«Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка

Тарас Шевченко в колі його сучасників був, як відомо, художником і поетом, бардом і дисидентом, солдатом і засланцем. Він не був ні політичним лідером, ні вождем суспільного чи народного руху, ні поводирем гайдамаків-повстанців.

Водночас за суттю всього зробленого ним, за підсумком усього життя став набагато більшим - Великим Кобзарем, котрий "отверз уста" "німим братам своїм" і заповів нам жити "в своїй хаті", де "своя й правда, і сила, і воля".

Для розтерзаної імперіями і пригнобленої кріпацьким гнітом України це була, кажучи сучасною мовою, програма політичного, соціального й національно-культурного визволення, проект розбудови незалежної держави. Саме тому Шевченко став духовним Мойсеєм українського відродження. І такими залишаться його роль і значення в історії України назавжди.

Однак треба пам'ятати й цінувати його і як людину, котрій випала стражденна доля. І саме як людині маємо простити йому "вольності", слабості, а може, й гріхи. І не кидати в нього камінь, бо казав Ісус Христос: хто без гріха, той нехай першим кине в мене камінь.

Сьогодні ж, як відомо, є не лише бажаючі кидати каміння в Шевченка, а й новоявлені герострати, які роблять недолугі спроби спалити його всього. Не виходить. І не вийде. Бо є поезія Кобзаря, в якій виражена душа народу. І найперше - в ній виражена любов до України.

Важко навіть назвати іншого українця, для котрого ця любов була б такою абсолютною, вселенською, непорівнянною ні з чим сущим:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,
Що прокляну святого бога,
За неї душу погублю!

Знаю, яку бурю дискусій викликали й досі викликають ці слова і в ортодоксів віри, і в атеїстів, і в усіх шанувальників творчості Тараса Шевченка. Втім, це інше питання - про Бога, про святу віру. Тут говоримо про українську національну ідею, зміст якої чимало наших політиків, політологів і різних щирих патріотів і досі з'ясовують.

Однак що дивно - навіть не згадуючи при цьому Кобзаря! Хоча цілком очевидно і зрозуміло, що витоки, суть і зміст національної ідеї - це передусім любов до своєї Вітчизни. І не просто любов, а й уболівання за її долю, за свій народ:

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?

Актуальність цих рядків, як і загалом поезії Тараса Шевченка, за понад півтора століття не тільки не втрачена, а, навпаки, лише зросла. Адже коли перечитуєш цей та інші вірші, душа крається і болить.

Не лише за історію України, а й за її сьогодення. Справді, усім щедра та багата, вона знову розрита-сплюндрована, вкотре пограбована. Тільки вже не чужими, а своїми "копачами".

Майже вісімнадцять років, як проголошено незалежність України, а у нас ніяк не закінчиться те ненаситне первісне накопичення, "накопування", "прихватизація", дерибан. Уже чи не вся Україна - як розрита могила, а кінця-краю тому копанню й переділу-рейдерству не видно.

А що ж ми, "маленькі українці", одвічні гречкосії? Знову терпимо-потерпаємо - хто здирство "не так тіїх панів, як тіїх підпанків" (Шевченко), а хто й наругу "пропорційної" до них влади.

Тепер ледь не в кожного другого власника фірми - тіньовий оборот і свій "трудовий кодекс".

У Херсоні голодні робітники, з блідими схудлими обличчями - вже майже півроку без зарплати - захоплюють від безвиході не лише адмінбудівлі заводу, а й місцевої влади. На Київщині, у Бориспільському районі, у селі з красивою назвою Щасливе селяни два роки не можуть повернути вкрадену землю, і жодна влада не допомогла.

У Криму, в селищі Мирному, вже не стукають у двері господаря з ордером прокурора, а спершу кидають гранату.

І куди не поїдеш по Україні - отакі-то тепер "мирні" і "щасливі" міста і села - страшні наші "херсони"! З ким не поговориш - скрізь безгрошів'я, безробіття, безнадія. Хто терпить холод, а хто й голод. Кому ліки ні на що купити, а кому нічим і ніяк дістатись до далекої лікарні.

Походами на Київ відстоюють свої права водії, пекарі, аптекарі, малі підприємці. Знову готуються до походу шахтарі. А як "ощасливлює" жителів самої столиці київська міська влада на чолі з Черновецьким, встановивши воістину космічні побори за все на світі - за собак, за кішок, за вхід на цвинтар тощо - ні в казці не розповісти, ні пером описати.

"Німці такого під час окупації не витворяли", - так тепер кажуть про "рідну" владу старожили Києва.

Зрозуміло, не від щасливого життя щороку з карти України зникають до тисячі сіл і хуторів. Лише цвинтарі стрімко розростаються, у два-три рази розповзлися за старі межі, йдемо передчасно до ями. До півмільйона щороку. А ще мільйони - і заради шматка хліба, і в пошуку просвітку в цьому житті - подалися в найми по усьому світу. Діти ж їхні при живих батьках застаються дома сиротами й напівсиротами.

Чому ж так? Звідки це горе? І куди ми взагалі йдемо? Очевидно, і вже давно зрозуміло - не туди. Не тією дорогою. Не за тими керманичами. Бо у них, лідерів нації, влади, у так званої еліти не так крається серце за Україну, за свій народ, як у Тараса Шевченка.

Бо вони, як писав Кобзар, люблять на братові шкуру, а не душу. А ще народна приказка каже: любив вовк кобилу та й зоставив хвіст і гриву. Отакою є, з дозволу сказати, "любов" наших нових господарів життя (як вони самі себе почувають) до свого народу, до своєї країни.

Отака їхня "любов", звісно, не має нічого спільного з тією, з якої починаються патріотизм, національна ідея як така, служіння своєму народові. Отож треба визнати, що саме з відсутності у керманичів держави, бізнесової й політичної еліти національної ідеї, любові до України, яка передбачає й турботу про благо народу, тривають і перманентно загострюються політичні, соціально-економічні, фінансові, газові, бензинові, хлібні, м'ясні, молочні й інші кризи.

Подолати цей безлад, біду і бідність основних верств народу, розбудувати сильну незалежну державу, вийти на цивілізаційно-стовповий шлях соціального прогресу та благополуччя - ось що сьогодні означає любов до України, ось у чому суть національної ідеї.

А що робить для цього влада? Прикрившись ширмою світової кризи, вкупі зі своїми бізнес-патронами, вкотре так пограбувала і заощадження, і скромні доходи населення, як ніхто й ніде у Європі та цивілізованому світі. Якщо хто й сподівався останніми роками, взявши кредити, зіп'ятись на ноги, зажити по-людськи, то тепер згадують Кобзаря: "Добра не жди...".

А ми - "славних прадідів правнуки погані"? Чи любимо Україну так, як Тарас? І головне - що робимо для того, щоб Україна не була убога, наче удовина хата край села?

Очевидно, нам потрібно змінювати владу, яка не виправдала довіри народу, по-іншому будувати державу й суспільство, за іншими законами. Пригадаймо - за Мудрого князя Ярослава з'явилася на нашій землі "Руська правда" - справедливий закон.

І піднялася, розквітла Русь Київська - найбільша на той час держава Європи, зібрана й охрещена якраз перед тим Володимиром Великим. Було також колись - не стерпів кривди козак Хмель на хуторі Суботові, махнув шаблею від Запорожжя й піднялася вся козацька Україна. І здолала чужу неправду, й здобула волю...

А хіба ми не розуміємо, що настав час писати "Українську правду" - народний Основний Закон? Хіба не ми, не громада, не громадянське суспільство маємо контролювати владу? У козацьких республіках Запорізької Січі та Гетьманської України вся влада була виборною та щорічно звітувала громаді. А хто не справлявся - того на гарматний постріл від влади.

Ще раніш, у Русі Київській, народне віче могло зняти і навіть вигнати з міста будь-якого чиновника, аж до самого князя, якщо вони зловживали владою. Щоправда, щодо князя існувало одне застереження - за згодою його війська (дружини). Отож, коли у народу і війська були й думка, і воля єдині - навіть князь тікав від справедливої кари у Тмутараканські землі.

Очевидно, що нам вельми бракує цих принципів народної демократії. Переконаний, що саме вони, доповнені найсучаснішими нормами, і мають стати серцевиною новітньої "Української правди". Про це мріяв і Тарас Шевченко, коли ставив питання - а чи діждемося свого Вашингтона "з новим і праведним законом"?

Мабуть, знайдуться серед нас сучасні чи то Ярослав Мудрий, чи то Пилип Орлик, чи то інші мудрики та орлики. Беріться хутчіш за діло, пишіть новий і праведний Основний Закон, бо "народ замучений мовчить" не вічно. Вийде з будь-якого Суботова-Щасливого-Мирного ще один рішучий Богдан - стане за ним новий український Майдан.

Треба і все робити для цього, яким би не був важким щоденний труд і піт. А якщо виникне потреба захистити Україну, то кожен з нас має бути готовим сказати сам собі, як і Тарас Шевченко: "За неї душу положу". Ось у чому повний зміст національної ідеї - не тільки любити Вітчизну, працювати задля її блага, а й бути готовим захистити її, навіть ціною власного життя.

х х х

Коли зима повертає на весну, приходять до нас березневі Шевченківські дні. І знову стукають у наші серця Тарасові слова: "Я так її, я так її люблю...". І знаходять вони відгук у мільйонах українських сердець, будять ясні думки й породжують міць рук кожного. А разом вони є силою народною, здатною перетворити Україну на сучасну, демократичну, справедливу і, зрештою, будемо сподіватись - процвітаючу державу.

Микола Рубанець, для УП

За матеріалами: http://ua.pravda.com.ua/

Тарас ШЕВЧЕНКО

1814-1861

Алфавітний покажчик творів

"КОБЗАР"

"Все йде, все минає - і краю немає..."
Інтродукція
Галайда
Конфедерати
Титар
Свято в Чигирині
Треті півні
Червоний бенкет
Гупалівщина
Бенкет у Лисянці
Лебедин
Ґонта в Умані
Епілог

Передмова
Панове субскрибенти!

"Вітер з гаєм розмовляє..."
Мар'яна-черниця
Утоплена
Песня караульного у тюрьмы (Из драмы "Невеста")
Слепая (Поэма)
Гамалія
Тризна
Розрита могила
"Чигрине, Чигрине..."
Сова
Дівичії ночі
Сон ("У всякого своя доля...") (Комедія)
"У неділю не гуляла..."
"Чого мені тяжко, чого мені нудно..."
"Заворожи мені, волхве..."
Гоголю
"Не завидуй багатому..."
"Не женися на багатій..."
Єретик
Невольник (Поема)
Великий льох (Містерія)
"Стоїть в селі Суботові..."
Наймичка
Кавказ
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнеє посланіє
Холодний Яр

Псалми Давидові

    1. ("Блаженний муж на лукаву...")
  12. ("Чи ти мене,боже милий...")
  43. ("Боже, нашими ушима...")
  52. ("Пребезумний в серці скаже...")
  53. ("Боже, спаси,суди мене...")
  81. ("Між царями й судіями...")
  93. ("Господь бог лихих карає...")
132. ("Чи є що краще, лучче в світі...")
136. ("На ріках круг Вавілона...")
149. ("Псалом новий господеві...")

Маленькій Мар'яні
"Минають дні, минають ночі..."
Три літа
Заповіт
Лілея
Русалка
Відьма (Поема)

В казематі

        "Згадайте, братія моя..."
I.      "Ой одна я, одна..."
II.     "За байраком байрак..."
III.   "Мені однаково, чи буду..."
IV.   "Не кидай матері!" - казали..."
V.     "Чого ти ходиш на могилу?..."
VI.   "Ой три шляхи широкії..."
VII.  "Веселе сонечко ховалось..." (Н.Костомарову)
VIII. "Садок вишневий коло хати..."
IX.    "Рано-вранці новобранці..."
X.     "В неволі тяжко, хоча й волі..."
XI.    "Понад полем іде..." (Косар)
XII.   "Чи ми ще зійдемося знову..."

"Не спалося, - а ніч, як море..."
"Думи мої. думи мої..."
Княжна (Поема)
NN. ("Сонце заходить, гори чорніють...")
NN ("Мені тринадцятий минало")
"Не гріє сонце на чужині..."
Сон ("Гори мої високії...")
Іржавець
N. N. ("О думи мої! о славо злая!")
Полякам ("Ще як булими козаками...")
Чернець
"Один у другого питаєм..."
"Самому чудно. А де ж дітись?"
"Ой стрічечка до стрічечки..."
Хустина
А. О. Козачковському
Москалева криниця (Поема)
"То так і я тепер пишу..."
"А нумо знову віршувать"
Варнак
"Ой гляну я, подивлюся..."
"У бога за дверми лежала сокира"
"Та не дай, господи, нікому..."
Царі ("Старенька сестро Аполлона...")
"Добро, у кого є господа..."
Титарівна
"Ну що б, здавалося, слова..."
"Мов за подушне, оступили..."
П.С. ("Не жаль на злого, коло його...")
Г.З. ("Немає гірше, як в неволі...")
"Якби зустрілися ми знову..."
Марина ("Неначе цвяшок, в серце вбитий...")
Пророк
Сичі ("На ниву в жито уночі...")
"Меж скалами, неначе злодій..."
"І небо невмите. і заспані хвилі..."
"І виріс я на чужині..."
"Не для людей, тієї слави..."
"Коло гаю в чистім полі..."
"Якби мені черевики..."
"І багата я..."
"Полюбилася я..."
"Породила мене мати..."
"Ой я свого чоловіка..."
"Ой виострю товариша..."
"По улиці вітер віє..."
"Ой сяду я під хатою..."
"Закувала зозуленька..."
Швачка
"Ой не п'ються пива-меди..."
"На улиці невесело..."
"У тієї Катерини..."
"Із-за гаю сонце сходить..."
"Ой пішла я у яр за водою..."
"Не так тії вороги..."
"Ой люлі, люлі, моя дитино..."
"Ой чого ти почорніло..."
"Туман, туман долиною..."
"У неділеньку у святую..."
"У перетику ходила..."
"У неділеньку та ранесенько..."
"Не тополю високую..."
"Утоптала стежечку..."
"І широкую долину..."
"На вгороді коло броду..."
"Якби мені, мамо, намисто..."
"Не хочу я женитися..."
Чума
"І знов мені не привезла..."
"В неволі, в самоті немає..."
"Ой умер старий батько..."
"Не вернувся із походу..."
"У Вільні, городі преславнім..."
"Заступила чорна хмара..."
"Не додому вночі йдучи..."
"Неначе степом чумаки..."
Сотник ("У Оглаві ...Чи по знаку...")
"За сонцем хмаронька пливе..."
"Як маю я журитися..."
"Нащо мені женитися?.."
"Ой крикнули сірії гуси..."
"Якби тобі довелося..."
"Заросли шляхи тернами..."
"Зацвіла в долині..."
"У нашім раї на землі..."
"На Великдень, на соломі..."
"Було, роблю що, чи гуляю..."
"Буває, іноді старий..."
"Хіба самому написать..."
"Дурні та гордії ми люди..."
"І золотої й дорогої..."
"Ми вкупочці колись росли..."
"Готово! Парус розпустили..."
"Ми восени таки похожі..."
"Лічу в неволі дні і ночі..."(1850)
"Лічу в неволі дні і ночі..."(1850-1858)
"Ми заспівали, розійшлись..."
"Не молилася за мене..."
Петрусь (Поема)
"Мені здається, я не знаю..."
"Якби ви знали, паничі..."
"Буває, в неволі іноді згадаю..."
"I станом гнучим, і красою..."
"Огні горять, музика грає..."
"Чи то недоля та неволя..."
"На батька бісового я трачу..."
"І досі сниться: під горою..."
"Мій боже милий, знову лихо!.."
Неофіти (Поема)
Юродивий
Доля
Муза
Слава
Сон ("На панщині пшеницю жала...")
"Я не нездужаю нівроку..."
Подражаніє 11 псалму
Марку Вовчку
Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)
N. N. ("Така, як ти, колись лілея...")
"Ой на горі роман цвіте..."
"Ой маю, маю я оченята..."
Сестрі
"Колись дурною головою..."
"Во Іудеї во дні они..."
Марія (Поема)
Подражаніє Едуарду Сові
Подражаніє Ієзекіїлю (Глава 19)
Осії глава XIV (Подражаніє)
"Дівча любе, чорнобриве..."
"Ой діброво - темний гаю!.."
Подражаніє сербському
Молитва
"Колись-то ще, во время оно..."
"Тим неситим очам..."
Плач Ярославни
"З передсвіта до вечора..."
"Умре муж велій в власяниці"
Гімн черничий
"Над Дніпровою сагою..."
"Росли укупочці, зросли..."
"Світе ясний! Світе тихий!"
Ликері ("Моя ти любо! Мій ти друже!")
"Барвінок цвів і зеленів..."
"І Архімед, і Галілей..."
Л. ("Поставлю хату і кімнату...")
"Не нарікаю я на бога..."
Саул
"Минули літа молодії..."
"Титарівна-Немирівна..."
"Хоча лежачого й не б'ють"
"І тут, і всюди - скрізь погано"
"О люди! люди небораки!"
"Якби з ким сісти хліба з'їсти..."
"І день іде, і ніч іде"
"Тече вода з-під явора..."
"Якось-то йдучи уночі..."
"Бували войни й військовії свари..."
Н.Т. ("Великомученице кумо!")
"Зійшлись, побрались, поєднались..."
"Кума моя і я..."
"Чи не покинуть нам небого..."
"За що ми любимо Богдана..."
"Якби-то ти, Богдане п'яний..."

ІНШІ РЕДАКЦІЇ

Москалева криниця (перша редакція)
Тарасова ніч (друга редакція)
Гамалія (друга редакція)
"Лічу в неволі дні і ночі..." (друга редакція)

DUBIA (авторство недоведене)

"Нудно мені, тяжко - що маю робити?.."
"Не журюсь я, а не спиться..."
"Вип'єш перву - стрепенешся..."