На Аскольдовій могилі поховали їх – тридцять мучнів українців, cлавних, молодих...
06.10.2006
Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917 року. Більшовицькі війська все більше просувалися вглиб країни. Важливим об'єктом була залізниця, що зв'язувала Бахмач з Києвом. Саме вздовж неї і розпочало наступ більшовицьке військо. Для охорони кордонів УНР з півночі на станцію Бахмач прибули дві українські сотні першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького, пізніше до них приєдналися ще дві сотні цієї ж школи, перша сотня новоствореного студентського куреня, сформована з добровольців студентів Українського національного університету Св. Володимира, гімназистів старших класів. Командиром українських військ був - сотник А. Гончаренко. Не наважуючись розпочати бій з великою кількістю більшовиків у Бахмачі сотник наказав відступити до станції Крут. Уже 16 (29) січня 1918 року війська були готові зустрітись з більшовиками. Студентський курінь був поділений на чотири чоти. Десь о дев'ятій годині розпочався бій, що тривав кілька годин. Після того, як до ворога прибуло підкріплення, був відданий наказ відходити до ешелону. Забравши вбитих і поранених юнаки відступили. Але через деякий час стало зрозуміло, що однієї чоти не має. У сумерках вони заблукали, вийшли до станції Крути і таким чином потрапили у пазурі ворога. Надвечір юнаків розстріляли у дворі станції, але перед смертю вони встигли заспівати „ Ще не вмерла Україна". Втрати українців становили близько 250 чол., а ті хто зміг вижити розібрали колію і зуміли на декілька дні втримати наступ.
Тоді вони стали проти ворога зі зброєю в руках та любов'ю до рідної землі в серці.
Зараз інші часи, інші методи впливів та інші методи боротьби. Та чи залишилась у нас та молодь, яка не пожаліє себе для України. Яка зможе віддати себе і свою працю Україні? На яких засадах і ідеалах виховується сучасна молодь? Чи виховують батьки своїх дітей на прикладах героїчних чинів та подвигів козаків, січового стрілецтва, тих самих крутян? Чи далі на прикладі совітських генералів та Павлика Морозова і піонерських совдепівських ідеалів - ідеалів страху і знемоги?
Нарешті ми перуступили ту межу стереотипів боязні! Хто є рушійною силою суспільства, хто хоче все і відразу? Правильно, молодь! Тоді крутяни виступили на бій з переважаючою армією більшовиків, в 1991 студенти підняли „революцію на граніті" і домоглися свого з нами почали рахуватися, їх навіть трохи почали боятися. В 2001 молодь знову не стерпіла зневаги і вийшла на акції „Україна без Кучми!", тоді вона стала пліч о пліч проти загонів внутрішніх військ та влади. В 2004 мабуть настав апогей успішного невдоволення та занепокоєння своїм майбутнім і майбутнім своїх дітей, і тоді, молодь змогла мобілізуватися і створити Майдан, підняти „помаранчеву революцію". Ніхто не знав, що буде наступної хвилини, чи підуть внутрішні війська, чи піде техніка, але кожен знав, що він буде стояти до кінця, що він повинен відстояти свою державу, що він не може зрадити своєму народу, так само як і крутяни в 1918-ому. Ми перемогли! І вони перемогли в тій війні. Нехай той бій під Крутами був програний і Київ захопили більшовики. Вони своїм вчинком та волею до кращого життя, дали нам силу до стремління і снагу до перемоги. Ми перемогли, бо в наших жилах тече їхня кров. І ми не можемо зараз зрадити і втратити те що здобули, ми повинні стояти до кінця. Ми повинні домогтися, щоб з нами рахувалися і нас поважали! Нехай уже не зі зброєю у руках, а своїми знаннями, професіоналізмом та почуттям відповідальності перед народом.
Вони померли, щоб краще жили ми, ми ж повинні працювати, щоб не згасла пам'ять про них і краще жили наші нащадки.
Доречно: 21 січня 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ „Про вшанування пам'яті Героїв Крут". З метою виховання у громадян поваги до історичного минулого Українського народу, вшанування пам'яті захисників Вітчизни та у зв'язку з 88-ю річницею героїчної загибелі юнаків у бою під Крутами буде проведено ряд заходів на державному рівні.
Автор: Назар Зелінка
За матеріалами: http://h.ua/