Отець Ігор Бойко: «Можна помолитися і насамоті. Але в церкві – зустріч з Богом...»

08.01.2009

Намагання з'ясувати з богословом питання, які можуть цікавити і віруючих, і атеїстів

Мені здається, що в час, який передує найбільшим християнським святам, - Різдву Христовому і Великодню - не лише віруючі, а й атеїсти замислюються над вічними істинами і над вічними проблемами. Хто і як сотворив цей світ? Навіщо? Хто дав людині душу і життя? Чи здатна Церква навернути людей жити за Божими заповідями? Чи змінює сама Церква свої погляди з розвитком науково-технічного прогресу? З цими та іншими запитаннями я прийшов до декана філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, доктора морального богослов'я, отця Ігоря Бойка (на фото).

- Не раз, отче, доводилося чути твердження: "Існування Бога не можна довести і не можна заперечити. Треба вірити або не вірити...". Чи намагаються богослови довести існування Бога і переконати тих, хто не вірить у нього?

- Основним джерелом для богословів щодо існування Бога впродовж віків залишається Біблія. Це є Боже слово, я б сказав біографія Бога, книга його мудрості. Все, що Господь хотів сказати про себе, про людину, про її призначення і життя закладено у Біблії. Про існування Бога говорить цей сотворений світ. Зірки і небо, краса природи... Ці речі не виникли абстрактно, не є помилкою чи випадковістю. І кожен, хто здатний думати, усвідомлює: "Я не помилково з'явився на цей світ, хтось мене покликав до цього життя і це є Бог". Ми ніколи не зможемо довести існування Бога якимось матеріальними інструментамим, приладами, вимірюваннями. Найпереконливіший доказ того, що Бог існує, - це життя тих людей, які жили Богом, готові були пожертвувати своїм життям заради нього або ближніх своїх.

- У часи войовничого атеїзму на боротьбу з релігією закликали насамперед науковців, представників природничих наук. Зараз фізики готуються до повторного запуску адронного коллайдера, який покликаний змоделювати "великий вибух" і підтвердити чи спростувати теорії походження Всесвіту. Чи не вбачають у цьому церковники зазіхання на свою прерогативу?

- Чимало людей ставлять собі питання про походження світу і богослови у цьому не є винятком. Однак фізики намагаються шукати відповіді на запитання: як, коли, яким чином? А богословів більше цікавить: чому, для чого, з якою метою? Навіть якщо фізики, астрономи зможуть знайти остаточні відповіді, питання богословського характеру будуть актуальними завжди.

- Чи є якісь наукові підтвердження того, що Ісус Христос був не міфічним персонажем, а реальною особою?

- Я вірю в те, що існують галактики, яких я ніколи не бачив. Вірю в те, що наш організм складається з мільярдів клітин, які невидимі моєму окові. Зрештою, я вірю, що існують країни, в яких я ніколи не був. Для мене виразним підтвердженням того, що Ісус був реальною особою, є свідчення людей, які його бачили і слухали, які зберегли і передали свідчення про його життя та вчинки. Якби Ісус не був реальною особою, ми б не мали стільки святих людей, мучеників, які жертвували своїм життям заради життя інших людей.

- Є віруючі, які кажуть: "Нам у стосунках з Богом посередники не потрібні. Не конче йти щонеділі до церкви, можна і вдома до ікони помолитися...".

- Людина має право на особисту молитву вдома перед іконою, на природі, в пустелі... Важливо, щоб для неї молитва, зустріч з Богом мали індивідуальний, особистісний вимір. А у церкві людина перебуває у спільноті вірних, серед Божого народу, який спільно молиться. Є багато людей, які насамоті просять Бога про зцілення для себе і своїх близьких. Але коли ти чуєш, що біля тебе така ж людина молиться, це посилює твою особисту віру. Церква є місцем перебування Бога.

- Як ви ставитеся до колишніх атеїстів, які тепер видають з себе ревних християн насамперед перед телекамерами. Мені дивно бачити, коли хрестяться і ставлять свічки такі політики, як, скажімо, Путін, Янукович, Богатирьова...

- Християнська мораль не спонукає до засудження тих людей, які щось не так робили у минулому, не так думали. Були певні обставини, ідеологія, яка пригноблювала віру. Люди змінюються, навертаються на путь істинний. Маємо чимало випадків, описаних у Святому Письмі, особливо у Новому Завіті. Можна згадати про митаря Закхея, податківця, який не завжди діяв морально, обдирав народ. Але все змінила зустріч з Христом. Христос сказав: "Я сьогодні хочу бути у твоєму домі". І Закхей при зустрічі з Христом змінює своє життя і каже: "Може, я діяв несправедливо, може, я когось образив, може, я когось скривдив, то я готовий віддати те, що зробив несправедливо...". Знаємо й ту грішницю, розпутницю, яка після зустрічі з Христом змінює своє життя. Христос прощає їй гріхи. Знаємо і розбійника, який одночасно з Христом був розіп'ятий на хресті і в останній момент навернувся. І Христос каже: "Сьогодні ти будеш зі мною в раю...". Важливо дивитися на те, як людина змінила своє життя, чи її побожність є щирою, чи вдаваною.

Люди по-різному відкривають для себе Бога. Прозріння раптом може прийти через усмішку дитини, яка простягає до тебе ручки, ніби кажучи: "Я потребую твоєї любові". І людина, навіть з душею скам'янілою, починає відчувати Бога. Інші приходять до Бога через втрату дорогої для неї людини, через погіршення свого здоров'я... Перефразовуючи відомий афоризм, можна сказати, що шляхи до Господа несповідимі...

- У розвинутих країнах Європи зростає кількість атеїстів. Можна сказати інакше - зростає кількість тих, хто байдужий до релігії, Церкви. Чи непокоїть це ієрархів християнських церков?

- Мене хвилює питання чому так стається. Я б не говорив про збільшення кількості атеїстів у наш час. Змінюється усвідомлення певних фундаментальних цінностей. А вони відомі і незмінні - родина, сім'я, Бог, Церква. Чимало людей переживають кризу духовного спустошення. Людина ставить на перше місце багатство, матеріальні цінності. Тебе оцінюють не за тим, ким ти є, а що ти маєш... У демократичних країнах нерідко у дивний спосіб трактують поняття свободи, забувають, що свобода передбачає відповідальність за свій вибір. Починають міркувати так: "Якщо я вільний у своєму виборі, то не піду до церкви, маю право на аборт, на евтаназію, одностатевий шлюб...". Це викривлене поняття свободи.

- Я мав на меті запитати вас про ставлення Церкви до абортів...

- Маємо у Старому Завіті п'яту Божу заповідь - "Не вбий". Є моральне вчення Церкви впродовж багатьох століть. Церква категорично виступає проти абортів як вбивства невинного людського життя. Кожна жива істота, яка покликана Богом і приходить у цей світ, має право на життя. І ніхто цього права не може відібрати - ні батьки, ні лікарі, ні законотворці... У нас існує таке хибне поняття, що аборт - це лише вбивство дитини у лоні матері, коли вона вагітна. Але у ХХІ столітті є багато різних способів знищення невинного людського життя. Йдеться про різні допоміжні репродуктивні технології, про використання людських ембріонів, стовбурових клітин, про кріоконсервацію - замороження людських ембріонів... Науковці вирішили, що з людським життям можна проводити експерименти, вважаючи його лише "біологічним матеріалом"... Усі ці вчинки, які призводять до знищення людського життя на всіх його етапах, починаючи від зачаття, Церква вважає абортивними.

- Церква виступає навіть проти контрацепції?..

- Є контрацепція, яка може мати за собою абортивну дію. Це, наприклад, гормональні препарати, ті ж спіралі, які не дають людському ембріонові прікріпитися до стінки матки. Зачаття відбулося, а вони не дають реальної можливості новій людській особі вижити. Церква виступає проти контрацепції, яка не є абортивною, - використання презервативів, переривання статевого акту, що унеможливлює зачаття людини.

- Чому?!

- З погляду Церкви статевий стосунок між чоловіком і жінкою має бути виявом любові - тілесної, емоційної, духовної. Це поєднання закладено Творцем таким чином, щоб воно було відкритим до можливого потенційного зачаття людського життя. Людина, яка використовує контрацепцію, міркує так: "Я готова (чи готовий) мати статеві стосунки з іншою людиною, мати від цього приємність, але я свідомо не хочу, щоб цей статевий стосунок був відкритим до потенційного життя...".

- Ви сказали про заперечення використання презервативів. Але це вважається одним із засобів боротьби з поширенням СНІДу...

- Презервативи не здатні у повній мірі уберегти людину від СНІДу, можуть тільки зменшити ризик захворювання. Скажімо, позашлюбні стосунки Церква виключає категорично. Якщо хтось один з подружжя ВІЛ-інфікований, то Церква рекомендує утриматися від статевих стосунків.

- Не раз чув від тих, хто відвідує Церкву, що Богослужіння є надто розтягнуті у часі. Один священик на це відповів жартома: "Бог терпів і нам велів...".

- Частка істини у цьому є. Я не за те, щоб усе скорочувати. Але священик сам повинен відчувати як довго має тривати відправа з огляду на присутніх у храмі - літні люди, діти... Я не переконаний у тому, що чим триваліше Богослужіння, тим глибше воно западає у душу людини. Має бути стисла проповідь, гарний спів... Людина має йти до церкви не з примусу, не заради виконання певного обов'язку, дотримання ритуалу, а з глибоким розумінням того, що у церкві зустрінеться з Богом, подякує йому за Божу ласку й отримує благословення на майбутнє життя.

З досьє «Високого Замку»

Отець Ігор Бойко народився 1976 року у Львові. Протягом 1990-2006 років навчався у п'яти вищих навчальних духовних закладах Риму. До його академічних зацікавлень належать основні принципи християнського морального життя, етика подружнього життя, сучасні моральні та біоетичні питання, зокрема аборти та евтаназія, трансплантація органів, проблематика суїциду тощо.

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

06.01.2009 №2(3896)

За матеріалами: http://www.wz.lviv.ua/