В лЂто 6616. Заложена бысть церкви святаго Михаила, Золотоверхая, Святополкомъ княземъ, мЂсяца июля въ 11; и тряпезницю кончаша Печерьскаго манастыря, при ФектистЂ игуменЂ, юже заложи повеленьемь ГлЂбовомъ, иже ю и стяжа.

В се же лЂто вода бысть велика во ДнЂпрЂ, и въ ДеснЂ и въ ПрипетЂ.

Того же лЂта вложи Богъ въ сердце аньхимандриту игумену Печерьскому, нача понужати Феоктистъ Святополка князя вписати Федосья в синаникъ, Богу тако изволшю; Святополкъ же радъ бысть, вообЂщася створити се, и се вЂды житье его; и нача Святополкъ узвЂщати житье Федосьево; и велЂ и вписати в сЂнаникъ, еже створи митрополитъ, вписа его в сЂнаникъ; повелЂ же митрополитъ по всЂмъ епискупьямъ вписати Федосья въ сЂнаникъ; вси же епископи с радостію вписаша, и поминають его во всЂхъ сборЂхъ.

В се же лЂто преставися Катерина, Всеволожа дщерь, мЂсяца июля въ 24.

В се же лЂто кончаша верхъ святая Богородица ВлахЂрны на КловЂ, заложенЂй Стефаномъ епископомъ, бывшу ему прЂже игуменомъ Печерьскаго манастыря.

В лЂто 6617. Преставися Евъпраксии, Всеволожа дщи, мЂсяца июля въ 9 день, и положено бысть тЂло ея в Печерьскомъ манастыри у дверий, яже къ угу; и вчиниша надъ нею божницю, идЂже лежить тЂло ея.

В то же лЂто, мЂсяца декабря въ 2 день, Дмитръ Иворовичь взя вежи Половецкие у Дона; 1000 вЂжь взя послани Володимеромъ княземъ.

В лЂто 6618. Идоша веснЂ на ПоловцЂ Святополкъ, и Володимеръ, Давыдъ; и дошедше Воиня, воротишася.

В літо 6616 [1108]. Було закладено церкву святого Михайла, Золотоверху, князем Святополком місяця липня в 11-й [день]. І закінчили трапезницю Печерського монастиря за ігумена Фектиста, а була закладена за повелінням Гліба, котрий і кошти на неї дав.

У це ж літо вода була велика у Дніпрі, і в Десні, і в Припеті.

Того ж літа вложив Бог у серце архімандриту ігуменові Печерському, почав понужати Феоктист князя Святополка вписати Федосія в синодик, як волю Божу. Святополк був радий, пообіцяв зробити це і знати житіє його. І почав Святополк вивчати житіє Федосія і звелів вписати його в синодик, що і зробив митрополит, вписавши його в синодик. І повелів митрополит у всіх єпископіях вписати Федосія в синодик. Усі ж єпископи із радістю вписали і поминають його на всіх соборах.

У це ж літо померла Катерина, дочка Всеволода, місяця липня в 24-й [день].

У це ж літо закінчили верх [церкви] святої Богородиці Влахірни на Клові, закладеної Стефаном єпископом, який перед тим був ігуменом Печерського монастиря.

В літо 6617 [1109]. Померла Євпраксія, дочка Всеволода, місяця липня в 9-й день, ї поклали тіло її в Печерському монастирі біля дверей, що далі на південь. І зробили над нею божницю, де лежить тіло її.

Того ж літа місяця грудня в 2-й день Дмитр Іворович узяв вежі половецькі біля Дону. Тисячу веж узяли послані князем Володимиром.

В літо 6618 [1110]. Ходили весною на половців Святополк, Володимир і Давид. І, дійшовши до Воїня, повернулися.

Того ж літа прийшли половці до Воїня, повернулися назад.

Того же лЂта пришедше Половци Воини, воротишася.

Того же лЂта пришедше Половци, воеваша около Переяславля по селомъ.

Того же лЂта взяша Половьци, ідучи назад, много селъ.

В то же лЂто бысть знаменье в Печерьскомъ манастыри, февраля въ 11 день: явися столпъ огненъ отъ земля до небесе, а молнья освЂтиша всю землю, и на небеси погремЂ в часъ 1 нощи; весь миръ видЂ. Сесь же столпъ ста на тряпезници камянЂй, яко не видити хреста бяше, и стоя мало, ступи на церковь и ста надъ гробомъ Федосьевомъ и потомъ надъ верхъ съступи, аки ко въстоку лицемъ, и потомъ невидимо бысть. Се же бяше не огнь, ни столпъ, но видъ ангельскый: ангелъ бо сице являеться, ово столпомъ огненомъ, ово же пламеномь; якоже рче Давидъ: творя ангелы своя духы и слугы своя огнь пламянъ; и слеми суть повеленьемь Божьимъ, аможе хощеть Владыка всихъ Творець, ангеломъ и человЂкомъ. Ангелъ бо приходить, кдЂ благая мЂста и молитвении домове, и ту показають нЂчто мало видинья своего, ово бо огнемь, ово столпомъ, ово инакымъ видЂньемъ, яко мощно зрЂти имь; не мощно бо зрЂти человЂкомъ естества ангельскаго видЂти, аще и Моиси великій не возможе видЂти ангельскаго естьства, водяшеть бо я во дне столпъ облаченъ, а в нощи столпъ огненъ; то се не столпъ водяше ихъ, но ангелъ Божий идяще пред нимь в нощи и во дне. Тако и се явленье, которое показываше, емуже быти хотяше, еже бо и бысть: на второе лЂто не сий ли ангелъ вожь на иноплеменникы супостатъ бысть, якоже рече: ангелъ предъ тобою предъидеть; и пакы: ангелъ твой буди с тобою?

Того ж літа приходили половці, воювали по селах навколо Переяслава.

Того ж літа, ідучи назад, взяли половці багато сіл.

У те ж літо було знамення в Печерському монастирі лютого в 11-й день: з'явився вогненний стовп від землі до неба, а блискавка освітила всю землю, і на небесах прогреміло о першій годині ночі, весь мир бачив. Цей же стовп став на трапезниці кам'яній, що й хреста не було видно, і, трохи постоявши, зійшов на церкву і став над гробом Федосія і потім зійшов на верх [церкви], немовби до сходу лицем, і потім не стало видно. Це ж був не огонь, і не стовп, але вид ангельський, бо так ангел являється: то огненним стовпом, то полум'ям. Як сказав Давид: «Повертаючи ангелів своїх у духи і слуги свої, в огонь полум'яний, посилає їх повелінням Божим Владика і Творець всіх, куди хоче,- ангелам і людям. Ангел-бо приходить туди, де благі місця і молитовні доми, і тут показують мало - небагато видіння свого або вогнем, або [вогненним] стовпом, або іншим видінням, щоб можна було побачити їм, бо людям не можна бачити натуру ангельську, як і Мойсей великий не зміг побачити ангельської натури, бо водив його вдень стовп захмарений, а вночі стовп огненний, то це не стовп водив їх, але ангел Божий, ідучи перед ним і вночі, і вдень. Так і це знамення показувало, що мало бути і що було: на друге літо чи не цей ангел був вождем на чужинців і супостатів, як сказано: «Ангел тобі передує», і ще: «Ангел твій буде з тобою».

[Заключне слово у Лаврентіївському списку 1377 року]

Игуменъ Силивестръ святаго Михаила написахъ книги си ЛЂтописець, надЂяся отъ Бога милость прияти, при князи ВолодимерЂ, княжащу ему КыевЂ, а мнЂ в то время игуменящю у святого Михаіла въ 6624, индикта 9 лЂта; а иже чтеть книги сия, то буди ми в молитвахъ.

[Заключне слово у Лаврентіївському списку 1377 року]

Я, Сильвестр, ігумен монастиря святого Михайла, написав книги ці, сподіваючись від Бога милість мати, при князі Володимирі, коли він княжив у Києві, а я в той час ігуменом був у святого Михайла літа 1116 [6624], індикта 9 літа. А хто читає книги ці - помолися за мене.

Якоже пророкъ Давидъ глаголеть: яко ангеломъ своимъ заповЂсть о тебе схранить тя. Якоже пишеть премудрый Епифаний: къ коей же твари ангелъ приставленъ: ангелъ облакомъ и мъгламъ, и снЂгу и граду и мразу, ангелъ гласомъ и громомъ, ангелъ зимы и зноеви, и осени и весны и лЂта, всему духу твари его на земли, и тайныя бездны, и суть скровены подъ землею, и преисподьнии тьмы, и сущи во безднахъ, безны бывшия древле верху земля, отъ неяже тмы, вечеръ и нощь, и свЂтъ и день, ко всимъ тваремъ ангели приставлени; такоже ангелъ приставленъ къ которой убо земли, да соблюдають куюжьдо землю, аще суть и погани; аще Божий гнЂвъ будеть на кую убо землю, повелЂвая ангелу тому на кую убо землю бранью ити, то оной землЂ ангелъ не вопротивится [по] велЂнью Божью. Яко и се бяше, и на ны кавелъ Богъ, грЂхъ ради нашихъ, иноплеменникы поганыя, и побЂжахуть ны повелЂньемъ Божьимъ: они бо бяху водими аньеломъ, по повелЂнью Божью. Аще ли кто речеть, яко аньела нЂсть у поганыхъ, да слышить, яко Олександру Макидоньскому ополчившю на Дарья, и пошедшю ему и побидившю землю всю отъ въстокъ и до западъ, и поби землю Егупетьскую, и поби Арама, и приде в островы морьскыя; и взрати лице свое взыти въ Ерусалимъ, побидити Жиды, занеже бяху мирни со Дарьемь, и поиде со всими вои его, и ста на товарищи и почи; и приспЂ ночь, и лежа на ложи своемь посредЂ шатра, отверзъ очи свои, види мужа стояща над нимь, и мЂчь нагъ в руцЂ его, и обличіе меча его яко молоніи, и запряже мечемь своимъ на главу цареву; и ужасеся царь велми и рече: не бий мене; и рече ему ангелъ: посла мя Богъ уимати царЂ великии предъ тобою и люди многи, азъ же хожю предъ тобою, помагая ти; а нынЂ вЂдай, яко умьреши, понеже помыслилъ еси взити въ Ерусалимъ, зло створити ерЂемъ Божьимъ и к людемъ его. И рече царь: молю тя, о Господи, отпусті нынЂ грЂхъ раба твоего; аче не любо ти, а ворочюся дому моему. И рече ангелъ: не бойся; иди путемъ твоимъ къ Иерусалиму, и узриши ту въ Ерусалими мужа въ [о] бличенье мое, и борзо пади на лици своемь и поклонися мужу тому, и все еже речеть к тобЂ створи, не прЂступи рЂчь ему; в онь же день преступиши рЂчь его, и умреши. И въставъ царь, иде въ Ерусалимъ, и пришедъ въспроси ерЂевъ: иду ли на Дарья? и показаша ему книги Данила пророка, и рекоша ему: ты еси козелъ, а онъ овенъ, и потолчеши и возмеши царство его. Се убо не ангелъ ли вожаше Олексаньдра? не поганъ ли побЂжаше, и вси Елини кумирослужебници? Тако и сі погании попущени грЂхъ ради нашихъ. Се же вЂдомо буди, яко въ хрестьянехъ [не] единъ ангелъ, но елико крестишася, паче же къ благовЂрнымъ княземъ нашимъ: но противу Божью повеленью не могуть противитися, но молять Бога прилЂжно за хрестьяньскыя люди. Якоже и бысть: молитвами святыя Богородицы и святыхъ ангелъ умилосердися Богъ, и посла ангелы в помощь Русьскимъ княземъ на поганыя; якоже рече к МоисЂеви: се ангелъ мой прЂдъидеть предъ лицемъ твоимъ; якоже рекохомъ прЂже. Зьнаменье се бысть мЂсяца февраля въ 11 день, исходяще сему лЂту 18.

Як пророк Давид говорить: «Як ангелам своїм заповість про тебе,- збереже тебе». Як пише премудрий Епіфаній: «До кожного творіння ангела приставлено: акгел - до хмар і туманів, і снігу, і граду, і морозу, ангел - до голосу і грому, ангел - до зими, і спеки, і осені, і весни, і літа, до всякого живого творіння божого на землі, і до таємничої безодні, і до того, що сховано під землею, і до підземної тьми, і до сущих у безоднях, і до безодні, що до створення світу була над землею, від неї ж тьма, вечір, і ніч, і світло, і день,- до всіх творінь ангели приставлені». Також ангела приставлено до будь-якої землі, щоб оберігали кожну землю, хоч би вона була і поганська. Якщо Божий гнів упаде на яку-небудь землю, тому ангелу Бог наказує іти війною на ту землю, а тієї землі ангел не противиться повелінню Божому. Як і це було, і на нас навів Бог, через гріхи наші, чужеплемінців поганих, і перемагали нас повелінням Божим, бо водив їх ангел за повелінням Божим. А коли хто скаже, що ангела нема у поганих, то нехай послухає, як Олександр Македонський ополчився на Дарія, і пішов на нього, і завоював землю всю від сходу і до заходу, і побив землю Єгипетську, і побив Арама, і прийшов на острови морські, і повернув лице своє до Єрусалима, щоб взяти його і перемогти жидів, оскільки були у мирі із Дарієм, і пішов зі всім військом своїм, і став табором на спочинок. І приспіла ніч, і лежав він на ложі своєму посеред намету, одкрив очі свої і побачив мужа, який стояв над ним із оголеним мечем у руці, і лезо меча його як блискавка; і замірився мечем своїм на голову цареву; і вжахнувся вельми цар і сказав: «Не бий мене». І рече йому ангел: «Послав мене Бог упокорювати царів великих перед тобою і численний люд, я ж ходжу поперед тебе, допомагаючи тобі. А нині відай, що помреш, оскільки намислив ти ввійти в Єрусалим, зло вчинити ієреям Божим і людям його». І рече цар: «Молю тебе, о Господи, одпусти нині гріх раба твого, і, якщо не любо тобі, я повернуся до дому свого». І рече ангел: «Не бійся, іди шляхом своїм в Ієрусалим, і побачиш там, в Єрусалимі, мужа в подобі моїй, і відразу пади ниць і поклонися мужу тому, і все, що скаже тобі, виконай, не порушуй сказаного ним. У який день порушиш сказане ним, у той день і помреш». І встав цар, пішов в Єрусалим, і, коли прийшов, запитав євреїв: «Чи йти мені на Дарія?» І показали йому книги Данила пророка і сказали йому: «Ти - козел, а він - баран. І розіб'єш і візьмеш царство його». Так от, чи не ангел водив Олександра? Чи не погани тікали і всі елліни кумирослужителі? Так і цих поган напущено на нас через гріхи наші. Отже побачимо, що у християн [не] один ангел, але стільки, скільки є хрещених, а тим паче у благовірних князів наших, та Божому повелінню вони не можуть противитися, але молять Бога старанно за християнський люд. Так і було: молитвами святої Богородиці і святих ангелів умилосердився Бог і послав ангелів на допомогу руським князям проти поганих. Як сказав [Бог] Мойсею: «Це ангел мій попереду йтиме перед лицем твоїм». Як сказано раніше, знамення це було місяця лютого в 11-й день, наприкінці цього літа 6618-го.

В лЂто 6619. Вложи Богъ Володимеру въ сердце, и нача глаголяти брату своему Святополку, понужая его на поганыя, на весну. Святополкъ же повЂда дружини своей рЂчь Володімерю: они же рекоша: «не веремя нынЂ погубити смерды отъ рольи». И посла Святополкъ к Володимерю, глаголя: «да быхови ся сняла и о томъ подумалі быхомъ съ дружиною». Послании же приидоша къ Володимеру и повЂдаша всю рЂчь Святополчю; и прииде Володимеръ, и срЂтостася на ДолобьскЂ, и сЂдоша въ единомъ шатрЂ, Святополкъ съ своею дружиною, а Володимеръ съ своею.

И бывшу молчанью, и рече Володимеръ: «брате! ты еси старЂй; почни глаголати, како быхъмъ промыслили о Русьской земли». И рече Володимеръ: «како я хочю молвити, а на мя хотять молвити твоя дружина и моя, рекуще: хощеть погубити смерды и ролью смердомъ? но се дивно ми брате; оже смердовъ жалуете и ихъ коний, а сего не помышляюще, оже на весну начнеть смердъ тотъ орати лошадью тою, и приЂхавъ Половчинъ ударить смерда стрЂлою и поиметь лошадь ту, и жену его и дЂти его, и гумно его зажжеть; то о сЂмь чему не мыслите?» И рекоша вся дружина: «право воистину тако есть». И рече Святополкъ: «се язъ, брате, готовъ есмь с тобою»; и посласта ко Давыдови Святославичю, велячи ему съ собою. И въста Володимеръ и Святополкъ, и цЂловастася, и поидоста на ПоловцЂ, Святополкъ съ сыномъ, Ярославъ и Володимеръ съ сынми, и Давыдъ со сыномъ, и поидоша возложивше надежю на Бога и на пречистую Матерь его и на святыя ангелы его; и поидоша въ 2 недЂлю поста, а в пятокъ быша на СулЂ; в суботу поидоша и быша на ХоролЂ, и ту и сани пометаша; а в недЂлю поидоша, в ню же хресть цЂлують, и приидоша на Пслъ и оттуди сташа на рЂцЂ ГолтЂ, ту пождаша и вои, и оттудо идоша Върьскла, ту же завътра, въ среду, хрестъ цЂловаша и възложиша всю свою надежю на хрестъ, со многими слезами; и оттудЂ преидоша многи рЂки, въ 6 недЂлю поста, и поидоша к Донови во вторникъ. И оболочишася во бронЂ, и полки изрядиша, и поидоша ко граду Шаруканю; и князь Володимеръ пристави попы своя, Ђдучи предъ полкомъ, пЂти тропари и коньдакы хреста честнаго и канунъ святой Богородици. ПоЂхаша ко граду, вечеру сущю, и в недЂлю выидоша из города, и поклонишася княземъ Рускымъ, и вынесоша рыбы и вино; и перележаша нощь ту. И завътра, въ среду, поидоша къ Сугрову, и пришедше зажьгоша и, а в четвергъ поидоша с Дона, а в пятницю, завътра, мЂсяца марта въ 24 день, собрашася Половци, изрядиша Половци полки своя и поидоша к боеви. Князи же наши възложише надежю свою на Бога, и рекоша: «убо смерть намъ здЂ, да станемъ крЂпко!» и цЂловаша другъ друга, възведше очи свои на небо, призываху Бога вышняго. И бывшю же соступу и брани крЂпцЂ, Богъ вышний возрЂ на иноплеменникы со гнЂвомъ, падаху предъ хрестьяны; и тако побЂжени быша иноплеменьници, и падоша мнози врази наши супостати предъ Рускыми князи и вои на потоце ДегЂя, и поможе Богъ Рускымъ княземъ. И въздаша хвалу Богу въ тъ день, и заутра, суботЂ наставшЂ, празноваша Лазарево въскресенье [и] БлаговЂщенья день, и похваливше Бога, проводиша суботу, и в недЂлю пріидоша. Наставшю же понедЂлнику страстныя недЂли, паки иноплеменницы собраша полки, своя многое множество, и выступиша яко борове велиции, и тмами тмы и оступиша полкы Рускыи. И посла Господь Богъ ангела в помощь Русьскымъ княземъ; и поидоша Половецьстии полъци и полъцЂ РусьстЂи, и сразишася первое с полкомъ, и трЂсну аки громъ сразившимася челома, и брань бысть люта межи ими, и падаху обои. И поступи Володимеръ с полки своими, и Давыдъ, и возрЂвше Половци вдаша плещи свои на бЂгъ; и падаху Половци предъ полкомъ Володимеровомъ, невидимо бьеми ангеломъ, яко се видяху мнози человЂци, и главы летяху невидимо стинаемы на землю. И побиша я в понедЂлникъ страстный, мЂсяца марта въ 27 день, избьени быша иноплеменницЂ многое множество на рЂцЂ СалницЂ, и спасе Богъ люди своя.

В літо 6619 [1111].

І вселив Володимиру Бог у серце [бажання],

І почав говорити братові своєму Святополку,

І понуджував його на поганих йти весною.

І повідав Святополк дружині своїй Володимира мову,

І дружина йому відказала: «Не верем'я нині смердів губити від ріллі».

І послав Святополк до Володимира сказати: «Треба зібратись,

І про те з дружиною подумати».

Посланії ж прийшли до Володимира

І всю мову Святополка розповіли.

І прийшов Володимир,

І зустрілись вони на Долобську,

І сиділи в одному наметі -

Святополк із своєю дружиною,

І Володимир - зі своєю,

І було між ними мовчання.

І рече Володимир: «Брате! Ти є старший, почни розмову,

Як би нам промислити про Руськую землю».

І рече Володимир:

«Таке я хочу сказати, а проти мене хоче мовити твоя і моя дружина

І скажуть: «Хоче смердів погубити і ріллю смердам».

Але це дивно мені, брате, що смердів жалуєте і їх коней,

А про те не думаєте, що весною,

Як почне смерд орати конем тим,

Над'їде половчин, заб'є смерда стрілою,

І забере коня того,

І жону його,

І дітей його,

І гумно його запалить. То чому про це не думаєте?»

І загомоніла вся дружина: «Так воно і є насправді».

І сказав Святополк: «Тепер я, брате, іти з тобою готовий»

І послали до Давида Святославича,

І веліли йому спільно на поганих.

І встали Володимир і Святополк,

І поцілувалися.

І пішли на половців: Святополк із сином,

І Ярослав та Володимир із синами,

І Давид із сином,

І пішли, поклавши надію на Бога,

І на його Матір пречисту,

І на святих ангелів його.

І вийшли в похід вони в другу неділю посту,

А у п'ятницю були на Сулі,

У суботу пішли і були на Хоролі,

І тут вони сани покинули,

А в неділю, коли хрест цілують, пішли

І прийшли на Псьол,

І звідти стали на ріці Голті,

І тут воїв почекали

І звідти пішли на Ворсклу,

І там, на другий день, в середу, хрест цілували,

І возложили всю свою надію на хрест із сльозами великими,

І звідти ріки перейшли численні,

І вийшли до Дону в вівторок на шостому тижні великого посту.

І одяглись у броню,

І полки урядили,

І пішли на город Шарукань.

І попереду війська їхав князь Володимир

І наказав попам співати тропарі,

І кондаки хреста чесного,

І канон святої Богородиці.

І під'їхали до города, як був вже вечір,

І в неділю вийшли із города

І поклонилися князям руським,

І винесли вони і риби, і вина,

І переночувало ніч там [руське військо],

І пішли другого дня у середу до Сугрова,

І коли прийшли, запалили його,

А в четвер пішли із Дону.

А у п'ятницю ізранку, березня у день двадцять четвертий,

Половці зібралися, половці полки свої урядили

І пішли на бій.

І поклали князі наші надію свою на Бога,

І сказали: «Може, й смерть нам тут, так станем кріпко».

І один одного цілували.

І возводили у небо свої очі,

І закликали Бога вишнього.

І тоді зійшлись,

І була брань кріпка,

І Бог вишній на чужеплемінців з гнівом глянув -

І падали перед християнами.

І розгромили так чужеплемінців,

І полягли численні враги-супостати наші

Від руських князів і воїв на потоці Дегія,

І поміг Бог руським князям.

І хвалу воздали в той день Богові

І на ранок, як надійшла субота, Лазареве воскресіння святкували І Благовіщення день.

І, похваливши Бога, провели суботу,

І неділі діждались.

І, коли надійшов понеділок страсного тижня,

Знову чужеплемінці полків своїх безліч зібрали,

І на русів як бори неозорі виступили,

І тисячами тисяч обступили вони полки руські.

І послав Господь Бог ангела у поміч князям руським,

І пішли полки половецькі

І полки руські,

І зіткнулися перші ряди полків,

І наче грім ударив - вдарились чолами,

І брань люта була між ними,

І гинули одні й другі.

І став натискати Володимир з полками своїми

І Давид,

І коли половці силу узріли, взяли ноги на плечі,

І падали половці перед полком Володимировим,

І бив їх невидимий ангел,

І це бачили різні люди,

І летіли голови на землю - стиналися невидимо,

І розгромили їх у страсний понеділок,

Березня місяця в день двадцять сьомий,

І на Салниці-ріці чужеплемінців силу-силенну перебили,

І спасіння Бог дав для людей своїх.

Святополкъ же, и Володимеръ, и Давыдъ прославиша Бога, давшаго имъ побЂду таку на поганыя, и взяша полона много, и скоты и кони и овцЂ, и колодниковъ много изоимаша рукама. И въпросиша колодникъ, глаголюще: «како васъ толика сила и многое множество, не могосте ся противити, но воскорЂ побЂгосте?» Си же отвЂщеваху, глаголюще: «како можемъ бітися с вами? а друзии Ђздяху верху васъ въ оружьи свЂтлЂ и страшни, иже помагаху вамъ?» Токмо се суть ангели, отъ Бога послани помогать хрестьяномъ. Се бо ангелъ вложи въ сердце Володимеру Манамаху пустити братью свою на иноплеменникы, Русьскии князи; се бо, якоже рекохомъ, видинье видиша в Печерьскомъ манастыри, еже стояше столпъ огненъ на тряпезници, таже преступЂ на церковь и оттуда к Городцю; ту бо бяше Володимеръ в Радосыни, и тогда се ангелъ вложи Володимеру въ сердце, нача понужати, якоже рекохомъ. ТЂмже достойно похваляти ангелы, якоже Іоанъ Златоустець рече: ибо ти Творцю безначално поють, милостиву ему быти и тиху человЂкомъ. Ангелы бо, глаголю, наша поборникы на противныя силы воюющимъ, имъ же есть архангелъ Михаилъ, ибо со дьяволомъ тЂла ради Моисиева противяся, на князь же Перьский свободы ради людьския противяся, повеленьемь Божьимъ, всю тварь раздЂлити языкомъ старишины наставляюще; симъ же нЂкоего Перьсямъ прозрЂти оправда, Михаила же сущимъ обрЂзаномъ людемъ схранити повелЂ, съставити же предЂлы ихъ прогнЂваньемь непрогнЂваныя ярости, но отъ блаженаго нЂкоего неизреченьнаго слова; сему же работати ИюдЂемь Персямъ нудящю, сему же на свободу изъвлекущю, и прилЂжно к Богу молитву приносящимъ, глаголюще: Господи Вседержителю! доколЂ не помилуеши Иерусолима и градъ Июдовыхь? ихже презрЂ сЂмьдесятное. лЂто, егоже видиньемь и Данилъ летящее лице его яко видъ молъиный рещи, очи его яко свЂщи, и мышьци его и голени яко видъ мЂди блещащеся, и гласъ слова его яко гласъ многаго народа. Отъ нихъ есть осла отвращая, и Валама отъ нечистого волъшьвлЂнья празднотворий. Отъ нихъ же и мЂчь извлЂкъ противу, Ісусу Наугину помощи ему на противныя образомъ повелЂвая. Отъ нихъ есть 100 и 80 тысящь Суриськиихъ единою нощью поразихъ, и сопъ варварьскоыхъ смЂси смертью. Отъ нихъ же есть, иже пророка Амбакума 'Въздухомъ принесъ скоченіемь до пророка Данила, посрЂдЂ же левъ прЂпита к. Таковии же убо и тации на враги изящьствують. Такоже есть и боголЂпный Рафаилъ, отъ единыя рыбы урЂза утрьникы, бЂснующуюея отроковицю изцЂли, и слЂпа старца сълънъця видЂти створи ему. Убо не великихъ ли честий достойни суть нашю жизнь храняще? Не токмо бо хранители языкомъ повелени быша аньгели, якоже рЂчено бысть: «егда раздЂляше Вышний языкы, ихъ же расия сыны Адамовы, постави предЂлы языкомъ по числу ангелъ Божиихъ»; но и вЂрнымъ человЂкомъ комуждо достася ангелъ. Ибо отроковица Роди кзглаголавши апостолъ предъ дверьми стоящю Петру, Иродова лица избЂгь, глаголаху не имущи вЂры: «и ангелъ его есть». Свидительствуеть же и самъ Господъ, глаголя: «видите и не радите единого отъ малыхъ сихъ: глаголю бо вамъ, яко ангели ихъ видять лице выну Отца моего, сущю на небесЂхъ». Еще же у коейждо церкви хранітеля ангелы пристави Христосъ, якоже открываеть Іоану, глаголя: «рци ангелу, сущему въ церькви ИзмуреньстЂ: видихъ твою нищету и скорбь, нъ богатъ еси». Добро извЂстьно убо есть любящимъ насъ ангеломъ, яко насъ ради къ ВладыцЂ молящимся: ибо «служебнии дуси суть», якоже и апостолъ глаголеть: «въ служенье слеми хотящимъ ради . наслЂдити спасенье». Ихъже и поборникы и сборникы, якоже и ныня слышалъ еси Данила, како вводи архангела Михаила Персемь, в часъ прогнЂванья, нашея ради свободы. Се бо людемъ работати Персямъ нужаше, якоже речено бысть, се же раздришити пленьныя тщашеся. И одолЂеть Михаилъ противнику, ибо Ефратъ Жидове прешедше, отъ него паки селенье прияша, и градъ и церковь създаша.

Святополк же, і Володимир, і Давид прославили Бога за таку перемогу над поганими. І взяли полон великий, і худобу, і коні, і вівці, і колодників чимало зловили руками. І запитали бранців, кажучи: «Як ви такою силою і такою безліччю не могли нам противитись, але невдовзі побігли?» Вони ж відповідали, кажучи: «Як можемо битися з вами, як другі їздили зверху вас в оружжі світлому і страшному і помагали вам?» Адже це були ангели, від Бога послані у поміч християнам. Адже це ангел вложив у серце Володимиру Мономаху [бажання] пустити братів своїх, русьських князів, на чужоплемінців. Це ж бо, як уже повідали, знамення бачили в Печерському монастирі, де стояв стовп вогняний на трапезниці, а потім переступив на церкву і звідти на Городець, бо там був Володимир у Радосині. І тодї-от ангел і вложив Володимиру в серце [бажаний], і [він] почав понуджати, як уже розказали. От тому й достойно похваляти ангелів, як сказав Іоанн Златоуст: «Бо ті Творцеві вічно співають, щоб милостивий і тихий був для людей. Ангели-бо, кажу, наші поборники, коли воюємо з ворожими силами, а [воєвода] над ними - архангел Михаїл, бо з дияволом за тіло Мойсеєве боровся, проти князя перського за свободу людську змагався, повелінням Божим всі створіння поділив, народам старійшин настановив, тим же персам якогось [старійшину] доглянути дозволив, Михайла ж обрізаним людям сховати повелів, межі скласти [звелів] їхнього прогнівання не гріховною лютістю, але якимось блаженним, несказанним словом. Причому цей працювати іудеїв на персів примушував, а той намагався звільнити їх і старанно молився Богу, кажучи: «Господи Вседержителю! Коли ж ти помилуєш Ієрусалим і городи іудові, які ти залишив без догляду [от уже] сімдесяте літо?» Його ж бачив і Даниїл, як він летів із лицем, розповідав, подібним до блискавки, очі його - як свічки, і м'язи його і стегна - як мідь блищали, і голос слова його - як голос численного народу. Він ослицю збочив з дороги і Валаама нечистого волхвування пустотворчі відвернув. Він і меч добув проти Ісуса Навіна, наказуючи в цей спосіб допомогти йому проти ворогів. Ангели сто вісімдесят тисяч сірійців за одну ніч перебили і сон варварів перетворили в смерть. Ангели пророка Аввакума рухом повітря перенесли до пророка Данила, щоб між левами годував його. Такії от вони і такий у боротьбі з ворогом хист мають. Такий і богоподібний Рафаїл: із одної риби вирізав жир - і біснувату дівицю зцілив, і сліпому старцю дав змогу сонце бачити. Великої ж бо честі гідні ті, що наше життя оберігають. Бо не тільки охоронцями народів зобов'язані бути ангели, як уже сказано було: «Коли Всевишній розділяв народи і розсіював синів Адамових, визначив кількість народів за числом ангелів Божих». Але і кожній віруючій людині дістався ангел. Бо коли дівиця Роді говорила апостолам, перед дверима стояв [апостол] Петро, котрий уникнув Ірода, її мові не вірили [і говорили]: «Вона - ангел його». Свідчить же і сам Господь, кажучи: «Дивіться і не зневажайте жодного із малих цих: кажу-бо вам, що ангели їхні не бачать лице Отця мого, який на небесах». А ще ж і в кожній церкві ангела-хранителя поставив Христос, що і відкрив Іоанну, кажучи: «Скажи ангелу, який у церкві Ізмуренській: «Бачив твою бідність і скорботу, але ти багатий». Бо про добро знають ангели, що люблять нас, що за нас перед Владикою моляться: бо вони - «службові духи», про що і апостол говорить: «На служіння послані тим, хто хоче заслужити спасіння», їм вони і оборонці, і помічники, як то і нині чув про Данила, як він вводить архангела Михаїла до персів, у годину гніву [Божого] ради нашої свободи. Бо той примушував людей працювати на персів, як уже розказано було, а цей намагався полонених звільнити. І перемагає Михаїл ворога, бо коли жиди перейшли Єфрат, від нього знову осідлість прийняли і городи і церкви побудували.

Такоже и великий Епифаний вЂща: коемуждо языку ангелъ приставленъ; и списанье бо къ Данилу глагола: ангелъ [властеля Персомъ] и властеля Елиномъ и Михаила властеля ИюдЂемъ; глаголеть же: и постави уставы по числу ангелъ. И се пакы якоже Иполитъ глаголеть, толкуеть Данила: в лЂто третьее Кура царя, азъ Данилъ плакахъся три недЂли, перваго же мЂсяца смирихся, моля Бога дний 20 и І, прося отъ него откровенья тайны; и услышавъ отець пусти слово твое, кажа хотящее быти имъ; и бысть на велицЂ лЂпо бяшеть ту ся явити, идЂже хотяше и грЂхи отпущати; и возведъ очи свои, видЂхъ, и се мужь одЂнъ в багоръ. Первый рече видЂньемь, аки Гаврилъ ангелъ летя; сдЂ же не тако, но видъ самого Господа, видъ же несвершена человЂка, но образомъ человЂкомъ являющеся, якоже глаголеть: «и се мужь одЂнъ въ пъстро», и лядвия его припоясани златомъ чистомъ, и тЂло его аки Оарсисъ, и лице ему аки молнья, и очи ему яко свЂщи огненЂи, и мышци ему [и] плещи подобни мЂди чистЂ, и гласъ его аки народа многа». И падохъ на земли, и се я мя аки рука речи человЂку, и еще въстави мя на колЂну, и рече ко мнЂ: не бойся, Даниле! вЂси, что ради приидохъ к тобЂ? брань хочю створити съ княземь Перьскымъ; Но повЂдаю ти псанье в писаньи истинномъ, и нЂсть никогоже прящася о семь со мною, раз†Михаила князя вашего. Того бо оставихъ ту: отъ него же бо дне устремися молити предъ Богомъ твоимъ, услыша молитву твою, и лущень есмь азъ брань створити со княземъ Перескымъ; свЂтъ нЂкоторый бысть не отпусти люди, да скоро убо будеть молитва твоя свершена, противихся ему и оставихъ ту Михаила князя вашего. Кто есть Михаилъ, раз†аньгела прЂданаго людемь, яко и к Моисиеви глаголеть: «не имамъ с вами ити на путь, занеже суть людье жестокою выею»; но ангелъ мой идеть с вами? Якоже и се, с Божьею помощью, молитвами святыя Богородица и святыхъ ангелъ, възвратишася Русьстии князи въсвояси, съ славою великою, къ своімъ людемъ; и ко всимъ странамъ далнимъ, рекуще къ Грекомъ, и Угромъ, и Ляхомъ, и Чехомъ, дондеже и до Рима проиде, на славу Богу, всегда и ныня и присно во вЂки, аминь.

Того же лЂта преставися княгыни Всеволожая, мЂсяца октября въ 7 день, и положена бысть у святаго АндрЂя в манастыри.

Того же лЂта преставися Іоанъ, епископъ Черниговьский, мЂсяца ноября въ 23.

Так само і великий Єпіфаній віщав: «Кожному народові ангела приставлено». І в писанії до Данила говорить: «Ангел [володаря персам] і володаря еллінам назначив і Михаїла - володаря іудеям. Бо ж говорять: «І поставив устави за числом ангелів». І от знову ж Іполит говорить, тлумачачи Данила: «На третє літо царя Кіра я, Данило, плакав три тижні, на кінець першого ж місяця вгамувався, молячи Бога днів 21, прохаючи його відкрити тайну. І почув Отець мовлене тобою слово, сказав, що судилося їм і що збулося на великій ріці, і що добре було б являтися Богові там, де хотів гріхи відпустити. І возвів очі свої і побачив мужа, одягнутого в багряницю. Перший, хто побачив би, скаже, що то Гавриїл-ангел летить. Тут же не так, але вид самого Господа, вид же не справжньої людини, але образ людський з'явлений, як сказано: «І от муж, одягнений в усе строкате, і бедра його перев'язані золотом чистим, і тіло його - як топаз, і лице у нього - ніби блискавка, і очі в нього - як свічі огненнії, і м'язи в нього і плечі подібні міді чистій, і голос у нього - здається, говорить безліч людей». І упав я на землю, і от взяла мене немовби рука людська, і поставила мене на коліна, і говорить до мене: «Не бійся, Даниле! Знаєш, чого я прийшов до тебе? Брань хочу створити з князем перським. Але повідаю тобі, що написано в Писанії істинному, і нема нікого, хто б спорив зі мною про це, окрім Михаїла, князя вашого. Його ж бо залишив тут, і від того дня, як кинувся я молитися Богові твоєму, почув він молитву твою, і відпущений я брань створити з князем перським. Дехто радив не відпускати людей, хай якнайшвидше буде здійснена молитва твоя, противився йому, і залишив я тут Михайла, князя вашого». Хто такий Михаїл, як не ангел приданий людям? Про це й до Мойсея [Бог] промовляє: «Не піду з вами в дорогу, оскільки люди з твердою шиєю, але ангел мій піде з вами». Так от і зараз із божою поміччю, молитвами святої Богородиці і святих ангелів, повернулися Руськії князі додому із славою великою, що рознеслася серед своїх людей і серед далеких країн, промовляючи до Греків, і Угрів, і Ляхів, і Чехів, навіть і до Риму дійшла, на славу Богу, завжди, і нині, і во віки віків, амінь.

Того ж літа померла княгиня Всеволодова місяця жовтня в сьомий день, і поклали її біля [церкви] святого Андрія в монастирі.

Того ж літа помер Іоанн, єпископ Чернігівський, місяця листопада в 23-й [день].

В лЂто 6620, индикта. Ярославъ ходи на ЯтвязЂ, сынъ Святополчь; и побЂди я; и пришедъ с войны, посла Новугороду и поя Мьстиславлю дщерь собЂ женъ, Володимерю внуку, мЂсяца маия въ 12, а приведена бысть іюня въ 29.

Того же лЂта, ведоша Володимерьну Офимью въ Угры за короля.

Того же лЂта преставися Давыдъ Игоревичь, мЂсяца маия въ 25, и положено бысть тЂло его, въ 29, въ церькви святыя Богородица ВлахЂрнЂ на КловЂ.

Томъ же лЂтЂ преставися Янка, дщи Всеволожа, сестра ВолодимЂра, мЂсяца ноября въ 3 день, положена бысть у церкви святаго АндрЂя, юже бЂ создалъ отець ея; ту бо ся бЂ и постьригла у церкви тоя, дЂвою сущи.

Исходящю же сему лЂту, и поставиша Феоктіста епископомъ ЧернЂгову, игумена Печерьскаго, мЂсяца генваря въ 12 день, а посажень на столЂ въ 19; и радъ бЂ князь Давыдъ и княгини, 6Ђ бо Ђй отець духовный, и бояре и вси людье радовахуся, бЂ бо пред німъ епископъ боленъ и не моги служити и лежа в болЂсти лЂтъ 25, тЂмьже князь и людье жадаху епискуплЂ службЂ, и радовахуся славяще Бога. Сему же тако бывьшю и братьи сущи безъ игумена, совокупившимся братьи всЂй, и нарекоша у собЂ игумена Прохора попина, и възвЂстиша митрополиту и князю Святополку о немь, и повелЂ князь митрополиту поставити с радостію, и поставленъ бысть недЂлЂ масленоЂ в четвертъ, мЂсяца февраля въ 9 день; и тако внидоша в постъ братья и со игуменомъ.

В літо 6620 [1112], індикта [5] Ярослав, син Святополків, ходив на ятвягів і переміг їх. І, коли повернувся з війни, послав місяця травня в 12-й день у Новгород і взяв дочку Мстиславову, Володимирову внуку, собі за жінку, а була приведена [в Київ] червня в 29-й [день].

Того ж літа видали Володимирову Офимію в Угри за короля.

Того ж літа помер Давид Ігоревич місяця травня в 25-й [день]. І поклали тіло його в 29-й [день] у церкві святої Богородиці Влахірни на Клові.

Того ж літа померла Янка, дочка Всеволодова, сестра Володимира [Мономаха], місяця листопада в 3-й день. Похоронили її в церкві святого Андрія, яку збудував її батько, там вона була і постриглася в черниці у церкві тій. будучи дівою.

На початку ж цього ж літа поставили Феоктиста, ігумена Печерського, єпископом Чернігівським місяця січня в 12-й день, а посадили на [єпископському] столі 19-го. І радий був князь Давид і княгиня, бо був він її духовним отцем. І бояри, і всі люди раділи, бо був перед ним єпископ хворий, і не міг відправляти службу божу, і лежав хворий 25 літ, а тому князь і люди жадали єпископської служби і тепер раділи, славлячи Бога.

Так само було і з братією, що жила без ігумена, і зібралася тоді вся братія, і вибрала собі за ігумена Прохора попа, і повідомили про це митрополита і князя Святополка. І звелів князь митрополитові поставити його з радістю. І поставили його ігуменом на масляному тижні в четвер, місяця лютого в 9-й день. І так вступила братія в піст із ігуменом.

В лЂто 6621. Бысть знаменье в солнци въ I часъ дне, бысть видити всЂмъ людемъ, остася солнца мало аки мЂсяца доловъ рогома, мЂсяца марта въ 19 день, а луны въ 9. Се же бывають знаменья не на добро, бывають знаменья въ солнци и в лунЂ или звЂздами не по всей землЂ, но в которой любо землЂ аще будеть знаменье, то та земля и видить, а ина земля не видить: тако се древле, во дни Антиоховы, быша знаменья въ ЕрусалимЂ, ключися являтися на въздуси на конихъ рыщуще во оружьи, и оружьемь двизанье; то се бяше въ ИерусалимЂ токмо, а по инымъ землямъ не бяше сего. Якожь бысть знаменье въ солнцЂ, проявляше Святополчю смерть; посемь бо приспЂ праздникъ Пасхы, и празьноваша, и по празницЂ разболися князь; а преставися благовЂрный князь Михаилъ, зовемый Святополкъ, мЂсяца априля въ 16 день, за Вышегородомь, и привезоша и в лодьи Киеву, и спрятавше тЂло его и възложиша на санЂ, и плакашеся по немь бояре и дружина его вся, пЂвше над нимь обычныя пЂсни, и положиша въ церкви святаго Михаила, юже бЂ.самъ создалъ; княгини же его много раздили богатьство монастыремъ и попомъ и убогымъ, яко дивитися всЂмъ человЂкомъ, яко такоя милости никтоже можеть створити. Наутрия же, въ семы на 10 день, свЂтъ створиша Кияне, послаша к Володимеру, глаголюще: «поиди, княже, на столъ отенъ и дЂденъ». Се слышавъ Володимеръ, плакася велми, и не поиде жаляси по братЂ. Кияни же разъграбиша дворъ Путятинъ тысячьского, идоша на Жиды и разъграбиша я; и послашася паки Кияне к Володимеру, глаголюще: «поиди, княже, Киеву; аще ли не поидеши, то вЂси, яко много зло уздвигнеться, то ти не Путятинъ дворъ, ни соцькихъ, но и Жиды грабити, и паки ти поидуть на ятровь твою и на бояры и на манастырЂ, и будеши отвЂтъ имЂлъ, княже, оже ти манастырЂ разъграбять». Се же слышавъ Володимеръ, поиде в Киевъ.

В літо 6621 [1113]. Було знамення на сонці о 1-й годині дня. Бачили всі люди: сонця залишилося дуже мало, і було як місяць вниз рогами, місяця березня в 19-й день, а Місяця в 9-й. Такі знамення бувають не на добро, бувають знамення на сонці і місяці чи на зірках не по всій землі, але коли в якій-небудь землі і буде знамення, то та земля і бачить, а інша земля не бачить. Так от і в давнину, в дні Антіохові, було знамення в Єрусалимі: почали там з'являтися в повітрі кінні вершники озброєні і мерехтіння зброї. То це було тільки в Ієрусалимі, а в інших землях не було цього. Як сталося знамення на сонці, то воно предвіщало Святополкову смерть. Після цього знамення надійшло свято Паски, і відсвяткували його, а після свята розхворівся князь. А помер благовірний князь Михайло, якого звали Святополком, місяця квітня в 16-й день за Вишгородом. І привезли його в лодії у Київ, і прибравши тіло його, і возложили на сани. І оплакували його бояри і дружина його вся, співали над ним обрядові пісні, і похоронили його у церкві святого Михайла, яку сам і збудував. Княгиня ж його великі багатства роздала монастирям, і попам, і вбогим, що дивувалися всі люди, бо такої щедрої милості ніхто не може зробить.

Ранком же в 17-день кияни зібрали раду і послали до Володимира [Мономаха] з проханням: «Іди, князю, на стіл батьківський і дідівський». Почувши це, Володимир дуже плакав і не пішов [у Київ], горюючи за братом. Кияни ж розграбували двір Путяти, тисяцького, напали на жидів і розграбили їх. І послали кияни знову до Володимира, вмоляючи: «Іди, княже, в Київ. А коли не прийдеш, то знай, що багато зла станеться, і не тільки Путятин двір, чи соцьких, чи жидів пограбують, а ще й на ятрівку твою нападуть, і на бояр, і на монастирі, і будеш ти відповідати, княже, якщо розграбують і монастирі». Почув це Володимир і пішов у Київ.

Начало княженья ВолодимЂря, сына Всеволожа.

Володимеръ Мономахъ сЂде КиевЂ, в недЂлю, усрЂтоша же и митрополитъ Никифоръ съ епископы и со всими Кияне, с честью великою, сЂдЂ на столЂ отца своего и дЂдъ своихъ, и вси людье ради быша, и мятежь влеже. Слышавъ же ПоловцЂ смерть Святополчю, и съвокупившеся, и придоша къ Выры; Володимеръ же, совокупивъ сыны свои и сыновцЂ, иде къ Выру и совокупися съ Олгомъ, ПоловцЂ же бЂжаша.

Того же лЂта посади сына своего Святослава в ПереяславлЂ, а Вячьслава у СмоленьскЂ.

В се же лЂто преставися игуменья Лазорева манастыря, свята житьемь, мЂсяца семтября въ 4 надесятъ день, живши лЂтъ шестьдесятъ в чернечествЂ, а отъ роженья девяносто лЂтъ и два.

В се же лЂто поя Володимеръ за сына своего Романа Володаревну, мЂсяца семтября въ І надесятъ день.

В се же лЂто Мьстиславъ заложи церковь камяну святаго Николы, на княжЂ дворЂ, у Торговища НовЂгородЂ.

Того же лЂта посади сына своего Ярополка в ПереяславлЂ.

Томъ же лЂтЂ поставиша епископа Данила Гургеву, а БЂлогороду Никиту.

Въ лЂто 6622. Преставися Святославъ, сынъ Володимеръ, мЂсяца марта 16 день, и положенъ бысть во ПереяславлЂ у церкви святаго Михаила; ту бо отець ему далъ столъ выведы и из Смоленьска.

В се же лЂто Мьстиславъ заложи Новъгородъ болий перваго.

В се же лЂто заложена бысть Ладога камениемъ на приспЂ, Павломъ посадникомъ, при князЂ МьстиславЂ. Пришедшю ми в Ладогу, повЂдаша ми Ладожане, сдЂ яко есть егда будеть туча велика, и находять дЂти наши глазкы стекляныи, и малыи и великии, провертаны, а другыя подлЂ Волховъ беруть, еже выполоскываеть вода, отъ нихъже взяхъ боле ста; суть же различни. Сему же ми ся дивлящю, рекоша ми: се не дивно; и суть и еще мужи старии ходили за Югру и за Самоядь, яко видивше сами на полунощныхъ странахъ, спаде туча, и в той тучи спаде вЂверица млада, акы топерво рожена, и възрастъши и расходится по земли, и пакы бываеть друга туча, и спадаютъ оленци мали в нЂй, и възрастають и расходятся по земли. Сему же ми есть послухъ посадникъ Павелъ Ладожкый и вси Ладожане. Аще ли кто сему вЂры не иметь, да почтеть фронографа; въ царство Право, дожгьцю бывшю и тучи велици, и пшеница с водою многою смЂшена спаде, юже събравше насыпаша сусЂкы велия. Такоже при АврильянЂ крохти сребреныя спадоша, а въ АфрикЂи трие камени спадоша превелици. И бысть по потопЂ и по раздЂленьи языкъ, поча царьствовати пЂрвое Местромъ отъ рода Хамова, по немь Еремия, по немь Феоста, иже и Саварога нарекоша Егуптяне. Царствующю сему ФеостЂ въ ЕгуптЂ, въ время царства его, спадоша клЂщЂ съ небесЂ, нача ковати оружье, прЂже бо того палицами и камениемь бьяхуся. Тъ же Феоста законъ устави женамъ за единъ мужь посагати и ходити говеющи, а иже прелюбы дЂющи казнити повелЂваше, сего ради прозваше и богъ Сварогъ, преже бо сего жены блудяху, к нему же хотяше, и бяху акы скотъ блудяще; аще родяшеть дЂтищь, который Ђй любъ бываше дашеть; се твое дЂтя, онъ же створяше празнество приимаше. Феость же сий законъ расыпа, и въстави единому мужю едину жену имЂти, и женЂ за одинъ мужь посагати, аще ли кто переступить, да ввергуть и в пещь огнену. Сего ради и прозваша и Сварогомъ и блажиша и Егуптяне. И по семъ царствова сынъ его, именемъ Солнце, егоже наричють Дажьбогъ, семъ тысящь и 400 и сеъдесять дни, и яко быти лЂтома двемадесятьмати по лунЂ, видяху бо Егуптяне инии чисти, ови по лунЂ чтяху, а друзии... деньми лЂть чтяху, двою бо надесять мЂсяцю число потомъ увЂдаша, отнележе начаша человЂци дань давати царямъ. Солнце царь, сынъ Свароговъ, еже есть Дажьбогъ, бЂ бо мужь силенъ, слышавше нЂ отъ кого жену нЂкую отъ Егуптянинъ богату и всажену сущю, и нЂкоему въсхотЂвшю блудити с нею, искаше ся яти ю хотя, и не хотя отца своего закона расыпати Сварожа, поемъ со собою мужь нЂколко своихъ, разумЂвъ годину, егда прелюбы дЂеть нощью припаде на ню, не удоси мужа с нею, а ону обрЂте лежащю съ инЂмъ, с нимъже хотяше, емъ же ю и мучи и пусти ю водити по земли у коризнЂ, а того любодЂйца усЂкну; и бысть чисто житье по всей земли Егупетьской и хвалити начаша. Но мы не предложимъ слова, но рцЂмъ съ Давыдомъ: вся елико въсхотЂ и створи Господь на небеси и на земли, в мори въ всихъ безнахъ, възводяй облакы отъ послЂднихъ земли. Се бо и бысть послЂдняя земля, о нейже сказахомъ первое.

Початок княжіння Володимира, сина Всеволода.

Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустрічав його митрополит Никифор із єпископами і зі всіма киянами із великими почестями. Сів на столі отця свого і дідів своїх, і всі люди були раді, і смута вляглася. Почули ж половці про смерть Святополка, і зібралися, і прийшли до Вири. Володимир же зібрав синів своїх і синовців, і пішов до Вири, і з'єднався з Олегом. Половці ж втекли.

Того ж літа посадив [Володимир Мономах] сина свого Святослава в Переяславі, а Вячеслава - у Смоленську.

У це ж літо померла ігуменя Лазаревого монастиря, свята життям, місяця вересня в 14-й день, проживши шістдесят років у чернецтві, а від народження - дев'яносто два.

У це ж літо взяв Володимир за сина свого Романа Володарівну, місяця вересня в 11-й день.

У це ж літо Мстислав заклав церкву кам'яну святого Миколи на княжому дворі біля Торговища в Новігороді.

Того ж літа посадив сина свого Ярополка в Переяславі.

Того ж літа поставили єпископа Данила - Гургеву, а в Білогороду - Никиту.

В літо 6622 [1114]. Помер Святослав, син Володимирів, місяця березня в 16-й день, і поклали [його] в Переяславі в церкві святого Михайла, бо там батько дав йому стіл, вивівши його із Смоленська.

У це ж літо Мстислав заклав Новгород більший першого.

У це ж літо була закладена Ладога камінням на призьбі Павлом-посадником при князі Мстиславі. Коли я прийшов у Ладогу, мені розповіли ладожани, що «тут, коли буває хмара велика, знаходять наші діти очка склянії, і малі, і великі, прокручені. А другі біля Волхова збирають, коли виполоскує вода. Від них узяв більше ста, усі різні. Коли ж я дивувався з цього, мені сказали: «Це не дивно. Є ще старі мужі, які ходили за Югру і за Самоядь і самі бачили в північних краях: спаде хмара, а з тої хмари спадають вивірки молоді, наче щойно народилися, і виростають, і розходяться по Землі. І знову ж, буває друга хмара, і з неї спадають маленькі оленята - і виростають, і розходяться по землі». Цьому ж у мене є оповідач - посадник Павло Ладожський і всі ладожани. А коли хто не йме віри цьому, то нехай прочитає хронограф: «За царювання Право під час дощу із великої хмари спадала пшениця із рясною водою змішана, яку, зібравши, зсипали в великі сусіки. Також при Авреліані крихти срібні спадали, а в Африкії три камені превеликі упали». А після потопу і розділення народів почав царювати найперше Местром із роду Хамового, після нього Єремія, після нього - Феоста, якого єгиптяни називають Саварогом. «За царя Феоста в Єгипті, у врем'я царювання його, упали кліщі з небес - і почали [єгиптяни] кувати оружжя, а до того билися палицями і камінням. Той же Феоста закон встановив для жінок, щоб виходили заміж за одного чоловіка і говіти ходили, а тих, хто перелюби чинить, тих карати велів. Через це прозивали його бог Сварог». «Раніше-бо до цього жінки блудили, йому віддатись хотіли, і жили у блуді, як скот. А коли жінка народжувала дитину, то віддавала тому, хто їй любий був: «Це твоє дитя». Він же, приймаючи, влаштовував святкування. Феост же цей звичай знищив і постановив одному чоловікові одну жінку мати, і жінці на одного чоловіка посягати, а коли хто порушить цей закон, то нехай його ввергнуть у піч огненну». «Через це і прозвали його Сварогом і шанували його єгуптяни. І після нього царював син його, на ймення Сонце, якого називають Дажбог. 7470 днів, що складає літ двадцять за місячним календарем, бо, як видно, єгуптяни по-іншому не лічили: одні за місяцем лічили, а другі .[...] днями літа лічили; число дванадцять місяців потім узнали, відколи люди почали данину давати царям. Сонце цар, син Сварогів, тобто Дажбог, був мужем сильним. Почув від когось про якусь єгуптянку, багату і знатну, і якогось чоловіка, що забажав ввійти в блуд із нею, шукав її, бажаючи схопити її, і, не бажаючи батька свого, Сварога, закон порушити, узяв із собою декілька мужів своїх, знаючи годину, коли вона перелюб чинить, вночі напав на неї, коли мужа не було вдома, і застав її у ліжку з іншим, якого вона хотіла. Схопив же її, і мучив її, і пустив її ходити по землі в ганьбі, а того любодійця розсік. І настало непорочне життя по всій землі Єгупетській, і почали восхваляти [його]». Але ми не будемо продовжувать оповідь, а скажемо разом з Давидом: «Все, що забажав, і створив Господь на небесах і на землі, у морі і в усіх безоднях, підіймаючи хмари від кінців землі». Це ж бо й була кінцева земля, про неї розповіли ми напочатку.

В лЂто 6623, индикта 8, съвъкупишася братья Русции князи, Володимеръ зовемый Монамахъ, сынъ Всеволожь, и Давыдъ Святославлиць, и Олегъ братъ его, и сдумаша перенести мощи Бориса и ГлЂба: бяху бо создали церковь има камяну, на похвалу и честь телесема ею и на положение. Первое же освятиша церковь камяную, мая въ 1 день, в суботу; наутрия же въ 2 день перенесоша святая. И бысть сборъ великъ, сшедшюся народу съ всихъ странъ, митрополитъ Микифоръ съ всими епископы, съ Фектистомъ Черниговскымъ, с Лазаремъ Переяславьскымъ, епископомъ Никитою БЂлогородьскымъ и с Даниломъ Гурьговьскымъ, и съ игумены, с Прохоромъ Печерьскымъ, и съ Селивестромъ святаго Михаила, и Сава святаго Спаса, и Григорий святаго АндрЂя, Петръ Кловьскый, и прочии игумени, и освятиша церковь каменую; и отпЂвшимъ имъ обЂдьнюю, обЂдаша у Ольга и пиша, и бысть учрежение велико, и накррмиша убогыя и странъныя по 3 дни. И яко бысть утро, митрополитъ, епископи, игумени оболокошася у святительскыя ризы и свЂща въжгегъ, с кадЂлы благовоньными, и придоша к ракама святою, и взяша раку Борисову, и въставиша и на возила, и поволокоша ужи князи и бояре, черньцемъ упрЂдъ идущимъ съ свЂщами, попомъ по нимъ идущимъ, таже игумени, таже епископи предъ ракою, а княземъ за ракою идущимъ, межи воромъ; и не бЂ лзЂ вести отъ множества народа, поламляху воръ, а инии и покрили бяху градъ и забрала, яко страшно бяше видити народа множество; и повелЂ Володимеръ рЂжючи паволокы, орници, бЂль, розмета народу, овъ же сребреникы метати людемъ силно налегшимъ, а быша легко внесли въ церковь, едва возмогоша [вьвезти въ церковь] и поставити раку средЂ церкви, и идоша по ГлЂба. ТЂмже образомъ и сего привезоша и поставиша у брата. Распри же бывши межи Володимеромъ и Давыдомъ и Ольгомъ, Володимеру бо хотящю я поставити средЂ церкви и теремъ серебренъ поставити надъ нима, а Давыдъ и Олегъ хотяшета поставити я в комару, «идеже отець мой, [рече], назнаменалъ» на правой сторонЂ, идеже бяста устроенЂ комарЂ има. И рече митрополитъ и епископи: «верзите жребии, да кдЂ изволита мученика, ту же я поставимъ», и вгодно се бысть. И положи Володимеръ свой жребии, а Давыдъ и Олегъ свой жребии на святой трапезЂ, и вынеся жребии Давыдовъ и Олговъ, и поставиша я в комару ту на деснЂй странЂ, кде ныне лежита. Принесена же бысть святая мученика, маия въ вторый день, из деревяной церкви в каменую ВышегородЂ. Иже еста похвала княземъ нашимъ и заступника земли РусцЂй, иже славу свЂта сего попраста, а Христа узлюбиста, по стопамъ его изволиста шествовати, овчате Христо†добрии, яже влекома на заколение не противистася, ни отбЂжаста нужныя смерти; тЂже и съ Христомъ въцаристася у вЂчную радость, и даръ ицЂленія приемша отъ Спаса нашего Ісуса Христа неоскудно подаваста недужнымъ, с вЂрою приходящимъ въ святый храмъ ею, поборника отечьству своему. Князи же, и бояре, и вси людие, празноваша по три дни и похвалиша Бога и святою мученику, и тако раздидошася кождо въсвояси. Володимеръ же окова рацЂ сребромъ и златомъ, и украси гроба ею, такоже и комарЂ покова сребромъ и златомъ; имже покланяются людие, просяще прощения грЂхомъ.

Въ се же лЂто бысть знамение: погибе солнце и бысть яко мЂсяць, егоже глаголють невЂгласи: снЂдаемо солнце.

В се же лЂто преставися Олетъ Святославличь месяца августа въ 1 день, а во вторый погребенъ бысть у святаго Спаса, у гроба отца своего Святослава.

Того же лЂта устрои мостъ чересъ ДнЂпръ Володимира

В літо 6623 [1115], індикта 8, зібралися брати, князі руські, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали перенести мощі Бориса і Гліба, бо спорудили для них церкву кам'яну на похвалу і честь і на покладення їхніх тіл. Спершу ж освятили церкву кам'яну в перший день травня, в суботу; ранком же другого дня перенесли святих. І було зібрання велике народу, зійшлися люди з усіх кінців - митрополит Никифор з усіма єпископами: з Феоктистом Чернігівським, з Лазарем Переяславським, єпископом Никитою Білогородським і з Данилом Гургівським, і з ігуменами: з Прохором Печерським, і з Селівестром святого Михайла, і Сава святого Спаса, і Григорій святого Андрія, Петро Кловський і інші ігумени. І освятили церкву кам'яну. І коли відспівали вони обідню, всі обідали і пили в Олега, і було велике частування, і годували вбогих і подорожніх протягом трьох днів. А коли настав ранок [2-го травня], митрополит, єпископи, ігумени облачились у святительські ризи, запалили свічки і кадила благовонні, і прийшли до рак святих, і взяли раку Борисову, і поставили її на возила, князі і бояри взялися за гужі і поволокли. Попереду ішли ченці із свічками, за ними попи, а також ігумени, єпископи перед ракою, а князі йшли за ракою поміж воринням, і не можна було везти через силу-силенну народу, поламали вориння, а інші вкрили городські стіни і помости, аж страшно було дивитися на таку силу народу. І звелів Володимир нарізати паволоки, шерстяні матерії, шкурки білок і розкидати поміж народ, а де люди особливо сильно напирали, метали срібні монети,- і легко внесли раку Бориса в церкву, і ледве змогли поставити раку посеред церкви, і пішли за Глібом. У такий же спосіб і цього привезли і поставили біля брата. І сталася незгода між Володимиром та Давидом і Олегом. Володимир-бо хотів поставити їх посеред церкви і терем срібний звести над ними, а Давид і Олег хотіли поставити їх під склепінням, «де батько мій назначив», з правого боку, де і були зроблені склепіння для них. І сказав митрополит і єпископи: «Кидайте жереби, і де вкажуть мученики, там і поставимо їх». І погодилися на це. І поклав Володимир свій жереб, а Давид і Олег свій жереб на святій трапезі. І вийняли жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у той склеп, що з правого боку, де й зараз лежать. Перенесено ж було святих мучеників із дерев'яної церкви у кам'яну другого травня в Вишгороді. І це - похвала князям нашим і заступникам землі Руської, бо славу світу цього зневажили, а Христа возлюбили і стопами його зволили шествувать. Овечата Христові добрії, вони не противились, коли вели їх, щоб заколоти, не рятувалися від насильницької смерті, а тому і з Христом воцарилися у вічную радість і дар зцілення прийняли від Спаса нашого Ісуса Христа, щедро подаючи це зцілення недужим, що з вірою приходять у святий храм поборників своєї вітчизни їхнього імені.

Князі ж, і бояри, і всі люди святкували три дні, і похвалили Бога і святих мучеників, і так розійшлися по своїх домівках. Володимир же окував раки сріблом і золотом і оздобив гроби їхні, а також і склепіння окував сріблом і золотом. І поклоняються їм люди, просять відпущення гріхів.

У це ж літо було знамення: згинуло сонце і стало як місяць, про нього невігласи кажуть: з'їдене сонце.

У це ж літо помер Олег Святославич місяця серпня у перший день, а на другий поховали його у [церкві] святого Спаса, біля гробу отця їхнього Святослава.

Того ж літа Володимир збудував міст через Дніпро.

Въ лЂто 6624. Приходи Володимеръ на ГлЂба: ГлЂбъ бо бяше воевалъ Дреговичи и Случескъ пожегъ, и не каяшеться о семъ, ни покаряшеться, но болЂ противу Володимеру глаголаше, укаряя и Володимеръ же, надЂяся на Бога и на правду, проиде къ Смоленьску, съ сынъми своими и с Давыдомъ Святославичемъ и Олговичи, и взя Вячеславъ Ръшю и Копысу, а Давыдъ съ Ярополкомъ и взя Дрьютескъ на щитъ, а Володимеръ самъ поиде къ Смоленьску; и затворися ГлЂбъ въ градь. Володимеръ же нача ставити истьбу у товара своего, противу граду. ГлЂбови же, узрившю, ужасеся сердцемъ, и нача ся молити ГлЂбъ Володимеру, шля оть себе послы. Володимеръ же съжалиси тЂмъ, оже проливашеться кровь въ дни постъныя великого поста, и вдасть ему миръ; ГлЂбъ же, вышедъ из города съ дЂтми и съ дружиною, поклонися Володимеру, и молвиша рЂчи о мирЂ, и обЂщася ГлЂбъ по всему послушати Володимера. Володимеръ же умиривъ ГлЂба и наказавъ его о всемъ, вдасть ему Менескъ, а самъ възвратися Киеву. Ярополкъ же сруби городъ Желъди Дрьючаномъ, ихже бЂ полонилъ.

В се же лЂто Мъстиславъ Володимеричь ходи на Чюдь с Новгородци и со Пьсковичи, и взя городъ ихъ именемъ МедвЂжа Глава, и погостъ бещисла взяша, и възвратишася въсвояси съ многомъ полономъ.

В се же лЂто иде Леонъ царевичь, зять Володимерь, на куръ Олексия царя, и вдася городовъ ему Дунайскыхъ нЂколко; и в ДельстрЂ городЂ лестию убиста и два Сорочинина, посланая царемъ, мЂсяца августа въ 15 день.

В се же лЂто князь великий Володимеръ посла Ивана Войтишича, и посажа посадники по Дунаю.

В се же лЂто посла Володимеръ сына своего Ярополка, и Давыдъ сына своего Всеволода, на Донъ, и взяша три грады: Сугровъ, Шаруканъ, Балинъ. Тогда же Ярополкъ приведе собЂ жену, красну велми, Ясьскаго князя дщерь, полонивъ.

В літо 6624 [1116]. Ходив Володимир на Гліба, бо Гліб повоював дреговичів, і Случеськ спалив, і не каявся в тому, і покірності не виявляв, а ще більше говорив проти Володимира, докоряв йому. Володимир же, надіючись на Бога і на правду, пішов до Смоленська з синами своїми і з Давидом Святославичем та Олеговичами, і взяв Вячеслав Ршу і Копису, а Давид із Ярополком взяли Дрютеск на щит, а Володимир сам пішов до Смоленська. І зачинився Гліб у городі. Володимир же почав ставити істьбу в своєму обозі напроти города. Коли Гліб все це побачив, серце його охопив жах. І почав Гліб молити Володимира, посилаючи від себе послів. Володимир же пожалів, що проливається кров у дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же вийшов із города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру і домовився з ним про мир. І пообіцяв Гліб у всьому слухати Володимира. Володимир же омирив Гліба і дав йому про все настанови, дав йому Мінськ, а сам повернувся в Київ. Ярополк же поставив город Желді дрючанам, яких він узяв був у полон.

У це ж літо Мстислав Володимирич ходив на чудь з новгородцями і псковичами, і взяв город їхній, що називається Медвежа Голова, і погостів безліч узяв, і повернувся додому з великим полоном.

У це ж літо ходив Леон царевич, зять Володимирів, на господаря Олексія царя, і декілька городів Дунайських йому здалися. І в Дельстрі-городі його підступно вбили два сарацини, послані царем, місяця серпня в 15-й день.

У це ж літо князь великий Володимир послав Івана Войтишича, і він посаджав посадників [у городах] по Дунаю.

У це ж літо послав Володимир сина свого Ярополка і Давид сина свого Всеволода на Дон. І взяли [вони] три гради: Сугров, Шарукан, Балин. Тоді ж Ярополк привів собі жону, вельми красну дочку Яського князя, полонянку.

Томъ же лЂтЂ и Предъславна, черница, Святославна преставися.

Томъ же лЂтЂ ходи Вячеславъ на Дунай, съ Фомою Ратиборичемъ, и пришедъ къ Дьрьстру и не въспЂвше ничтоже, воротишась.

В се же лЂто бишася с Половци и с Торкы и съ ПеченЂгы у Дона, и сЂкошася два дни и д†нощи, и придоша в Русь къ Володимеру Торци и ПеченЂзи.

В се же лЂто преставися Романъ Всеславичь.

В се же лЂто преставися Мьстиславъ, внукъ Игоревъ.

Томъ же лЂтЂ Володимерь отда дщерь свою Огафью за Всеволодка.

В лЂто 6625. Приведе Володимеръ Мьстислава из Новагорода и дасть ему отець БЂлъгородъ, а НовЂгородЂ сЂде Мьстиславичь, сынъ его, внукъ Володимеровъ.

В се же лЂто иде Володимеръ на Ярослава к Володимерю, и Давыдъ Ольговичь, и Володарь, и Василко, и оступиша и у городЂ Володимери, и стояша дний шестьдесять, и створи миръ съ Ярославомъ, Ярославу покорившюся и вдарившю челомъ передъ стрыемъ своимъ Володимеромъ; и наказавъ его Володимеръ о всемъ, веля ему къ собЂ приходити, «когда тя позову», и тако в мирЂ разидошася кождо въсвояси. Тогда же придоша Половци къ Болгаромъ, и высла имъ князь БолъТарьскый пити съ отравою, и пивъ Аспакъ и прочии князи вси помроша.

Семъ же лЂтЂ преставися Лазоръ, епископъ Переяславьскый, семтября въ 6.

Томъ же лЂтЂ придоша БЂловЂжьци в Русь.

В се ж лЂто поя Володимеръ за АндрЂя внуку Тугърртъканову.

В се же лЂто потрясеся земля, семтября въ двадесять шестый.

Того же лЂта выведе ГлЂба изъ МЂньска Володимеръ, и церковь заложи на АльтЂ мученику. Володимеръ же посла сына Романа во Володимерь княжить.

Того же лЂта умре куръ Олексий, и взя царство сынъ его Иванъ.

Того ж літа і Предславна Святославна, черниця, померла.

Того ж літа ходив Вячеслав на Дунай із Фомою Ратиборичем, і прийшли до Дністра, і, не встигши нічого, повернулися.

У це ж літо бився [Володимир Мономах] з половцями, і з торками, і з печенігами на Дону. І рубалися два дні і дві ночі, і прийшли на Русь до Володимира торки і печеніги.

У це ж літо помер Роман Всеславич.

У це ж літо помер Мстислав, внук Ігорів.

Того ж літа Володимир віддав дочку свою Огафію за Всеволодка.

В літо 6625 [1117]. Привів Володимир Мстислава із Новагорода і дав йому отець Білгород, а в Новігороді сів Мстиславич, син його, внук Володимирів.

У це ж літо ходив Володимир на Ярослава у Володимир, і Давид Ольгович, і Володар, і Василько. І обступили його у городі Володимирі, і стояли днів шістдесят, і створили мир із Ярославом. Ярослав же покорився і вдарив чолом перед стриєм своїм Володимиром. Володимир дав йому про все наказ і велів приходити до нього, «коли тебе покличу». І так мирно розійшлися по домівках.

Тоді ж приходили половці до болгар. І вислав їм князь болгарський пити з отрутою, і, випивши, Аепак і інші князі половецькі всі померли.

Цього ж літа помер Лазар, єпископ переяславський, вересня в 6-й [день].

Того ж літа прийшли біловежці в Русь.

У це ж літо взяв Володимир за Андрія внучку Тугортканову.

У це ж літо трусилася земля вересня в 26-й [день].

Того ж літа Володимир вивів Гліба із Мінська і церкву заклав на Альті мученикові. Володимир же послав сина Романа княжити у Володимир.

Того ж літа помер господар Олексій і взяв царство син його Іван.