Артем Лук'янович Ведель

02.11.2009

       Наші відомості про Веделя спираються головно на два джерела: автобіографію Веделевого учня, композитора Турчанінова і на статті Аскоченського, що користувався неопублікованою біографією Веделя, написаною його учнем Зубовським, і оповіданнями старих мешканців Києва, Що ще пам'ятали композитора. Ці джерела використав Петрушевський у своїй статті-монографії про Веделя з 1901 р., хоч не проаналізував як слід поданих відомостей.
       Артем Лук'янович Ведель народишся коло 1767 року в міщанській сім'ї в Києві, де його батьки мали власний дім на Подолі недалеко Хрещатика. Батько Артема мав столярську та різьбарську майстерню. Прізвище Ведель, що не має слов'янського вигляду, подибується часто в західньо-европенських країнах, особливо в північній Німеччині, Данії та Норвегії. Можливо, що предки композитора прийшли були з західньої Европи, але на це покищо, немає певних доказів. Щоправда в Києві в другій половині XVIII ст. жив аптекар Ведель, німець-протестант, але він навряд чи був споріднений з нашими Веделями, що були ревними визнавцями православної віри.
       Артем Ведель учився в Київській Академії в добі митрополитів Г. Кременецького (1770-1783) та С. Миславського (1783-1796). Ведель перейшов в Академії нижчий і середній курс наук і студіював курс філософії, під час якого призначено його диригентом академічного хору. Підстави музичної освіти дістав в Академії, що ще з XVII ст. славилася високим рівнем у ділянці церковної музики. Д. Розумовський називає Веделя учнем італійського композитора Сарті, що 18 років проживав на території російськім імперії. Майже всі автори, що писали про Веделя, тримаються цієї думки, тільки Петрушевський рішуче заперечує її. Перевіривши дати перебування Сарті в різних місцевостях, приходимо до висновку, що Ведель міг мати нагоду короткої зустрічі з італійцем, отже міг бути деякий час його учнем. Він також мав нагоду студіювати тодішні теоретичні підручники; маємо, теж відомості, що він був ознайомлений з релігійними творами попередників, а саме з кантами-псалмами, що їх компонували студенти Київської Академії, та з духовними концертами А. Рачинського, а може й Галюппі, Сарті та Березовського.
Коло 1787 р. на доручення митрополита Миславського Ведель виїхав у Москву, де був диригентом хору московського генерал-губернатора П. Єропкіна, працюючи при тому в Сенатській Канцелярії в ранзі губерніяльного секретаря. Можливо, що в Москві продовжував музичні студії (Сарті), або навіть студіював у тамошньому університеті, як подає Турчанінов.
       Проте Веделеві Москва не подобалася і він вернувся в рідний Київ десь на початку 90-тих років, найпізніше 1794 і, мабуть, далі працював диригентом Академії. При кінці 1794 р. познайомився з корпусним генералом Андрієм Леванідовим, що заанґажував його на диригента свого хору. Ген. Леванідов захопився великим музичним талантом Веделя, іменував його своїм адьютантом у ранзі поручника, а незабаром старшим адьютантом з рангом капітана. На рр. 1794-1798 припадає найвищий розквіт композиторської творчости Веделя. При кінці 1795 р. цариця Катерина II назначила ген. Леванідова генерал-губернатором Харківського та Воронізького намісництв. Ведель переїхав з Леванідовим у Харків і був там диригентом хору державної школи. Одначе по смерті Катерини цар Павло в 1797 р. відсунув ген. Леванідова з становища генерал-губернатора в Харкові. Ця деградація щирого приятеля мала великий вплив на дальше життя Веделя. Хоч наступник Леванідова ген, Тєплов прихильно ставився до Веделя, композитор улітку 1798 р. подався у відставку, роздав усе своє майно, бібліотеку та ноти і вернувся в Київ до батька. В тому часі він знаходився в духовій депресії, до якої окрім втрати опікуна ген. Леванідова спричинився напевно й декрет царя Павла з 10 травня 1797 р. у справі церковної музики. Композитор порвав мости з світським життям і вступив послушником у Києво-Печерську Лавру, мабуть, на початку 1799 р. Турчанінов натякає на ненормальний психічний стан Веделя в тому часі. Але Аскоченський говорить про активну участь Веделя в монастирському житті: Ведель знайшов пошану серед ченців Лаври, зокрема за свою аскетичну поведінку.
       Одначе композитор не побув довго в Лаврі. Він несподівано покинув монастир і почав скитатися по Лівобережжі. Оповідання Турчанінова вказує на причину втечі Веделя з Лаври: Митрополит доручив композиторові написати кант на сподіваний приїзд вел. князя Константина в Київ. Замість канту Ведель приніс листа до царя, невідомого змісту, що згідно з усіми джерелами мав політичний підклад. Втікача арештовано, мабуть, у 1800 р. в Охтирці на Слобожанщині, признано божевільним і відіслано в Київ.
       Цар Павло наказав примістити Веделя за „бродяжество" в „Смирительномь Домі" (як подає Аскоченський) чи пак в „Инвалидномь ДОМЬ" (за інформацією Турчанінова) та заборонив йому давати папір, перо і чорнило. Композитор попав у ще більшу психічну депресію, знайшовшися в оточенні інвалідів і божевільних та втративши змогу компонувати. Зокрема один епізод в оповіданню Турчанінова звертає на себе увагу. В часі його відвідин у березні 1801 р. Ведель закричав: "ура, Олександер на престолі", що викликало метушню, хоч нікому ще не було відомо, що саме в тому часі, дня 23 березня 1801 р. вбито царя Павла та окликано царем Олександра. Тим то Турчанінов уважає Веделя ясновидцем. Впадає в очі факт, що між змовниками знаходився знайомий Веделя Дмитро Трощинський, статс-секретар Катерини і Павла. Одначе зміна на престолі не принесла полекші Веделеві. Він дальших 7 років карався в тюрмі „Смірітєльного Дому".
       Дата смерти композитора довгі роки не була як слід з'ясована і вагалася між 1806 і 1810 роками. За інформацією д-ра Кудрика Гольтісон у 1910 р. знайшов метрику Веделевої смерти, на якій стояла дата смерти, день 14 (27 н. ст.) липня 1808. Ця дата погоджується з подробицями опису смерти в Турчанінова: композитор помер у домі батька, куди його перевезли з тюрми на декілька днів перед смертю, до молитві у садку (отже літньою порою). Ніхто не подає причини смерти людини в розквіті віку (около 40 років життя), а це підсилює підозріння, що режим і поведінка управи „Смірітєльного Дому" спричинилися до передчасної смерти. Приятель покійника, київський катедральний протоієрей і відомий проповідник Леванда мусів виклопотати дозвіл на пристойний похорон політично неблагонадійної людини. В похороні покійного композитора брали участь студенти Академії та звеличники його таланту.
       Ведель був глибоко релігійною людиною; він визначався тихою і скромною вдачею та нахилом до аскетизму. З його листів до Турчанінова пробивається любов до принижених та гострий засуд кріпацького ладу, закріпленого, тоді в Україні указом цариці Катерини. Ця любов до пригноблених проявляється теж у виборі тем до багатьох концертів. А добір текстів псалмів 136 і 78 до концертів „На рікахь Вавилонскихь" і „Боже, пріидоша языцы вь достояніе Твоє" добре передають настрої поневоленої нації, які Ведель тоді безперечно переживав. Тому слід відкинути характеристику д-ра Кудрика, що називає Веделя „горем прибитий неудачник". Життя і творчість композитора вказують, що Ведель — людина твердого характеру, вірний син поневоленої нації, жертва брутального царського режиму.
       Цензура до кінця XIX ст. не допускала до видання творів Веделя. Аж з 1902 р. почалася публікація його творів. Партитура 12 концертів Веделя, що постали в роках 1794-1798, писана власною рукою композитора, знаходилася в посіданні Аскоченського і він подарував її бібліотеці Київської Академії. Тільки 5 з них видано друком. Але окрім того появилося друком ще 9 концертів, що не входили в згаданий рукопис; отже доходимо до висновку, що Ведель написав принаймні 21 концертів. Окрім концертів Ведель скомпонував принаймні одну Літургію та окремі літургійні пісні, Всеношну та низку інших релігійних творів, м. ін. відоме тріо „Покаянія отверзи ми двері". Деякі твори, приписувані Веделеві, не появилися друком і досі передаються в рукописах.

Зреконструйований список спадщини композитора

А. Концерти на два хори:

1) „Проповідника веры"
2) „Господь пасеть мя"

Чотириголосні концерти:

3) "Вь молитвахь неусыпающую Богородицу"
4) „Спаси мя, Боже, яко внидоша воды"
5) „Доколі, Господи, забудеши мя"
6) „Пою Богу моєму, дондеже есмь"
7) „Блаженть разумываяй на нища и убога"
8) „Помилуй мя. Господи, яко немощень есмь"
9) „Воскресни, Господи"
10) „Услыши, Господи, глась мой"
11) „Боже законопреступницы возсташа на мя"
12) „Ко Господу внегда скорбьти ми"
13) „На рькахь Вавилонскихь" (с-moll)
14) „На рькахь Вавилонскихь" (а-moll)
15) „Боже, пріидоша языцы вь достояніе Твоє"
16) „Днесь Владыка твари"
17) „Гласомь моимь"
18) „Всемірную славу"
19) „Заступникть мой еси"
20) „Сльши, дщи, и виждь"
21) „Скажи ми, Господи, кончину мою"

Б. Літургія для чотириголосного мішаного хору (Литургія св. Іоанна Златоуста).

В. Всеношна (Всеношное бдьніе для смішаннаго хора).

Г. Богослужебні частини та інші твори: Херувимська пісня f-moll і с-moll (недрук.), Милость мира д-тоіі, Достойно єсть с-moll, Отче нашь g-moll і f-moll (недрук.), Свьте тихій с-moll і F-dur, Нынь отпущаеши а-moll, g-moll, і F-dur (т. зв. „мале", недрук.), Хвалите имя Господнє — окрім С-dur є ще дві інші композиції на ці самі слова (вид. Нотно-книжное діло), Покаянія отверзи ми двери (тріо), Кто єсть сей Царь славы? (тріо з хором), Не отврати лица Твоего, Каноні, св. Пасхи (або „Ирмосы Пасхи"), Волною морскою — тріо (канон у Вел. Суботу, недрук.), Плотію уснувь (недрук.), Разбойника благоразумнаго (тріо). Плачу и рыдаю, Христось воскресе, Ірмоси Богородичні („Отверзу уста моя", недрук.), Вь молитвахь неусыпаю-щую Богородицу а-moll — тріо (недрук.), Ирмосы Рож-деству' Христову, Часы Пасхы (тріо), Многая літа.

Ігор Соневицький

- композитор, диригент, співак, скрипаль

Ведель (Ведельськинй) Артем Лук'янович (1767, м. Київ - 14.07.1808, там само) - композитор, диригент, співак, скрипаль. Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вул. Братської та Андріївської. Тут В. жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько В. Лук'ян Власович Ведельський (1730 -1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель - вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: "Маю однородного в себе Артема Ведельського" і підписується: "Київський міщанин Лук'ян Веделльський".

В. навчався в КМА до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. У КМА В. почав компонувати свої перші муз. твори, диригував студентським хором та оркестром, виступай як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував В. у КМА, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: "...це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний". 1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором КМА С. Мисливським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки - Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант В. був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Формально В. був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення "Присутственных мест" (з 17.03.1788 до 27.05.1791), згодом він числився у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (від 28.05.1791 до 1.12.1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1.12.1792 за проханням В. його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

З кінця 1792 В. живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором КМА. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських - хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На поч. 1794 В. очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант В. і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1.03.1794 його призначено канцеляристом штабу, 27.04.1795 - молодшим ад'ютантом, а 24.09.1796 - старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність В. у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа. У березні 1796 ген. Леванідова призначено генерал-губернатором Харківського намісництва. До Харкова переїхав також і композитор, взявши з собою найкращих співаків і музикантів. Тут він організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: "Воскресни Боже" та "Услыши Господи глас мой" (6.10.1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт "Господь пасет мя". У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти В. вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На поч. 1797 за наказом імператора Павла І корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано, і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі "не положені" за штатним розписом полкові капели було ліквідовано, і В. подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12.10.1797 В. "от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира". Перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слободо-Української губернії. О. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до В. якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Д. Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про "музичну академію". Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів В. у церквах заборонено.

Наприкінці літа 1798 В. виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: "Боже законоприступницы восташа на мя" (11.11.1798) і "Ко Господу всегда скорбыти ми". Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності В., очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: "Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?" На початку 1799 він став послушником КПЛ, але залишив монастир, відмовившись стати ченцем. Вірогідно, це викликало невдоволення митрополита й архімандрита КПЛ І. Малицького. Коли знайшли в КМА книгу "Служба преподобному отцу нашему Нилу", де на чистих без друку сторінках були написані "нелепости", що ображали царську сім'ю, І. Малицький звинуватив на підставі ніби подібності почерку В., який дружив з викладачами КМА і часто там бував. З власної ініціативи він вислав своїх служителів, вони підстерегли В. на вулиці й припровадили до КПЛ. І. Малицький 25.05.1799 об'явив В. божевільним й передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. Поки в Петербурзі вирішувалась справа В. віддали батькові під опіку. 10.07.1799 прийшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар "повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Києве й держать без выпуску". А вже 1.08.1799 київський губернатор П. І. Салтиков рапортував, що капітан В. "в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан". Наступник імператора Павла І імператор Олександр І на справі В. 15.05.1802 написав: "...оставить в нынешнем полонений". 9 років промучився композитор у київській божевільні. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. 14.07.1808 обірвалось його життя. Поховано його на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила В. - невідомо. Твори В. були заборонені. Але вони поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. Повного обсягу музичної спадщини композитора ми ще не знаємо. На сьогодні відомо близько 80 муз. творів. Серед них 31 хорових концертів, 6 тріо, серед яких "Покаянія отверзи ми двери", 2 Літургії Іоана Златоустого, Всеношна та 1 світський кант.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) (1767, Київ — †14 липня 1808, там само) — український композитор, диригент, співак, скрипаль.

Ранні роки

Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько Веделя Лук'ян Власович Ведельський (1730—1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель — вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: «Маю однородного в себе Артема Ведельського» і підписується: «Київський міщанин Лук'ян Ведельський».

Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний».

 Робота в Москві

1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії С. Миславським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки — Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант Веделя був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Формально Ведель був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення «Присутственных мест» (з 17 березня 1788 до 27 травня 1791), згодом він числився у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (від 28 травня 1791 до 1 грудня 1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1 грудня 1792 за проханням Веделя його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

Повернення в Україну

Меморіальна дошка Артемію Веделю роботи Ігоря Гречаника

З кінця 1792 Ведель живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На початку 1794 Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услыши Господи глас мой» (6 жовтня 1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя».

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано, і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було ліквідовано, і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира».

Перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слободсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено.

Наприкінці літа 1798 Ведель виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: «Боже законоприступницы восташа на мя» (11 листопада 1798) і «Ко Господу всегда скорбыти ми». Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?»

Переслідування і ув'язнення

На початку 1799 він став послушником Києво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.

Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к секте илюминатов».

Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.

Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».

Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Києве й держать без выпуску».

1 серпня 1799 року київський губернатор П.І.Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: «…оставить в нынешнем полонении».

У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.

Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.