Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (7)

26.08.2009

Продовжуємо наше знайомство з третьою енциклікою Вселенського Архиєрея Венедикта XVI «Любов у Істині», яка присвячена темі розвитку і соціальним питанням. Представивши у першому розділі соціальне вчення одного із своїх попередників – Папи Павла VI, у другому розділі, що називається «Людський розвиток в наші часи», Венедикт XVI аналізує зміни, які відбулися від часу виходу у світ енцикліки «Поступ Народів» та порівнює тогочасні обставини із сучасними. Попереднього разу ми згадали про те, що сьогодні, з тривогою спостерігаючи розвиток та перспективи криз, які наступають одна за одною, бачимо недоліки моделі розвитку, що була прийнята протягом останніх десятиліть, і також бачимо, що виявилися оправданими побоювання Церкви щодо здатності людини у виключно технологічному ключі окреслити реалістичні цілі і вміти належно скористати з доступних їй засобів. Очевидно, не можна заперечити численні здобутки, однак, ще далеко до розв’язання усіх проблем, до яких додалися нові. Це стосується як так званих багатих країн, так і тих, які розвиваються.

Далі Венедикт XVI звертає увагу на те, що багато частин нашої планети сьогодні настільки розвинулися, що можуть увійти до грона впливових на світовому рівні держав, хоча цей процес проходить неоднорідно і проблематично. «Необхідно, однак, підкреслити, – пише Папа, – що не вистачає поступ лише з економічної та технологічної точки зору. Необхідно, щоб розвиток передусім був справжнім та цілісним» (ч.23). Подолання економічної відсталості, саме в собі є позитивним явищем, але не розв’язує складну проблему сприяння людині. І це стосується, як тих країн, які вже ступили на цей шлях, так і економічно розвинених, а також і тих, які ще є бідними, і саме у них до старих форм зловживання можуть додаватися нові, які походять з негативних наслідків, джерелом яких є зростання, позначене викривленнями і порушеннями рівноваги.

Після падіння економічних і політичних систем комуністичних країн Східної Європи і розпаду так званих «протилежних блоків», було би необхідним повністю переосмислити розвиток. Ще у 1987 році Слуга Божий Іван Павло ІІ вказував на те, що існування цих «блоків» є однією з головних причин економічної відсталості, оскільки політика відбирала ресурси з економіки та культури, а ідеологія гальмувала свободу. Після подій 1989 року Папа Войтила закликав, щоб падінню «блоків» відповідало також і глобальне перепроектування розвитку. «Це відбулося лише частково, і далі залишається дійсним обов’язком, який потрібно задовольнити, хоча б вдаючись до кроків, необхідних для подолання актуальних економічних проблем» (ч.23), – пише Венедикт XVI.

Далі Святіший Отець вказує на те, що світ, який оцінював Папа Павло VI, був набагато менше інтегрований, ніж сьогоднішній. Економічна діяльність та політичні функції значною мірою виконувалися в межах того самого простору, а тому могли втішатися взаємозалежністю. Виробництво, переважно, велося у межах державних кордонів, а фінансові інвестиції ще мали досить обмежений обіг закордоном, оскільки численні країни ще могли самостійно встановлювати економічні пріоритети і, певною мірою, забезпечувати управління ними за допомогою наявних ресурсів. Саме тому енцикліка «Populorum progressio» вказувала на центральну, хоча й не виняткову, роль влади у цих процесах.

«У нашій епосі, – зазначає Венедикт XVI, – держава перебуває у ситуації, де мусить виходити назустріч обмеженням, які на її суверенність накладає новий міжнародний економічно-комерційний та фінансовий контекст, позначений також зростаючою рухомістю фінансових капіталів та матеріальних і нематеріальних засобів виробництва» (ч.24). Тому сьогодні Папа закликає засвоїти уроки актуальної економічної кризи, яка, примусивши громадську владу держав безпосередньо зайнятись виправленням помилок і порушень економічної системи, спонукує до переосмислення її ролі і сили в подоланні викликів сучасного світу. З кращим усвідомленням ролі громадської влади Венедикт XVI пов’язує сподівання на зміцнення нових форм участі у державній і міжнародній політиці.