В Україні

Різдвяні реколекції у Прилуцькій виховній колонії

30.12.2008

У Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулися різдвяні реколекції. Їх організував диякон Костянтин Пантелей, разом із о. Олександром (Приліпом) та молоддю із товариства «Обнова-Київ».

До порогу...

Перш ніж переступити поріг колонії, всі ми здолали дорогу, і я не маю на увазі лише ці фізичні кілометри чи години, хочеться сказати шлях, який ми пройшли. Більшість із нас до колонії їхали вперше, а це значить - пережили щось, чого не переживали раніше і торкнулися того, з чим раніше не стикалися.

Пропозицію поїхати у цей заклад ми сприйняли легко, адже звикли бувати у різноманітних соціальних будинках. На автобусній станції ти бачиш гурт однодумців і почуваєшся, як звично. Привітання, усмішки, жарти, що зігрівають у цю холодну погоду і ось ти вже прямуєш у автобусі до Прилук.

По дорозі ми докладно розпитуємо о.-д. Костянтина про українські виховні колонії, про злочини, які переважно скоюють неповнолітні, про їхній вік. Отець Костянтин опікується тюремним служінням в УГКЦ і про тюрми знає багато, він розповідає нюанси тамтешнього життя. Найбільше запам'яталася фраза: «Вони так тішаться, коли до них приїжджають». Подруга Іра згадує, як колись у Прилуцьку колонію їздив, уже покійний письменник Юрко Покальчук. Він навіть видавав разом із засудженими літературний журнал, допомагав влаштувати їхнє життя після виходу із колонії. Напередодні отець-диякон показував нам фільм про колонію, який робив письменник.

В автобусі також обговорюємо цитати Святого Письма для різдвяного часу. Після духовних настанов отця Олександра, ми працюватимемо із підліткам у групах, будемо обмінюватись думками.

За огорожею

І ось переступаємо поріг Прилуцької колонії. Вона мало нагадує в'язницю із нашої уяви, швидше схожа на табір. Сьогодні тут перебуває 140 хлопців, середній вік яких 17 років, найстаршим - 22. Наші документи ретельно перевіряють і лише тепер справді відчуваємо поняття «за огорожею». Вже коли ми наближаємось до хлопців, що стоять здалеку, несподівано кажу: «я не знаю, як це буде.... напевно я не готова».

 - «Про це треба було раніше подумати, - каже подруга, - не переймайся все буде гаразд».

Реколекції відбувалися у тамтешньому клубі, який нічим не різнився від звичайного, крім особливих глядачів. На початку отець трохи розповів хлопцям про нас і нашу програму. Духовні науки давав отець Олександр, досвідчений монах Студійського Уставу. Про піст, про Божу любов і народженого Ісуса, який нас ніколи не забуває, про виховання власної волі - всі ці слова запали в серце не лише засудженим.

Напередодні Різдва наше серце має відродитися знову, очистившись від злих помислів і наповнившись радістю народження Спасителя. Під час цього посту ми очікуємо на особливий вечір перед Різдвом, коли за столом збирається вся родина і у кожній шибці горять гірлянди. За столом ми перепрошуємо рідних за завдані шкоди, бажаємо щастя в новому році, і разом колядуємо. А зранку всією родиною йдемо в Церкву.... наше Різдво таке не схоже на тюремне. Різдво принесло зміни для людства і зміни у нашому житті, є точкою відліку, а отже супроводжується відвідними символами і дійствами. Для багатьох засуджених є лише точка відліку, від якої збігає наданий їм строк і інша точка - день коли мають покинути колонію.  Передріздвяні духовні настанови мають звернути їхні серця у бік світлого, запалити те внутрішнє світло, яке замінить зовнішні ялинкові вогні. «Виховання міцної сили волі, здатності опиратися злу, відбудеться в одну мить. Це приходить з часом і є результатом наполегливої праці» - каже отець Олександр.

Досвід праці в групах не був для нас новим, але цього разу все було іншим. «Привіт, мене звати Таня і люблю займатися спортом. А ти?»  ... так розпочалося обговорення в маленьких групах цитат із Святого Письма. Перша розмова не завжди легка і не відразу щира. І в той момент нас об'єднував не спільний духовний досвід, а наша молодість. Ми всі маємо однаково сильні бажання і великі мрії, шукаємо надійну опору і глибоко в серці потребуємо Бога. А ще ми маємо спогади... тут не просто говорити про Бога, як люблячого батька, бо не у всіх малолітніх засуджених батько був люблячим. І не просто розпочати із фрази: «Згадаймо як у дитинстві...».

Напевне в цьому випадку найважливішим було просто спілкування. Ми ділилися власними переживаннями, важкими моментами та думками про Бога. І наші початкові хвилювання зникли... В якийсь момент раптом почули: «Пора уже закінчувати! - ні дайте нам ще п'ять хвилин».

На завершення хлопці висловили свої враження від праці в групах. Кожна групка мала іншу тему, інші роздуми, інші спогади. Та всі вони були тими маленькими кроками які наближали до різдва серця.

Тетяна Шпайхер

За матеріалами: http://www.ugcc.org.ua/

В Україні, Інтернет видання
comments powered by Disqus

Катехизм

Церква двічі на рік почитає пам’ять архангела Гавриїла - сьогодні і 13 липня. Ім’я Гавриїл означає "кріпкий у Бозі". 

Архангел Гавриїл - один із семи ангелів, які предстоять перед престолом Божим, і про яких згадує святий євангелист Іван в Одкровенні: "Благодать вам і мир від того, хто єсть і хто був і хто приходить; і від сімох духів, які - перед престолом його". 

Архангел Гавриїл є посланцем Божим, який благовістить найважливіші і найсвятіші вістки. Архангел Гавриїл згадується кілька разів на сторінках Священного Писання як той, хто доносить і пояснює Божі плани людині. 

Коли архангел Гавриїл явився Захарії, батькові святого Івана Хрестителя, щоб провістити йому народження Івана, сказав про себе так: "Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість" (Лк. 1, 19). 

Він був обраний посланцем Господа до св.Йосифа Обручника, якого уві сні запевняв у безгрішності Діви Марії. Архангел Гавриїл сповістив праведним Йоакиму і Анні про народження Пресвятої Діви Марії.

Гавриїл приніс Пречистій Діві благовість Її Богоматеринства і нашого відкуплення. 

Він провістив пророкові Даниїлові прихід Месії і зруйнування святині (Дан. 8, 16-26; 9, 21-26).

служіння «Епіфанія»

СЕРЦЯ ЛІКУЄ ЛЮБОВ!

DDDD27B6-30A2-41D9-82E9-EF67FFE93DB5Наприкінці року  разом із капеланом ради Лицарів Колумба на Аскольдовій Могилі отцем Анатолієм Теслею, із благословення пароха церкви святого Миколая Мирлікійських чудотворця о. Ігоря Онишкевича, ми відвідали недужих парафіян нашого храму.

Кожен дім, поріг якого ми переступали, відразу наповнювався атмосферою світла, радості та любові. Дивно, але щоразу разу чергові відвідини, вже здавалося б добре знайомих, навіть рідних для нас людей, дарують нові  відкриття! Усвідомлюєш, що це не є звичайні, «планові візити ввічливості», а реальне месійне служіння, яке власне і робить нас мирян справжніми християнами. Тільки жертвуючи набуваєш.

Докладніше

«... був недужим і ви відвідали Мене...»

photo_2020-03-22_18-32-29«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.

Докладніше

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут