«Людина – маленька піщинка у світі»: інтерв’ю Високопреосвященнішого Владики Ігоря (Возьняка) для газети Експрес про духовні і наземні проблеми, про віру та її значення у християнському житті

23.06.2009

Що таке віра і яке місце її у нашому житті в нинішні складні часи... До розмови "Експрес" запросив Архиєпископа Львівського УГКЦ, Високопреосвященного Владику Ігоря (Возьняка).

- Таке враження, що в наші дні людей пригнічених, песимістично налаштованих, агресивних більше, ніж кілька десятиліть тому. Але хоч і живемо не так уже й добре, усе ж не гірш, а може, й багатше, ніж наші батьки чи прабатьки. Та й нарешті у своїй державі...Чим же пояснити панування отого духу безнадії?

- Знаєте, у всі часи були різні настрої серед людей. І агресії ніколи не бракувало. Досить повернутися до перших людей. Святе Письмо розповідає, як два сини Адама і Єви - Каїн та Авель - приносили жертву Богові. Авель відібрав для Бога найкращих овець, а Каїн - найгірше збіжжя. Господь Бог прийняв жертву Авеля, та не прийняв жертви Каїна. І той, розлютившись, убив свого брата, який, по суті, нічого поганого йому не зробив...

Хоча згоден, що люди попередніх поколінь якось уміли миритися з реальністю. Здебільшого вони не мали ні розкішних помешкань, ні автомобілів. Уживалися під одним дахом і батьки, і діти, і внуки, годилися між собою. Причому дітей у сім'ях було значно більше, ніж тепер. Вони вже змалку вчилися терпіти, зносити усілякі невигоди, труднощі.

Та й довіра до Всевишнього не останню роль відігравала. Якщо людина покладається на Бога, то вона легше переживає труднощі. Якщо ж відходить від Бога, намагається сама вирішити всі свої проблеми, тоді їй значно важче. Саме у цім полягає головна причина отих розчарувань і безнадії. Гадаю, якби люди більше довіряли Богу, більше Його просили, то Господь би благословив їх, біди б їх оминали.

- Ви вважаєте, люди тепер надто приділяють матеріальному поряд з духовним?

- Справді, в українців тепер більші фінансові можливості, ніж колись. І це певною мірою спонукає їх більше бачити, хотіти, купувати. Те, що люди, наприклад, заробляють на окреме помешкання чи на подорож в іншу країну, звісно, не погано. Але якщо вони ставлять гроші понад усе, то це, ясна річ, дуже зле. Людина тоді губить себе як особистість. До речі, святий Августин казав: "Якщо в людини Господь Бог на першому місці, тоді в неї все на місці".

- На Вашу думку, що передусім потрібно людині, щоб почуватися щасливою?

- Відповім словами зі Святого Письма, з книги Сираха: "Людині вистачить одежі, їжі і даху над головою". Коли вона має бодай це, а ще працює, здобуває, то, звісно, може собі дати раду в житті.

Найбільшою ж трагедією для людини є те, коли вона не довіряє ні Богові, ні собі, ні суспільству. Бо тоді прирікає себе на бездіяльність та "завмирання". У народі кажуть, що безвихідних ситуацій не буває. І це у більшості випадків справджується. Не можна опускати руки, розчаровуватися. Завжди треба вірити у Бога, у свої сили, у те, що хтось тобі допоможе.

От, наприклад, коли я був у Канаді, мав змогу спілкуватися з монахами-редемптористами, які провадили зустрічі з людьми, що вживають наркотики. Й питаю одного зі семінаристів: "Чи хоч комусь допомогли ваші розмови?" Той відповідає: "Ви знаєте, 36 зустрічей не мали результату, а після 37-ї знайшлася особа, яка прислухалася до наших слів". І це тішило, бо врятувати одну особу - це вже дуже багато.

- Чи навернула фінансова криза людей до Бога? Відомо ж бо, що коли людині важко, вона  шукає рятунку у молитві, сподівається на поміч Всевишнього... Що б Ви порадили людям, аби легше пережити скрутні часи?

- Спершу хотів би зазначити про те, чому настала ця криза. Тому що людина відвернулася від Бога, поклалася суто на себе. Нині, у час великого науково-технічного прогресу, багатьом видалося, що вони здатні змінювати світ самостійно. Але, як виявилося, людина у нім є лише маленькою піщинкою.

Що ж до того, як вплинула криза на людей, то, з одного боку, справді, багато хто тепер застановився, переглянув своє життя. З іншого ж боку, є чимало таких, які, на жаль, почали нарікати, висловлювати невдоволення: "Чому Бог так зробив, чому від нас відвернувся?" Але це не Бог так зробив. Він дав людям розум, свобідну волю, залишив їх тут, сказавши: "Пануйте на цій землі, мудро її використовуйте, зглядайтеся на Мене, пам'ятайте про Мене, і все буде вам добре". У скрутні часи не варто занепадати духом. Навпаки, треба зібратися зі силами, щиро просити Бога про допомогу, і потроху (бува, й несподівано) ситуація зміниться на краще.

- Як Ви ставитеся до того, що тисячі українців - і прості робітники, і фахові спеціалісти - подаються за кордон у пошуках кращої долі?

- Безперечно, Церква вболіває за співгромадян, які змушені працювати за кордоном. Ми разом з благодійною організацією "Карітас" навіть організовуємо зустрічі з особами, котрі повернулись із заробітків, щоб надати їм психологічну допомогу. Адже часто цим людям на чужині буває нелегко, комусь, на жаль, навіть довелося пережити зневагу, приниження...

Водночас є багато людей, які, поїхавши на заробітки, передають гроші родині чи дітям на науку і вважають, що цього досить. Призвичаївшись за кордоном, вони просто намагаються втекти від відповідальності.

Прикро ще й те, що чимало дітей, яким мама чи батько передає гроші на науку з-за кордону, не вчаться зовсім, занять не відвідують. Гроші вони пропивають у кафе і барах, оцінки-дипломи купують. Не можу збагнути, на що такі люди розраховують, на що себе прирікають... Боляче й те, що діти часто зовсім не шанують батьків, які гнуть спини на чужині. Бува, чуємо з їхніх вуст такі репліки, як "о, мій старий поїхав" чи "моя стара поїхала"... Це трагедія. Думаю, якщо вже їхати за кордон, то треба їхати цілою сім'єю і там бути разом. Бо ці відстані, розлуки ні до чого доброго не приводять.

Зрештою, не у всіх, хто вирушає за кордон, є потреба виїжджати. Але люди, відчувши смак іншого життя, не хочуть повертатися додому, не погоджуються тут працювати, як вони кажуть, за копійки.

Звичайно, чимала провина в цьому нашої держави. Адже вона повинна дбати про своїх громадян, забезпечувати їх місцем праці. На жаль, коли подивимося на роботу нашої Верховної Ради, то зауважимо, що наші державні мужі мало піклуються про пересічних українців. Я гадаю, що в Україні, яка має напрочуд багаті землі, нема доброго господаря.

- Кажуть, Бог карає людей на тім світі за гріхи їхніх предків з попередніх поколінь. У людей виникає закономірне запитання: чому ж кожен не відповідає за свої вчинки тут, на грішній землі, а несе хрест за інших?..

- Справді, тут є велика таємниця Божа. Святе Письмо каже, що людина, яка порушує закони Божі, відвертається від Бога, поклоняється якимсь ідолам тощо, грішить до третього-четвертого поколінь. А тих, хто вірний Господу, Він благословляє до тисячного покоління.

Чому Бог не карає кожного грішника тут, на цій землі? Та, вочевидь, тому, що виховуючи через покоління, намагається навернути його, дати час на покаяння, допровадити до спасіння, допомогти уникнути вічної кари. Якби Він карав усіх й одразу, то нікого б на цій землі не лишилося, світ би дуже швидко опустів...

- Церковна заповідь закликає щонеділі відвідувати храм Божий. Натомість багато людей каже: "Я можу щиро помолитися вдома перед образом. А якщо хтось ходить щонеділі до церкви, то це ще не означає, що він зразковий християнин, бо часто грішить значно більше, ніж я". Тож що важливіше: щира молитва, хай і у стінах хати, чи регулярне відвідування храму Божого щонеділі?

- Щира молитва - це є дуже добре. І відвідувати Божий храм у неділі і свята - також дуже добре. Хто цього не робить, той погано чинить. Звичайно, погано й те, що люди, які беруть участь у Службах Божих, поза тим чинять гріх. Але, хто зна, може, вони, ще більше згрішили б, якби взагалі не ходили до церкви.

Отже, таку ситуацію можна розцінювати з різних боків. Я б сказав так: і молитися щиро треба, і до храму ходити треба. Бо хто цього не робить, хто в неділю без поважної причини пропускає Службу Божу, той "стягає" на себе провину.

Не можна хвалитися тим, що до церкви не ходиш, але молишся щиро вдома. І не треба дивитися на тих, хто храм відвідує і багато грішить. Приклад варто брати з тих, хто постійно до церкви ходить і живе чесно, і працює сумлінно, і говорить стримано.

- Чи згодні Ви з тезою про те, що Церква нині ослаблена, заражена, приховує під рясою чимало пороків?

- Не можна тут робити однозначних висновків. От повернімося, наприклад, до часів Ісуса Христа. Син Божий мав 12 апостолів. Здавалося б, жменька вірних учнів. Але серед них знайшовся Юда, який зрадив Ісуса. Та й решта апостолів, за винятком Івана, перелякалися, повтікали, коли Ісуса схопили юдеї.

Так воно є і сьогодні. Трапляються різні люди у церковнім середовищі. Однак загалом Церква виконує свою місію. Одна, дві чи три особи, що представляють Церкву, не можуть бути її цілковитим віддзеркаленням. Ісус казав: "Церковні ворота не переможні". І коли Його почали покидати учні, запитав апостолів: "Може, і ви хочете піти?" Ісус не боявся залишитися сам. Це означає, що навіть одна особа здатна довести міць Церкви.

- На Вашу думку, доля людини більшою мірою залежить від Бога чи від неї самої?

- Бог дав людині свобідну волю і розум. Отже, Він хоче, щоб ми цими можливостями керувалися. Не можна вважати, що долю людини наперед визначено на небесах. Господь Бог знає, як ми вчинимо у тих чи тих ситуаціях. Але ніяк не впливає на наші дії. Навпаки, Він завжди хоче людину навернути на добро, промовляє до неї різними способами, можливо, навіть посилаючи якісь невдачі чи хвороби. Щоби грішник схаменувся, не зійшов з дороги Божої. Бо кінцева мета Господа - освячення і спасіння людей. Але вибір таки за людиною. Вона сама обирає між добром і злом.

- Як сприймаєте нині українську політику?

- Я вважаю, що наші політики багато в чім не допрацьовують. Звичайно, безлад у парламенті можемо спостерігати не лише в нас, а й в Італії, Британії чи якійсь іншій країні. Там також бувають випадки гострих суперечок між партіями та особами. Але, коли йдеться про добро держави, вони вміють усі об'єднатися. Наші ж політики, на жаль, завжди ворогують між собою. Таке враження, що вони борються перш за все за своє добро, за загальнопартійне добро, а аж тоді - за добро держави. А люди це бачать, тому й розчаровуються.

Та й не знають, кому вірити. От, скажімо, триває дискусія політиків на телебаченні. Одні нібито говорять правду і другі також. Але двох правд не буває, може бути лиш дві брехні. Тож виходить, що рідко коли хтось з наших політиків говорить правду...

І навряд чи зміниться ситуація після виборів нового Президента. Адже він мусить мати підтримку Верховної Ради. А наш парламент ще потребує очищення...

- Яким бачите майбутнє нашої країни?

- Я думаю, що ми переживаємо час становлення. Треба просити Бога, щоб дав нам мудрого провідника, який зможе об'єднати владу. Все ще мусить стати на свої місця, і наша держава буде справедливою, багатою та могутньою.

Розмовляла Наталія Васюнець

"Експрес" 6-7.06.2009, № 79 (4627)

За матеріалами: газети Експрес