Погано вивчений урок історії
02.03.2007
Автор: Сергій МАХУН
Майже дев'ять місяців минуло відтоді, як на станції Крути (Чернігівська область) за участі президента України Віктора Ющенка 25 серпня 2006 року було відкрито меморіал пам'яті Героїв Крут. На високому, семиметровому пагорбі встановили червону 10-метрову колону, увінчану тризубом зі стрічками з боків та хрестом - копією герба Української Народної Республіки. На головному фасаді пагорба відкрили також маленьку каплицю з хрестом у вигляді залізничних рейок із колючим дротом. На камені поряд викарбувані слова з гімну України: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу».
І ось минулої неділі, 20 травня, до Борзнянського районного відділку внутрішніх справ надійшло повідомлення про наругу над пам'ятником. Слідчо-оперативна група виїхала на місце злочину. Пам'ятник було повністю залито жовтою фарбою. Нанесено написи «Сава России!», «Бандеровцы прочь!» та нецензурну лайку (за даними міліції, почерк - дитячий чи то юнацький, тому, мабуть, і помилка закралася). Один зі співавторів меморіалу, скульптор Борис Дєдов відзначив в інтерв'ю «5 каналу», що це вже другий такий прикрий випадок...
Президент України відреагував на святотатство вже у вівторок, під час своєї робочої поїздки до Канева: «Це не просто епізод ревізії нашої історії. Коли замазані слова Гімну України, то з нами говорять ті люди, які не поважають, у першу чергу, наші державні та національні цінності», - сказав президент, пообіцявши реставрувати Меморіал. «Можливо, це та плата, з якою наше покоління повинно пройти цю дорогу до суверенітету й незалежності. Можливо, це амбіція, еґо, яке кидається нам під ноги для того, щоб ми побачили, що для становлення соборності, демократії України у нас ще дуже багато роботи», - додав глава держави.
За фактом вандалізму над пам'ятником Героям Крут в УМВС Чернігівської області відкрито кримінальну справу. Можливо, злочин на совісті провокаторів - це вже справа слідства і Служби безпеки України, яка повинна дати злочинові фахову правову оцінку.
Бій під Крутами 29 (16) січня 1918 року - одна з найбільш контраверсійних подій української історії. На цій темі істориками зламано не одного списа, дуже часто на шпальтах газет і журналів ми зіштовхуємося з недолугою політизацією теми, а то й з неприкритими спекуляціями, на кшталт «300 спартанців, які загинули, захищаючи Київ від більшовицьких орд Муравйова».
Насправді вже тепер можна сказати незаперечно, що «орди Муравйова» складалися з майже шести тисяч червоногвардійців, матросів та робітників із одним панцерником. Їм протистояли близько 420 захисників УНР, з яких понад триста - необстріляні й погано екіпіровані київські студенти та гімназисти із жалюгідним запасом набоїв. На той час склади в столиці були буквально завалені амуніцією і боєприпасами.
Чому ж так сталося? Ще влітку і восени 1917 року Українська Центральна Рада (задовго до більшовицького перевороту в Петрограді) досягла чималих успіхів на шляху до незалежності держави, видавши два Універсали, які декларували широку автономію Наддніпрянщини. Стихійна українізація охопила частини колишньої царської армії. Українці становили більше 30% складу шістнадцятимільйонного війська. Але той-таки Володимир Винниченко підкреслював, що «національний сепаратизм є провокацією, направленою на розрив федеративних відносин» з Російською республікою». Навіть після приходу в далекій Північній Пальмирі до влади більшовиків діячі УЦР вперто не бажали «відриватися» від Росії (III Універсал, прийнятий 20 листопада 1917 року, знову декларував «федеративний зв'язок з метрополією). Демобілізація української армії взимку 1917-1918 рр. сягнула апогею - колишні солдати й офіцери Першої світової війни були «непотрібні» соціалістам із київського уряду і охоче розходилися по домівках «ділити десятини», а згодом - ішли до більшовиків, які демагогічними соціальними гаслами буквально паралізували недолугу владу на столичних пагорбах...
Нерівний бій під Крутами тривав кілька годин. Більшості студентів вдалося відступити в напрямку до Києва ешелоном, розібравши залізничні колії. Невеликий загін студентів та гімназистів, відірвавшись від головних сил, потрапив у пастку, і всіх полонених розстріляли червоні. Називають різні цифри загиблих - від 18 з поіменним мартирологом (за книжкою С.Збаразького «Крути. У 40-річчя великого чину 29 січня 1918 - 29 січня 1958». «Шлях молоді», Мюнхен-Нью-Йорк, 1958 р.) до справді міфічних «кілька сот найкращої інтелігенції - юнаків - ентузіастів української національної ідеї» (зі статті «Трагедія під Крутами», підписаної криптонімом «С.Ш.» - березень 1918 р.).
Похорон жертв бою під Крутами відбувся 19 березня 1918 року на Аскольдовій могилі, вже після повернення до Києва Центральної Ради. На цвинтарі, де зібралися тисячі киян, того дня поховали 17 юнаків. Годі було дочекатися каяття від бездарних можновладців, які кинули цих хлопців напризволяще. Лунали вірші (того ж таки Павла Тичини «Пам'яті тридцяти»), ура-патріотичні промови Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, київські газети рясніли патетичними некрологами...
Між цими подіями Київ, який став ареною громадянського протистояння на довгих три роки, пережив збройне повстання більшовиків на заводі «Арсенал», що було придушене за п'ять днів жорстоких боїв частинами, вірними УНР. Всіх полонених арсенальців розстріляли. Вже за кілька днів розпочалося бомбардування міста частинами полковника Муравйова. Червоні, які увірвалися до Києва 7 лютого (26 січня) 1918 року, відзначилися страшною різаниною, жертвами якої стали тисячі людей. Уряд УНР, у свою чергу, «блискавично» евакуювався, щоб на багнетах кайзерівців знову повернутися.
«Коли з боку Бахмача і Чернігова просувалися на Київ більшовицькі ешелони, уряд не зміг послати для відсічі жодної військової частини. Тоді зібрали наспіх загін із студентів і гімназистів старших класів і кинули їх - буквально на убій - назустріч прекрасно озброєним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на «позиції». В той час коли юнаки (більшість яких не тримала ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти наступаючих більшовицьких загонів, начальство їх, група офіцерів, залишилася в поїзді й влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції», - таку емоційно забарвлену, а загалом точну картину бою під Крутами подає історик-гетьманець Дмитро Дорошенко у своєму двотомному «Нарисі історії України».
Як бачимо, трагедія під Крутами значною мірою міфологізована (в радянський час, що не дивно, вона просто замовчувалася), але це не дає право манкуртам та безбатченкам паплюжити національні святині, бо ці герої, «напівдіти», як писав Д.Дорошенко, загинули за свободу і незалежність України - найвищу цінність будь-якої держави.
Нам конче потрібно дотримуватися об'єктивного, неупередженого підходу до національної історії, відмитого від різноколірних фарб політичної доцільності у висвітленні фактів минулого. Тисячу разів має рацію видатний історик, філософ і незаписний патріот Іван Лисяк-Рудницький: «Легенда, що її треба здати до архіву, це казка про «надчисленні полчища» ворогів, що під їх ударами буцімто завалилася українська державність... Совєтська експансія була здатна поширюватися на ті країни, що їхнє власне безголів'я робило з них легку здобич».
І Польща, і Фінляндія, і три прибалтійські республіки у майже аналогічній ситуації (але маючи набагато менші людські ресурси) у 1918-1919 роках захистили зі зброєю в руках свою свободу. Нам, на жаль, не вдалося під час Української революції подолати «власне безголів'я». Головний урок її - переосмислення тяжких і часто неприємних уроків історії.
За матеріалами: http://www.dt.ua/
Наприкінці року разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.
«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.
