«Любов і смиренність. Для мене це найголовніше»: інтерв’ю Вікторії Лук’янець, Народної артистки України

24.06.2009

1, 2, 3 і 5 травня 2009 року Українська Греко-Католицька Церква під патронатом Блаженнішого Любомира провела концерти академічної музики «З вірою і любов'ю». Мета цих мистецьких зібрань - оновити дух християн: щоб у ситуації загальної фінансово-економічної кризи не допустити кризи духовної. Сьогодні, під час випробувань, з ініціативи духовенства та митців виник задум підтримати людину, допомогти їй не втратити своєї духовної суті. У концерті зокрема взяла участь зірка світової оперної сцени Вікторія Лук'янець, солістка Національної опери України та Віденської опери.

У цьому інтерв'ю йдеться про значення віри, молитви, Церкви у житті Вікторії Лук'янець. На прикладі її особи, людини, яка відома у світі, людини, яка досягла багатьох вершин, хочемо показати, що і такі люди, яких називають «зірками», також у своєму житті потребують молитви, віри, спілкування з Богом, перебування в Бозі. Це головна ідея цього інтерв'ю.

Передусім, що для вас означає, у вашому житті віра в Бога?

Для мене віра в Бога означає той найголовніший життєвий стержень, який тримає людину в любій ситуації на цьому світі. Я починаю день з молитви, я обов'язково дякую Богові протягом дня за те, що є цей день, моя сім'я, за те що вони, слава Богу, здорові, за те, що є мої батьки, моя батьківщина, за те, що ми маємо хліб насущний, дах над головою, за те, що дає Господь робити те, що я люблю і, звичайно, я проводжую день також в молитві. Отче Ігоре, я дуже дякую Всевишньому, бо так було не завжди, що мене життя привело до Бога, до молитви і що я пройшла частинку своєї вузької доріжки і йду із смиренністю, розумінням, що усе, що нам надається, це усе від Всевишнього. Це велике щастя зараз це усе усвідомити, зрозуміти і йти далі. Старатися робити добро якомога більше.

От ви згадали про молитву. Які молитви ви звичайно молитеся? Ті, що є у молитовнику, чи любите молитву своїми словами, чи ви присвячуєте час для молитви літургійної? Тобто чи ви маєте час і бажання ходити до храму?

По-перше, митці, люди дуже спонтанні, а по-друге, ми десь як діти. Ви праві, ви вже, мабуть, не раз чули, що є багато людей, які, не знаючи молитви, своїми словами моляться, правда? Я можу сказати, що раніше було так, може і зараз іноді є так, що звертаєшся і просиш чи у Пресвятої Богородиці, чи у Господа Ісуса Христа допомоги в якомусь починанні, допомоги моїй дитині ось зараз у цій ситуації, є й таке. Але як правило починається день і закінчується - це Отче наш. Багато говориться зараз про медитацію, про якісь такі речі, йогу чи Бог зна про що, от наша медитація, це в генах, це молитва Отче наш.

Чи був хтось у вашому житті, хто вас навчив молитися?

Звичайно, ви знаєте, ми усі виросли при комунізмі. Цього у сім'ї не було і я не бачила ніколи, щоб мама чи тато молилися. Я бачила як свекруха молилася, коли ми уже одружилися з Юрочкою, я бачила іноді як моя бабуся Мотя в Кривому Розі, коли я у неї гостювала, як вона молилася. Як би це не було крамольно, це було чуже, розумієте? Це треба було прийти до цього. Потім, слава Богу, наступили 90-ті роки, ми стали більше чути, ми стали читати. Людина, яка виросла з книжкою, як я з дитинства, це було природно, що була інформація і ти зацікавився - з'явився в домі Новий Завіт, Біблія, Євангеліє. З'явився молитвослов. З'явилися усі ці книжки і хотілося пізнати. Є слово «невіжа». Це страшно бути невіжою. Але через бажання пізнати цей світ, ще незнаний, через те усвідомлення і пропущення через себе, я не скажу коли, але прийшло до справжнього. Я можу зайти у храм і бути там одна. Ви знаєте у тиші ця молитва буває іще більш сильною.

Що у храмі ви знаходите для себе? Можна ж було зібратися для молитви ось у вашому домі? Чому є потреба прийти до храму, що там особливого є для вас?

По-перше, я думаю, що храми з давніх-давен будувалися на святих місцях, я впевнена, що там особлива енергетика землі, на якій збудований храм. Але найголовніше, якщо це храм старий, то він, мені здається, людьми намолений. Туди приходять люди, там постійно відбуваються служби, там святі люди проводять ці служби, єпископи, патріархи. Я думаю, що це є ті намолені місця, де є особлива енергетика. Мені здається, що саме тоді є прямо космічний зв'язок з Господом Богом.

Скажіть, будь-ласка, чи ви на своєму шляху зустрічали інших зірок, які також моляться, чи могли би ви назвати цих людей і, чи були вони для вас прикладом молитви?

Тут я хочу згадати про безсмертного італійського співака Лучано Паваротті, з яким я мала щастя разом співати, бути на одній сцені. Мало того, людський контакт, що дуже рідко, особливо між людьми у нашому оперному світі. Це дійсно дуже рідко. Ви знаєте, я бачила, як ця людина, не дивлячись на цей рух, все що навкруги - слава і все, як інколи, коли він перед виходом на сцену завжди сидів сам, він молився. Усі бачили і ніхто в цей момент не мав права, мабуть, і не міг підійти, тому що він створював особливу ауру навколо себе, він повинен був бути з Богом у цей момент. Це людина, яка для мене була і залишається взірцем служіння Богу і мистецтву. Тому що ми митці, якщо по високому ґатунку, наше мистецтво, ми служимо Богу.

Тобто, можна сказати, що він розумів, що його всесвітньо визнаний талант не належить, фактично, йому?

Ні. Він підкреслював це. Я служу, ніякої моєї заслуги немає в тому, що саме мене цим голосом Бог наділив. Його батьки були прості люди, ясно вони були наче посередниками, які дали йому цей дар. Але він вважав, що перший це Господь Бог, який йому дав цей дар.

Скажіть, будь-ласка, що для вас, як людини віруючої є найбільшою чеснотою у стосунках між Богом і людиною? Тобто християнською чеснотою?

Любов і смиренність. Для мене це найголовніше, тому що так як ми були виховані, у нас смиренність сприймалася як слабкість. А я сприймаю смиренність, і я переконалася вже дуже багато на своєму досвіді - я вже 20 років на сцені, як я їжджу, співаю навкруги усього світу, можна сказати - я переконалася, що навіть ті ситуації, які здаються нам на перший погляд, от негаразд, чи щось невдалося, чи щось не так як ти мріяв. Проходить час і ти говориш: «Господи, як я тобі дякую, що тоді це не сталося». Чи я захворіла, чи я просто туди не поїхала, чи я з цією людиною не зустрілася, тому що це все було несправжнє. Тому для мене це найважливіше. Що стосується любові, повірте що це не так легко було в суспільстві, яке не звикло, як це можна любити сторонню людину. Здається як це важко. Ну ще свою дитину, ще батьків, хоча теж ви знаєте скільки буває проблем сімейних. Але зрозуміти, що людна, яка напроти тебе - це унікальне створіння Боже, унікальне, яке ніколи більше не буде. Усміхнутися їй, сказати добре слово, ви знаєте я впевнена, ніхто добре слово, добру емоцію не розтопче і злом не відповість. Хоч би сміялися, говорили, що я ідеаліст, але я в це глибоко вірю.

Чи часто ви розчаровувалися в людях?

Ви знаєте, не часто. А можна сказати вам чому? Я думаю, повторюся зараз, але я старалася так іти до людей чисто, щоб ці люди також мені віддавали, це не тому, що я так думала, от я так буду, бо хочу щоб мені віддали. Я зрозуміла, що ця відкритість і чистота викликає таку саму енергетику від людей. А все інше, як не дивно, ви знаєте по життю, воно відходило, от як відлипало саме собою. Я потім от могла зустрітися з людиною і більше ніколи з нею не зустрічатися, хоча якісь були контакти, проекти, все що завгодно. Скільки такого було от імпрессаріо, миттєві зустрічі, а потім я розуміла, що це не моє, немає ні людського контакту, ні духовного контакту і це все відпадало.

Ми вже говорили про те, що для вас є найбільшою чеснотою, але що для вас є найбільшим гріхом? Чого ви у своєму житті намагаєтесь найбільше остерегтись?

Я дуже боюся зради, дуже. Ну так батьки виховали, я дякую їм дуже за це, що такі мудроти і такі гріхи: не вбий, ради Бога не обмани - це все з дитинства, це дуже глибоко. Але я дуже-дуже боюся зради і стараюся, щоб, не дай Боже, людину не зрадити, тому що це дуже погана річ. Якщо ти, не дай Боже, в житті це зробиш, ти потім будеш робити це й далі. А це страшно.

Ми, нажаль, мусимо завершувати, дякуємо вам за щирість, за відповіді, які, я сподіваюся, торкають серце так, як торкає серце ваш спів. І дай Боже, щоб ваш талант справді ще довго і багато років служив на славу Божу і на користь людей.

Розмовляв отець Ігор Яців

Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»

Інтерв'ю Вікторії Лук'янець в аудіоформаті:
www.rr.lviv.ua/mp3/pod.factu.coment/247.mp3