"Свобода вимоглива й коштує більше, ніж неволя"

23.06.2006

Значення приїзду в Україну Римського папи Івана Павла II: п'ять років тому 
й сьогодні  
 
Клара ГУДЗИК, "День"  
 
ФОТО УКРIНФОРМ  
 
ПЕРШІ ХВИЛИНИ НА УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ, 2001 р. 
 
Пройшло вже п'ять років із часу приїзду до України Римського папи Івана 
Павла II, а всі події, пов'язані з цим візитом, залишаються в пам'яті 
нашого суспільства так, наче всі ті події відбувалися вчора. Серед перших
слів Понтифіка на українській землі пролунало: "Як пастир католицької
церкви, хочу підкреслити мою високу оцінку того факту, що преамбула
Конституції України нагадує своїм громадянам про "відповідальність перед
Богом". Безсумнівно, таким був і погляд вашого Григорія Сковороди, коли він
запрошував своїх сучасників ставити на перше місце завдання "зрозуміти
людину", шукаючи для неї шляхи, що виведуть її з глухих кутів
непримиримості та ненависті". 

Слова Папи, як сказав принагідно Верховний архієпископ Києво-Галицький УГКЦ
Любомир (Гузар), "аж ніяк не втратили за п'ять років своєї актуальності".
Що якраз і є, на думку ієрарха, однією з причин відзначення п'ятої річниці
візиту Папи Івана Павла II в Україну. (До речі, нещодавно стало відомо, що
Президент України готує листа Римському папі Бенедикту XVI, приуроченого до
цієї самої дати - приїзду Івана Павла II. Дехто вважає, що Віктор Ющенко
запросить до України нового Папу - Бенедикта ХVI.) 

Візит католицького Папи до нас - уперше в історії як держави України та,
звичайно, й папства, має не тільки релігійне, культурне, політично-
дипломатичне, суспільне чи якесь інше практичне значення, крім всього
іншого, це була подія майже містична. Бо коли Римський папа - стара мудра
харизматична людина - ступив на нашу землю, з українців наче були зняті
старі й дуже обтяжливі старовинні заборони, накладені кимось обмеженим і
злим. Або упали якісь високі огорожі з iржавого колючого дроту, які здавна
відділяли українців від великого й широкого світу. Як не крути, а до візиту
Папи простір для багатьох із нас був одностороннім і відкривався тільки на
Схід - саме звідти приходили до нас усі "пророки". Так історично склалося,
незалежно від наших уподобань, антипатій чи бажань. Але з приїздом Івана
Павла II раптом з'ясувалося, що ми також належимо до іншого світу -
широкого, різноманітного й різностороннього, який, не діждавшись, сам
прийшов до нас. І, подумати тільки! - при цьому нічого не трапилося - небо
не впало, земля не затряслася! Переконана, що цей візит багато що змінив у
людях, навіть якщо й не так помітно ззовні. Я ніколи не була прихильницею
попереднього президента України, але iз задоволенням згадую, як він з усіх
своїх сил намагався бути чемним, гостинним, привітливим, інтелігентним -
може, як ніколи у своєму житті; й навіть сліпий міг бачити, що то було
щиро. 

Гостинність президента, однак, не стала прикладом для всіх. Скільки зла,
ненависті, несправедливості, підбурювань було в церковних виданнях, гаслах,
а також у проповідях Української православної церкви Московського
патріархату! А так звані хресні ходи "протестантів" проти приїзду Римського
папи! Формувалися вони здебiльшого із худих, літніх, бідно вбраних жінок,
якими верховодили молоді, гарно одягнені гладкі чоловіки - духовні й
світські. Яке лихо міг заподіяти тим бабусям гість із Ватикану? На це
запитання не міг би відповісти сам Бог! Важко знайти розумні причини також
тому, що Римського папу не допустили до найбільших історично-релігійних
святинь України, до святинь, які вільно відвідують екскурсанти з усього
світу; цим екскурсантам - католикам, іудеям, буддистам та ін. необхідно
тільки купити квиток у касі. Але Папі Івану Павлу II квитка не дали. Між
тим, якби все йшло по- людськи, згідно з українською гостинністю, то до
Києво-Печерської лаври Римського папу мав би запросити сам митрополит
Володимир - зустріти по-християнськи стару, хвору, шановану всім світом
людину й показати їй Лавру. Адже духовний сан не відміняє законів
загальнолюдської гостинності. Крім того, православні й католицька церкви,
як це відомо кожному, є найбільш близькими між собою релігійними
християнськими спільнотами. Сьогодні про це можна прочитати навіть на
московських православних сайтах. З часу візиту минуло вже п'ять років, але
почуття сорому, пляма на репутації українців за наш "хліб-сіль" залишилися,
особливо коли згадуються слова Гостя: "Я приїхав, щоб поклонитися святиням
вашої історії та разом із вами просити у Бога заступництва для вашого
майбутнього!" 

Коли Войтилу обрали главою Римсько-католицької церкви, він став першим
слов'янином на ватиканському престолі. Саме завдяки цьому поляковi
екуменізм - рух за зближення різних християнських конфесій - отримав новий
поштовх у цілому світі. Іван Павло II - уперше в історії папства - відвідав
лютеранську церкву, синагогу, мечеть. (Для порівняння згадаємо, як активно
й навіть демонстративно деякі наші православні церкви роблять протилежне -
культивують ворожнечу між православними. Чого коштує тільки недавнє
розпорядження УПЦ Московської церкви, яке забороняє віруючим цієї церкви
поклонятися мощам святої Варвари в церквах Київського патріархату!
Упевнена, що за подібних обставин Папа Іван Павло II обов'язково помолився
би біля святої раки.) 

Яскравим прикладом для деяких наших світських і церковних владик повинні
стати також покаяння Папи Івана Павлa II в тих несправедливостях, які
католики минулих часів заподіяли віруючим інших конфесій та релігій. Без
перебільшення можна сказати, що оголошений Ватиканом документ щодо
відповідальності християн за антисемітизм і переслідування євреїв увійде в
історію людства. (Чи прийде час, коли українці почують від своїх світських
поводирів вибачення за "гріхи керівництва", гріхи політичної еліти?) Вражає
також звернення Папи до "Повісті временних літ" - до слів Володимира
Мономаха, які так рідко згадуються сьогодні в нашому суспільстві: "Не
давайте сильним губити людину!" 

Іван Павло II користувався дуже високою повагою у світі. Так, Михайло
Горбачов вважав: "Світові події нашої доби розвивалися б зовсім інакше без
того внеску в сучасну історію, який зробив Іван Павло II. Світ не став би
таким, який він є зараз, якби не активна діяльність Войтили в питаннях
ядерного роззброєння, війни й миру, діалогу між народами". 

У промові, присвяченій пам'яті Папи Івана Павла II, президент Польщі
Олександр Квасневський сказав: "Ми втратили найбільший моральний авторитет
світу. Польща й поляки у великому боргу перед Іваном Павлом II. Це була
незвичайна людина, яка все життя намагалася досягти однієї мети - щоб у
кожному з нас жило добро. Він зруйнував багато перешкод у свідомості людей,
без нього навряд чи був би можливий сучасний діалог між різними релігіями й
різними суспільствами. Ми, поляки, повинні бути горді тим, що така
виняткова людина, як Іван Павло II, народилася в Польщі". 

Нижче наводимо кілька ремінісценцій, висловлених киянами з нагоди п'ятої
річниці візиту Римського папи в Україну. 

"Візит Папи привернув прискіпливу увагу світової громадськості до України,
що корисно з багатьох боків. По-друге, тоді було на практиці відкинуто
претензії Московського патріархату на "канонічну територію" в межах
України. Хоча, звичайно, не всі можливості цього візиту було використано
повністю" ( професор Колодний, Інститут релігієзнавства НАНУ). 

"Це була прекрасна нагода для України на власні очі побачити Римського
папу, який виявився зовсім не таким, як його представляла нам Москва,
залякуючи українців. Ми побачили сучасну людину, справдi гуманіста" (
професор Яроцький, Інститут релігієзнавства НАНУ). 

"Харизматична особистість Папи Івана Павла II залишила глибокий слід у
пам'яті нашого суспільства. До речі, статистика свідчить, що в усіх тих
країнах, які відвідав Папа, через три- чотири роки відбуваються масштабні
суспільні зрушення. Україна не стала винятком" ( Євген Голибард,
журналіст). 

"Хвиля ентузіазму, викликаного візитом Понтифіка, не може згаснути
безслідно - в нашому суспільстві мають виявитися нові, позитивні риси" (
Віктор Єленський, доктор філософії). 

"П'ять років тому наша церква Св. Миколая, що на Аскольдовій могилі, була
особливо відзначена Богом - у ній першій молився Святіший Отець, прибувши в
Україну. Цей день завжди буде святом для нашої парафії" ( о. Ігор Онишкевич
від імені всіх парафіян). 

"Державний візит Римського папи Івана Павла II мав не тільки дипломатичний,
але й духовний вимір - він привніс в українське суспільство дух
християнського єднання. Приїзд славетного Понтифіка привернув увагу світу
до молодої незалежної держави, яка тільки-но починала розбудовувати
демократичне громадянське суспільство на фундаменті духовних цінностей.
Вважаю дуже символічними служби Божі - літургії, які правилися тоді за
латинським і східним обрядами. Це було ще одним свідченням відкритості
українського суспільства в бік як західної, так і східної культури" ( екс
міністр закордонних справ України Анатолій Зленко). 

Україна є зовсім молодою країною - майже немовлям (дуже крикливим немовлям,
про що яскраво свідчить сучасна політична ситуація в країні). Через те нам
аж ніяк не випадає відмовлятися від спілкування з особистостями, які мають
планетарне мислення, з мудрими людьми, з їхніми думками й книжками.
Ізоляція від світу, хутірські інстинкти, "азіатчина" в найгіршому її сенсі,
всякого роду обмеження й табу, а також фанатичний поділ людей на "своїх" і
"ворогів" не принесуть нам добра. 

Насамкінець процитуємо мудрі думки Івана Павла II, які можуть стати
пророчими й прямо стосуються українців: 

"Сьогодні Західна й Східна частини Європи наближаються одна до одної. Це
явище саме по собі дуже позитивне, однак не позбавлене небезпек. Головною
небезпекою, яка загрожує Східній Європі, є, на мою думку, затьмарення її
ідентичності, некритичне приймання негативних культурних моделей, поширених
на Заході. Вважаю, що зараз відбувається велика духовна битва, від
наслідків якої залежатиме обличчя Європи, що почало формуватися на початку
нового тисячоліття". 

Тож не будемо забувати слова Римського папи Івана Павла II, звернені до
нас, українців: "Служіть народові, забезпечуючи всім мир та рівність у
правах. Чиніть опір спокусі використати владу для особистих чи групових
інтересів... Не бійтеся! Відкрийте, відчиніть двері Христу!"

За матеріалами: газети "День"