визначні події парафії

Пам'яті Августина Волошина, священика, президента Карпатської України

17.03.2009

У 135-річницю з дня народження президента Карпатської України, греко-католицького священика Августина Волошина у церкві св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі було відправлено поминальну панахиду. Галичани завжди цінують і пам'ятають свою історію, шанують пам'ять національних героїв, борців за вільний край. Августин Волошин був одним з провідних, нескорених духом, борцем.

Волошин Августин Народився Августин Волошин 17 березня 1874 р. у селі Келечин нині Міжгірського району, де його батько Іван Волошин був священиком. Рід Волошинів походив із села Великі Лучки і належав до лібертинів - вільних селян.

У 1884-1892 рр. навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився рік, через стан здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1896 р. оженився з Іриною Петрик - донькою професора Ужгородської гімназії, родича Олександра Духновича. У 1897 р. висвячений і працює в Цегольнянській церкві. 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 до 1917 рр. працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 рр. - директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти і виховання молодої порослі, яка після закінчення навчального закладу працювала у школах краю вчителями. У 1906-1934 рр. був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії.

У 1925-1929 рр. був послом (депутатом) Чехословацького парламенту від Християнсько-народної партії. З 11 по 26 жовтня 1938 р входив до автономного уряду Підкарпатської Русі, з 27 жовтня - прем'єр уряду Підкарпатської Русі.

У 20-30-і роки був головою Центральної Руської (Української) Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. - у вимушеній еміграції. З 1939 до травня 1945 рр. працював в Українському вільному університеті в Празі - професором педагогіки, деканом, ректором. Авґустин Волошин зробив визначний внесок в усі ділянки наукового, педагогічного й громадського життя краю.

Значення подвижницької праці Августина Волошина в освідомленні народу в часи жорстокої мадяризації справедливо відзначив В. Ґренджа-Донський: «Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книжки, шкільні підручники і редагує майже єдину на той час газету «Наука»... Працює в товаристві святого Василія Великого, а коли мадярська влада закрила це товариство, організовує разом з іншими друкарню і книгарню «УНІО».

Творчий ужинок Августина Волошина справді вражає - 42 книжки, сотні публіцистичних і наукових статей з проблем економічного, освітнього, культурного, релігійного, громадського і політичного життя краю. На жаль, повної бібліографії його праць досі не видано, а те, що видано, - тільки дещиця його творчої спадщини.

Чи не найпомітніший слід залишив Августин Волошин на педагогічній ниві. Він написав цілу низку підручників для початкових, середніх і вищих шкіл, які неодноразово перевидавалися; поважні праці з історії педагогіки, методики навчання і виховання, психології. Серед них - «Читанка для угрорусской молодежи» (1900), «Буквар» (1904), «Практична граматика малоруської мови» (1907), «Наука о числах для І-II кл. нар школ» (1919), «Педагогика і дидактика для учительських семінарій» (1923, 1935), «О соціяльном вихованню» (1924), «Дидактика» (1932), «Педагогічна психологія» (1932), «Методика народнощкільного навчання» (1935), «Педагогічна методологія» (1943) та багато інших.

Августин Волошин написав чимало ґрунтовних праць, які свідчать про його ерудицію в галузях мовознавства, літературознавства, історії, культури, соціології, політології, богослов'я тощо - «Що хоче угро-руський народ» (1918), «О письменном язьщі подкарпатських русинов» (1921), «Дві політичні розмови» (1923), «Пам'яти Александра Духновича», «Релігійні відносини на Підкарпатській Русі» (1930), «Про шкільне право будучої держави» (1942) та інші.

Як літератор він написав побутові драми «Марійка Верховинка», «Без Бога ні до порога», історичну драму «Фабіола», п'єсу «Князь Лаборець», драму «Син Срібної Землі Юрій Довжа», оповідання «Люби своє» та інші твори, переклав українською мовою писання святого Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний катехизм для нижчих класів народної школи, молитовник для української еміграції в Празі тощо.

Цінні матеріали з історії, культури, господарського, релігійного, громадського і політичного життя Закарпаття публікувалися на сторінках календаря-альманаху «Місяцеслов», який А. Волошин видавав із 1902 р., газети «Наука», яку він редагував

з 1903 р. (з 1907 р виходив і додаток до неї «Село»), перейменованої у 1920 р. на «Свободу», а в 1938 р. - на «Нову Свободу». Був також засновником видавництва «Пчілка» і редактором журналу «Пчілка», в якому публікувалося дуже багато матеріалів з історії, культури і природи краю, одним із редакторів Наукового збірника

т-ва «Просвіта» в Ужгороді (1922-1938), що й досі залишається найповажнішим періодичним науковим виданням за всю історію Закарпаття.Великою заслугою Августина Волошина як публіциста є оборона ним рідної мови та національного синьо-жовтого прапора. Статті на цю тему друкувалися в газеті «Свобода» та інших виданнях.

Значну роль відіграв Августин Волошин в економічному відродженні Закарпаття, розуміючи, що саме в цій ділянці - основа політичної незалежності і культурного розвитку. Він багато зробив для створення кооперативів, став засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства «Бескид», фабрики дзвонів «Акорд» в Ужгороді, фабрики свічок «Геліос» у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо.

Був великим благодійником і жертводавцем. У 1932 р. разом із дружиною Іриною пожертвував 300 тис. крон на греко-католицький сиротинець «Нова родина» в Ужгороді і 100 тис. крон для бідних та подарував під сиротинець свій будинок в Ужгороді (нині це вул. А. Волошина, № 36). Відповідно до заповіту, засвідченого 19 серпня 1944 р. у Празі міністрами Карпатської України Степаном Клочураком і Миколою Долинаєм, Авґустин Волошин увесь свій маєток, заощадження готівкою і на банківських рахунках заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сестрам Василіянкам, сиротинцям Карпатської України.

Слід наголосити, шо Авґустин Волошин був зразковим священиком і полум'яним оборонцем греко-католицької церкви краю проти мадяризації. Досить згадати його сміливий, переконливий, безкомпромісний виступ на захист кирилиці в церковних книгах і богослужіннях 5 серпня 1915 р. у Будапешті на нараді керівників Мукачівської, Пряшівської і Гайдудорозької єпархій у присутності високих мадярських урядовців і церковних ієрархів: «Обвинувачую тих греко-католиків, які інформували уряд, що з нашим народом і нашою мовою можна пускатися в таку погану гру, прикладу в історії якої ми не знаємо. Турки не накинули своєї азбуки своїм підданим грекам, сербам чи мадярам, москалі залишили поляків та німців з їхньою власною азбукою... У нашій державі жиди, серби, румуни і цигани можуть уживати своєї абетки. Але «патріотичні добродії» вибрали нас, русинів, щоб лишити нашу особливість, примушуючи нас прийняти негідний альфавит». Таким чином, кирилицю було відстояно. Однак мадярський уряд усе ж помстився у той спосіб, що ще раніше заборонив уживання кирилиці в державних і церковних школах.

Центральною постаттю був Августин Волошин і в громадському житті Закарпаття, зокрема на ниві культури й освіти. Досить згадати його подвижницьку працю у двох українських громадських інституціях - крайовій «Просвіті» і «Учительській громаді», засновником і провідником яких був і які відіграли визначну роль у розвитку культури, освіти та освідомленні закарпатських українців.

Великі його заслуги у спорудженні в Ужгороді Народного Дому товариства «Просвіта», заснуванні першого на Закарпатті українського професійного театру - «Руського театру товариства «Просвіта», видавничій діяльності «Просвіти», організації читалень по всьому краю, проведенні просвітянських з'їздів, свят, зльотів молоді тощо. Не було такого просвітянського заходу чи події, на яких би з яскравою промовою не виступав Августин Волошин. Кожний його виступ - це ціла програма розвитку духовного і культурного життя Закарпаття.

Велику освідомлюючу роботу здійснила Учительська громада, заснована в 1930 р. на противагу «Учительскому товариществу Подкарпатской Руси». Якщо у рік заснування в ній нараховувалося 220 членів, то в 1937 р. - 1631 учитель, що становило понад дві третини всіх учителів Закарпаття.

Значний внесок зробив Августин Волошин у політичне й державницьке життя краю. Він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем охорони здоров'я у першому автономному уряді, прем'єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. обраний Президентом Карпатської України. У роки II світової війни був деканом і ректором Українського Вільного Університету у Празі до його арешту органами СМЕРШу.

За матеріалами: http://www.plast.org.ua/


МІЙ ЗАПОВІТ (ТЕСТАМЕНТ)

Переступивши 70 р. життя, уважаю потрібним зарядити все, що треба, на випадок моєї смерти.

1. Душу мою вручаю Божому милосердю. Виражаю й тут мою глибоку вдячність Богові за те, що дарував мені добрих християнських родичів і добру побожну жінку, що так щиро помагала мені і в духовному життю. Дуже вдячний я й за те, що покликав мене до священичої служби. Особливо вдячний я за великі ласки, якими обдарував мене Бог після тяжких провин моєї молодости та необдуманости, і все захороняв мене для дальшої праці над спасенням душі.

Тіло моє прошу по смерти поховати в гробі, приготованім при гробі покійної дружини Ірини в Ужгороді; коли б воєнні, або політичні обставини не позволили, прошу тіло моє дочасно поховати там, де постигне мене смерть.

Похорон має бути скромний, без світських парад. На похороні прошу роздавати людям образочки, на котрих на одній стороні має бути образ Розп'яття з підписом: "Мій Ісусе милосердя" (100 дн. відп.); На другій стороні образ малий мій з проханням:

Помолімся за о. Авґустина Волошина, б. президента Карп. України, народженого 17.III.1874 в Келечині, помершого дн... в...

І ці короткі молитви: "Слава Отцю і Сину і св. Духу, нині і присно і во віки віков. Амінь" (100 дн. відп.)

"Ісусе помилуй мя!" (100 дн. відп.)

"Серце Ісусово, на тебе ся здаю" (300 дн. відп.)

"Мати любови, болів і милосердя, молися за нас"! (300 дн. відп.)

"Св. Авґустине, молися за мене!"

Отче наш... Богородице Діво... Милосердя двері...

По смерті прошу сейчас найняти 40 (Сорок) Служб Божих за спасіння душі моєї.

2. Мій маєток в селі Селешка (окр. Крал. Хлумец) віддаю Чину сс. Василіянок в Ужгороді для піддержування сиротинців, заложених пок. жінкою моєю і мною в Ужгороді і в Хусті, і для новіціяту Чина.

На виплачення довгів маєтку в Подк. Банку в Ужгороді лишаю вклад фонду імени мого в Хусті в сумі 315.005.85 (вал. 2/Ш.1939) числ. вкладної книжки 24047 з пождами. Після догоди з Подкарпатським банком з дн. 29.IV.1938 ч. 12022 на цілковите вирівняння всіх інтабулованих на маєтку й векслями покритих довгів маю заплатити 325,000 К.; я ще р. 1939 предложив банкови цей вклад на вирівняння довгу, тому й вимагаю від банку, щоб за довг за рр. від 1939 не рахував вищого пожду, як кілько платив банк за вклад. На покриття діференції нехай ужиє банк вартість моїх акцій Подк. Банку, яких маю 100 і акцій Ассекурац. Товариства "Бескид", яких маю 134 в Подк. Банку.

Чину сс. Василіянок віддаю вповні і право моє на відшкодування за те, що я від 1939 р. був насильно і несправедливо позбавлений уживання маєтку; Мад. Комісарят Земельних Діл (скоро потім зрушений) р. 1939 сконфіскував мій маєток, уважаючи його приділеним із земельної реформи; я доказав заявою самого празького Поземк. Уряду, що я маєток свій купив з вільної руки від самого бувшого маїтеля ґр. Юлія Андрашія, з одобренням Поз. Уряду і Фідеїкомісового суду, але той комісаріят, хоч після своїх статутів супроти мойого маєтку не мав компетенції, моє відкликання відкинув; на скаргу мою Найвищий Адм. Суд в Будапешті справу віддав Міністерству [...] відшкодовання має бути урядово установлене, і воно має бути значне, бо напр. лиш у винницях вродилося р. 1943 360 Гл. вина, яке мало ціну 7-8 Пенґе за літер.

Із відшкодування нехай заплатить Чин всі інші довги маєтку, довг Сиротинця в Ужгороді 80.000 К. (Земському Банку в Празі), а також довг Сиротинця в Хусті 110000 К., з пождами (Єпархіяльній касі в Ужгороді).

Чин сс. Василіянок нехай постарається про те, щоб в каплицях Чина і Сиротинців була відправлена по одна заупокойна Служба Божа щороку за Ірину і Отця Авґустина.

3. Права видавання моїх книг, учебників, педагогічних підручників, молитовників, перекладів і т. д. віддаю як конфратер Чина св. Василя Вел. ужгородській друкарні цього Чина.

4. Мою віллу в Празі ((XVI ч. 1784 Под ліпкамі 12) з цілим зарядженням, гроші у вкладках і в готовности і житєві ассекурації віддаю сестрі Гелені Волошин, нар. 1873 в Келечині, яка має постаратися й про те, щоб сей мій заповіт був точно додержаний.

Із готових грошей має вона зложити в Єпархіяльній касі в Ужгороді:

а) 50000 К., як фундацію для гр. кат. уч. Семінарії в Ужгороді, щоб з заходів того капіталу щороку доповнювалися кабінети й бібліотека;

б) 50000 К., як фундацію для Сиротинця дівчат духовників;

в) 50000 К., як фундацію Сиротинця синів духовників (Конвікт);

г) 50000 К., як фундацію для сиротинця дівчат і дякоучителів в Ужгороді, щоб з доходів цих фундацій щороку куповалися черевики або одяги для найбідніших сиріт.[...]

а) в Товаристві "Адрія" на 5000 К. (ч. 156096),

б) в Товаристві "Адрія" на 15000 К. (ч. 396214),

в) в Товаристві "Ассекураціоні Генералі Трієст" на 10000 К. (ч. 123145). Коли б моя сестра Гелена скорше померла, тоді все, постанов-

лене для неї, переходить на другу сестру мою, Ольгу Волошин, пензіоновану вчительку в Ужгороді, а коли б і ця померла, тоді все переходить на третю сестру, Лавру, або її чоловіка о. Михайла Дутку, pecne на їх дітей після віку.

5. Мій політичний заповіт.

Передовсім відказую любому українському народу гаряче побажання моє, щоб більшість народу чимскорше обновила церковну єдність під головою наслідника св. ап. Петра. Твердо вірую, що обновлення церковної єдности принесе за собою й політичну свободу нашого народу, яку має забезпечити дорозумінням (Федерацією) з сусідними народами. Коли нарід наш одержить свою політичну свободу, конституцію свою має приспособляти до абсолютної етики християнського універсалізму; особливо має забезпечити повну свободу діяльности для всіх історичних чинників освіти, між сими й для католицької Церкви. Лиш загально-християнська етика, що стоїть над народами й державами, може забезпечити й нашому народові почесне місце в родині цивілізованих націй. Християнський світогляд подає можности найширшої й найсправедливішої соціялізації громадянського життя без утилітаризму й без жорстокости безбожного соціяльного плану. Без додержування цієї головної основи здорового розвитку культури нарід наш знову може втратити свою тяжко здобуту свободу.

Зокрема милому народові моєї рідної Карпатської України пригадаю страшні переслідування й терпіння, які пережив у першій і другій світовій війні; [...] ...Преч. Діва; передбачила Вона ті тяжкі часи й тоту братовбійчу боротьбу, яку вже тоді зачав провадити наш народ, підбурений злобними аґітаторами проти своєї Церкви й проти народної єдности. Цю нерозумну боротьбу проти церковної і народної єдности уважаю я головними причинами тих тяжких допустів Божих, які пережив наш нарід в послідних ЗО роках. Із гарячої любови до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розбивати чужими інтересами.

"Мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші й мислі ваші в Христі Ісусі" (Филип. 4,7).

Дано в Празі дня 19 серпня 1944

Авґустин ВОЛОШИН

Цей свій заповіт

др. о. Авґустин Волошин

у повнім здоровлю душі й тіла

власноручно підписав перед нами як свідками:

Степан Клочурак

Др. Микола Долинай

МІЙ ЗАПОВІТ (ТЕСТАМЕНТ). Заповіт А. Волошина складено 19 серпня 1944 р. у Празі в присутності свідків: Степана Клочурака і Миколи Долиная. Він займає 5 сторінок машинописного тексту. В кінці - власноручні підписи А. Волошина, С. Клочурака і М. Долиная.

Ксерокопію заповіту передав для видання проф. Мирослав Лабунька, ректор Українського Вільного Університету у Мюнхені. До Мюнхена заповіт передав посол України у Чехії Роман Лубківський.

Подається за текстом ксерокопії.

Клочурак Степан. Див. прим, до "Споминів".

Долинай Микола - лікар, громадсько-політичний діяч, член уряду Карпатської України. У 1945 р. заарештований у Празі. Відбув заслання в Сибіру. Помер у Празі.

За матерілами: http://izbornyk.org.ua/

визначні події парафії, аскольдів цвинтар
comments powered by Disqus

Катехизм

Церква двічі на рік почитає пам’ять архангела Гавриїла - сьогодні і 13 липня. Ім’я Гавриїл означає "кріпкий у Бозі". 

Архангел Гавриїл - один із семи ангелів, які предстоять перед престолом Божим, і про яких згадує святий євангелист Іван в Одкровенні: "Благодать вам і мир від того, хто єсть і хто був і хто приходить; і від сімох духів, які - перед престолом його". 

Архангел Гавриїл є посланцем Божим, який благовістить найважливіші і найсвятіші вістки. Архангел Гавриїл згадується кілька разів на сторінках Священного Писання як той, хто доносить і пояснює Божі плани людині. 

Коли архангел Гавриїл явився Захарії, батькові святого Івана Хрестителя, щоб провістити йому народження Івана, сказав про себе так: "Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість" (Лк. 1, 19). 

Він був обраний посланцем Господа до св.Йосифа Обручника, якого уві сні запевняв у безгрішності Діви Марії. Архангел Гавриїл сповістив праведним Йоакиму і Анні про народження Пресвятої Діви Марії.

Гавриїл приніс Пречистій Діві благовість Її Богоматеринства і нашого відкуплення. 

Він провістив пророкові Даниїлові прихід Месії і зруйнування святині (Дан. 8, 16-26; 9, 21-26).

служіння «Епіфанія»

СЕРЦЯ ЛІКУЄ ЛЮБОВ!

DDDD27B6-30A2-41D9-82E9-EF67FFE93DB5Наприкінці року  разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.

Кожен дім, поріг якого ми переступали, відразу наповнювався атмосферою світла, радості та любові. Дивно, але щоразу разу чергові відвідини, вже здавалося б добре знайомих, навіть рідних для нас людей, дарують нові  відкриття! Усвідомлюєш, що це не є звичайні, «планові візити ввічливості», а реальне месійне служіння, яке власне і робить нас мирян справжніми християнами. Тільки жертвуючи набуваєш.

Докладніше

«... був недужим і ви відвідали Мене...»

photo_2020-03-22_18-32-29«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.

Докладніше

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут