ВІЗИТ ПАПИ В УКРАЇНУ

Біографія Кароля Войтили - Івана Павла ІІ

Життя Кароля Войтили наповнилося трагічними та радісними подіями ще до проголошення його Папою Римським: він рано втратив батьків, пережив Другу світову війну, часи Гітлера і Сталіна, комуністичну окупацію Польщі; був науковцем, поетом, актором, професором; ще замолоду став єпископом, а згодом архиєпископом та кардиналом. Наскрізним у його житті є посвята Богові та служіння Церкві.

Дитинство

Коли у 1920 на світ з'явився Кароль Йозеф Войтила, його батькові - поручникові польської армії - минув уже 41 рік, матері - 36, а братові - 14. Кароль прекрасно навчався у школі. Коли йому виповнилося 8 років, померла мати, а у дванадцять він втратив брата.

Маючі неабиякі обдарування, Кароль у чотирнадцять літ спробував себе як актор-аматор шкільного драматичного гуртка, також очолив шкільне Марійське товариство. Цього ж року здійснив свою першу прощу до Ченстохови, а наступного - взяв участь у військових тренуваннях.

У 1938 році Кароль прийняв Тайну Миропомазання і здобув свою середню освіту.

Вступ до університету та початок Другої світової війни

У 1939 році Кароль вступає на філософський факультет Ягеллонського університету і разом зі своїм батьком переїжджає до Кракова.. Водночас продовжує свою акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі Студія 38. Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.

Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, Кароль Войтила був студентом другого курсу. Ян Тирановський - кравець, прихильник духовности кармелітів, ознайомив його з Писаннями св. Йоана від Христа і святої Терези Авільської. На той момент Кароль мав уже добре сформовану Марійську духовність - визначальну у його житті.

Кароль Войтила продовжує виступати у підпільному театрі й уникає ув'язнення та депортації лише завдяки праці y кам'яному кар'єрі. Після смерті батька у 1941 р. розділив свій дім зі сім'єю Мєчислава Котляжика - засновника Театру Живого Слова (Рапсодій).

Приготування до священства

У 1942 році Кароля переводять на хімічний завод у Солвеї. Тоді ж він стає студентом богословського факультету Ягеллонського університету, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у Солвеї та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.

Наприкінці літа Кароля Войтилу та ще декількох семінаристів перевели до резиденції архиєпископа, і його праця в Солвеї припинилася. Під час третього року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем'єром "Братньої допомоги" (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). Того ж таки року Кароль закінчує школу канторів й отримує піддияконські, дияконські, а в листопаді - священичі свячення.

Початок служіння: студент та учитель

У 1946 році, майже відразу після рукоположення на священика, він залишає Польщу і розпочинає богословські студії в університеті Анджелікум в Римі. У 1947 році Войтила здобуває ліценціат з богослов'я й відвідує Францію, Бельгію та Голландію. У 1948 році завершує працю над докторатом і їде до Польщі, де розпочинає священиче служіння.

У 1949 році Кароль Войтила повертається до Кракова - до праці з університетською молоддю та працівниками охорони здоров'я у парохії св. Флоріана, а у 1950 році готує свої перші публікації. У 1951 році бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.

У 1953 році Войтила викладає суспільну етику в університеті, але незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують виклади в Люблінському Католицькому Університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.

Єпископ, архиєпископ і кардинал

Великі зміни в житті Кароля Войтили відбулися після того, як він став єпископом, а у 1958 році - помічником архиєпископа Кракова.

У жовтні 1962 року він бере участь у роботі першої сесії Другого Ватиканського Cобору як один із його наймолодших учасників. Наступного року під час закриття другої сесії його призначають архиєпископом, митрополитом Краківським. Після завершення третьої сесії Собору та впродовж приготування до четвертої завершальної сесії новий архиєпископ працює над "Schema XIII, Gaudium et Spes" (Про Церкву в сучасному світі). Під час роботи сесії польські єпископи опублікували свій лист до німецьких єпископів про примирення зі словами: "Ми прощаємо і просимо прощення".

Відтоді архиєпископ Войтила упроваджував декрети Собору та керував справами своєї єпархії у важких умовах, створених комуністичним урядом Польщі. Одним із його перших кроків тоді було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року вона виставлялася для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутности архиєпископа, котрого кількома місяцями раніше піднесли до гідности кардинала.

Кардинал активно подорожує: відвідує польські спільноти різних країн, зібрання, євхаристійні конгреси, помісні синоди; читає лекції, виголошує промови на наукових зібраннях; бере участь у роботі правлячих синодів, які відтепер відбуваються у Римі щоп'ять років з метою розвитку і впровадження декретів Другого Ватиканського Собору. Небагато кардиналів набули стільки міжнародного досвіду за такий короткий проміжок часу.

16 жовтня 1978 року - після смерті папи Павла VІ і короткого правління папи Івана Павла І - кардинала Кароля Йозефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським.

Понтифікат Івана Павла II

Понтифікат Івана Павла II один із найдовших в історії Церкви і визначний із різних міркувань: теперешній Святіший Отець написав чимало праць, дуже багато подорожував, багато страждав і також дуже багато прагнув зробити. Церква наприкінці XX - початку XXI століть потребує визначного провідника. Багато хто стверджує, що саме такого лідера вона має.

Церква в 70-их роках

Коли у 1978 році Кароля Войтилу обрали Папою, Церква перебувала у дуже важкому стані. У XX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі ці зміни зачепили і Церкву. Папа Іван XXIII, скликаючи II Ватиканський Собор, сподівався вдихнути в Церкву aggiornamento (осучаснення). Проте антихристиянські сили, які зачаїлися в лоні Церкви, використали те, що вони називали "духом" II Ватиканського Собору, для виправдання своїх власних ідей. Така тенденція проявилася ще до роботи Собору.

На початку 60-их з'явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 70-их, а саме: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу.

Іван Павло II, будучи Архиєпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору.

Праці та подорожі Івана Павла II

Понтифікат Івана Павла II позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є Церква.

Завдяки цьому Церква початку третього тисячоліття перебуває на шляху одужання після кризи, що позначила період після Собору, а вчення Собору належно впроваджується в життя.

Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю прирівнюються із працями таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Потрібно ще чимало часу, щоби їх до кінця осмислити.

Якщо б Кароль Войтила не мав пасторальних єпископських обов'язків і продовжив наукову діяльність, то, без сумніву, він став би одним із найвизначніших науковців свого часу. Сьогоднішнє і майбутнє покоління повинні бути вдячні Богові, Провидінням якого всі ці здібності втілені у Папі і служать Церкві.

Падіння Радянської імперії

Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянської імперії, визволення країн східної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території.

Уже після трьох місяців обрання Іван Павло II приймав у себе з візитом міністра закордонних справ Радянського Союзу А.Громико. Ця зустріч започаткувала низку контактів, які врешті допровадили до зустрічі з Генеральним секретарем Радянського Союзу Михайлом Горбачовим, що відбулася у Ватикані 1 грудня 1989 року. Першим наслідком тієї зустрічі стало звільнення Польщі, а далі вона спричинила падіння усієї радянської системи.

Екуменічні відносини

Папа зі сходу був особливо добре підготований вести діалог із нез'єдиненими братами з Православних Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями.

Константинопольський Патріарх Димитрій відвідав Рим у грудні 1987 року, а наступного року делегація з Апостольської столиці поїхала до Москви, щоби взяти участь у святкуванні Тисячолітньої річниці Хрещення Київської Руси. У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви Світло Сходу, а в кінці того ж місяця вийшла енцикліка Щоб усі були одно. Наступного червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський Патріарх Варфоломей I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора року Католікос Вірменії Карекін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. У результаті цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід.

(Див. Папи про про схід .)

Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоби покращити відносини із Протестантськими Церквами, незважаючи на неможливість повної Євхаристійної єдности. Делегації Лютеран, включаючи єпископів зі Швеції, побували в Римі. У 1981 році Англіканський Архиєпископ Кентербері Роберт Рунсі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву.

У квітні 1986 року налагоджено зв'язки з нехристиянськими релігіями. Коли Папа Іван Павло II відвідав єврейську громаду в Римі, він став першим Папою модерного часу, який молився в синагозі.

Незважаючи на вік і стан здоров'я, Святіший Отець продовжує служити Христові й Церкві. Уже відтепер його починають називати Іван Павло Великий.

Детальніше про понтифікат Папи можна дізнатися:
www.vatican.va

Іван Павло II про Східне Християнство

Іван Павло II, як і його попередники на Престолі Петра, особливо турбувався про Церкви Християнського Сходу. Ці Церкви беруть початок зі Східної Європи, Середнього і Близького Сходу, багато з них засновані ще апостолами і мають багату християнську історію.

Папи і Християнський Схід

Упродовж історії Апостольський Престол завжди дбав про Церкви Християнського Сходу. Папи докладали особливих зусиль, щоби встановити і підтримувати єдність з цими Церквами. Будучи однією зі Східних Церков, Українська Греко-Католицька Церква має особливі відносини з Апостольським Престолом ще з часів Хрещення України.

Основне завдання Папи полягає в тому, щоби підтримувати єдність Церкви. А єдність із Римським Апостольським Престолом - це видима ознака Вселенськости. У двадцятому столітті завдяки вдосконаленню засобів зв'язку контакти між Сходом і Заходом розширились і по обидва боки з'явилося більше взаєморозуміння і дружби. Непорозуміння чи конфлікт, як правило, виникали між місцевими спільнотами різних традицій, наприклад, між католиками латинської і грецької традицій, але не між цими місцевими спільнотами і Римом.

Світська влада, яка прагнула контролювати Церкву, також перешкоджала церковної єдності. Історія Церкви в Україні, як Православної, так і Католицької подає нам багато промовистих прикладів такого втручання уряду у релігійні справи.

Дбаючи про єдність християн, Римський Апостольський Престол завжди намагався запевнити, що єдність ніяк не загрожує обрядам і традиціям місцевих Церков або ж суверенності держав.

Іван Павло II про Східні Церкви

Обрання Івана Павла II зумовило прихід на Святий Престол Папи зі сходу, який виявляв особливу турботу про християн нелатинської традиції. Протягом усього життя Іван Павло II багато спілкувався з такими християнами. Він пережив ті труднощі і переслідування, яких зазнали Східні Церкви під пануванням нацистів і комуністів. (Українська Греко-Католицька Церква також зазнала лиха від цих двох тоталітарних монстрів)

Одразу після розпаду Радянської системи, в якому Папа відіграв важливу роль, Іван Пвло II звернув свою увагу на добробут Церков, що намагалися вижити. Святіший Отець закликав західні католицькі організації всіляко підтримати відбудову Католицьких і Православних спільнот.

Найяскравішим доказом позитивного ставлення Апостольської столиці до східних братів є різні документи, видані під час понтифікату Папи Івана Павла II.

Документи Івана Павла II стосовно Християнського Сходу

Найважливішим документом стала енцикліка Щоб усі були одно, яку опубліковано 25 травня 1995 року. Документ засвідчує ставлення Католицької Церкви до Східних Церков, які мають апостольське походження, а також до певної міри порушує питання Протестантських Церков, що постали у XVI столітті.

Щоб краще зрозуміти велику любов Святішого Отця до східних братів, слід прочитати його Апостольські листи, які стосуються виключно Східних Церков. Один із них - Апостольський лист Світло Сходу, в якому йдеться про ті великі дари, якими ці Церкви можуть збагатити Вселенську Церкву, і про важливість збереження власних традицій. Його опубліковано 2 травня 1995 року.

Наступні чотири Апостольські Листи опубліковані з нагоди особливих історичних подій в еклезіологічній історії Сходу:
Апостольський Лист з нагоди 400-річчя підписання Берестейської унії
12 листопада 1995 року
(У результаті підписання Берестейської унії частина Церкви в Україні вступила в повну церковну єдність з Апостольським Престолом)

Апостольський Лист з нагоди 350-річчя підписання Ужгородської Унії
18 квітня 1996 року

З нагоди 300-річниці підписання унії між Греко-Католицькою Церквою Румунії і Римською Церквою.
20 липня 2000 року

Апостольський Лист присвячений 1700-річниці хрещення Вірменії
17 лютого 2001 року

Усі ці документи можна знайти і прочитати за адресою: www.vatican.va/john_paul_ii/apost_letters/index.htm

За матеріалами: http://www.ipk.polynet.lviv.ua/