймав участь в "Переяславському земляцтві" в Петербурзі, де серед його учасників були і друзі Т.Шевченка – Зеленський, Алексєєв, Гамалія, що розповідали йому про древній Переяслав. "А який же він, той стародавній Переяслав? Ось коли буду в Україні, то відвідаю його". Тут же в Петербурзі відбулася і зустріч Т.Шевченка з лікарем А.Козачковським.

Козачковського познайомив з Шевченком Зеленський, який привіз Козачковського до поета. "Вечором, – пригадував лікар, вошел ко мне с земляком моим незнакомый господин, приветствовал меня словами: "Дай Бог здравствовать! Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомитися!" Бесіда наша продолжалась далеко за полночь". Відтоді і почалася дружба лікаря А.Й.Козачковського з поетом і художником Т.Г.Шевченком.

Після знайомства з А.Козачковським Т.Шевченко уперше приїздить до Переяслава в серпні 1845р. під час своєї другої подорожі по Україні у 1845 р. за завданням Археографічної комісії – змалювати і описати пам'ятки старовини.

У першій половині серпня поштовим шляхом з Лубен через Пирятин поет виїхав до Переяслава.

У Переяславі поет ходив на ярмарки, слухав пісні кобзаря та лірників. Розмовляв з людьми, читав вірші. Разом з Козачковським їздив в село Андруші. В експозиції сьомого залу копії малюнків Шевченка "Андруші" та "Верби в Андрушах". Шевченко змальовував і описував усі архітектурні пам'ятки старого Переяслава: Вознесенський собор. В експозиції музею представлений малюнок Шевченка "Вознесенський собор в Переяславі", Покровський собор, Михайлівська Церква ХУІІст. у тому вигляді, який вона мала у 1749 р.

В Переяславі Шевченко змальовував кам'яний хрест на р.Альта, де було вбито Святого князя Бориса. В експозиції сьомого залу копії малюнків Т.Шевченка "Каплиця в Тахтемирові", "У В'юнищах", селянський одяг, світлини тогочасного Переяслава, автографи віршів Шевченка, написаних в Переяславі.

У домі лікаря Шевченко завжди був бажаним гостем. Козачковський згудує: "Вранці поет звичайно писав, не відчуваючи потреби бути на сомоті". Вранці до лікаря приходили місцеві жителі в різних справах. "Шевченко не виходив з кабінету і уважно прислухався до розмов, втручався в них, смішив усіх своїми жартами, сам сміявся. продовжуючи між тим швидко і безупинно писати без будь-яких поправок". Вечори минали в розмовах іноді до другої години. Козачковський дивувався різноманітності знань поета, які давали щовечора привід для бесіди. Іноді Шевченко читав Біблію, відзначаючи місця з особливою величчю думки.

Біля будинку Козачковського ще й досі росте акація, яку посадили КА.Козачковський з своїм товаришем Т.Шевченком. А було це так. Одного разу Козачковський садив дерева. Хворий Шевченко допомагав йому. Вони посадили дві акації в одну ямку, а їхні стовбури переплели між собою на знак вічної дружби. І Шевченко сказав: "Хай радуються всі люди, як ці гілки".

Вражає продуктивність праці поета. З – під його пера виходить поема "Наймичка" (13 листопада 1845 р.), в якій поет оспівує велич і силу серця жінки. Поема "Кавказ" (18 листопада) написана під свіжим враженням від звістки про загибель друга Шевченка Якова де Бальмена на Кавказі 14 липня.

22 листопада 1845р. написано вступ до поеми "Єретик"- послання (присвята) Павлові Шафарику, відомому чеському вченому, професору Празького університету. В кінці листопада, коли Шевченко переїжджає до поміщика С.Самолова він створює ряд поетичних шедеврів: 14 грудня 1845р. він закінчив "І мертвим, і живим...", потім пише "Холодний Яр" (17 грудня).

19 грудня поет пише "Давидові псалми".

20 грудня – "Маленькій Мар'яні".

21 грудня Шевченко написав "Минають дні..."

22 грудня -"Три літа"

25 грудня в Переяславі Т.Шевченко пише безсмертний "Заповіт" – вершину своєї творчості.

Т.Шевченко й на засланні не забував про Переяслав.

У поемі "Сон" митець з любов"ю згадує Переяслав, Трахтемирів, Монастерище (село за Дніпром, де Шевченко побував у 1845р.):

Гори мої високії,

Не так і високі,

Як хороші, хорошії,

Блакитні здалека...

З Переяслава старого,

З Виблої могили,

Ще старішої...мов ті хмари,

Що за Дніпром сіли...

Другий приїзд Шевченка до Переяслава був для нього останнім.

У липні 1859 рр. до двору Козачковського в'їхала коляска. У чоловікові, що сидів в екіпажі, Козачковський ледве впізнав Шевченка. Шевченко був виснажений: замість буйного волосся – лисина, спина зсутулена. Він став навіть менший ростом. Тільки очі залишилися такими ж променистими.

Після обіду вирушили в село Козинці. Шевченко не став чекати, поки запряжуть коней і пішов уперед – поспішав до Дніпра. Коляска наздогнала його на роздоріжжі: він лежав на траві і милувався синіми Дніпровськими горами. На Дніпрі порибалили. Ночували в селі Козинцях. Вранці на човні-довбанці поет відплив до Максимовича в село Прохорівку. На поета донесли. Його знову заарештували в липні 1859р. Йому було наказано залишити Україну. Востаннє Т.Шевченко побував у Переяславі в середині серпня 1859 р., коли їхав до Санкт-Петербургу, назавжди залишаючи рідну Україну.

Взимку 1860 року Шевченко надіслав з Санкт-Петербургу "Кобзар", що вийшов друком у 20-х числах січня 1860 р... з написом: "Марії Степанівні Козачковській з чоловіком та дітками". Це був останній привіт Шевченка Переяславу.

Травень 2008-го... В повітрі п'янкий запах бузку... Біля меморіального будинку лікаря А.Й.Козачковського, що по вул.Шевченка, 8 в Переяславі-Хмельницькому ряд сучасних автобусів-лайнерів. На будинку пам'ятна дошка з написом "В цьому будинку в 1845 і 1859 році перебував великий поет українського народу Т.Г.Шевченко. Тут він написав твори "Заповіт", "Кавказ", "Наймичка". Весна... Люди йдуть до Тараса...