Любомир Гузар: "Криза – здорове явище, бо допомагає нам зупинитися"

04.02.2009

http://focus.in.ua Блаженніший владика Любомир Гузар
видав аудіокнигу "Дорога до
себе"

Настоятель Української греко-католицької церкви Любомир Гузар презентував свою першу аудіо-книгу «Дорога до себе». Він поспілкувався з Новинарем про єдину помісну церкву, кризу та перший недержавний пенсійний фонд УГКЦ

Під час Різдвяних свят греко-католицька церква презентувала аудіокнигу кардинала Любомира Гузара Дорога до себе. Презентація відбулася у Києві, у Міжнародному виставковому центрі. Книжка складається з трьох дисків, загальною тривалістю близько 120 хвилин. Матеріал книги поданий у жанрі інтерв'ю: настоятель Української греко-католицької церкви (УГКЦ) відповідає на запитання двох київських журналістів: Євгена Глібовицького та Дмитра Сіманського (Крикуна).

Як зазначив о.Ігор Яців, керівник Департаменту інформації УГКЦ, випуск "Дороги до себе" - благочинна акція, мета якої - збір коштів на будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві. Тираж аудіокгниги налічує п'ять тисяч примірників, хоча не виключено, що він збільшиться. Розповсюдженням дисків буде займатися Комітет зі збору коштів на будівництво храму, який існує при УГКЦ. За словами Яціва, диски поширюватимуться у парафіях, книжкових крамницях та супермаркетах. Насамперед, книгу можна придбати у церковних структурах. Ціна трьох компакт-дисків - 45 грн.

Презентуючи збірку, один з її співавторів Дмитро Сіманський повідомив, що диски були видані на кошти церкви. При цьому, чимало зусиль доклали волонтери в плані редагування тексту, розшифрування записів, звукорежисури. Саме ж видання книги зайняло рік. Зміст аудіокгини Дорога до себе - філософський, він торкається різних сфер життя: політики, хабарництва, еміграції, грошей, успіху, мас-медіа, церкви тощо. "Є запитання, які у світі кризи прозвучали б інакше. Але цінність у відповідях, які є позачасовими", - прокоментував Глібовицький. З його слів, аудіокнига розрахована радше для пересічного українця, а не парафіянина: "Ми хотіли зблизити ці категорії людей", - сказав він.

У Дорозі до себе святійший Гузар також говорить про своє бачення єдиної української церкви, сенс якої - об'єднання у Христі. "Жодна церква не поділилася через любов до Бога. Не в Христі є трудність, а у нас, людях", - пояснює Любомир Гузар причини розколу церкви у своїй першій аудіокнизі. Про це Новинар докладніше поцікавився у Блаженнішого владики під час презентації його аудіокгниги.

-         Ваша святосте, чи можлива в Україні єдина помісна церква?

Безумовно, що можлива, мусимо її хотіти. А коли вона з'явиться, важко сказати, встановлювати якісь терміни - це, мені здається, нереалістично. Бо той поділ не пройшов гладко, швидко, а через століття. Я думаю, що мусимо бути дуже терпеливі, але якщо ми бажаємо цієї єдності, вона може бути. Тільки мусимо дуже бажати, а Господь Бог нам дасть.

- Яку роль у ній може відіграти греко-католицька церква?

Ми так само, як всі інші, мусимо бажати і старатися бути церквою, так як цього хоче Господь Бог. Бо тільки тоді, коли кожен з нас як одиниця і кожна церква як цілість будуть старатися справді бути собою, тільки тоді ця єдність стає важливою. Кожен - тут нема чи один, чи другий краще чи гірше, - усі мають цієї єдності бажати.

- А чи можна назвати кризою подільність церков?  

Криза - це грецьке слово, яке означає момент, у якому треба зупинитися, щоб зрозуміти, куди йти. Я думаю, що криза - здорове явище, бо допомагає нам зупинитися. Безумовно, що стан роз'єднання, в якому ми нині є, - не природний стан, він не повинен бути, але ми мусимо це усвідомити. Тому, дай Боже, щоб ми це бачили як справжню кризу, як справжній момент, у якому ми маємо вибрати те, що Бог хоче. І прийняти.

- На відміну від суперечок у середовищі православних церков, українські греко-католики виявляють єдність. З чим це пов'язано? Що, на Вашу думку, провокує конфлікти всередині церкви?

Єдність це - Божий дар. І у греко-католицькій церкві є певні групи, які хочуть відколотися, які хочуть ніби реформувати церкву та зробити її кращою і, таким чином, виходять з неї. Може, на загал, у нас немає великого поділу і за це треба дякувати Богу. Це є праця усіх людей, не заслуга однієї людини чи групи. Це є свідомість народу: щоб бути християнами, потрібно бути об'єднаними.

Конфлікти у церкві виникають так само, як конфлікти у родині, громаді: людські неучі, амбіції, гріхи. Ми хочемо чогось, чого ми не повинні хотіти, бо хочемо чогось лиш для себе, а не для усіх, для Божого добра. Коли ми дивимося на себе і думаємо, що кращі від других, коли ми шукаємо більше вигоди для себе, слави, впливу, грошей, - то все стає причиною поділу, який пізніше поглиблюється, кристалізується, утверджується й важко повернутися назад.

УГКЦ створила перший на території СНД недержавний пенсійний фонд "Покрова" (1 вересня 2008 року). Чи продовжує він свою діяльність? Скільки існує вкладників?

Я не знаю, скільки, але нині фонд працює. Є потреба не лише для духовенства, але й для мирян, які хочуть з цього скористатися, щоб забезпечити свою старість. Я чув, що є велике зацікавлення, люди питають. У нас є сумніви, недовіра, бо люди стільки разів були розчаровані щодо фінансових вкладів, обмануті. Тому вони приглядаються, щоб бути впевненими, що їхній вклад їм справді послужить. Ми відчуваємо, що будучи церквою, маємо добрий початок. Але мусимо згідно з чинним законодавством так провадити цю справу, щоб люди спокійно вкладали й були певні, що їхній вклад не пропаде.

 А чи не кине тінь на церкву створення такого фонду?

Ініціатива є церковна. Більшість людей, які беруть у ньому участь, - церковні. Втім церква не займається фінансовими чи комерційними підприємствами, вона заохочує своїх членів до організації таких речей...Церква у цьому зацікавлена, бо це дає певну фінансову стабільність, спокій. Люди працюють, заробляють, знають, що їхня праця не йде на марно. Цим самим вони мають краще, спокійніше життя, а це важливо для церкви - ми повинні допомагати, щоб люди втішались своїм життям, щоб не жили у стані страху, неспокою. Навпаки, ми раді бачити, щоб кожна людина була фінансово забезпечена, мала дах над головою, можливість нормально жити, берегти здоров'я, виховувати дітей, навчати їх у школі. Все, що ми можемо зробити, - заохотити підприємства, які це забезпечать.

- Деяких молодих людей відштовхує від церкви суворість та ортодоксальність її правил, приміром, цілування руки священику, дівчатам - обов'язкове напинання у церкві хустки, одягання спідниці...

Душпастир повинен бути образом ласкавості. До Ісуса Христа також грішники приходили, й не вони боялися цього, бо вони відчували, що він хоче їм добра. На мою думку, помилкове розуміння, що суворість, певна відсталість від нинішніх звичаїв відштовхує людей. Я думаю, що кожен священик повинен проповідувати те, що є Боже, - Божу науку, а людські передання (бачення - ред.) можна спокійно міняти і не треба ними перейматися занадто.

Вимагати, щоб ми нині поводились так, як було сто чи двісті років тому, немає великої вартості, й воно справді відстрашує людей. Божа заповідь - любити Бога і любити ближнього, тобто допомагати, служити. Сьогодні наше життя виглядає інакше - наш спосіб думання, одяг. Й ми мусимо брати це до уваги, не відкидати цього, вважаючи за правильне те, що було сто, двісті років тому. Бо то все є людські передання, і я думаю, що молодь, може і добре реагує, що відкидає це.

Ольга Жила, Новинар

За матеріалами: http://novynar.com.ua/