Гошівська Богородиця

18 січня 2009 року Божого у переддень Святого Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа парафіяни нашої церкви смиренно зустріли копію Чудотворної ікони Гошівської Богородиці.

Відтепер шматочок нашого дитинства з прикарпатського краю переїхав у Київ. Відтепер ми маємо можливість прийти у храм і помолитися перед чудотворною іконою Гошівської Богородиці. Попросити її заступництва і материнської ласки.

Фундатором ікони стала родина Василя Бартківа (село Розточки, Долинського району, Івано-Франківської обл.).

11 січня 2009 року група парафіян київської греко-католицької церкви святого Миколая Мирлікійського Чудотворця на Аскольдовій могилі на чолі з настоятелем митрофорним протопресвітером о. Ігорем-Іллею Онишкевичем прибула до Святопреображенського василіянського монастиря у Гошові для участі у Божественній Літургії та освяченні копії Гошівської чудотворної ікони Матері Божої. Список-копію цієї славної ікони виконала львівська художниця-іконописець Руслана Галушко на прохання парафії церкви Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі у м. Києві за благословенням Владики Богдана (Дзюраха), Єпископа-помічника Київської архиєпархії УГКЦ, та за згодою ігумена василіянського монастиря ієрм. Дам'яна (Кастрана).

Історія чудотворної ікони Матері Божої в Гошеві сягає далеко в минуле. У 18 ст. на Перемишлянщині проживала сім'я українського шляхтича Миколи Гошовського. Сам голова ро­дини уже віддавна плекав у серці мрію про те, аби мати у своєму домі образ Ченстоховської Богородиці, але даремні були його зусилля: ніде не міг її дістати.
 
Після смерті польського короля Августа II у 1734 році на Україну напали турецькі загарбники. Ховаючись від ворогів, родина хорунжого Андрія Шугая з Бережанщини знайшла притулок у сім'ї Гошовських. Коли ж все утихомири­лося, Шугаї повернулися додому. Від'їжджаю­чи, доньки Щугая забули за скринею скручену полотняну Ікону Пречистої Діви Марії з Дитят­ком Ісус на руках. Дружина Гошовського, знай­шовши такий дорогоцінний подарунок, відразу ж показала його своєму чоловікові: радсоті його не було меж, нарешті його мрія сповнилася.
 
Андрій Шугай із доньками, приїхавши додо­му, відкрили для себе неприємну новину: їхня родинна реліквія залишилася в Гошовських. Вони відразу ж вислали посланця, щоб він заб­рав у пана Гошовського їхню ікону, але той відіслав його з нічим. Не допоміг і приїзд однієї з доньок Шугая. Нарешті, коли приїхав сам Андрій Шугай, уся ця справа завершилася мир­ною угодою. Хоч як тяжко було Шугаю зрікати­ся родинної реліквії, він все ж таки погодився, щоб Ікона залишилася у Гошовських.
 
Саме на тій зустрічі Микола Гошовськии до­відався про незвичайну історію цієї ікони. Андрій Шугай їздив до королевича в Олаві й там купив дві ікони. Одну подарував Журавлевичу, родичу з Настасова біля Тернополя, а дру­гу залишив собі. Перша ікона теж прославилася чудесами, і Журавлевич подарував її костелові в Настасові. Родина Шугая щосуботи світила перед іконою лампадку. Одного разу через необе­режність доньок Шугая родинний будинок по­глинуло полум'я. Увесь дім згорів дотла, крім стіни, на котрій висіла неушкоджена ікона.
 
Навесні 1736 р. знайома Гошовських Франціска Сеправська приїхала до них в гості. Коли ж вони сіли до обіднього столу, стіна, де висіла Ікона, засяяла. Неземним сяйвом була обгорну­та й ікона. Від побаченого дива усі налякалися і поспішили повідомити про чудо римо-като-лицьких священиків. Коли ж ті нарешті прибули до палацу Го­шовських, сяйво зникло; натомість на іконі з очей Матері Божої капали сльози, а усе лице вкрилося потом.
 
Священики зняли ікону, огля­нули її та всю кімнату, чи часом вологість не була причиною сліз Матері. Проте довкола було сухо. Все це дуже налякало Миколу Го-шовського, і він вирішив віддати ЇЇ до костелу в Дунаєві. Польські священики прийняли Іко­ну, але помістили її в захристії, бо в костелі (так вони мотивували Гошовському) було вже два чудотворних образи (Ісуса Христа і Страж­дальної Богоматері). Це дуже не сподобалося Гошовському, і він вирішив забрати ікону з ко­стелу та передати отцям Василіянам до Гошева.
 
Але не все так просто лагодилося з поверненням ікони. Проте, після довгих переговорів з польськими священиками і церквоною владою нарешті вдалося це здійснити. 
 
11 липня 1737 року митрополит Атанасій Шептицький ЧСВВ, після опитування свідків, визнав і проголосив ікону Матері Божої «благодатною»-чудотворною і дозволив перенести її з процесією до мо­настирської церкви. Напередодні Преображен­ня Господнього того ж року на подвір'ї Го-шовських зійшлися церковні процесії з навко­лишніх сіл і розпочалася урочистість: ікону, сховану в скрині, винесли з будинку і поклали на прибраному столі. Зачитали грамоту митро­полита Атанасія Шептицького, в якій він прого­лосив ікону чудотворною. Опісля перевірили усі печатки І мали уже йти на Ясну Гору, коли ж до ікони скрізь натовп людей протиснулася дідичка Катерина Хаєцька з своєю донькою і звернулася до неї: «Стань навколішки перед іконою Матері Божої та подякуй їй. Ти втра­тила була зір і знаєш, що не було вже надії на порятунок, а Пресвята Діва повернула тобі його».
 
Спочатку чудотворну ікону помістили за го­ловним престолом в дерев'яній церкві отців Ва-силіян на Ясній Горі, а пізніше - в мурованій.
 
В монастирському літописі засвідчені діяння її благодаті упродовж тривалого часу, окрім радянської епохи, коли монастир був ліквідований, а церкву перетворе­но на склад мінеральних добрив. Але хіба на світі є така сила, котра зуміла б знищити чудот­ворне місце Пресвятої Діви Марії? Звичайно, що ні! І тоді Матір Божа уділяла Свої ласки всім тим, хто звертався до Неї за допомогою. 
 
Після легалізації УГКЦ на Ясну Гору поверта­ються отці Василіяни. З їхнім приходом починається відродження ясногірської святині.
 
Ніхто виразно не знає подальшої долі чудот­ворної ікони Гошівської Божої Матері. З приходом у Галичину більшовицьких окупантів, мо­нахів Гошівського монастиря було ув'язнено комуністичним режимом на тривалі терміни, а чу­дотворну ікону 1-го червня 1950 року конфіско­вано співробітниками Станіславського УМДБ. Однак, на баланс фінвідділу або адміністративно-господарського відділу згаданого УМДБ вона так і не надійшла. Слід щез...
 
Та не пропала любов Небесної Покровитель­ки до своїх багатостраждальних дітей. Аби засвідчити свою особливу присутність на Ясній Горі у Гошеві, Пресвята Богородиця повернула­ся туди цьогорічної осені у вигляді першої копії цієї чудотворної ікони в її первозданному виг­ляді, що за словами реставраторів була зроблена близько 100 років тому.
 
А було все ось як. Ікону, про яку йде мова, приніс до монастиря отців Василіян, що в Івано-Франківську і передав на руки о. Порфирію ЧСВВ один добродій на ім'я Володимир. Це сталося влітку 2001 р.
 
Як з'ясувалося пізніше, цю та ще одну ікону принесла одна пані в п'ятдесятих роках з Гошева, з останнього Богослужіння, на якому монахи роздали людям різні церковні речі, аби в такий спосіб уберегти їх від радянсь­ких атеїстів (свідчення Лілі, внучки цієї пані). 
 
Протягом п'яти десятків літ ікона ніколи не була на видному місці. Пізніше вона знайшлася у п. Михайла, брата Лілі. Одного разу пан Во­лодимир, добрий приятель пана Михайла, зай­шов до нього якраз тоді, коли останній вийняв ікону з шафи. На прохання віддати її до монас­тиря, Михайло радо згодився. Що і сталося 12 липня 2001 року.
14 жовтня 2001 р. у свято Покрови Пре­святої Богородиці цю неоціненну знахідку веле­людною процесією принесли на Ясну Гору до Гошева. Повернення через півстоліття!