Кожна сповідь - чудо

02.11.2009

В рамках суспільного тижня, отець доктор Марко, ізуїт із Варшави проголосив лекцію про примирення. Для зібраних мирян він розповів що:

     Примирення треба починати від самого себе. Ми пом’ятаємо заповідь любові. Перша говорить про любов до Бога, а друга про любов до ближнього. Вона каже любити ближнього як себе самого. Якщо не люблю себе, то не зможу полюбити ближнього, не зможу полюбити Бога. Нам здається, що християнство забороняє любити себе самого, бо це егоїзм. Ні! Це пошана самого себе, свідомість що я маю свою гідність. Перше треба починати від примирення із самим собою. Це є перший крок. Без цього нема любові до ближнього. Важливим елементом є  тайна покаяння. Яка також називається тайною примирення. В середьовіччі був такий звичай в католицькій церкві, що коли хтось йшов до сповіді то перше священник питав чи ти примиренний з усіма людьми. Якщо ні, перше йди примерись з ближнім, а потім можеш повернутись сюди на сповідь. Друга річ є вдячність у примиренні.

Історія очищення прокаженого-це історія тайни покаяння. Що означає бути прокаженим, це значить біти поза суспільством. Грішна людина є поза церквою, тому людина приходить до сповіді щоб повернутись до церкви. Христос каже: «йди покажись священнику». Христос лікує, Христос вибачає, а священик є свідком цього. Прокажений мусить показатися священику, щоб священик сказав, так ти чистий, можешь повернутися до людей. Властиво кожна сповідь є чудо. І свідком цього чуда є священик, а принесеною жертвою, є покута накладена на каяника.

Подумаймо як відносимся до тайни сповіді, як її розуміємо.

Лекція закінчилась спільною молитвою Отче Наш.

 Матеріал і фото Ільї