— За кілька тижнів ви традиційно повезете столичних дітей вулиці на відпочинок. Чим програма відрізнятиметься від поїздок попередніх років?
— Головна відмінність — значно комфортабельніші умови. Таких програм ми й справді намагаємося не припиняти. Уже побували на Чорному морі, у селищі Приморському Татарбунарського району. Наприкінці серпня вирушаємо до Карпат у казковий куточок біля Яремчі.

— Скільки дітей у групі?
— Цього разу 30 — підлітки, якими опікується церковна служба “Карітас” і діти членів нашої релігійної громади.

— Хто допомагає оздоровлювати дітей навіть у кризові часи?
— Насамперед святий Миколай (усміхається). Дітям з громади батьки оплачують дорогу. Для решти кошти збираємо протягом року, по копійці. Наприклад, відпочинок на морі коштує приблизно 55 тисяч гривень. Крім того, стараємося, щоб діти мали змогу поїсти черешні, кавунів, могли піти на екскурсію — це ще кілька тисяч гривень. Та попри все, ми розуміємо, що багато дітей ніколи б не поїхали до моря чи в Карпати.

— Ви бачите результати своєї роботи з дітьми?
— Діти вже не такі відлюдькуваті, тягнуться до добра. Всі разом пізнають Бога, щиро моляться одне за одного. Ці живі зміни ми бачимо в дітях і дуже їм радіємо. Водночас у них покращується і здоров’я. Варто зазначити, що наша служба милосердя працює найактивніше у п’ятницю, суботу й неділю. У ці дні всі інші фонди й соціальні служби зазвичай не працюють. Діти не можуть навіть поїсти. Ми надаємо їм гаряче харчування, проводимо навчання, спортивні заняття. А найголовніше — спілкування.

— Багато працюєте з волонтерами?
— Усі наші помічники — це волонтери. Вони самі і забезпечують більшість продуктів, і готують страви, і подають до столу дітям.

— Парафіяни активно підтримують службу милосердя? Чи можуть добровольці, які не є членами церкви, допомагати вам?
— Власне, ми переважно спираємося у благочинній діяльності на наших парафіян, членів релігійної громади. Особливо не потребуємо реклами, бо за нас говорять наші справи. Але допомагають усі охочі, інформацію про нас знайти не складно. Маємо власну газету “Оранта” в електронному і друкованому вигляді. Там є всі наші благодійні програми. Люди звертаються.

— Чим діти можуть прислужитися церкві?
— Заповідник Аскольдова могила — велика територія. Однак, як на мене, це святе місце недостатньо доглянене. Діти допомагають прибирати. Особливо в неділю після відвідин дуже великої кількості людей, що залишають по собі сміття. Також діти доглядають церковну хатину, де, власне, з ними і працюють церковні служби милосердя.
Є ще одна особлива справа: хлопці мають можливість служити при церковному престолі під час богослужінь. Дівчата допомагають прибирати в церкві.

— Чи співпрацює церковний благодійний фонд з організаціями, які потім можуть працевлаштувати парафіяльних вихованців?
— Це в нас велика проблема. Звісно, ми хочемо мати таких партнерів, які б приймали потім на роботу наших вихованців, однак поки що на контакт вони майже не йдуть. Ми даємо дітям таку силу доброти, яка допомагає їм потім у житті.

— А надалі маєте намір інтенсивно шукати таких партнерів шляхом переговорів? Наприклад, із супермаркетами, які набирають продавців? Або з великими компаніями, котрим потрібні менеджери і агенти?
— Щодо великих компаній. Скажімо, один добродій з компанії “Метро” переказав нам доволі значну суму грошей як пожертву, ми на всі ті гроші закуповували продукти у їхніх магазинах. Але в компаніях є свої соціальні служби, і менеджмент каже, що має ким опікуватися. Тому ми працюємо успішніше на засадах волонтерства. Поки що компанії з професійним менеджментом мають більше користі від нас, ніж ми від них. Адже ми багато грошей витрачаємо на придбання дітям певних товарів у тих самих великих магазинах. Наприклад, до першого вересня у нас буде достатньо ручок, зошитів, підручників, портфеликів, щоб подарувати кожній дитині. З цією метою втілюємо програму “Шкільний портфелик”. У нас є прийомні родини. Це сім’я Елли Кібзе, яка має притулок сімейного типу в селі Іванкові Бориспільського району. Це вихованці дитячого інтернату в селі Потіївці Житомирської області. Уже багато років возимо туди подарунки, а також запрошуємо митців.

— Уже багато років ви працюєте у столиці. На вашу думку, з яких причин опиняються на вулиці діти в цьому далеко не бідному мегаполісі?
— Я тут служу з 1992 року і повинен сказати: колись це була просто катастрофа. Варто зауважити, що за часів Віктора Ющенка вже немає так званих дітей вулиці. Благодійні фонди ще часом допомагають за цими програмами, але насправді безпритульних дітей вже не існує. На вулиці, за великим рахунком, залишаються тільки ті діти, якими не опікується родина. Нині слід приділити увагу сім’ям, особливо кризовим, де не можуть чи не хочуть доглядати за дітьми. У Києві на сьогодні більше втікачів із родин, ніж тих, хто позбавлений батьківського піклування. Ми більше опікуємося дітьми з прикиївських сіл, які тікають із дому і деякий час тиняються у столиці. Серйознішою проблемою для суспільства є колишні безпритульні, які вже повиростали і тепер не можуть працевлаштуватися. Це середовище може бути джерелом агресії у суспільстві.

— Крім літніх та першовересневих програм допомоги, які ще клопоти є для вас актуальними?
— Дітям ми допомагаємо цілий рік. Узимку возимо їх на відпочинок у Карпати. При парафії організовуємо навчання у своєрідній художній школі, також спортивні заняття. Нам вдалося встановити тренажери, що нашим вихованцям дуже подобається. Є фірми, які попередньо висловили готовність допомогти спортивним приладдям, тренажерами, щоб ними могли користуватися і діти, якими ми опікуємося, й усі, хто відвідує це святе місце. Серйозною проблемою є хворі зуби в наших вихованців. Вони потребують лікування, а воно недешеве. Постійною програмою є допомога дітям, чиї матері відбувають покарання у тюрмах, та, власне, й самим матерям.

Розмовляла Наталка МАКОГОН, “Хрещатик”. Фото Миколи ТИМЧЕНКА