"Тут молилася за Україну Слава Стецько"

13.03.2009

Аскольдова могила над Дніпром у нашім стольнім Києві. Святе, і справді, місце. Тут хрести на землі, у траві й на деревах - поміж образів, що «злетіли» в ошатну тінь зелених крон. Могила молодого квіту - юних сердець у червонім снігу, що під Крутами. Алея пам'яти померлих наших співвітчизників у жахливе лихоліття Голодомору... Храм святого Миколая - як величний, духовний Господній дарунок усім, хто спрямує сюди свої стопи.

Вона, Ярослава Стецько, сюди йшла. Не знаємо достеменно: була ота гірка над стареньким Славутичем її любимим місцем духовного відпочинку, а чи одкровенням перед небесами, у великому мегаполісі на ймення Київ, але що приходила сюди чи не щонеділі - засвідчений факт. Зокрема, до цієї невеличкої церковці, змальованої свого часу ще нашим геніальним Кобзарем. Тут вона перемовлялась молитвою із Богом, виповідала Спасителеві нашому свої наміри, із ним «радилась», просила помочі й заступництва, певен, не лише для себе, а й для того, кому слугувала вірою і правдою, - свого народу. Тут вона ж виповідала небові свої і болісті, й провини, якщо в таких чулась її душа, - бо шлях її був довгий і тернистий, не спіткнувшись, не пройдеш. Солодке оте слово - Свобода, та часто дорога до нього гірка ...

Княгиня Ольга

Ярослава Стецько пройшла ту дорогу до Незалежности неньки України гідно і чесно, і в неї не було «зерна неправди за собою». А в кінці такого сподвижницького шляху сяє почесть народу, безсмертя і вічна слава! Отож, відійшовши у Вічність, наша Слава не забула нас. А ми, народ, пам'ятаємо її. Вона вернулась у свій край, до своєї святині на Аскольдовій горі, - вже у вигляді барельєфа. Її мармуровий портрет прикрасив нещодавно одну із пілястр церкви Святого Миколая Чудотворця. У святковій, урочистій обстановці, після недільної Літургії, при велелюдді - церковної і мирської громади, у сяйливому затишку променів світила. Всечесний о. Ігор - настоятель цього храму:

- Вже так у нашій парафії склалося, що ми завжди відкликалися, вшановували, молилися за тих українських достойників, хто боровся і віддав життя своє за рідну Україну. Чому ми вшанували пам'ять Слави Стецько? Люди, які сюди приходять, розуміють і знають, що це за людина, що вона зробила для мене, для вас, для кожного із нас. Що вона зробила і що вона пережила. Яка страшна була її боротьба.

Те, що чинили вороги проти неї, як її переслідували, здавалось би, людська сила не може перенести, витримати. А вона, мужня жінка, витерпіла все. Слава Стецько - людина значення всеукраїнського, постать світова. І про неї будуть говорити, описуватимуть ті події, які вона пережила, коли вела боротьбу за визволення України.

Наше бажання, церковної громади, - вшанувати її пам'ять. Тому що вона, знана людина, депутат Верховної Ради, жінка-українка, яка перенесла тягар переслідування особисто і переслідування нашої Церкви, завжди виступала проти цього зла. Скрізь і всюди, де їй доводилось бувати упродовж свого буремного життя, п. Стецько засвідчувала, що Українську греко-католицьку Церкву в Україні переслідують. Зрозуміло, тодішня сатанинська совіцька влада.

Але ми вшанували її не лише за політичну діяльність, а як, передусім, нашу добру парафіянку. Прекрасну людину Божу, яка рівно десять років тому, у 1998 році, 22 травня, у присутності нашого Блаженнійшого Патріарха кардинала Гузара, а також Владики Василя, котрі освячували тоді цей храм, у присутності тодішнього мера міста О. Омельченка, який відбудував нашу святиню, відчинила двері храму. І разом з нею і з нашим Спасителем у церковцю нашу зайшла благодать Господня і ласка. Слава Стецько також багато долучилася коштами для відбудови церкви і, як народний депутат, усіляко сприяла воскресінню її з мороку забуття.

Вшановуємо її як добру християнку, як гарний приклад для наших парафіян, родин. Вона кожної неділі, як була в Києві, приходила до нас. Вона сповідалась часто, причащалась, цікавилася життям парафії, радилась із нашими священиками. Питалась, кому і як помагаємо, що можна іще зробити доброго. Пам'ятаю, як сьогодні: де вона сиділа на лавці, діти обступлять її, як горобчики, - у нас є недільна Служба Божа для дітей, і вона приходила тоді. Слава про щось із дітьми перемовлялась, усміхалась до них, пригощала цукерками. Спілкувалась і з молоддю, бувала на різних духовних заходах, концертах. Звідси п. Слава й вирушила в ту останню дорогу до Бога. Ми віримо, що там, на небі, ця свята жінка молиться за усіх нас, за Україну, яку любила усім серцем і якій віддала себе до останку.

Вона свята і праведна. І тому наші парафіяни спромоглися коштами, працею своїх рук і розумінням на цю мармурову табличку, щоб усі знали, що тут молилась за Україну вічної пам'яти наша Слава Стецько. - А ще на її пам'ять, - казав о. Ігор, - ми посадили дуб на Алеї героїв. Нехай росте і тягнеться до неба, як до нього тягнулася своїми думками і світлими вчинками ця велична українка. Нехай люди приходять сюди, запалюють свічечку за упокій її душі, моляться за Славу Стецько, за її спасіння, просять у неї заступництва перед Господом для нашої України.

На білій сонячній пілястрі - білий барельєфний портрет Ярослави Стецько. Напис: «Тут молилася за Україну і звідси пішла до Господа Слава Стецько». Ця іменна табличка - витвір рук скульптора п. Бориса Довганя. Цей чоловік добре знався зі своєю героїнею, спілкувався з нею і в Мюнхені, де жила п. Стецько, і вже в Києві - за незалежної України. На відкритті меморіальної дошки п. Борис з теплотою згадував цю милу жінку, їхні зносини людські. Чому - біла дошка на білому мармурі, аж ніяк наче не контрастує, не виділяється на світлому тлі? Скульптор пояснив: п. Слава прожила гідне і світле життя, зичу нам усім такого, українцям. Але це була навдивовижу скромна жінка, що властиво лише великим людям, обдарованим Божим натхненням. Тому хай і по своєму відході у засвіти вона залишається у нашій пам'яті такою ж. І, як на мене, художника, світлий портрет Слави Стецько на світлому, білому тлі якнайкраще передаватиме людям - глядачам - характер цієї людини, її скромність у всьому, величну простоту, доброту і щирість.

На відкритті барельєфа Великої Українки виступила також пані Леся Брацюнь. Вона є племінницею Ярослави Стецько. Пані Леся висловила подяку всім тим, хто долучився до цієї знаменної події в житті церковної громади храму Святого Миколая на Аскольдовій могилі. А це - настоятель святині о. Ігор Онишкевич, скульптор п. Борис Довгань, народний депутат України п'ятого скликання, голова Київської обласної організації Конгресу українських націоналістів п. Андрій Лопушанський - він надав матеріальну допомогу на виготовлення меморіальної дошки. Саме останнім - п. Борису Довганю та п. Андрію Лопушанському - й випала честь стягнути біле покривало з барельєфа.

І тоді ми прочитали: «Тут молилася за Україну...» У місті Києві. На Аскольдовій могилі. У храмі Святого Миколая. Із вічности до нас вернулася Слава - незабутня наша Ярослава Стецько, краща дочка народу українського.

Омелян ХАЛУС

За матеріалами:  http://www.ukrslovo.com.ua/work/archive/2008/36/17.html