Пам’яті жертв репресій

17.05.2009

СБУ встановила імена 14 тисяч похованих у Биківні

Про це у четвер напередодні державних заходів до Дня пам'яті жертв політичних репресій, який відзначатиметься 17 травня, повідомили в рамках громадських слухань «Трагедія Биківні: як це було», передає прес-центр СБУ.

Служба безпеки України на даний момент встановила прізвища 14191 людини - усім їм було винесено вироки в Києві і всі вони поховані в Биківні, чому знайдено документальні архівні підтвердження.

«Ми стверджуємо, що вибір місця під масові поховання в Биківні - не випадок, а сплановані дії», - зазначив співробітник Галузевого державного архіву СБУ доктор історичних наук, професор Василь Даниленко.

У 1936 році тут було створено спецоб'єкт, який суворо охоронявся військами НКВС, а вже 20 березня 1937 року президією Київської міської ради о другій годині ночі було ухвалено таємну постанову про відведення землі для спеціальних потреб. Ця земля стала місцем поховань для розстріляних у Києві за рішенням судів і позасудових органів. Вироки виконувалися в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВС (нині там розміщується Український інститут національної пам'яті, вул. Липська, 16), звідки тіла вночі вивозили в Биківню. А перед війною заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям.

Сьогодні виявлено 18 місць поховань жертв масових політичних репресій 1937-1941 років, зокрема місце, на якому згодом було побудовано Центральний універмаг у Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах.

За матеріалами: http://www.dt.ua/

Слово Президента України у Биківні у День пам'яті жерт політичних репресій

Дорогий Український народе,

Дорогі співвітчизники,

Дорога жалобна громадо!

Сьогодні Україна вшановує пам'ять мільйонів жертв комуністичних репресій.

Ми стоїмо на землі, де кожна травинка і кожне дерево росте з нашої крові.

Це - Биківня. Це Биківнянський ліс. Нехай його голос сьогодні почує вся Україна.

Ми прийшли сюди, щоб пом'янути всіх, всіх замучених у сталінських тюрмах і концтаборах. Ми прийшли, щоб ніхто й ніколи не забув катастрофи, яку пережив наш народ у ХХ віці. У цьому найкривавішому в історії людства столітті українська нація стала заручником боротьби двох тоталітарних режимів - комуністичного й фашистського. Вони - співмірні за своєю людиноненависницькою суттю. Вони - тотожні за небаченими масштабами масових убивств.

Досі ніхто не знає, скільки десятків тисяч наших співвітчизників лежать у Биківнянському лісі. Биківня, як і Бабин Яр, як Освенцім і Соловки, як Бухенвальд і Катинь - це страшні символи мучеництва невинних жертв тоталітарних терорів. Тут, у Биківні, Сталін і його звироднілі опричники убивали цвіт України і української нації. Десятки, десятки тисяч людей.

Прощення немає і не буде.

Тут поховані письменники Яків Савченко, Михайло Семенко, Микола Скуба, Вероніка Черняхівська-Ганжа, брат Остапа Вишні письменник Василь Чечвянський, фундатор Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Михайло Бойчук, скульптор Іван Падалка, академіки Олександр Асаткін, Євген Оппоков, Володимир Юринець, директор Київського медичного інституту Сергій Сапронов, викладачі кафедри української мови і літератури Київського педагогічного інституту професор Олексій Синявський та доцент Олексій Бондаренко, ієрархи Української Автокефальної Православної Церкви Кость Матюшенко та Володимир Самборовський, священик, професор Київської духовної академії, вчений із світовим іменем Олександр Глаголев. І тисячі, тисячі інших.

Звідси, з Биківні йде незримий зв'язок до всіх неполіченних кладовищ комуністичного терору на нашій землі. У цьому диявольському переплетінні - вся Україна. Обов'язок нації - згадати всіх.

Сталінська верхівка боялася й ненавиділа кожен народ, підкорений нею. Найбільший страх вона відчувала перед Україною. Знищенню підлягав наш дух. Знищенню підлягав кожен, запідозрений у найтяжчому зі злочинів - любові до України.

Тому відновлення правди про політичні репресії і гідне вшанування їхніх жертв - це не просто символ. Це - головна ознака, що наша душа жива, що наше життя незнищенне, що наш народ переміг і зло, і смерть.

За останні роки зроблено немало. За моїми дорученнями розсекречено архівні документи про український визвольний рух, політичні репресії та голодомори. У наших містах вже відкриваються центри, де кожен має доступ до актів комуністичного терору. Такі зали створено в 14 обласних центрах, зокрема в Києві, Одесі, Харкові, Сімферополі, Севастополі, Ужгороді, Миколаєві, Житомирі, Запоріжжі, Луганську, Вінниці, Сумах, Хмельницькому. Невдовзі вони будуть створені і запрацюють в усіх областях.

Сьогодні я хочу висловити глибоку вдячність Службі безпеки України за роботу, завдяки якій в останній час вдалося встановити прізвища 14191 особи, похованої в Биківні. На сьогодні нам відомі імена близько 30 тисяч людей, які поховані, зариті, закопані під цими соснами. Вдалося знайти ще 18 великих таємних цвинтарів жертв репресій 1937-1941 років.

Це - велика, національна справа.

Ми говоримо про всіх. Розсекречено й опубліковано документи про злочинну депортацію кримських татар у 1944 році. Завтра кримськотатарським лідерам буде передано матеріали стосовно репресій в 20-30 роках.

Ми доводимо правду до всього світу. Багатьом країнам світу ми сповістили про військовополонених, похованих на теренах України. Німеччині передано інформацію про репресованих німців з Донецької області. Вина їх полягала тільки в тому, що під час Голодомору вони зверталися до Німеччини за продовольчою допомогою.

Робота триває. Робота має продовжуватися.

Поруч із Службою безпеки я дякую Інститутові національної пам'яті і всім причетним організаціям, які повертають нам правду, правду про нашу болючу історію.

Не можу обійти увагою Соловки, які відвідав минулого року. Щороку українська делегація бере участь у вшануванні загиблих в урочищі Сандормох та на Великому Соловецькому острові. Тепер цій громадській ініціативі надається підтримка держави.

Скажу й про інше.

Україна має нарешті і остаточно очиститись від символів режиму, який знищив мільйони безневинних людей. Виправдання бути не може. Це - не частина нашої історії, як дехто цинічно хоче сказати. Це - частина комуністичної системи. Це - символи вбивства, збереження яких є блюзнірством перед полеглими.

Упродовж 2007-2008 років в Україні демонтовано понад 400 пам'ятників діячам комуністичного режиму - організаторам Голодомору та політичних репресій 1937-41 рр. Перейменовано понад 3 тисячі топографічних назв, що носили їхні імена. Але до завершення цієї роботи, безумовно, ще дуже далеко. Перед нами стоять великі завдання.

Кожен раз, коли ми навесні приходимо в Биковнянський ліс, ми говоримо про розвиток заповідника «Биковнянські могили». З кожним роком ми стаємо свідками того, як перевіряються проекти, мета яких - повернути нам пам'ять, дати шану тим людям, які були закопані в 30-х роках в цю святу землю.

Національний статус заповідника отримали «Биківнянські могили». Споруджено офісне приміщення, встановлюються перші меморіальні частини того заповідника, над яким працює сьогодні місто, і віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Іван Васюник, міністр культури і багато-багато інших, включаючи, безумовно, Інститут національної пам'яті, і цілу низку громадських організацій.

Але, переконаний, ми і досі у великому боргу перед цією сторінкою нашої історії.

Я не можу бути спокійний, доки не вирішено питання про гідний соціальний захист колишніх політичних в'язнів та репресованих.

У парламенті досі не розглянуто внесені мною законопроекти про правовий статус борців за незалежність України.

Мене дуже часто обурює байдужість та відчуженість, яку демонструють наші політики й посадовці. Вони бояться цієї теми. Вони хотіли б владарювати в Україні без української культури, без української мови, без українців. Їхня мрія - це губернія, де б вони були безроздільними господарями.

Як наслідок - ми є свідками спроб реваншу.

Ті, хто заперечують Голодомор і репресії, ті, хто виправдовують Сталіна, ті, хто піднімають руку на наші святині і наших людей - приречені. Вони свідомо стають на бік однієї з найчорніших сил, які знала історія. Їхні чорні надії, глибоко переконаний, є безсилі.

Нація відроджується.

Великий український поет Василь Симоненко писав: «Можна прострелити мозок, що думку народить, думки ж - не вбить!»

Сьогодні - істинно скорботний день. Водночас це - день торжества правди й справедливості.

На руїнах радянської імперії постала Україна. Це - спільна і велика перемога всього Українського народу. Це - перемога нашого покоління, перемога тих, хто боровся за свободу Батьківщини, перемога тих, хто впав жертвою терору і репресій. Ми перемогли, і наша перемога - вічна.

Вічна пам'ять загиблим.

Слава Українському народові!

Слава Україні!

У День пам'яті жертв політичних репресій Президент України Віктор Ющенко взяв участь у заходах із вшанування пам'яті жертв політичних репресій на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Разом із Президентом пам'ять невинно убієнних вшанували Секретар РНБОУ Р.Богатирьова, віце-прем'єр-міністр України І.Васюник, голова Київської облдержадміністрації В.Ульянченко, Київський міський голова Л.Черновецький, народні депутати України, представники громадських організацій репресованих, родичі загиблих, дослідники політичних репресій, представники політичних партій, громадськість, молодь.

Президент поклав квіти до монумента Політв'язня при в'їзді до заповідника, а також до Пам'ятного Хреста.

Глава держави також взяв участь у скорботній ході до Пам'ятного Хреста та виступив із промовою.

У рамках заходу відбулася панахида за загиблими за участю духовенства українських церков УПЦ, УГКЦ, РКЦ.

На завершення офіційної частини заходу його учасники вшанували пам'ять загиблих співвітчизників хвилиною мовчання.

Президент також оглянув історико-документальну виставку «Зламані долі: комуністичний терор в Україні 1920-1950-х років», підготовлену Фондом «Україна 3000» спільно з Галузевим архівом Служби безпеки України та Київською міською організацією Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса.

ДОВІДКА

У Биківні знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Встановлено, що в районі села Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві. За даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тис. репресованих комуністичною владою. На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.
Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено і проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 рр. оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.
Биківня є лише одним з багатьох поховань жертв комуністичного терору. Криваву географію виявлених місць поховань описано 28 лютого 1989 р. у таємному листі Голови КДБ УРСР М. Голушка Першому секретареві ЦК Компартії України В. Щербицькому: Бердичів - район єврейського цвинтаря; Вінниця - парк культури і відпочинку, колишній міський цвинтар, сад по вулиці Підлісній; Дніпропетровськ - 9-й кілометр Запорізького шосе; Донецьк - район шахти №11 Кіровського району; Івано-Франківськ - урочище «Дем'янів Лаз»; Кам'янець-Подільський - русько-фільварочний цвинтар та поблизу села Кам'янка; Луганськ - окраїна міста, урочище «Суча Балка»; Одеса - другий християнський цвинтар; Полтава - район піщаного кар'єру поблизу села Макухівка, урочище «Триби»; Суми - центральне міське кладовище; Умань - братська могила; Харків - лісопаркова зона; Хмельницький - один з об'єктів колишнього обласного управління НКВД, де наприкінці 1960-х років побудовано Центральний універмаг; Черкаси - старий єврейський цвинтар по вулиці Т. Шевченка; Чернігів - лісовий масив в районі села Холявіно.
Розстріли й масові безіменні поховання відбувалися в 30-40-х роках у Білій Церкві, Маріуполі Донецької області, Ніжині Чернігівської області, Золочеві та Стрию Львівської області, Чорткові, Бережанах, Кременці Тернопільської області, інших місцях.

За матеріалами: http://www.president.gov.ua/