ХРЕЩЕННЯ РУСІ здавна перебуває «під прицілом»

30.10.2008

Що саме відбулося 1020 років тому на Русі? Висвітлення напівконфліктної ситуації навколо святкування в Києві 1020-річчя хрещення Русі зосередилося на сучасній церковній геополітиці (власне, відтепер і набув поширення цей новий термін). Та, на жаль, мало хто з полемістів вдався до роздумів над історичною складовою такої події, задля якої православні патріархи й не менш православні рокери влаштували в столиці України багатосоттисячні публічні акції (а президентська адміністрація присвятила цьому ж половину біґ-бордів Києва, аж дотепер не всю ту рекламу знято).

Бо все-таки, Володимирове    ХРЕЩЕННЯ РУСІ 
здавна перебуває 
«під прицілом»    фахових істориків, які висувають численні гіпотези, пропонують версії, формулюють цілі концепції передісторії та пост-історії подій 988 року. Наприклад, під час святкування 1000-річчя хрещення Русі 1988-го досить широкий резонанс викликали глави виданої тоді монографії українського вченого Михайла Брайчевського «Затвердження християнства на Русі», присвячені саме передісторії ювілейної події. Вважаємо, що варто повернутися до масових обговорень історичних подій, аби вкотре відділити різноманітну тенденційність істориків-сучасників від безпосереднього сенсу текстів стародавніх хронік, літописів та інших першоджерел (утім, історичні джерела теж є тенденційними, кожне по-своєму, і саме у випадку з Володимировим хрещенням Русі це особливо помітно),

  - пише Тетяна ФОМІНА в рубриці ТАЄМНИЦІ ІСТОРІЇ     

Про хрещення Русі близько 988 року повідомляє «Повість минулих літ» і засновані на ній літописи. Однак іноземні джерела Х-ХІ століть такої події не знають.    1888 року у зв'язку з 900-річчям Володимирового хрещення історики зробили спеціальне дослідження - шукали бодай найменші натяки на ювілейну подію в європейських та азійських хроніках і документах. Результат вразив усіх: у жодному першоджерелі не трапилося таких свідчень.    Польські, чеські, угорські, німецькі джерела не знають факту християнізації Русі наприкінці Х століття, хоча про Русь і князя Володимира розповідають досить часто. Ще дивовижнішим здається мовчання православних сучасників і хроністів - ніхто з візантійських чи болгарських авторів кінця Х-ХІ століття й наступних часів нічого не повідомляє про таку подію. А тим часом, іншим діянням Володимира греки присвячують численні сторінки хронік.    Утім, найцікавіше, що закордонні джерела тієї епохи все-таки згадують про офіційну християнізацію Київської землі. Але вони одностайно відносять цю подію... до 860-х років, до часів київського кагана Аскольда.    Наприклад, читаємо послання Фотія, вселенського патріарха 858-867 років: «Не лише болгари звернулися до Христа, а й руси. Вони підняли руку на Ромейську імперію, але тепер і вони змінили еллінську й безбожну віру, у якій раніше перебували, на чисте життя у Христі. І в них запалала така спрага віри й наснага на праведне життя, що вони прийняли пастиря і з великим сумлінням приступають до Христових таїнств».    Або ось що пише візантійський імператор середини Х століття Костянтин Багрянородний, описуючи діяння свого діда - імператора Василія I Македонянина (який правив у 860-х роках): «І народ росів, войовничий і найбезбожніший, імператор Василій схилив до переговорів і, уклавши з ними угоду, переконав зробитися учасниками Божественного Хрещення, і влаштував так, що вони прийняли архієпископа». Далі імператор розповідає про чудо - Євангеліє, покладене в палаючу піч першим архієреєм Русі, було згодом вийнято з полум'я непошкодженим. Після чого, за словами Багрянородного, «усі варвари без сумнівів почали хреститися».    Цю розповідь імператора Костянтина повторює багато візантійських хронік ХІ-ХІІ століть. Тобто факт хрещення Русі саме у 860-х роках був загальновизнаним у Візантії. У достовірності такої дати ніхто не сумнівався. Тому й хрещення часів Володимира там спеціально не відзначалось. Додамо до цього, що Руська єпархія значиться у двох візантійських списках православних єпархій 910-х і 950-х років.    Мусульманські автори теж вважали Русь християнською країною вже за століття до Володимира. Скажімо, арабський хроніст Аль Масуді, який писав у 930-960-х роках, упевнено стверджував, що руси «мають багато міст, у яких стоять християнські храми, де вішають дзвони, у котрі б'ють молотком, подібно до того, як у нас християни б'ють дерев'яним стукалом по дошці».  

Руська ера     

Давньоруські джерела теж зберігають сліди згадок про перше, доволодимирове, хрещення Русі. Так, практично всі наявні літописи називають константинопольського патріарха, який рукоположив першого митрополита київського при хрещенні Русі - Фотій. Про Фотія-сучасника розповідає й документ, відомий як Церковний устав Володимира. Насправді, вселенський патріарх з іменем Фотій діяв за сто двадцять років до Володимира. Окрім того, кілька літописів прямо згадують про прийняття християнства Руссю між 860-880-ми роками. А в Никонівському літописі тричі поставлено дати не від створення світу, а за «руською ерою», відрахованою від 860 року.    Варто відзначити й те, що «Сказання про Володимирове хрещення» з «Повісті минулих літ» рясніє «помилками», які свідчать про укладання з текстів, присвячених ранішим часам. Наприклад, юдейські проповідники при дворі Володимира представляють, як написано в літописі, хазарську державу. Проте Хазарський каганат на середину 980-х років уже 20 років не існував, а вся його юдейська еліта на той час перейшла в іслам. Так само й критика латинян у кількох літописних статтях про Володимира була абсолютно неможливою в його епоху (все Х століття було останнім періодом єдності й міцного миру між східним і західним християнством, коли обидві традиції вважалися єдиною церквою, й ніяких протиставлень ніхто з авторів і полемістів не робив). А от якраз на сто років раніше, в епоху патріарха Фотія, справді, відбувся гострий церковний конфлікт між Римом і Константинополем.    «Проколом» літопису також є те, що грецький філософ, розповідаючи нібито князеві Володимиру Священну історію, користується александрійською ерою (за якою Різдво Христове сталося 5500 року від створення світу). Ця календарна система у Візантії побутувала до другої половини ІХ століття. Тоді як за часів Володимира вже майже століття використовували виключно константинопольську еру (Різдво Христове - 5508 років від створення світу), за якою, до речі, проставлено й решту дат «Повісті минулих літ».    Наостанок, і відправлення Володимиром посланців аж у Константинополь для ознайомлення із православним богослужінням видається дивним. По-перше, сила-силенна грецьких монастирів і храмів (зокрема, і соборних, і єпископських-кафедральних) розташовувалася в значно ближчому до Києва візантійському Криму. А по-друге, та ж «Повість минулих літ» відзначила наявність православних храмів у самому Києві ще за півстоліття до князювання Володимира.  

Двопартійна система     

Ці та інші обставини в літописному й житійному описі хрещення Русі князем Володимиром, укупі з інформацією іноземних джерел, дали змогу двом історикам - киянину Михайлу Брайчевському та москвичу Борису Рибакову - протягом 1960-80-х років сформулювати й обґрунтувати струнку гіпотезу. За цією концепцією, Київ та підвладні йому землі офіційно прийняли державною релігією православ'я за Аскольда 860 року. Але сильний спротив язичницьких народних мас не дав змоги провести християнізацію до кінця, і формально-православна Київська держава лишилася, насправді, двовірною. Тобто в суспільстві були наявні сильна язичницька та православна партії, з яких вищу владу перехоплювали то язичники (Олег, Святослав, раннє правління Володимира), то православні (Ольга, Ярополк). Утім, і перша, і друга «партії», приходячи до влади, тоді мусили компромісувати між двома половинами суспільства - адже «партія», що лишалася в опозиції, могла запросто ініціювати потужний зовнішній напад на Русь і шантажувала цією можливістю тих, хто захопив владу. Так, на думку М.Брайчевського, убивство Аскольда Олегом і було такою інтервенцією язичницьких іще непідвладних Києву племен, здійсненою на запрошення київських язичників, не задоволених хрещенням часів Аскольда. А, скажімо, загибель Святослава в степу від рук печенігів учений вважає інспірованою київськими християнами після відомих антихристиянських репресій з боку цього князя-язичника.    Лише 988 року, за цією концепцією, князь Володимир максимально зміцнив свою владу, і, змінивши «партію», упевнено розгорнув уже повну й наскрізну християнізацію Русі - принаймні на офіційному рівні язичництво з того часу однозначно йде в небуття. А через півстоліття вітчизняні автори для обґрунтування необхідності канонізації князя Володимира визнали за необхідне перенести на нього взагалі всі заслуги, пов'язані з хрещенням Русі. Для цього використали давні хроніки, які розповідали про хрещення Київської землі за Аскольда. Але при перенесенні тих оповідей в епоху Володимира виникли десятки хронологічних і смислових нестиковок і фатальне розходження з іноземними джерелами, про яке йшлося вище.  

Найголовніший подвиг     

Але все це лише гіпотеза кількох учених. А от абсолютно безсумнівно, і з цим погоджуються всі фахівці, що за князів Володимира і Ярослава відбулося стрімке, просто миттєве опанування Руссю високої культури православної Візантії. Це явище ми зазвичай вважаємо простим наслідком хрещення Русі. Мовляв, Русь хрестилась, і само собою, візантійські вчителі, книжники й мозаїсти-іконописці тут-таки понаїхали (чи то за великі гроші були «виписані» князями, які інакше вчинити не могли).    Насправді, зауважують дослідники, князі могли вчинити інакше. Візантія успішно хрестила десятки країн (нерідко багатших за тодішню Русь) - у яких такого рівня духовного й культурного розквіту так швидко після хрещення не спостерігалось. Але князь Володимир, а за ним і Ярослав, на Русі форсували насамперед культурну революцію небувалої потужності. Не культура Візантії прийшла самопливом після хрещення Русі; навпаки, особиста ініціатива Володимира і Ярослава щодо будівництва гіпер-грандіозних кам'яних храмів (у дерев'яній одноповерховій бездорожній країні!), заснування шкіл, перекладу й переписування тисяч книг, збирання бібліотек, щодо всього цього прищеплення коштовної візантійської лози на руські саджанці - ось що остаточно хрестило всю Русь! Шкода, що ця безсумнівна революція, найголовніший подвиг князя Володимира, у нашій масовій свідомості лежить у глибокому затінку - що її відкидає картина киян-язичників, які хрестяться в річці Почайні.    Навіть якщо версія про перше Аскольдове хрещення не відповідає дійсності, можна говорити про прикре зміщення акцентів при описі діянь князя Володимира, присутнє в масовій «історичній свідомості». Бо найцікавішим, на нашу думку, є не вольовий-розсудливий акт вибору віри князем чи особистісна зміна великого грішника на праведника. Значно вагомішою нам бачиться зосередженість Володимира і Ярослава на рясному засіванні простих руських душ дуже непростим насінням естетики, словесності, філософії, християнської психології, дивовижна для тієї епохи. Так варварів ще ніхто не хрестив. Так ніколи не наважувалися робити навіть і освічені візантійці. А тут, у середовищі варварів форсує перекладання книг та наполягає на величезних мозаїках сам варварський малоосвічений правитель!    Адміністратор, який задумав створити не велику державу, а велику народну душу - чи часто зустрічається? Масове місіонерство високим розумом і складною красою - де таке бувало? А насправді, саме цим - а не лише зануренням у Києві та мечем вуйка Добрині в Новгороді - святий рівноапостольний князь Володимир зробив Русь такою, якою ми її знаємо й любимо.   

Точка зору

Протоієрей Юрій МИЦИК (УПЦ КП):    Чомусь прийняття православної віри багато дослідників розглядали й розглядають як одноразовий акт, здійснений у стислий термін. Тим часом - і в цьому переконують факти - в Україні християнство запроваджувалося поступово, протягом кількох століть, починаючи від часів апостола Андрія, і, швидше, еволюційним, ніж революційним, шляхом.    Уже в перших століттях по Різдві Христовому на півдні України існували дві автокефальні єпархії - Скіфська й Херсонеська. У Криму і прилеглих землях діяли й звичайні єпархії - Сурозька і Готська. Літописці, зокрема й візантійські, донесли до нас імена перших християн, уславлених на теренах України. Це скіфи Інна, Пінна й Римма, яких язичники заморозили в кризі у ІІ столітті. Скіф Андрій Юродивий за часів, уже ближчих до Аскольда, побачив у Константинополі Покрову Божої Матері - саме тому ми, українці, так шануємо це свято 14 жовтня. Багато святих, яких визнає весь православний світ, походили з готів, народилися в Криму. Не можна обминути увагою й подвижницьку діяльність слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія в Закарпатті в ІХ столітті, тобто за часів Аскольда.    Отже, спроба цього київського князя 866 року запровадити християнство як державну релігію не є чимось феноменальним - вона випливає з логіки подій. Інша річ, що невдалу спробу Аскольда лише більш як через століття доробив Володимир Великий, заслуги якого ніхто не ставить під сумнів.   

Протопресвітер ІГОР ОНИШКЕВИЧ (Українська Греко-Католицька Церква, декан київський, настоятель храму Св. Миколая на Аскольдовій могилі):    - Є підстави вважати, що Аскольд прийняв католицьке хрещення в Болгарії, коли та деякий період перебувала під впливом Римського престолу. Якоюсь мірою це підтверджується вибором імені, яке князь дістав при хрещенні - Миколай. Владикою Ватикану був тоді папа Миколай І. На іконах (наприклад, подарованій нам на початку 90-х років патріархом УАПЦ Мстиславом) Аскольда як світську особу зображували в королівській короні. Чи не свідчить це про те, що її дарував князеві саме римський папа?    Очевидно, Аскольд іще не ставив за мету зробити християнство державною релігією, хоча християнська громада в тодішньому Києві була достатньо численною. Отже, й немає підстав брати під сумнів значення і вагу того, що здійснив 988 року Володимир Великий. Але треба віддати належне людині, яка за століття до нього готувала ґрунт для цих величних звершень.  

Ігумен КЛИМЕНТ /ВЕЧЕРЯ/ (Українська Православна Церква), проректор Київської Духовної Академії та Семінарії    Церковна історична наука вже давно не піддає сумніву факт хрещення руських людей візантійським патріархом Фотієм за часів київського князя Аскольда. Проте я б не став надто категорично розставляти акценти щодо наслідків цієї події. З цілої низки причин вона не спричинила такого революційного впливу на руське суспільство, як сталося це століттям пізніше у Володимирову епоху.    Адже лише через три роки після так званого Фотієвого хрещення святі Кирило й Мефодій розробили слов'янську писемність, яка відкрила абсолютно нові перспективи для християнської проповіді. До того ж, дискусійним залишається питання щодо загального сприйняття русами події 860 року. Скоріше за все, того року хрещення в Царгороді прийняли лише руські військові дружини, що брали участь у поході на Візантію.    Що ж до подій хрещення Русі святим князем Володимиром, то їхню історичність, окрім преподобного Нестора, підтверджують іще два давньоруські джерела - «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона та «Похвала Володимиру» Іакова Мніха. Лише Володимиру вдалося розпочати об'єднання роздрібнених руських племен у єдину політичну структуру. Тож хрещення руського люду на київських схилах 988 року стало початком глобальної християнізації Київської Русі як цілісної держави - Русь саме в політичному, а не лише етнічному розумінні, бо до епохи князя Володимира говорити про таку державу немає вагомих підстав.    
 

За матеріалами: http://www.ukraina-magazine.com.ua/