Битва під Крутами (січень 1918р.)

20.02.2008

Стоять двадцять сім студентів і гімназистів приречені на смерть. Один із них, ще зовсім малий хлопець, семикласник, починає співати ,,Ще не вмерла України...", а інші підхоплюють, і гімн лунає, розсікаючи повітря. Багато в той день полягло українців.
Двадцять дев'ятого січня 1918 року, недалеко від залізничної станції поблизу селища Крути(Чернігівської області), відбулася страшна, але героїчна битва молодих українських студентів з більшовицькою армією.
Сьомого листопада Центральна Рада проголосила незалежність УНР. Тоді Україна знаходилася в не дуже сприятливому становищі - у стані війни з більшовицькою Росією, після приходу до влади уряду Леніна. Укладено IV Універсал , у якому уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а п'ятого січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету Св.Володимира й Українського народного університету було ухвалено приступити до створення Студентського куреня Січових Стрільців.
Триста студентів-добровольців вирішили прийняти бій. Це вірна смерть, адже протистояти більшовицькому війську із шести тисяч петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту неможливо! Ці ворожі війська складалася з загонів П.Єгорова, Р.Берзіна та С.Кудинського. Нажаль, у перебігу подій ця битва вирішального значення не мала. Сотня бійців Студентського куреня, на чолі з сотником Андрієм Омельченком, зайняла оборону обабіч залізничної колії поблизу станції Крути. Інша студентська сотня почала рити окопи вздовж залізничної колії і споруджувати земні укріплення. Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки, погано озброєні, вони сміло пішли вперед проти страшної кількатисячної навали Михайла Муравйова. Атаковані вогнепальною зброєю і ворожим бронепоїздом, гімназисти продовжували відстоювати свою свободу. Чи боялися вони? Мабуть. Те, що вони робили, було божевіллям, але ж молоді герої боролися далі й далі, знаючи, що можливо роблять або найбільшу помилку, або найдостойніший вибір у своєму житті. Протягом п'яти годин українські підрозділи стримували атаки ворога, проте, скориставшись своєю перевагою, наступаючі почали оточувати українські частини. Але мужня душа студентів не бажала здаватися в полон ворогові й кидалась в атаку з фатальним для молодих українців кінцем. Кожного з них чекала своя доля, і, на жаль, вона не завжди була втішною. Приблизно тридцять студентів не встигли врятуватись і потрапили в полон, де їх вирішено було стратити. Двісті п'ятдесят студентів загинуло. А можливо, хтось із них міг стати великим діячем, письменником, драматургом, але, мабуть, не судилося... Декілька бійців, яким вдалося врятуватись, не втекли від біди подалі, а вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримати наступ червоної гвардії.
У березні 1918 року, коли більшовики підписали Брестську мирну угоду, уряд УНР повернувся до Києва. Тоді ж було вирішено поховати полеглих у нерівному бою студентів на Аскольдовій могилі в Києві.
Довгий час ця подія не займала належного місця в книжках з історії. Загиблі в Крутах вважалися зрадниками. Якщо хтось згадував про цю подію, то лише як про чергову перемогу більшовиків над українською армією повстанців, а між іншим, ця ,,армія" складалась лише з трьохсот студентів. У їх загибелі звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке нібито кинуло молодих людей напризволяще перед сильним та досвідченим ворогом. Можливо й так, але ж молоді люди робили свідомий вибір, а це багато означає й змінює наше ставлення до тодішньої молоді. Їх порівнюють з трьомастами спартанцями, чи з трьомастами козаками під Берестечком. Але ж ми знаємо, що загибель студентів-це символ патріотизму й жертовності українського народу, його вільної душі й незламного духу, який завжди боровся й боротиметься за кращу долю. Можна багато про це казати, але важливіше зрозуміти, що юні студенти віддали своє життя за рідну землю! А чи зробила б так сьогоднішня молодь? Чи готова вона понести втрати за можливо краще життя в майбутньому? Ніхто не знає відповіді...
Ось так обірвалось життя молодих людей під Крутами- в змаганні за кращу долю. Ця подія залишила свій відбиток не лише в історії і в пам'яті народу, а й в літературі. Цій трагедії Павло Тичина присвячує вірш ,,Пам'яті тридцяти":


На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! -
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? -
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! -
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. -
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Я вважаю, що ці юнаки здійснили великий подвиг, захищаючи рідну землю. Не кожен дорослий зважиться на таке, адже змагатися в нерівному бою, де шансів вижити небагато, мало хто погодиться. Говорити про це легко, бо ми не були там і не брали участі в цій страшній битві під Крутами, але низько вклоняємось і шануємо тих, хто там загинув. А страшніше за все - зазирнути в очі тих червоногвардійців, які вбивали молодих студентів, зовсім не відчуваючи жаху й болю. Чому обов'язково має хтось страждати? Наша рідна Україна немало смертей бачила, і її земля завжди пам'ятатиме все, що на ній відбувалося.
На зелених схилах Дніпра стоїть дерев'яний хрест, який увінчує пам'ять загиблих під Крутом, від якого віє сумом, але відчуття гордості за цих людей ніколи не покине Україну і вітер завжди буде нести його людям.

За матеріалами: http://h.ua/