«Йду у монастир, незалежно від того, як відреагують мої батьки...»

20.01.2009

Ми вирушили у чоловічий василіянський монастир святого Онуфрія, що у Лаврові, пізно ввечері. По дорозі обговорювали диво, що там нещодавно сталося, - об'явлення Матері Божої. Це місце, яке здавна називають Містом святості, особливо благословенне Богом - сюди постійно з'їжджаються прочани зі всієї України, нерідко зцілюються як духовно, так і фізично.

Монаше життя

Крізь сутінки роздивляюся обриси стін 600-літнього монастиря і Онуфріївської церкви. Настоятель о. Микола Ковалишин проводжає нас у кімнату для гостей. Келія, яка призначається спеціально для приїжджих, виглядала звично - два ліжка, стіл, крісла, комп'ютер і навіть телевізор.

Запросили на вечерю. На столі сир, яйця, риба і хліб. Перед тим, як приступити до страви, молимося.

"У нас в монастирі порожньо, мешкають три отці і два наші помічники Ігор та Ярослав. Ці чоловіки мають бажання жити нашим монашим життям. На Утрені йдуть, на Вечірні, духовне читання з нами розважають, книжки продають, - розповідає о. Микола. - Монастир, насамперед, живе Божим словом. Монах - це людина, яка постійно молиться, щоб пізніше вийти до людей і випромінювати духовність: і в проповіді, і в сповіді чи коли треба помолитися над людиною".

Встають отці о 6.30, в сьомій годині відправляють Утреню. О восьмій - Служба Божа, сніданок, потім кожен виконує свої обов'язки. Щось по господарству або щось ремонтує. Поступово доводять до ладу монастир і церкву, які на початку дев'яностих повернули монахам-василіянам у занедбаному стані. За радянських часів тут зробили склад боєприпасів, помешкання для військових, а згодом школу-інтернат для неповносправних дітей.

"Важлива робота, яку проводимо, це водовідведення. Через те, що раніше влада не спохватилася, церква роками нищилася від води, гнила і тріскала. Могла виникнути небезпека втрати фресок, - розповідає о. Микола. - Це те, чим найбільше пишається наша монастирська церква. Унікальні фрески ще з ХV ст. У 1870 році їх заштукатурили, перед тим пошкрябавши і понищивши. Тоді власне намалювали нові. У 1910 році була реставрація церкви і тоді вирішили старі фрески відновити. Та до сьогодні збереглася лише частина малюнків".

При монастирі щонеділі відбувається катихезація дітей. За доброї погоди отці з молоддю, яка приїжджає сюди з усієї України, виїжджають на природу, моляться, проводять ігри, спортивні змагання, вікторини. Настоятель монастиря о. Микола займається з церковним хором, адже має музичну освіту.

"У світському житті я був вчителем у музичній школі й диригентом духового оркестру у Золочеві. Ходив до церкви, сім'я моя релігійна. Особливо бабуся, вона хотіла, щоб я став монахом, - розповідає о. Микола. - Я про це часто задумувався. А потім якось прийшла виразна думка - йду в монастир, не залежно від того, як відреагують мої батьки чи інші близькі люди. Нічого нікому не сказав і поїхав до монастиря". З тих пір отець ніколи не шкодував про свій вибір. Каже, що, звичайно, долають різні спокуси, але Бог дає сили, для того, щоб себе вдосконалювати, служити людям на парафії - виконати розпорядок дня, відправити Утреню, Службу Божу й Вечірню, посповідати людей. А ще пощастило стати настоятелем у такому дивовижному місці, як Лаврівський монастир.

Об'явлення Матері Божої

До чудес місцеві люди призвичаїлися. Розповідають, у час Другої світової війни у церкві перетримували боєприпаси. І якось у Богородичне свято солдат, який пильнував склад зброї, побачив дивне сяйво. А потім постать самої Матері Божої. З переляку почав стріляти у те місце. Диво повторилося і в наш час.

"Дванадцятого липня минулого року приїхали до нас люди з Нового Роздолу. Подивилися церкву, потім захотіли піти на джерело, що неподалік. Раптом приїжджа пані запитала: "А хто це вам так гарно на дереві Матінку Божу вирізьбив?". Підійшли ближче і відчули приємний запах, хоч квітів там не було і ніхто кадилом не махав, - розповідає про ті події отець. - Місце на дереві було таке світле. Я також побачив об'яву, з села почали приходити люди і всі молилися".

У той самий день, тільки трохи швидше, місцева жінка Люба Шайда побачила як Матінка Божа йшла по землі до того місця, де росло згадане дерево. Вона, її донька Рома та сусідка Оленка і побачили білу кулю, спочатку думали, то хмара, але вона не рухалася. І потім зауважили постать Богородиці, яка ніби вийшла з тої хмари. З того часу у Лаврів почало приїжджати все більше і більше людей, щоб помолитися до Пречистої.

"Одна вісімдесятирічна пані з с. Либохора Старосамбірського району мала звуження судин. Приїхала декілька разів на молебень, який ми відправляли на місці об'яви і тепер нормально себе почуває. Люба та Ольга Возняк мали проблеми зі здоров'ям і відчули полегшення", - розповідає про свідчення людей, які зцілилися у Лаврові, о. Микола.

За його словами, своїм об'явленням Мати Божа благословила Хресну Дорогу, яку почали встановлювати в червні, а закінчили восени. Лаврів настільки благословенне місце, що на свята, яка б не була перед тим злива чи хурделиця, завжди випогоджується. "Я їжджу до Лаврова відмолювати родові гріхи. Моя мама зливала людям віск все життя, чим стягнула біду на нас усіх, - розповідає одна з прочанок пані Оля. - Це особливе місце. У родички в дитини були запаморочення, лікарі казали, що це пухлина мозку. Після відвідин Лаврова - зняли діагноз. Мій син зник, я приїхала сюди, багато молилася. І невдовзі він передзвонив: "Мамо, я є!".

Довідка

Онуфріївська церква при монастирі збудована у три періоди - XIII ст., XVII і XIX ст. У 1292 році була збудована та частина церкви, де відправляють священики - святилище, що збереглося досі. Верхня частина змінена, на поч. XIV ст. добудовується та частина, яка називається бабинець, на стінах якого через сто років намалювали фрески, які є єдиними в західній Україні. Фрески складаються з трьох ярусів: перший - події з життя Христа та Богородиці, другий - святі апостоли (шість зліва і шість справа) і третій ярус - це собор єпископів. З одного боку перший вселенський, з другого - сьомий собор. У цій церкві тривалий час зберігалася частина мощів святого Онуфрія. За переказами, у крипті церкви похований князь Лев. У найстаршій частині церкви зберігаються останки православних митрополитів, уніатських єпископів, молдавських господарів Костянтина Басараба і Степана Петричайки. Там похований також єрусалимський патріарх Макарій Лєгарій.

Фото автора

Тетяна Метик

"Високий замок" 15.01.2009, №5 (3899)