Трагедія під Крутами – нагадування сьогоднішнім українським політикам

01.02.2007

В понеділок Україна вшановувала 300 героїв загиблих у бою під Крутами. Та це вшанування біля меморіалу в самих Крутах перетворилося на справжню пародію! Соромно...

Ці 300 молодих людей, що полягли в нерівному бою - справжні герої, цвіт української нації. Але не слід забувати, що часто герої часто з'являються внаслідок чиєїсь безвідповідальності і бездарності. Так і сталося 29 січня 1918 р.

Безвідповідальна Центральна Рада на чолі з Грушевським вирішила, що регулярна армія - це пережиток старого ладу. Так, влітку 1917 року П. Скоропадський надав в розпорядження Центральної Ради українізований корпус із 40 тис. бійців. Проте Центральна Рада обмежилася загонами міліції. Правда, пізніше новоспечена українська влада, усвідомивши загрозу більшовицької Росії і позбавившись революційних ілюзій спромоглася на створення окремих загонів українського війська. Але було вже пізно.

У січні 1918 р. біля станції Крути сформувалася оборона з гімназистів університету Святого Володимира. Цікаво, що молоді патріоти зустрілися в бою з більшовиками не лише під Крутами. Таких боїв було багато. Але лише битва під Крутами ввійшла в підручники історії через те, що в ній загинув син дуже високого київського посадовця. Виявилося, що захищати суверенітет молодої держави нікому, крім 17-річних юнаків. За трагічним збігом обставин вночі з 28 на 29 січня на заводі „Арсенал" почалося, підбурюване більшовиками, повстання робітників. На придушення бунту УЦР кинула Гайдамацький кіш Слобідської України, що мав стояти на під Крутами. Молоді люди стали жертвами не лише більшовицьких куль, а й недалекоглядності, ідейної незрілості і безвідповідальності тодішньої української влади.

В понеділок біля меморіалу зібралося багато патріотів. Ліс прапорів затуляв небо. Недалеко стояв автомобіль-радіотранслятор, з якого звучав урочистий марш (!) Складалося враження, що перебуваєш не на мітингу-реквіємі в пам'ять борців за незалежність України, а на якомусь святкуванні. На святкуванні? На святкуванні трагічної поразки! Веселий урочистий марш підбадьорював присутніх. Але, мабуть, мало хто задумувався, де він знаходиться. Та найганебнішим було те, що біля пам'ятного знака лунала пісня в стилі рок(!) (правда, пісня була про 300 загиблих під Крутами). Святе місце для кожного українця було зневажене організаторами акції вшанування пам'яті молодих патріотів. Що це? Музика на кістках? Чому ж не лунав, наприклад „Реквієм" Моцарта? Сумно! Соромно! Страшно!

Що ж ми за народ такий? Ми, українці, мабуть, самі себе не поважаємо. Коли інші народи святкують свої славні військові перемоги, ми ж святкуємо свої поразки.

Не потрібно було проводити будь-яких музичних шоу на святому місці. Слід було обмежитися лише мітингом-реквієм і панахидою в пам'ять загиблих героїв. Урочиста музика на такому заході була дуже недоречною і некоректною. Дата 29 січня - це не час для святкування, а час для пам'яті і час для того, щоб задуматися над історією, над безглуздими помилками. Прикро, що жоден із високих посадовців (ні Президент, ні Прем'єр-міністр, ні Голова Верховної Ради ) не приїхали в цей день до монумента. Нинішня влада сьогодні зреклася своїх героїв так само, як тодішня влада 89 років тому. На мітингу звучало багато полум'яних виступів на честь патріотів. Але ніхто, крім В. Кириленка не сказав, хто винен в цій трагедії. Він заявив, що молоді добровольці загинули під Крутами тоді, коли в Києві, в Центральній Раді сперечалися чи потрібно Україні армія. Голова фракції „Наша Україна" порадив вивчати історію.

Та наші політики не люблять вивчати історію. Вони не хочуть вчитися на помилках своїх попередників. Тоді, у далекому 1917 р. Центральній Раді не потрібна була власна армія. Сьогодні українським політикам стали не потрібними ядерна зброя як фактор стримування і вступ до НАТО як додатковий захист суверенітету і територіальної цілісності нашої держави від потенційного агресора. І не потрібно говорити: хто там на нас нападе? Це говорять недалекоглядні і бездарні політики, які завжди були великим горем для України. А якщо завтра до влади в Росії прийдуть люди типу Жириновського чи Лужкова? А що, якщо завтра вони поставлять територіальні претензії стосовно Криму як „исконно русской земли"? Що тоді?

Існує таке прислів'я : „Historia est magistra vitae"(Історія є вчителька життя). Але, на жаль, актуальним для значної частини українських політиків є вислів: історія вчить, що нічого не вчить. І дуже шкода, що ми наступимо знову на ті самі граблі, від яких буде дуже болюча ґуля. Нам потрібно вивчати історію, щоб ніколи не сталася така трагедія, як в січні 1918, і загалом в 1917-1920 рр.

За матеріалами: http://h.ua/