Історія

Стародавня історія

Стародавня Микільська церква була споруджена не пізніше Х століття якимось Ольмою поряд зі своїм двором, над могилою князя Аскольда в урочищі Угорському, яке з XVIІІ столітті зветься Аскольдовою могилою. Назву церква отримала за ім'ям, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році - Микола. Певний час поширеною була думка про те, що до будування церкви причетна княгиня Ольга, а, отже, церква є найдавнішою на Русі. Виникла ця думка, скоріше за все, через помилку переписувача, який, свого часу, замість «Олма» написав «Олга». Втім, деякі дослідники та автори дотримуються прямо протилежної версії. Найсміливіші обстоюють фантастичне твердження, що засновник православного храму Ольма - це язичник Олмош (Альмош), ватажок угрів, які проходили повз Київ наприкінці ІХ століття.

У 971 році церкву Святого Миколая було зруйновано сином Ольги - Святославом, правління якого пов'язане із жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і нищенням церков. Лише у 990 році князь Володимир знову спорудив тут дерев'яний храм. 1036 року при церкві було засновано жіночий монастир, у якому доживала свого віку мати одного із засновників Києво-Печерської обителі преподобного Феодосія. ^[1] Він містився чи то на самій Аскольдовій могилі, чи то на узвишші над нею.

Існує переказ, пов'язаний із подією, яка сталася 1113 року в житті великого князя Київського Мстислава Володимировича, сина Мономаха. Повертаючись пізньої пори із полювання, він заблукав у дрімучому лісі, який покривав собою місцевість сучасного Печерська. Шукаючи дорогу з нього, князь несподівано побачив яскраве світло, що його випромінював образ Cвятого Миколая, який містився на високому пеньку, якраз біля тієї самої дороги. На згадку про таке чудесне явлення він 1115 року заснував при Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі (чи перетворив із зазначеного вище жіночого) чоловічий монастир (чи відновив після зруйнування його 1096 року половцями). Через якийсь час на місці пригоди, що сталася із Мстиславом, з'явилася стовпоподібна каплиця (слуп) із образом Cвятого Миколая, яка вказувала напрямок руху до обителі на Аскольдовій могилі.

До самого Микільського монастиря, оточеного густим пустинним лісом, додалися назви Пустинний, Слупський або Стовповий. 1147 року князь Андрій Боголюбський приписав його до Києво-Печерської обителі. Відновлений після руйнації, заподіяної 1240 року татаро-монголами хана Батия, монастир у XV столітті знову грабувався татарами.

Найдавніше зображення церкви Святого Миколая - дерев'яної, з трьома банями - було знайдене на плані Кальнофойського. Наприкінці XVI століттяуніатською. За митрополита Київського Петра Могилигетьманів цілий ряд універсалів і грамот на володіння маєтностями. Один із них, а саме Іван Мазепа упродовж 1690-1696горі над Миколаївською церквою за проектом архітектора Йосипа Старцева великий мурований 5-банний Військово-Микільський собор, який став соборним храмом Микільського монастиря. У келії довкола нього переселилася більша частина братії із території на Аскольдовій могилі, а під горою лишився монастирський цвинтар з дерев'яною Миколаївською церквою, котра з головної перетворилася на приписну цвинтарну. обитель була певний час вона отримала від українських років власним коштом спорудив на

Новий храм

У 1809 році воронезький купець Самійло Мещеряков побажав увічнити память своєї дружини, яка померла у Києві і була похована на Аскольдовій могилі. З цією метою він замовив Андрієві Меленському проект мурованої церкви, яка й була збудована того ж року (під керівництвом Василя Сєрікова) за 8 тисяч рублів і освячена 1 вересня 1810 року. Церква була двоповерхова, виконана у стилі ампір та отримала форму ротонди, оточеної колонадою тосканського ордеру. Її вінчала велика напівсферична баня з ліхтарем та маленькою дзвіницею (у 1882 баню храму було дещо спрощено). Тарас Шевченкоакварелей. Всередині церкви, у напівпідвальній крипті було передбачено 77 місць для поховань. У 1816 році церкву розписано іконописцем Білецьким, а у 1840 році цвинтар закрили. зобразив її на одній з

У 1847 році церкву разом із цвинтарем планувалося знести, оскільки поруч прокладався шлях до Ланцюгового мосту, а крім того, вона була в аварійному стані внаслідок зсувів схилу. Однак 10 вересня того ж року храм на Аскольдовій могилі відвідав імператор Микола І, котрий заборонив знесення заявивши:

«Анітрохи падінням не загрожує; треба трохи полагодити і церква має існувати». ^[2]

Дошку з цією історичною фразою повісили згодом у відремонтованому храмі. Іншу дошку, з довжелезною (і наполовину вигаданою) історією Аскольдової могили, згодом почепили на фасаді церкви у 1866 році, під час відзначення 1000-ліття хрещення Аскольда. Тоді ж країною поширилася легенда про те, що тут знаходиться також і його поховання. На запитання про це богомольців військові писарі показували на місце за вівтарем храму, де існувало поховання невідомої особи, а пастирські служки уточнювали: «Не тут, а під церквою у склепі». ^[3]

У 1856 році церкву знову розписали, а у 1861 році, коштом монастиря, відновлений цвинтар оточили кам'яною огорожею з брамою, над воротами якої влаштували дзвіницю. Також було споруджено кам'яний будинок для священика.

На закритому з 1845 року для загального користування цвинтарі, починаючи з другої половини XIX століття, почали здійснювати поховання найбільш заможних жителів Києва. Зрозумівши, що від цього можна мати неабиякий зиск, монастирське начальство стало практикувати широкий розпродаж місць на ньому, а на початку 1880-х років запровадило навіть посаду наглядача, першим із яких виявився ієромонах отець Рафаїл. Він багато зробив для того, аби зберегти й утвердити звичай прибирати могили й утримувати їх у належному стані, перетворюючи це похмуре місце на привабливий куточок міста.

У 1882 році церкву Святого Миколая було відреставровано за проектом Володимира Ніколаєва.

Після своєї смерті, яка сталася у поважному віці, отець Рафаїл також знайшов тут для себе вічний спокій. Його місце заступив у 1892 році ієромонах того самого монастиря отець Веніамін. Найперше він звернув увагу на церкву, яка своїм зовнішнім виглядом і внутрішнім оздобленням не відповідала станові кладовища з його чистотою, прекрасними надгробними пам'ятниками і склепами. Не маючи в кишені жодної зайвої копійки, наглядач звернувся за допомогою до приватних осіб, які мали тут могили своїх близьких, і несподівано для себе отримав широку підтримку: у 1893 році у церкві провели капітальний ремонт. Усередині з'явилися привезений із Італії біло-мармуровийВіктора Васнецова, і дубовий паркет. Освячення оновленого храму здійснив 7 липня1894 року митрополит Київський Іоанікій. Також, у 1901 році, коштом Марії Поторжинської було збудовано нову, більшу дзвіницю. іконостас, новий настінний розпис, виконаний за ескізами живописця

Новітні часи

Після встановлення радянського режиму церкву закрили, але у 1921 - 34УАПЦ. У 1934 році церкву закрито вже остаточно, а кладовище знищене з метою влаштування розважального парку. У 1936 році церкву перебудували під ресторан, а у 1938 році архітектор Петро Юрченко досить дотепно переробив колишній храм на парковий павільйон, надбудувавши замість бані наскрізну іонійську колонаду. ^[4] Тоді ж було знесено і дзвіницю початку ХХ ст., будинок настоятеля і паркан 60-х рр. ХІХ ст. роках вона ще діяла, як парафіяльна

У такому вигляді церква проіснувала до останньої реставрації 1997 - 98 років (архітектор Володимир Хромченков), коли було відновлено первісний вигляд споруди. 26 квітня 1992 році храм передано релігійній громаді Української греко-католицької церкви. У напівпідвалі нині також влаштовано церкву в ім'я Святого Сильвестра Папи Римського. Освячення відновленої Миколаївської церкви здійснив 22 травня 1998 року тоді ще Преосвященний Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ Любомир Гузар.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилась також тим, що це був перший храм, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну влітку 2001 року. ^[5]

Під пам'ятною дошкою, встановленою на стіні церкви на честь візиту Папи, міститься напис:

«У цьомі храмі Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі 23 червня 2001 р. Божого Святійший Отець Іван Павло ІІ в молитві перед Чудотворною іконою Зарваницької Богородиці віддав під Її покровительство свою Апостольську подорож Україною»

Аско́льдова моги́ла - одна з найвідоміших історичних місцевостей та урочище у Києві, де колись також містився престижний некрополь, знищений за радянських часів. У наш час - парк, пам'ятка садово-паркового мистецтва. Розташована між Дніпровським узвозом, вулицею Січневого Повстання і Маріїнським парком, охоплюючи частину Дніпровських схилів.

Історія

Аскольдова могила виникла на місці урочища Угорського. Цю місцевість здавна пов'язували з легендою про вбивство Аскольда і Діра: за літописом, АскольдаОльгацеркву Св. Миколи (Микола - це ім'я, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році). У 971 році церкву було зруйновано сином Ольги - Святославом, правління якого пов'язане із жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і нищенням церков. Лише у 990 році князь Володимир відновив раніше зруйнований храм. У 1036 році при церкві було засновано жіночий монастир поховано саме на цьому місці. Згідно з переказами ще княгиня збудувала тут у Х ст. дерев'яну

Не пізніше XV ст. на Аскольдовій могилі виник Микільський Пустинський монастир. У XVII ст. серед київських просвітників поширилася думка, що монастирська церква - це і є стародавня церква Св. Миколи, що згадується у літописі як поставлена над могилою князя Аскольда. Звідси дослідникам ХІХ ст. вже неважко було зробити висновок, що літописне урочище Угорське - це місцевість навколо Пустинського монастиря. Тоді й розповсюдилася назва "Аскольдова могила", популяризації якої сприяли однойменні роман Михайла Загоскіна та опера Олексія Верстовського.

Некрополь

Некрополь на Аскольдовій могилі складався від кінця XVIII до початку ХХ ст. У 1715 році територія навколо старої Микільської церкви стала цвинтарем - спочатку суто монастирським, а у 1786 році - загальноміським. У 1810 році тут було збудовано нову муровану церкву (зведену за проектом архітектора Андрія Меленського), яку в середині ХІХ ст. планувалося знести разом з цвинтарем, але втручання імператора Миколи І врятувало й те, й інше. Щоправда, поховання тут припинилися, але з початку 1870-х рр. відновилися. Наприкінці ХІХ ст. через постійні зсуви схилу цвинтар опинився у аварійному стані, і з того часу, впродовж 20 років, тут велися дренажні та інженерні роботи.

Цвинтар на Аскольдовій могилі був значно меншим за Байковий, але не поступався йому за елітарністю некрополя. Тривалий час тут ховали відомих і заможних киян, були споруджені численні художні надгробки і склепи. На схилах Дніпра знаходили вічний притулок філософи і лікарі, письменники та актори, інженери й композитори. Тут були поховані як відомі українофіли Олександр Лашкевич та Василь Тарновський, так і не менш відомі москвофіли Михайло Юзефович та Олександр Дрентельн. Багато ховали тут військових - від ветеранів війни 1812 року з Наполеоном і учасників Кримської війни до героїв Першої світової - льотчика Петра Нестерова та гусарів Київського полку. На Аскольдовій могилі були також поховані лікар Франц Мерінг, антрепренер Йосип Сєтов, акторське подружжя Миколи Соловцова та Марії Глєбової, богослов Василь Певницький, багатій-меценат Василь Симиренко і ще близько двох тисяч відомих та видатних осіб.

За доби визвольних змагань на кладовищі виникло чимало братських поховань. На Аскольдовій могилі у лютому 1918 року поховали червоногвардійців, котрі здобували місто; у березні 1918 року - українських юнаків, що загинули під Крутами, обороняючи Київ від більшовицьких військ; пізніше - петлюрівських козаків.

Міський парк

31 травня 1919 року радянські органи оголосили про закриття цвинтару. У 1934 році почалася ліквідація та перетворення некрополя на парк "Аскольдова могила". У зв'язку з цим відбулося варварське руйнування численних склепів на надгробків, які були утилізовані (півтора десятки статуй передали як натуру для студентів Художнього інституту). Лише одиничні поховання, перенесені до інших некрополів, збереглися досі, як-от могила льотчика Петра Нестерова на Лук'янівському кладовищі, подружжя акторів Миколи Соловйова та Марії Глєбової на Байковому кладовищі, мецената Василя Тарновського на Звіринецькому кладовищі. Що ж до Миколаївської церкви, то у 1936 році її перетворили на ресторан, а у 1938 за проектом архітектора Петра Юрченка досить дотепно перебудували на парковий павільйон: замість пласкої ампірової бані споруджено відкриту іонічну колонаду без даху.

В останній раз Аскольдова могила використовувалася як цвинтар за нацистської окупації. Тут було організовано цвинтар німецьких офіцерів та солдатів, яких ховали чіткими рядами під однаковими деревяними хрестами. На пагорбі біля церкви-ротонди стояла велика скульптура - голова німецького солдата у шоломі. Ці поховання були знищені невдовзі після відступу німецьких військ. Натомість було влаштовано невелику алею могил радянських воїнів, котрі відзначилися при обороні та визволенні Києва. Пізніше їх перенесли до парку Вічної Слави.

На сьогоднішній день Аскольдова могила - частина мальовничого парку на правому березі Дніпра та одне з улюблених місць прогулянок киян. Миколаївську церкву на початку 1990-х рр. віддали релігійній громаді греко-католицької церкви, нині це діючий храм, який у 2001 році відвідав Папа Іван Павло ІІ. Також у 1990-х рр. на Аскольдовій могилі встановлено дерев'яний хрест як символічний надгробок героїв Крут.

Уго́рське уро́чище - літописне урочище у Києві, що нині зветься Аскольдовою могилою.

Назва, за літописною версією, походить від табору давніх угорців ("угрів"), які проходили повз Київ під час переселення з Причорномор'я на Дунай. Ще до того Угорське урочище стало місцем вбивства Аскольда і Діра. Аскольд був тут і похований; над його могилою пізніше встановлено церкву Св. Миколая.

В урочищі (можливо ще з часів Аскольда) існував княжий двір, який з 1151 року був офіційною резиденцією Ізяслава Мстиславича. Знайдений тут скарб дирхемів свідчить про заселеність місцевості у VIII - на поч. X ст. Є навіть припущення, що княжий двір, власне, і був заснований Аскольдом (що пояснює чому його вбито саме тут).

За матеріалами: http://uk.wikipedia.org/