Ольго†обЂщавшюся ити къ брату своему Давыдови Смоленьску, и приити с братомъ своимъ Киеву, и обрядъ положити, и не восхотЂ сего Олегъ сътворити; онъ пришедъ къ Смоленьску и поемъ воя, и поиде Мурому, у МуромЂ тогда сущю Изяславу; [бысть же вЂсть Изяславу], яко Олегъ идеть к Мурому, посла Изяславъ по вои Ростову, і Суждалю, и по БЂлозерцЂ, и собра вои много. И посла Олегъ послы своя къ Изяславу, глаголи: «иди у волость отца своего Ростову, а то есть волость отца моего; да хочю ту сЂдя порядъ положити съ отцемь твоимъ, се бо мя выгналъ из города отца моего; или ты ми здЂ не хощеши хлЂба своего же вдати?» И не послуша Изяславъ словесъ сихъ, надЂяся на множество вой. Олегъ же надЂяся на правду свою, яко правъ бЂ в сЂмъ, и поиде к городу с вои; Изяславъ же исполчися передъ городомъ на полЂ. Олегъ же поиде противу ему полкомь, и сняшася обоЂ, и бысть брань люта: и убиша Ізяслава, сына Всеволожа, [Володимеря внука] мЂсяца септября въ 6 день; прочии же вои побЂгоша, ови чресъ лЂсъ, друзии же в городъ, [Олегъ же вниде въ градъ] и прияша и горожане; Изяслава же вземьше, и положиша в манастыри святаго Спаса, и оттуда перенесоша и Новугороду, и положиша [и] у святоЂ Софьи, на лЂвой сторонЂ. Олегъ же по приятьи града, изоима РостовцЂ, и БЂлозерци, и СуждальцЂ, искова, и устремися на Суждаль: и пришедъ Суждалю, и Суждальци дашася ему: Олегъ же омиривъ городъ, овы изоима, другыя расточи, имЂнье ихъ взя. И прииде к Ростову: и Ростовци вдашася ему. И перея всю землю Муромьскую и Ростовьскую и посажа посадники по городомъ, и дани поча брати. И посла к нему Мьстиславъ посолъ свой из Новагорода, глаголя: «иди опять Мурому, а в чюжей волостЂ не сЂди; и азъ пошлю молиться съ дружиною своею къ отцю моему, и смирю тя с нимь; аще и брата моего убилъ еси то есть не дивно, в ратехъ бо цари и мужи погыбають». Олегъ же не восхотЂ сего послушати, но паче мышляше и Новъгородьци прияти; и посла Олегъ брата своего Ярослава, въ сторожЂ, а самъ стояше на поли у Ростова. Мьстиславъ же сдумавъ с Новгородьци, и послаша передъ собою сторожЂ Добрыну Рагуиловича; Добрыня же первое изоима данникы. УвЂда же Ярославъ се, яко изоима даньници, стояшеть бо тогда Ярославъ на МедвЂдици у сторожи, бЂжа тоЂ нощи, и прибЂже ко Олгови и повЂда ему, яко идеть Мьстиславъ. Прииде же вЂсть к Олгови, яко сторожеве его изоиманЂ, поиде к Ростову, Мьстиславъ же поиде на Волгу, повЂдаша ему, яко Олегъ узвратилъся есть к Ростову, а Мьстиславъ поиде по немь. Олегъ же прииде к Суждалю, и слышавъ, яко идеть по немъ Мьстиславъ, Олегъ же повелЂ зажещи городъ Суждаль, токмо остася дворъ манастырескъ Печерьскаго манастыря и церкви, яже тамо есть святаго Дмитрея, юже бЂ далъ ЕфрЂмъ і съ селы. Олегъ же побЂже к Мурому, а Мьстиславъ поиде к Суждалю, и сЂдя ту посылаше к Ольгови, мира прося, глаголя: «яко мни [й] азъ есмь тебе, шлися ко отцю моему, а дружину вороти, юже еси заялъ; а язъ тебе во всемъ послушаю». Олегъ же посла к нему, хотя мира лестью; Мьстиславъ же емь вЂры льсти, и распусти дружину по селомъ; и наста Федорова недЂля І поста, и приспЂ Федорова субота, Мьстиславу сЂдящю на обЂдЂ, и прииде ему вЂсть, яко Олегъ на КлязьмЂ, близь бо бЂ пришелъ без вЂсти; Мьстиславъ бо емъ ему вЂру, не постави сторожовъ; но Богъ вЂсть избавити человЂкы благочестивыя своя ото льсти. Олегъ же установися на КлязьмЂ, мня, яко убояся его Мьстиславъ и побЂгнеть; къ Мьстиславу собрася дружина въ тъ день и въ другий, НовгородцЂ, и РостовцЂ, і БЂлозерьци, Мьстиславъ же ста предъ городомъ, исполъчивъ дружину; не поступи ни Олегъ къ Мьстиславу, ни Мьстиславъ на Олга, и стояста противу ербЂ дний 4. И прииде Мьстиславу вЂсть, яко «послалъ ти отець Вячьслава брата с Половьци»; и прииде Вячьславъ у четвертокъ по Федоровой недЂлЂ поста. А в пятокъ завътра поиде Олегъ, исполчився, к городу, а Мьстиславъ поиде противу ему с Новгородци. И въда Мьстиславъ стягъ Володимерь Половчину, именемь Куману, удавъ ему пЂшьцЂ, поставивъ и на правомъ крилЂ, и напя стягъ Володимерь; и узри Олегъ стягъ Володимерь, и убояся, и ужась нападе на нь и на вои его; и поидоша к боези противу собЂ, и поиде Олегъ противу [Мьстиславу, а Ярославъ поиде противу] Вячьславу. Мьстиславъ же перешедъ пежарь с НовгородцЂ, и ступишася на КолачьцЂ, и бысть брань крЂпка, и нача одоляти Мьстиславъ; и видивъ Олегъ, яко поиде стягъ Володимерь, и нача заходити в тылъ его, и убояся побЂже Олегъ, и одолЂ Мьстиславъ. Олегъ же прибЂжа Мурому, и затвори Ярослава МуромЂ, и самъ иде к Рязаню; Мьстиславъ же прииде Мурому, и створи миръ с Муромьци, поя люди своя РостовцЂ же и Суждальци, и поиде к Рязаню по ОльзЂ. Олегъ же выбЂже из Рязаня, а Мьстиславъ створи миръ с Рязаньци; и поя люди своя, яже бЂ заточилъ Олегъ. И посла ко Олгови, глаголя: «не бЂгай никаможе, но послися ко братьи своей с молбою, не лишать тебе Русьской земл.и; а изъ послю къ отцю молит [и] ся о тобЂ». Олегъ же обЂщася тако створити. Мьстиславъ же узворотися въспять къ Суждалю, и оттуда приде Новугороду в городъ свой, молитвами преподобнаго епископа Никиты. Се же бысть исходящю лъту 6604, индикта 4, наполы.

Олег обіцяв іти до брата свого Давида в Смоленськ і прийти з братом своїм до Києва і договір виробить. І не захотів Олег це зробити. Прийшов він до Смоленська, і зібрав воїв, і пішов у Муром. У Муромі був тоді Ізяслав. [Прийшла звістка до Ізяслава], що Олег іде на Муром. Послав Ізяслав за воями в Ростов, і Суздаль, і за білозерцями, і зібрав воїв багато. І послав Олег своїх послів до Ізяслава, кажучи: «Іди у волость батька свого - в Ростов, а це волость мого батька. І хочу тут сісти і мир заключить з батьком твоїм. Це ж бо він вигнав мене із города мого батька. Чи і ти мені тут не хочеш мого ж таки хліба дати?» І не послухав Ізяслав словес цих, надіючись на численне військо. Олег же надіявся на правду свою, що був у цьому прав, і пішов з військом на город. Ізяслав же ізполчився перед городом на полі. Олег же пішов з військом супроти нього, і зійшлися обоє, і була битва люта. І убили Ізяслава, сина Володимира, внука Всеволода, місяця вересня в шостий день, рештки ж воїв його розбіглися, одні через ліс, а другі в город. [Олег же ввійшов у город], і прийняли його горожани. Ізяслава ж взяли і поклали в монастирі святого Спаса, і звідти перенесли його в Новгород і поклали його в святій Софії, з лівого боку. Олег же після взяття города похапав ростовців, і білозерців, і суздальців - і закував. І кинувся на Суздаль. І коли прийшов до Суздалю, суздальці здалися йому. Олег же омирив город: одних похапав, других вигнав, а майно їхнє забрав. І прийшов у Ростов. І ростовці здалися йому. І зайняв він всю землю Муромську і Ростовську, і посадив посадників у городах, і дань почав брати. І послав до нього Мстислав посла свого з Новгорода, кажучи: «Іди знову в Муром, а в чужій волості не сідай. І я з дружиною своєю пошлю вмолити батька мого, і примирю тебе з ним. Якщо і брата мого ти убив, то це не дивно, бо в битвах царі і мужі гинуть». Олег же не захотів його послухати, а ще замислив і новгородців підкорити. І послав Олег брата свого Ярослава в сторожу, а сам став на полі біля Ростова. Мстислав же порадився з новгородцями, і послали вони попереду в сторожу Добриню Рагуїловича. Добриня ж спершу переловив [Олегових] даньників. Довідався Ярослав, що похапали даньників, а стояв тоді Ярослав у сторожі на Медведиці, і тої ж ночі утік. І прибіг до Олега і повідав йому, що йде Мстислав. Прийшла звістка Олегові, що сторожа його захоплена, і він пішов у Ростов. Мстислав же пішов на Волгу, коли повідомили йому, що Олег повернувся в Ростов. І Мстислав пішов за ним. Олег же прийшов у Суздаль, і, почувши, що Мстислав іде за ним, повелів Олег запалити город Суздаль, тільки залишився двір монастирський Печерського монастиря і церква тамошня святого Дмитрія, яку Єфрем дав [монастиреві] разом із селами. Олег же побіг до Мурома, а Мстислав прийшов у Суздаль і, сидячи тут, послав до Олега просити миру, кажучи: «Я молодший від тебе, звертайся до батька мого, а дружину, яку захопив, поверни, і я тебе у всьому послухаю». Олег же послав до нього, прикидаючись, що хоче миру. Мстислав же повірив в обман і розпустив дружину по селах. І настав Федорів тиждень першого [великого] посту, і прийшла Федорова субота. 1 коли Мстислав сидів на обіді, прийшла йому вість, що Олег на Клязьмі і підійшов так близько потаємно, бо Мстислав повірив йому і не виставив сторожу. Але Бог знає, як захистити людей благочестивих своїх від обману. Олег же зупинився на Клязьмі, думаючи, що злякається його Мстислав і втече. До Мстислава зійшлася дружина в той день і на другий: новгородці, і ростовці, і білозерці. Мстислав же став перед городом і ізполчив дружину, і не рушив ні Олег на Мстислава, ні Мстислав на Олега. І стояли супроти один одного чотири дні. І прийшла Мстиславові звістка, що «послав тобі батько [на допомогу] брата Вячеслава з половцями». І прийшов Вячеслав у четвер після Федорової неділі посту. А на другий день у п'ятницю рушив Олег, приготувавшись до бою, на город, а Мстислав пішов назустріч йому з новгородцями. І вручив Мстислав стяг Володимирів половчину на ймення Куману, віддавши йому піхотинців, і поставив його на правому крилі, і розгорнув стяг Володимирів. І побачив Олег стяг Володимирів, і злякався, і жах напав на нього і на воїв його. І рушили в бій один проти одного, і пішов Олег проти Мстислава, а Ярослав пішов на Вячеслава. Мстислав же перейшов пожарище з новгородцями, і зійшлися на Колачці, і була битва жорстока, і почав перемагати Мстислав. І побачив Олег, як ішов стяг Володимирів і став заходити йому в тил, і, злякавшись, побіг Олег, і здолав його Мстислав. Олег же прибіг у Муром і зачинив Ярослава в Муромі, а сам пішов у Рязань. Мстислав же прийшов до Мурома і заключив мир із муромцями, взяв людей своїх - ростовців і суздальців - і пішов на Рязань за Олегом. Олег же вибіг із Рязані, а Мстислав уклав мир із рязанцями, і взяв людей своїх,що їх був ув'язнив Олег. ! послав до Олега, кажучи: «Не тікай нікуди, але пошли до братів своїх з благанням не позбавляти тебе Руської землі, а я пошлю до батька молитися за тебе». Олег же обіцяв так зробити.

Мстислав же повернувся назад у Суздаль, а звідти пішов у Новгород, у свій город, на прохання преподобного єпископа Никити. Се ж було наприкінці літа 6604 [І096], індикта 4, на половині.

В лЂто 6605. Приидоша Святополкъ, и Володимеръ, и Давыдъ Игоревичь, и Василко Ростиславичь, і Давыдъ Святославичь, и брать его Олегъ, и сняшася Любци на строенье мира, и глаголаше к собЂ, рекуще: «почто губимъ Рускую землю, сами на ся котору имуще? а Половци землю нашю несуть роздно, и ради суть, оже межи нами рать до нынЂ; отселЂ имЂмься по едино сердце и съблюдЂмь Рускую землю, кождо держить очьчину свою: Святополку Киевъ Изяславль, Володимеръ Всеволожь, Давыдъ и Олегъ, Ярославъ Святославли; имьже раздаялъ Всеволодъ городы, Давыдози Володимеръ, Ростиславичема Перемышль Володареви, Теребовлъ и Василкови». И на томъ цЂловаша хрестъ; «да аще отселЂ кто на кого вьстанеть, то на того будемь вси и честьный крестъ»; и рекоша вси: «да будеть на нь хрестъ честный и вся земля Руская», и цЂловавшеся и поидоша усвояси. И прииде Святополкъ Кыеву съ Давыдомъ, и радЂ быша людье вси; токмо дьяволъ печаленъ бяше о любви сЂй, и влЂзЂ сотона у сердьце нЂкоторымъ мужемъ и начаша глаголати къ Давыдови Игоревичю, рекуще сице: «яко Володимеръ сложилъся есть с Василкомъ на Святополка и на тя». Давыдъ же имъ вЂры лживымъ словесемъ, нача молвити на Василка, глаголя сице: «кто есть убилъ брата твоего Ярополка? а нынЂ мыслить на тя и на мя, и сложилъся есть с Володимеромъ; да промышляй си о своей голо※. Святополкъ же смятеся умомъ, реки: «и еда се право будеть, или лжа», не видЂ; і рече Святополкъ Давыдови: «да еще право молвиши, да Богъ ти будь послухъ, аще ли завистью молвиши, да Богъ будеть за тЂмъ». Святополкъ же съжалиси по братЂ своемь и о собЂ, нача помышляти, еда се право будеть? и я вЂру Давыдови, и перельсти Давыдъ Святополка, і начаста думати о ВасилцЂ; а Василко сего не вЂдаше и Володимеръ. И нача Давыдъ глаголати: «аще не имеве Василка, то ни тобЂ княженья у КиевЂ, ни мнЂ Володимери»; и послуша сего Святополкъ. И приде Василко въ 4 ноября, и перевезеся на Выдобичь, іде поклонитися къ святому Михаилу в манастырь, и ужина ту, а товары своя постави на Рудици; вечеру же бывшю прииде в товаръ свой. Наутрия же бывшю, присла Святополкъ, река: «не ходи отъ именинъ моихъ». Василко же ртопрЂся, река: «не могу ждати; еда будеть рать дома». И присла к нему Давыдъ: «не ходи, брате, и не ослушайся брата старЂйшаго, поиде†оба»; и не въсхотЂ Василко створити тако, ни послушаеть ею. І рече Давыдъ къ Святополку: «видиши ли, не помнить тебе, ходя в руку твоею; аще ли отъидеть въ свою волость, самъ узриши, аще ти не заиметь городовъ твоихъ Турова і Пиньска, и прочихъ городовъ твоихъ, да помянеши мя; но призвавъ и ныня, ими, и дай его мнЂ».

И послуша его Святополкъ, и посла по Василка, глаголя: «да аще не хощеши ждати до имянинъ моихъ, и прииди нынЂ, да цЂлуеши мя, и посЂдимы вси с Давыдомъ». Василко же обЂщася приити, не вЂдый лесть, юже коваше на нь Давыдъ. Василко же всЂдъ на конь поЂха, і въсрЂте и отрокъ его и повЂда ему, глаголя: «не ходи, княже, хотять тя яти»; и не послуша сего, помышляя: «како мя хотять яти? оногды цЂловали хресть, рекуще: аще кто на кого будеть, хрестъ [на того да] и мы вси»; и помысливъ си, перехрестися, река: «воля Господня да будеть». И приЂха в малЂ дружинЂ на княжь дворъ; і вылезе противу ему Святополкъ и идоша въ гридницу, и прииде Давыдъ, і сЂдоша. І нача Святополкъ глаголати: «остани на святокъ». И рече Василко: «не могу, брате, остати; уже есмь повелЂлъ товаромъ поити переди». Давыдъ же сЂдяше аки нЂмъ, и рече Святополкъ: «завьтрокай, брате»; и обЂщася Василко завътрокати. И рече Святополкъ: «посидита вы здЂ, а язъ лЂзу, наряжю»; и лЂзе вонъ, а Давыдъ с Василкомъ сЂдоста. И нача Василко глаголати ко Давыдови, и не 6Ђ в ДавыдЂ гласа, и ни послушанья; бЂ бо ужаслъся, и лесть имЂя въ сердцЂ.

В літо 6605 [1097]. І зійшлися Святополк, і Володимир,

І Давид Ігоревим, і Василько Ростиславич,

І Давид Святославич, і брат його Олег,

І зібралися в Любці, щоб установити мир,

І говорили поміж собою, кажучи: «Нащо губимо Руську землю

І між собою чвари діємо?

А половці землю нашу розносять порізно

І радіють, що між нами рать донині.

Віднині злиймося в єдине серце

І збережімо Руську землю.

І хай кожен тримає отчину свою:

Святополку - Київ Ізяславів, Володимир - Всеволоду,

Давид. Олег і Ярослав - Святославові,

Їм же Всеволод роздав города: Давидові - Володимир

І Ростиславичам: Перемишль - Володареві; Теребовлю - Василькові».

І на тому цілували хрест:

«Хай тільки віднині хтось на іншого встане,

Проти нього будемо всі

І чесний хрест».

І сказали всі: «Хай буде проти того хрест чесний

І вся земля Руська».

І, поцілувавшися, розійшлися по домівках.

І прийшли Святополк із Давидом у Київ,

І раді були всі люди,

І тільки диявол засмучений був доброю згодою цією,

І проник сатана у серце деяких мужів,

І почали вони підбивати Давида Ігоревича такими словами:

«Володимир змовився з Васильком проти Святополка

І проти тебе».

І повірив Давид брехливим словесам,

І почав наговорювати на Василька, кажучи таке:

«Хто убив брата твого Ярополка?

А нині замишляє на тебе і на мене

І змовився з Володимиром.

Так подумай про свою голову».

Святополк же знітився умом і сказав:

«І чи це правда, чи брехня - не знаю».

І ще сказав Святополк Давидові:

«Якщо правду говориш, хай Бог тебе послухає,

А коли із заздрощів говориш, хай Бог буде за тим».

Святополк же пожалів брата свого і себе,

І почав задумуватися, чи це правда буде?

І повірив Давидові,

І обдурив Давид Святополка.

І почали вони думати про Василька.

А Василько і Володимир цього не знали.

І почав Давид говорити: «Якщо не схопимо Василька,

То не князювати ні тобі у Києві, ні мені у Володимирі».

І послухав його Святополк.

І прийшов Василько четвертого листопада,

І переправився на Видобичі,

І пішов поклонитися святому Михайлові в монастир.

І вечеряв тут, а обоз свій залишив на Рудиці,

І коли настав вечір, повернувся до свого обозу.

І коли настав ранок, прислав до нього Святополк, кажучи:

«Не йди з іменин моїх».

Василько ж відпирався, кажучи:

«Не можу ждати, а що, як дома війна».

І прислав до нього Давид:

«Не йди, брате, не роби непослуху братові старшому,

Прийдемо обидва».

І не захотів Василько зробити так, не послухав їх.

І сказав Давид Святополкові:

«Чи бачиш, не пам'ятає тебе, ходячи під рукою твоєю.

А коли повернеться в свою волость, сам побачиш,

Що він захопить города твої Туров і Пінськ

І інші города твої, згадаєш тоді мене.

Але заклич його нині, схопи і дай його мені».

І послухав його Святополк,

І послав за Васильком, говорячи:

«Якщо не хочеш чекати до моїх іменин,

То приходь зараз, поцілуєш мене

І посидимо всі разом із Давидом».

Василько ж пообіцяв прийти, не знаючи про підступність,

Яку кував на нього Давид.

Василько ж сів на коня, і поїхав,

І зустрів він отрока свого,

І той розповів йому, кажучи:

«Не ходи, князю, хочуть тебе схопить».

І не послухав його, думаючи: «Як це мене хочуть схопити?

Недавно цілували хрест, кажучи,

Якщо хто проти кого піде, [проти того] хрест буде і ми всі».

І розмисливши так, перехрестився і сказав:

«Хай буде воля Господня».

І приїхав на княжий двір із малою дружиною,

І вийшов назустріч йому Святополк,

І пішли вони в гридницю,

І прийшов Давид, і сиділи вони.

І почав Святополк говорити: «Залишайся на свято».

І сказав Василько: «Не можу, брате, залишитися,

Я вже й обозу звелів рушати вперед».

Давид же сидів, як німий.

І сказав Святополк: «Поснідай, брате».

І погодився Василько поснідати.

І сказав Святополк: «Посидьте ви тут, а я піду розпоряджусь».

І Вийшов геть, а Давид із Васильком сиділи.

І почав Василько говорити до Давида,

А Давид ні говорив, ні слухав, бо був охоплений жахом

І мав у серці підступ.

И посЂдЂвъ мало Давыдъ, рече; «гдЂ есть братъ?» Они же рекоша ему: «стоить на сЂнехъ». І въставъ Давыдъ, рече: «ать иду по нь, а ты ту, брате, посЂди». И въста Давыдъ лЂзе вонъ. И яко выступи Давыдъ, і запроша Василка въ 5 ноября, и оковавъше въ двоЂ оковы, и приставиша к нему сторожЂ на ночь. Наутрия же Святополкъ созва бояре и Кияне, и повЂда имъ, еже бЂ ему повЂдалъ Давыдъ: «яко брата ти убилъ, и на тя свЂщалъ с Володимеромъ, хочеть тя убити и градъ твой заяти». И рекоша бояре и людье: «тобЂ, княже, головы своеЂ достоить блюсти; да аще есть молвилъ право Давыдъ, да прииметь Василко казнь; аще ли не право глаголалъ Давыдъ, да прииметь месть отъ Бога и отвЂщаеть предъ Богомъ». И увЂдЂша игумени, и начаша молитися о ВасильцЂ къ Святополку; и рече имъ Святополкъ: «ото Давыдъ». Давыдъ же се въвЂдавъ, нача поостривати на ослЂпленье: «аще ли сего не створити, и его пустиши, тъ ни тобЂ княжити, ни мнЂ». Святополкъ же хотяше пустити и, но Давыдъ не хотяше, блюдася его. І на ту нощь ведоша и Звенигороду, иже есть городъ малъ у Киева, яко десяти веръсты въдале, и привезъше и на колЂхъ; окована суща, и съсадиша и с колъ, и въведоша в ыстобъку малу. И сЂдящю ему, узрЂ Василко Торчина остряща ножь, и вразумЂ, яко хотять и ослипити, и възпи къ Богу плачемъ великомъ и стонаньемъ великомъ. И се влЂзоша послании Святополкомъ и Давыдомъ, Сновидъ Изечевічь, конюхъ Святополчь, и Дмитръ, конюхъ Давыдовъ, почаста простирати коверь, и простерта яста Василка и хотяща я поврЂщи и; и боряшеться с нима крЂпко; и не можета его поврЂщи; и се влЂзъше друзии повергоша и, и связаша и, и снемьше доску с печи, и възложиша на персии ему; и сЂдоста обаполы Сновидъ Изечевичь и Дмитръ, и не можаста его удержати; и приступиста ина два, и сняста другую дъску с печи, и сЂдоста, и удавиша и рамяно, яко персемъ троскотати. И приступи Торчинъ, именемь Береньди, овчюхъ Святополчь, держа ножь, хотя увЂрьтЂти ножь в око и грЂши ока и перерЂза ему лице, и бяше знати рану ту на лици ему; посемь же увертЂ ему ножь в зЂницю, изя зЂницю, посемь у другое око увертЂ ножь, изя другу зиницю, и томъ часЂ бысть яко мертвъ. И вземьше и на коврЂ, узложиша и на кола яко мертва, и повезоша и Володимерю.

І посидівши трохи, запитав Давид: «Де брат?»

Йому ж відповіли: «Стоїть у сінях».

І, підвівшись, Давид сказав:

«Я піду за ним, а ти тут, брате, побудь».

І встав Давид і вийшов геть.

І як тільки вийшов Давид, замкнули Василька 5 листопада,

І закували в подвійні окови,

І приставили до нього сторожу на ніч.

Ранком же Святополк скликав бояр і киян

І повідав їм, що йому розповів Давид: [Василько] «брата твого убив

І проти тебе змовився з Володимиром, хоче вбити тебе

! город твій захопити».

І сказали бояре і люди:

«Тобі, князю, належить берегти голову свою.

І якщо правду сказав Давид, хай прийме Василько кару.

А коли неправду говорив Давид, хай прийме помсту від Бога

І відповідає перед Богом».

І довідалися ігумени

І почали просити Святополка за Василька.

І сказав їм Святополк: «Ото Давид».

Давид же узнав про це і почав підбивати на кару осліпленням:

«Якщо цього не зробиш і його відпустиш,

То ні тобі не княжити, ні мені».

Святополк же хотів відпустити Василька,

А Давид не хотів, пильнував його.

І в ту ж ніч відвезли Василька в Звенигород»

Невеличкий городок біля Києва, віддалений на десять верст.

І привезли його на колі, закованого,

І висадили з кола,

І завели в ізтобку малу.

І сидячи там, побачив Василько торчина, який гострив ніж,

І зрозумів, що його хочуть осліпити.

І заволав до Бога плачем великим

І стогнанням великим.

І тут ввійшли посланії Святополком

І Давидом - Сновид Ізечевич, конюх Святополків,

І Дмитр, конюх Давидів,

І почали розстилати ковер,

І, розіславши, схопили Василька,

І хотіли вони повалити його.

І боронився від них завзято,

І не могли його повалить.

І тут ввійшли другі, і повалили його, і зв'язали його,

І, знявши дошку з печі, поклали на груди йому,

І сіли з двох кінців Сновид Ізечевич і Дмитр,

І не могли утримати його,

І підійшли двоє інших,

І зняли другу дошку з печі, і сіли,

І придавили йому рамена, аж груди затріщали.

І підійшов торчин, на ймення Беренді, овчух Святополків,

І, тримаючи ніж, хотів вкрутити ніж в око,

І промахнувся,

І перерізав йому лице,

І зараз видно рану ту на його лиці,

І після цього вдарив ножем в зіницю,

І вийняв зіницю,

І потім у друге око вкрутив ніж,

І вийняв другу зіницю.

І був Василько в той час як мертвий.

І взяли йото на коврі,

І поклали його на коло, як мертвого,

І повезли його в Володимир.

И въспроси воды, они же даша ему, и испи воды, и въступи душа, и поминуся, и пощюпа сорочкы и рече: «чему есте сняли с мене? да быхъ в сЂй сорочици смерть приялъ и сталъ предъ Богомъ въ крова†сорочицЂ». ОнЂмъ же обЂдавшимъ, поидоша с нимь въскорЂ на колЂхъ, а по грудну пути, бЂ бо тогда мЂсяць груденъ, рекше ноябрь; и приидоша с нимъ Володимерю въ 6 день. Прииде же и Давыдъ по немъ, яко звЂрь уловилъ; и посадиша и у дворЂ ВакЂевЂ, і пріставиша 30 мужь стрЂщи, а 2 отрока княжа, Улана и Колчю. Вълодимеръ же слышавъ, яко ятъ есть Василко и ослЂпленъ, ужасеся, и въсплакася вельми і рече: «сего не было есть у Русьской земли ни. при дЂдехъ нашихъ, ни при отціхъ нашихъ, сякого зла». И ту абье посла ко Давыду и к Ольгови Святъславичема, глаголя: «поидЂта к Городцю, да поправимъ сего зла, еже ся сотвори у Русьской земли и в насъ братьи, оже уверже в ны ножь; да аще сего не поправим.ъ, больше зло въстанеть в насъ, и начнеть братъ брата заколати, и погыбнеть земля Русьская, и врази наши Половци пришедъше возмуть землю Русьскую». Се слышавъ . Давыдъ и Олегъ, печална быста вельми и начаста плакатися, рекуща: «яко сего не было в родъ нашемь»; и ту абье собравьша воя, и приидоста к Володимеру. Володимеру сущю с вои стоящю у бору, Володимеръ же, и Давыдъ, и Олегъ послаша мужЂ свои къ Святополку, глаголюще: «что се створилъ еси в Русьской землЂ, уверьглъ еси ножь в ны? чему еси ослипилъ брата своего? аще быти вина какая была на нь, обличилъ бы пред нами, и упрЂвъ бы и створилъ ему; а ныне кая вина до него, оже ему се створилъ еси». И рече Святополкъ: «повЂдалъ ми Давыдъ Игоревичь, яко Василко брата ти убилъ Ярополка, и тебе хощеть убити и заяти волость твою, Туровъ, и Пинескъ, и Берести, и Погорину, и шелъ ротЂ с Володимеромъ, яко сЂсти Володимеру в КиевЂ, а Василкови Володимери; а неволя ми главы своея блюсти, и не язъ его слЂпилъ, но Давыдъ, і велъ и к собЂ». И рЂша мужи Володимери, и Давыдови, и Олгови:

«извЂта о семъ не мЂита, яко Давыдъ есть слЂпилъ и: не въ Давыдо†градЂ ятъ есть, ни ослЂпленъ, но въ твоемъ городЂ ятъ и ослЂпленъ»; и се имъ глаголющимъ разидошася раздно. Наутрия же хотя Володимеру, и Давыдови, и Ольгови чересъ ДнЂпръ на Святополка, Святополкъ же хотяше побЂгнути ис Кыева, и не даше ему Кияне побЂгнути, но послаша Всеволохаою княгину и митрополита Николу къ Володимеру, глаголюща: «молимся, княже, тобЂ и братома твоима, не мозЂте погубити Русьской зе.млЂ; аще бо возмете рать межю собою, погаки имуть радоватися и возмють землю нашю, юже бЂша стяжали ваши дЂди, і отци ваши, трудомъ великимъ и хороборьствомъ побаряюще по Русьской земли, а ины земли приискаху; а вы хощете погубити Русьскую землю». Всеволожая княгини и митрополитъ приидоста к Володимеру, и молистася ему, и повЂдаста молбу Кыянъ, яко створити миръ, и блюсти земли Руской, и брань имЂти с погаными. И се слышавъ Володимеръ, расплакася [и рече]: «по истинЂ отци нашк и дЂди наши соблюдоша Русьскую землю, а мы ю хощемъ погубити»; и преклонися на мрлбу, чтяшеть бо ю яко матерь, отца ради сврего, бъ бо любимъ отцю своему повелику, в животЂ и по смерти, и не ослушася его ни в чемь же; и послуша яко матере и митрополита, такоже чтя санъ святительскый, не прЂслуша молбы его. Володимеръ же такъ есть любьзнивъ: любовь имЂя к митрополитомъ і къ епискупомъ, паче же черноризецький чинъ любя, и приходящая к нему напиташе и напояше, акы мати дЂти своя; аще кого видить или шюмна, или в коемь зазорЂ, и не осужаше, но все на любовь прикладаше и утЂшаше. Но мы на прежереченое узвратЂмься. Княгини же бывши у Володимера, и прииде Кыеву и повЂда всю рЂчь Святополку и Кияномъ, яко миръ будеть. И начаша межи собою мужи слати, и умиришася на семь, яко рЂша Святополку: «яко се Давыдова есть сольстилъ; то иди ты, Святополче, на Давыда, любо ими и, любо прожени». Святополкъ же емься по се, и цЂловаше хрестъ межи собою, миръ створше.

І коли привезли, зупинились із ним,

Переїхавши міст Воздвиженський, на. торговищі.

І зняли з нього сорочку криваву,

І дали попаді випрати. Попадя ж відіпрала,

І наділа на нього, коли ті обідали,

І почала оплакувати його попадя, як покійника.

І збудив його плач і спитав: «Де це я?»

Вони ж відповіли йому: «Біля Звиждення, в граді».

І попросив води, вони ж дали йому.

І напився води,

І вернулась душа,

І опам'ятався,

І пощупав сорочку,

І сказав: «Нащо знімали її з мене?

Хай би я в цій сорочиці смерть прийняв

І став перед Богом в кривавій сорочці».

І коли ж оті пообідали,

Негайно ж поїхали з ним на колі по грудкастій дорозі,

Бо був тоді місяць грудень, себто ноябрь.

І прибули з ним у Володимир на шостий день.

Прибув і Давид слідом за ним, наче звіра зловив,

І посадив його у дворі Вакієві,

І приставили тридцять мужів стерегти його,

І двох отроків княжих, Улана і Колчу.

Володимир же [Мономах] як почув, що схопили Василька

І осліпили,- вжахнувся,

І залився сльозами,

І сказав: «Такого зла не було ще у Руській землі

Ні за дідів наших, ні за батьків наших».

І відразу ж послав до Давида

І до Олега Святославича сказати:

«Приходьте в Городець, щоб виправити зло,

Яке трапилося в Руській землі

І в нас, братії. Уже загнано у нас ніж.

І якщо цього не поправимо,

То ще більше зло постане серед нас,

І почне брат брата колоти,

І загине земля Руськая,

І вороги наші, половці, прийдуть

І візьмуть землю Руськую».

Коли почули про це Давид і Олег, опечалилися вельми

І заплакали, промовляючи: «Такого ще не було в роді нашому».

І тут же негайно зібрали воїв,

І прийшли до Володимира.

Володимир тоді стояв із воями у бору.

Володимир же, і Давид, і Олег послали мужів своїх до Святополка,

І питають: «Що це ти наробив у Руській землі?»

Ти ввігнав ніж у нас, нащо ти осліпив брата свого?

Якби було якесь звинувачення проти нього,

То мав би викрити його перед нами,

І, довівши провину, зробив би так.

А нині яка вина його, що ти вчинив із ним так».

І сказав Святополк: «Розповів мені Давид Ігоревим,

Що Василько брата твого, Ярополка, убив,

І тебе хоче вбити,

І захопити волость твою - Туров, і Пінеськ, і Берестя, і Погорину,-

І що поклявся [Василько] з Володимиром,

Що сяде Володимир у Києві,

А Василько - у Володимирі.

А я зобов'язаний голову свою берегти.

І не я осліпив, а Давид, він і забрав його до себе».

І сказали мужі Володимирові, і Давидові, і Олегові:

«Марно оправдуєшся, що Давид осліпив його:

Не в Давидовому городі його схопили і осліпили,

А в твоєму городі взяли і осліпили».

І коли це сказали, розійшлися порізно.

На другий день Володимир, Давид і Олег мали намір перейти через Дніпро і виступити проти Святополка. Святополк же хотів втекти з Києва, і не дали йому кияни втекти, але послали княгиню Всеволодову і митрополита Николу до Володимира сказати: «Благаємо, княже, тебе і братів твоїх, не погубіть Руської землі. Бо як почнете війну Між собою, погані возрадуються і захоплять землю кашу, яку збирали ваші діди і батьки ваші трудами великими і хоробрістю, обороняючи Руську землю, а інші землі прилучаючи до неї, а ви хочете погубити Руську землю». Всеволодова княгиня з митрополитом прийшли до Володимира, і благали його, і передали просьбу киян, щоб укласти мир і берегти землю Руську і брань мати з поганими. І коли почув це Володимир, заплакав [і сказав]: «Воістину батьки наші і діди наші зберегли Руськую землю, а ми її хочемо погубити». І здався на благання, бо шанував її як матір, ради батька свого, бо любив його батько любов'ю великою і за життя, і після смерті, і він не ослухавсь його ні в чому, а тому і матір послухав, і митрополита також шанував за сан святительський, а тому й не зневажив прохань його. Володимир же був сповнений любові: любив митрополитів, і єпископів, а найбільше чорноризький чин любив, і тих, що приходили до нього, годував і напував, як мати дітей своїх. Якщо кого бачив або шумним, або в соромі якому, то не осуджував, а все любов'ю міряв і втішав. Але повернемося до попередньої розповіді.

Княгиня ж побувала у Володимира, і прийшла в Київ, і передала все, сказане Святополкові і киянам, і що мир буде. І почали один до одного мужів посилати і зійшлися на тому, що сказали Святополкові: «Якщо це Давидів заколот, то ти іди, Святополче, на Давида. Або схопи його, або прожени». Святополк же погодився на це, і поклялися на хресті між собою, мир уклали.

Василкови же сущю в Володимери, на прЂжерЂченомь мЂстЂ, яко приближися постъ великый, и мнЂ ту сущю в ВолодимЂрЂ, в едину нощь присла по мя князь Давыдъ. И приидохъ к нему, и сЂдяху дружина около его, и посади мя, и рече ми: «се молвилъ Василко сы ночи ко Вланови и къ Колчи, реклъ тако Василко: се слышу, оже идеть Володимеръ и Святополкъ на Давыда; да же бы мене Давыдъ послуталъ, да быхъ послалъ мужа своего к Володимеру воротися, вЂде бо ся с нимъ что молвивъ, не поидеть; да се, Василю, шлю тя, Ђди к Василкови со сима отрокома, и молви ему тако: оже хощеши [к Володимеру] послати мужа своего, и воротится Володимеръ, то вдамъ ти который любо городъ, любо Всеволожь, любо Шеполь, любо Перемиль». Азъ же идохъ к Василкови, и повЂдахъ ему всю рЂчь Давыдову. Онъ же рче: «сего есть не мол.вилъ; но надЂяся на Богъ, послю к Володимеру, да быша не прольяли крови мене дЂля; но сему ми дивно, даеть ми градъ свой, а мой Теребовль, моя волость»; пождавши и нынЂ, якоже и бысть; въскорЂ бо прия вдасть свою. МнЂ же рече: «иди къ Давыдови и рци ему: пришли ми КулмЂя; азъ его пошьлю к Володимеру». И не послуша его Давыдъ, и посла мя река пакы: «нЂту КулъмЂя». I рече ми Василко: «посЂди мало», і повелЂ слузи своему ити вонъ, и сЂде со мною, и нача глаголати: «се азъ слышю, оже мя хочеть Давыдъ давати Ляхомъ; то ся мало насытилъ крове моея, і се хощеть больше ся насытити, иже мя вдасть имъ: азъ бо Ляхомъ много зла створихъ, и еще есмь хотЂлъ створити и мьстити Русьскую землю; аще мя вдасть Ляхомь, не боюся смерти, но се повЂдаю ти: по истинЂ яко наведе на мя Богъ за мое узвышенье, яко приде ми вЂсть, яко идуть ко мнЂ Береньдичи, и ПеченЂзи, и Торци, и се рекохъ въ умЂ своемь: оже мі будуть Берендичи и Торци и ПеченЂзи, і реку брату своему Володареви и Давыдови: даита дружину свою моложьщюю, а сама пиита и веселитася; и помыслихъ на землю Лядьскую: наступлю на зиму і на лЂто и возму землю Лядьскую и мьщю землю Русьскую; и посемь хотЂлъ есмь переяти Болгары Дунайскыя, і посадити я у себе; посемь хотяхъ проситися у Святополка и у Володимера на ПоловцЂ, и поиду, рЂхъ, на ПоловцЂ, да любо налЂзу собЂ славу, любо главу свою сложю за Русьскую землю; а иное помышленье въ сердци моемъ не было ни на Святополка, ни на Давыда, и се кленуся Богомъ и его приществиемь, яко не помыслилъ есмь зла братьи моей ни в чемь же, но за мое узнесенье, иже поидоша Береньдичи ко мнЂ, и веселяся сердце мое, и възвеселися умъ мой, и низложи мя Богъ и смЂри мя». Посемь же приходящю Великому дни, поиде Давыдъ, прияти хотя власть Василкову; і въсрЂте и Володарь, брать Василкозъ, у Бужьиска, и не смЂ Давыдъ стати противу Володареви, и затворися въ БужьскЂ, и оступи градъ Бужескъ Володарь. И нача Володарь молвити: «почто зло створивъ не каешися сего? да уже поминися, колко еси зла створилъ». Давыдъ же на Святополка нача извЂтъ творити, глаголя: «ци я се створилъ, ци ли у моемъ городЂ? язъ и самъ боялъся, аще быша и мене не яли и створили тоже; неволя ми было пристати свЂту ихъ, ходящю в рукахъ ихъ». И рече Володарь: «Богъ свидитель тому, а нынЂ пусти брата моего, и створю с тобою миръ». И радъ бывъ Давыдъ, посла по Василка, и приведы и, и уда и Володареви, и створися миръ, и разидостася. И сЂде Василко в. Теребовли, Давыдъ приде Володимерю. Ставши веснЂ, и прииде Володарь и Василко на Давыда, и приидоста ко Всеволожю, а Давыдъ затворися у ВолодимерЂ. ОнЂма же ставшима около Всеволожа, и взяста копьемъ городъ и зажьгоста огнемь; и выбЂгоша людье [отъ] огня; и повелЂ. Василко вся исЂщи, и створи Василко мьщенье на людьехъ неповиньныхъ, и пролья кровь неповиньну. Посемь же приидоста Володимерю, и Давыдъ затворися в городЂ, си же обьступиста градъ. И посласта к Володимерцемь, глаголюща: «вЂ не приидохо†на городъ вашь, ни на васъ, но на вороги своя, на Туряка, и на Лазоря, и на Василя, ти бо суть намолвили Давыда, и тЂхъ есть послушалъ Давыдъ и створилъ все зло; аще хощете за сихъ битися, да се мы готовы; аще ли, то выдайте враги наша».

Коли ж Василько був у Володимирі на раніше визначеному місці, коли наближався великий піст, а я був тоді у Володимирі, одної ночі прислав за мною князь Давид. І я прийшов до нього, і сиділа дружина біля нього, і посадив мене, і сказав мені: «Ось Василько говорив цієї ночі із Вланом і Колчею, і так сказав Василько: «Оце чую, що йдуть Володимир і Святополк на Давида. Якби мене Давид послухав, щоб я послав мужів своїх до Володимира з проханням повернутися назад, бо я знаю, що сказати йому, і він не піде». Так оце, Василю, шлю тебе, іди до Василька із цими отроками, і скажи йому так: «Якщо хочеш [до Володимира] послати мужа свого і Володимир повернеться назад, то дам тобі будь-який город: або Всеволож, або Шеполь, або Перемиль». Я ж пішов до Василька і передав йому все, що Давид сказав. Він же прорік: «Того я не говорив, але надіюся на Бога, пошлю до Володимира, хай не проливають крові ради мене. Але мене ось що дивує: дає мені город свій, а мій Теребовль,- моя волость». Пройшов час, і це збулося, бо невдовзі прийняв волость свою. Мені ж сказав: «Іди до Давида і скажи йому: хай пришле мені Кулмія, я його пошлю до Володимира», І не послухав його Давид, і послав мене знову сказати: «Нема Кулмія». І сказав мені Василько: «Посидь трохи». І звелів слузі своєму вийти геть, і сів зі мною, і почав говорити: «От я чую, що хоче Давид віддати мене ляхам. То ще мало наситився кров'ю моєю, і от хоче більше насититися, якщо мене віддасть їм: бо я ляхам багато зла сотворив, і ще більше хотів натворити, і мстити за Руську землю. Якщо мене віддасть ляхам, не боюся смерті, але ось що повідаю тобі: воістину, все це наслав на мене Бог за мої надмірні гордощі. Як стало мені відомо, що ідуть до мене берендичі, і торки, і печеніги, і я сказав сам собі: якщо в мене будуть берендичі, і торки, і печеніги, тоді скажу братові своєму Володарю і Давидові: дайте мені дружину свою молодшу, а сами пийте і веселіться. А сам замисел мав проти землі Лядської: нападу взимку, а влітку і заволодію землею Лядською і відомщу за землю Руську. А після цього хотів захопити болгарів дунайських і посадити їх у себе. Потім хотів проситися у Святополка і у Володимира йти на половців. І піду, сказав, на половців, і або славу знайду собі, або голову свою покладу за Руськую землю. А інших помислів у серці моєму не було ні супроти Святополка, ні проти Давида. І от клянуся Богом і його пришестям, що не бажав я зла братам моїм ні в чому, але за моє самовеличання, що пішли берендичі до мене, і веселилося серце моє, і возвеселився розум мій,- і повалив мене Бог і упокорив мене». Після цього, коли наближався Великдень, пішов Давид, щоб захопити волость Василькову. І зустрів його Володар, брат Васильків, біля Бужеська. І не посмів Давид стати на бій з Володарем і зачинився у Бужеську. І обступив Володар город Бужеськ. І почав Володар говорити: «Йому зло зробив і не каєшся? Опам'ятайся вже, скільки зла натворив». Давид же на Святополка став наговорювати, кажучи: «Хіба це я натворив чи це сталося в моєму городі? Я і сам боявся, щоб і мене не схопили і не зробили того ж. Поневолі я мусив пристати на раду їхню, бо сам був у руках їхніх». І сказав Володар: «Бог свідок тому, а нині пусти брата мого і я створю мир із тобою». І зрадів Давид, послав за Васильком і, коли привели, віддав його Володареві, і створили мир, і розійшлися. І сів Василько в Теребовлі, Давид повернувся у Володимир. Коли настала весна, пішли Володар і Василько на Давида і прийшли до Всеволожа, а Давид зачинився в Володимирі. Вони ж зупинилися біля Всеволожа, і взяли город коп'єм, і підпалили вогнем, і вибігали люди із вогню, і наказав Василько всіх їх порубати, і вчинив Василько помсту на людях неповинних, і пролив кров неповинну. Після цього прийшли до Володимира, і Давид зачинився в городі, а вони обступили город. І послали до володимирців, кажучи: «Знайте, що ми прийшли не на город ваш і не на вас, а на ворогів своїх, на Туряка, і на Лазаря, і на Василя, бо вони намовили Давида, і їх послухав Давид, і вчинив усе зло. Якщо хочете за них битися, то ми готові, а якщо ні, то видайте нам ворогів наших».

Гражани же слышавше се, и созвониша вЂче, и рекоша Давыдови людье на вЂче: «выдай мужи сия, мы не бьемъся за сихъ, а за тя можемъ ся бити, а за сихъ не бьемъся; аще ли, то отворимъ ворота городу, а самъ промышляй о собЂ»; и неволя бысть выдати я. И рече Давыдъ: «нЂту ихъ сдЂ», бЂ бо я послалъ до Лучька; онЂмь же пошедшимъ Лучьску, Турягъ бЂжалъ Кыеву, а Лазорь и Василь воротистася Турийську. И слышаша людье, яко в ТурийскЂ суть, и кликоша людье на Давыда, рекуще: «выдай, кого ти хотять; аще ли, то предамыся». Давыдъ же пославъ приведе Василья и Лазаря, и вдасть я; и створися миръ в недЂлю, а завътра в понедЂлникъ, по зорямъ, повЂсиша Лазоря и Василя и растрЂляша стрЂлами Василковичи, и идоша отъ града. Се второе мьщенье створи, егоже бяше не лЂпо створити, дабы отместникъ Богъ былъ, и възложити было на Бога отмыценье свое; якоже рече Пророкъ: и въздамъ месть врагомъ, и ненавидящимъ мене въздамъ, яко кровь сыновъ своихъ мьщаеть и мьстить; и въздасть месть врагомъ, и ненавидящимъ его въздасть. Симь же отъ града отшедшимъ, и сею снемьше погребоша. Святополку же обЂщавшюся се створити, прогнати Давида, поиде к Берестью к Ляхомъ; и се слышавъ Давыдъ, иде в Ляхы к Володиславу, ища помощи. Ляхове же обЂщашася се створити, и взяша у него 50 гривенъ злата, рекуще ему: «поиди с нами Берестью, яже се вабить ны Святополкъ на снемъ; и ту умиримъ тя съ Святополкомъ». И послушавъ ихъ Давыдъ, иде Берестью с Володиславомъ. И ста Святополкъ въ градЂ, а Ляхо†на БузЂ, и сносися Святополкъ рЂчью с Ляхы, и дасть имъ великия дары на Давыда; Володиславъ рече [Давыдови]: «не послушаеть мене Святополкъ; да иди опять вьспять. И прииде Давыдъ Володимерю, а Святояолкъ свЂтъ створи с. Ляхы, и поиде къ Пиньску, посла по воЂ; и прииде Дорогобужю, и дожда ту вой своихъ, поиде на Давыда къ граду, Давыдъ затворися въ градЂ, чая помочи в Ляховъ на Святополк[а]; бЂша бо рекли ему: «яко на тя приидуть Русьскии князи, то мы ти будемъ помощници»; солгаша, а емлюще злато у Давыда. Святополкъ же оступи городъ, а Давыдъ въ градЂ, и стоя Святополкъ около города 7 недЂль; и поча Давыдъ молитися: «пусти мя из города»; Святополкъ же обЂщася ему, и цЂловаша хрестъ межи собою, и изиде Давыдъ из порода, и прииде в Червенъ, а Святополкъ вииде в городъ в великую суботу, Давыдъ же бЂжа в Ляхы. Святополкъ же прогнавъ Давыда, нача думати на Володаря и на Василка, глаголя: «яко се есть волость отца моего и брата»; и поиде на ня. И се слышавъ Володаръ и Василко, поидоста противу, вземше хрестъ, [егоже цЂловалъ к нима на семъ, «яко на Давыда»] приишелъ есмь, а с вама хощю имЂти миръ и любовь»; и преступи Святополкъ [крестъ], надЂяся на множество вой. И съступишася на поли на Рожни, исполчившимъся имъ обоимъ, Василко же узвыси хрестъ, глаголя: «яко сего еси цЂловалъ, се яко взялъ еси зракъ у мене очью моею, а се нынЂ отъяти хощеши душю мою; і межі буди нами хрестъ сий честный»; и поидоша обои противу собЂ к боеви, и съступишася полци, и мнози человЂци благовЂрнии видЂша крестъ надъ Василковыми вои, узвышьшийся вельми. Брани же велицЂ бывши и многымъ падающимъ отъ обою полку, видЂ Святополкъ, яко люта брань, и побЂже къ Володимерю; и Володарь же и Василко побЂдивша, стаста ту рекуща: «доволЂеть нама на межи своей стати», и не идоста никаможе. Святополкъ же прибЂже Володимерю, и с нимь сына его два, и Святоша сынъ Давыдовъ Святъславичь, и прочая дружина. Святополкъ же посади сына своего Володимери Мьстислава, иже бЂ отъ наложницЂ ему, а Ярослава посла Угры, вабя Угры на Володаря, а самъ иде Кыеву. Ярославъ, сынъ Святополчь, прииде съ Угры, и король Коломанъ и 2 пискупа, и сташа около Перемышля по Вягру, а Володарь затворися въ градЂ. Давыдъ же въ тъ чинъ пришедъ из Ляховъ, и посади жену свою у Володаря, а самъ иде в ПолозцЂ; и усрЂте и Бонякъ, и воротися Давыдъ, и поидоста на Угры. Идущіма же има, и сташа ночьлЂгу, и яко бысть полунощи, и въставъ Бонякъ отъЂха отъ рати, и поча выти волъчьски, и отвыся ему волкъ, и начаша мнози волци выти; Бонякъ же приЂха повЂда Давыдови, яко «побЂда ны есть на Угры». И завтра Бонякъ исполчивъ вои свои, Давыдово 100, а Бонякъ у 300 стЂхъ; и раздЂли на 3 полкы, и поиде ко Угромъ. И пусти на воропъ Алтунопу въ 50, а Давыда постави подъ стягомъ, а самъ раздЂлися на два полка, по 50 на сторону. Угре же исполчишася на заступы, бЂ бо Угоръ числомъ 100 тысящь. Алтунопа же пригна къ первому заступу, і стрЂливше, побЂгну предъ Угры, Угре же погнаху по нихъ, мьняху Боняка бЂжаща, а Бонякъ гнаше сЂка у плещи, Алтунопа взвратився успять, и не допустяху Угоръ опять, и тако множицею избиваше я; Бонякъ же раздЂлися на 3 полкы, и сбиша Угры в мячь, яко соколъ галицЂ збиваеть. И побЂгоша Угре, и мнози истопоша у Вягру, друзии же въ Сану; и бЂжаще возлЂ Санъ у гору, и спихаху другъ друга, и гна по нихъ два дни, сЂкущи я; ту же убиша бискупа ихъ Купана, и отъ боляръ многи; якоже глаголаху, погыбло убьено 40 тысящь. Ярославъ же бЂже на Ляхы, к прииде Берестью, а Давыдъ заемъ СутЂйску и Червенъ, и прииде внезапу и зая ВолодимерцЂ, а Мьстиславъ затворися у градЂ съ засадою, уже бяше у него Берестьяне, и Пиняни, Вышегородци; и ста Давыдъ, оступивъ городъ, и часто приступаше. Единою подступиша къ граду подъ вежами, онЂмь же бьющимся съ града, и стрЂляющимъ межи собою, идяху стрЂлы акы дожчь; Мьстиславу же хотящю стрилити, внезапу вдаренъ бысть подъ пазуху стрЂлою, на заборолЂхъ, скважнею, и сведоша и, и на ту нощь умре, и таиша его 3 дни, и в четвертый день повЂдаша и на вЂчи. И рекоша людье: «се князь убьенъ; да аще ся вдамы, и Святополкъ погубить ны»; и послаша къ Святополку, глаголюще: «се сынъ твой убьенъ, а мы изнемогаемъ голодомъ; аще не придеши, хотять ся людье предати, не могуще глада терпЂти». Святополкъ же посла Путяту, своего воеводу; Путята же пришедъ с вои к Луцьку къ Святоши, сыну Давидову, и ту бяху мужи Давыдови у СвятошЂ, заходилъ бо бЂ Святоша ротЂ; «аще поидеть на тя Святополкъ, повЂмъ ти»; и не сътвори сего Святоша, но изоима мужЂ Давыдовы, а самъ поиде на Давыда. И прииде Святоша и Путята августа въ 5 день, Давыдови облежащю градъ в полудне, а Давыдови спящю, и нападоша на нЂ и начаша сЂщи; и горожане скочишася съ града, и почаша сЂщЂ вои Давыдовы, и побЂже Давыдъ и Мьстиславъ, сыновець его. Святоша и Путята переяста городъ, и посадника Святополча Василья посадиста; и прииде Святоша Лучьску, а Путята Киеву.

Горожани ж, це почувши, задзвонили на віче, і сказали Давидові люди на вічі: «Видай мужів цих, ми не будемо битися за них, а за тебе можемо битися, а за них не б'ємося. А якщо ні, то відчинимо городу ворота, і будеш сам турбуватися про себе». І неволили видати їх. І сказав Давид: «Немає їх тут». Бо послав був до Луцька. Із тих, що пішли до Луцька, Туряк утік у Київ, а Лазар і Василь повернулися в Турийськ. І почули люди, що вони в Турийську, і загукали люди на Давида, вимагаючи: «Видай, кого від тебе хотять, а якщо ні - здамося!» Давид же послав привести Василя і Лазаря і видав їх. І заключили мир у неділю, а на другий день у понеділок на світанку повісили Лазаря і Василя і розстріляли стрілами Васильковичі і пішли від города. Так удруге помстився, хоча й недобре було це робити. Треба було, щоб месником був Бог, і на нього возложити помсту свою, як каже пророк: «І воздам помсту ворогам і тим, що ненавидять мене, воздам, бо за кров синів своїх Бог помщається і мстить. І воздасть помсту ворогам і тим, хто ненавидить його, воздасть». І коли ж ті відійшли, повішених зняли і похоронили.

Святополк же, пообіцявши прогнати Давида, пішов у Берестя до ляхів. І коли почув про це Давид, пішов у Ляхи до Володислава шукати допомоги. Ляхи ж обіцяли допомогти, і взяли в нього п'ятдесят гривен золота, і сказали йому: «Іди з нами до Берестя, туди кличе нас на раду Святополк, і там помиримо тебе із Святополком». І послухав їх Давид і пішов до Берестя із Володиславом. І зупинився Святополк у городі, а ляхи на Бузі. І зносився Святополк із ляхами річкою, і дав їм дари великі за Давида. Володислав сказав Давидові: «Не слухає мене Святополк, так що вертайся назад». І прийшов Давид у Володимир, а Святополк змовився із ляхами і пішов у Пінськ, пославши за воями. І прийшов у Дорогобуж, і дочекався тут воїв своїх, і пішов на Давида до города. Давид зачинився у городі, сподіваючись на допомогу ляхів проти Святополка, бо вони сказали йому: «Якщо на тебе прийдуть руськії князі, то ми будемо помічниками [тобі]». Збрехали, а золото в Давида взяли. Святополк же оточив город, а Давид був у городі. І стояв Святополк біля города сім тижнів. І почав Давид проситися: «Пусти мене з города». Святополк же пообіцяв йому, і поцілувавши хрест один другому, і вийшов Давид із города, і прийшов у Червен, а Святополк ввійшов у город у великодню суботу. Давид же втік у Ляхи.

Святополк же прогнав Давида

І став замишляти на Володаря

І на Василька, кажучи: «То волость батька мого і брата».

І пішов на них,

І довідалися про це Володар і Василько,

І виступили назустріч,

І взяли хрест, який цілував їм на тому:

«На Давида я прийшов, а з вами хочу мати мир і любов».

І переступив Святополк хрест, надіючись на численних воїв.

І зійшлися у полі на Рожні, ісполчились обидва.

Василько ж возвисив хрест і сказав:

«Ти його цілував і взяв у мене зір очей моїх,

А це нині хочеш відняти і душу мою.

Хай буде між нами хрест цей чесний!»

І пішли один на одного в бій,

І зійшлися полки,

І багато людей благовірних бачили хрест,

Піднятий дуже високо над Васильковими воями.

Битви були жорстокі,

І багато впало в обох полках,

І побачив Святополк, яка лютує битва,

І побіг у Володимир.

І перемогли Володар і Василько, зупинилися там і сказали:

«Належить нам на межі своїй стати».

І не пішли нікуди.

Святополк же прибіг у Володимир,

І з ним синів його два,

І Святоша, син Давида Святославича,

І рештки дружини.

Святополк же посадив у Володимирі сина свого Мстислава,

Народженого йому від наложниці,

А Ярослава послав в Угри, підбити угріз іти на Володаря,

А сам пішов у Київ.

Ярослав, син Святополків, прийшов із уграми

І королем Коломаном і двома єпископами.

І стали вони біля Перемишля по Вагру,

А Володар закрився в городі.

Давид же в той час повернувся із Ляхів,

І посадив жону свою у Володаря, а сам пішов у Половці.

І зустрів його Боняк,

І повернувся Давид,

І пішли на угрів.

І пішли вони,

І стали на ночліг,

І коли була північ

І піднявся Боняк,

І від'їхав від раті,

І став вити по-вовчому,

І одвив йому вовк,

І стало безліч вовків вити.

Боняк же приїхав і повідав Давидові:

«Наша буде перемога над уграми».

І ранком Боняк ісполчив воїв своїх -

І Давидових 100 і у Боняка 300 стягів -

І розділив їх на три полки,

І рушив на угрів.

І пустив наперед Алтунопу із 50-ма стягами,

І Давида поставив під стягом,

А сам розділився на два війська, по 50 стягів у кожному.

Угри ж ісполчились на заступи,

І було угрів числом сто тисяч.

Алтунопа же пригнав до першого заступу,

І, стріливши, помчав від угрів.

Угри погналися за ними, думаючи, що то тікає Боняк,

А Боняк гнався [сам], рубаючи їх по плечах.

Алтунопа повернувся проти,

І не допустили угрів назад,

І так безліч перебили їх.

Боняк же розділив військо на три полки

І збив угрів у м'яч, як сокіл галиці збиває.

І побігли угри,

І багато їх потопилось у Вагрі, а інші ж у Сяні,

І тікали понад Сяном у гори,

І спихали один другого,

І гналися за ними два дні, рубаючи їх.

Тут же убили біскупа їхнього Купана,

І багатьох бояр,

І, як говорять, загинуло смертю сорок тисяч.

Ярослав же утік у Ляхи

І прийшов у Берестя, а Давид захопив Сутійськ і Червен,

І, прийшовши раптово, захопив Володимирці,

А Мстислав закрився у граді з засадою,

І вже були у нього берестяни, і піняни, вишегородці.

І став Давид, оточивши город,

І часто водив на приступ.

Одного разу підійшли до граду під вежами,

І коли били з города

І стріляли одні в одних, то стріли ішли, як дощ.

І коли Мстислав хотів стрілити, стоячи на заборолах,

І несподівано через скважину вражений був під груди стрілою.

І звели його зі стіни,

І тієї ж ночі він помер.

І тримали це в тайні три дні,

А на четвертий день повідомили на вічі.

І сказали люди: «От князя убито,

А коли ще й ми здамося, то Святополк переб'є нас».

І послали до Святополка сказати:

«Син твій убитий, а ми знемагаємо від голоду.

Якщо не прийдеш, люди будуть змушені здатися,

Не можуть витерпіти голод».

Святополк же послав Путяту, свого воєводу.

Путята ж прийшов із воями у Луцьк до Святоші, сина Давида.

І були тут, у Святоші, мужі Давидові,

Бо поклявся [Давидові] Святоша:

«Якщо піде на тебе Святополк, повідомлю тобі».

І не зробив цього Святоша,

Але схопив мужів Давидових, а сам пішов на Давида,

І прийшли Святоша і Путята у п'ятий день серпня,

До обложеного Давидом граду у полуднє,

А Давид спав.

І напали на них, і почали сікти.

І горожани вискочили з града,

І почали сікти воїв Давидових,

І побіг Давид і Мстислав, племінник його.

Святоша і Путята зайшли у город,

І посадником Святополкового Василя посадили.

І прийшов Святоша у Луцьк, а Путята повернувся в Київ.

Давыдъ же побЂже ПоловцЂ, и усрЂте и Бонякъ ПоловцЂ; и поиде Давыдъ и Бонякъ на Святошю у городу, и створиша миръ. И изиде Святоша из города, и прииде къ отцю своему ЧернЂгову; а Давыдъ прия Луческъ, и оттуду прииде к Володимерю, посадникъ же Василь выбЂже из города, а Давыдъ перея Володимерь и сЂде в немь. А на другое лЂто снемь створиша князи Святополкъ, Володимеръ, Давыдъ и Олегъ, привабиша Давыда Игоревича, и не даша ему Володимеря, но даша ему Дорогобужь, у нЂмъ же и въмрЂ; а Святополкъ перея Володимерь, и посади сына своего Ярослава.

В лЂто 6606. Прииде Володимеръ, и Давыдъ, и Олегъ на Святополка, и сташа у Городца, и створиша миръ.

В се же лЂто заложи Володимеръ церковь камяну святоЂ БогородицЂ, Переяславли, на княжЂ дворЂ.

Того же лЂта заложи Володимеръ Мономахъ городъ на Въстри.

В лЂто 6607. Иде Святополкъ на Давыда [къ Володимерю и прогна Давыда] в Ляхы.

В се же лЂто бысть знаменье надъ Володимеремь, мЂсяца априля: два круга, а в нею аки солнце, и до шестаго часа, а ночь аки 3 стязи свЂтлЂ, оли до зорь.

У се же лЂто побьени Угре, у Перемышля.

В се же лЂто убьенъ бысть Мьстиславъ, сынъ Святополчь, у Володимери, мЂсяца июня 12 день.

Давид же побіг у Половці,

І зустрів його Боняк половецький.

І пішли Давид і Боняк на Святошу до города [Луцька],

І уклали мир.

І вийшов Святоша із города,

І прийшов до батька свого в Чернігів,

А Давид узяв Луцьк

І звідти перейшов у Володимир.

Посадник же Василь утік із города,

А Давид перебрав Володимир і сів у ньому.

А на друге літо зібрали князі раду:

Святополк, Володимир, Давид і Олег,

І привабили Давида Ігоревича

І не дали йому Володимир, але дали йому Дорогобуж.

У ньому ж і помер.

А Святополк перебрав [у свої руки] Володимир

І посадив [у ньому] сина свого Ярослава.

В літо 6606 [1098]. Пішли Володимир, і Давид, і Олег на Святополка, і стали біля Городця, і уклали мир.

У це ж літо заклав Володимир церкву кам'яну святої Богородиці у Переяславі на княжому дворі.

Того ж літа заснував Володимир Мономах город на Вострі.

В літо 6607 [1099]. Ходив Святополк на Давида [у Володимир і прогнав Давида] в Ляхи.

У це ж літо було знамення над Володимиром у місяці квітні: два кола, а в них неначе сонце, і так до шостої години, а на ніч, як три стяги світлі і аж до зорь.

У це ж літо побили угрів під Перемишлем.

У це ж літо був убитий Мстислав, син Святополків, у Володимирі місяця червня [у] дванадцятий день.

[Въ лЂто 6608]. Вниде Мьстиславъ отъ Давыда на море, мЂсяца июня въ 10.

Того же лЂта братья створиша миръ межи собою, Святополкъ, и Володимеръ, Давыдъ, и Олегъ, въ УвЂтичихъ, мЂсяца августа въ 14 день. Того же мЂсяца въ 30, в томъ же мЂстЂ, братья вся сняшася, Святополкъ, Володимеръ, Олегъ, прииде к нимъ Давыдъ Игоревичь, и рече имъ: «начто мя есте привабили? осе есмь; кому до мене обида?» И отвЂща к нему Володимеръ: «ты еси прислалъ к намъ, рЂка: хощю, братье, приити къ вамъ и пожаловати своее обиды; да се еси пришелъ и сЂдиши съ своею братьею на единомъ коврЂ: и чему не жалуеши, до кого ти обида?» и не отвЂща ему ничтоже Давыдъ. И сташа уся братья на конихъ; и ста Святополкъ съ своею дружиною, а Давыдъ и Олегъ съ своею дружиною, раздно, кромЂ себе, а Давыдъ Игоревичь сЂдяше опрочь, и не припустяху его к собЂ, и особЂ думаху о ДавыдЂ. И сдумавше послаша къ Давыдови мужи свои, Святополкъ Путяту, Володимеръ [Орогостя и] Ратибора, Давыдъ [и] Олегъ Торчина; послании же придоша къ Давыдови и рекоша ему: «се ти мовлять братья: не хощемъ ти вдати стола Володимерьскаго, зане увергъ еси ножь в ны, егоже не было в Русьской земли; но мы тебе не имемъ, ни иного зла створимъ, но се ти даемъ, шедъ сяди в Божескомъ, в ОстрозЂ; Дубенъ и Черторыескъ, то ти даеть Святополкъ, а се ти даеть Володимеръ 200 гривенъ, Давыдъ и Олегъ 200 гривенъ». И тогда посла послы своя к Володареви и к Василкови: «поими брата своего Василка к собЂ, и буди вамъ Перемышль; да чего вамъ любо, да сЂдЂта, аще ли, да пусти Василка сЂмо, атЂ и кормимъ здЂ; а холопы наши и смерды выдаита»; и не послуша сего Володарь и Василко. А Давыдъ сЂдяше у Вожьскомъ, и посемь вда Святополкъ Давыдови Дорогобужь, в нЂмьже и вомре; а Володимеръ вдасть сынови своему Ярославу.

В лЂто 6609. Преставися Всеславъ, Полотскый князь, мЂсяца априля въ 14 день, у 9 день, въ среду.

В то же лЂто затворися Ярославъ Ярополчичь у Берестьи, и изиде на нь Святополкъ, и заступи и в городЂ, и емь и, окова и приведе и до Киева; и молися о немь митрополитъ и игумени, умолиша Святополка, и узаводиша и у раку святою Бориса и ГлЂба, и сняша с него оковы и пустиша и.

В тЂмъ же лЂтЂ съвокупишася братья: Святополкъ, и Володимеръ, Давыдъ, Олегъ, Ярославъ съ братьею, на Золотьчи; и пріслаша Половци послы ото всЂхъ князь къ всей ратьи, глаголюще и просяще мира; и рЂша имъ князи Русьсции: «аще хощете мира, да совокупимся у Сакова»; і послаша Половци, и сняшася в Сакова, и створиша миръ с Половци, и пояша таль межи собою, мЂсяца семьтября въ 15 день.

В се же лЂто Володимеръ заложи церковь у СмоленьскЂ святоЂ БогородицЂ камяну, епискупью.

В літо 6608 [1100]. Пішов Мстислав від Давида на море місяця червня в десятий [день].

Того ж літа брати уклали мир між собою - Святополк, і Володимир, Давид, і Олег - в Увітичах, місяця серпня в чотирнадцятий день. Того ж місяця в 30-й день на тому ж місці брати всі зібралися - Святополк, Володимир, Олег,- і прийшов до них Давид Ігоревич і сказав їм: «Нащо ви мене привабили? От я. У кого на мене обида?» І відповів йому Володимир: «Ти сам прислав до нас, кажучи: «Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитися за свої обиди». Так от ти прийшов і сидиш зі своїми братами на одному коврі, так чому не скаржишся, до кого твоя обида?» І не відповів йому Давид нічого. І стали всі браття на коней. І став Святополк зі своєю дружиною, а Давид і Олег зі своєю дружиною нарізно один від другого. А Давид Ігоревич сидів осторонь, і не підпустили його до себе, але окремо радились про Давида. І, порадившись, послали до Давида мужів своїх: Святополк - Путяту, Володимир - [Орогостя і] Ратибора, Давид [і] Олег - Торчина. Посланії ж прийшли до Давида і сказали йому: «От що говорять тобі браття: «Не хочемо тобі дати стіл Володимирський, тому що ти ввігнав ніж у нас, чого не було в Русьській землі. Але ми тебе хапати не будемо і якогось іншого зла не зробимо. Але от що тобі дамо: іди і сідай у Божеському, в Острозі. Дубен і Чорторийськ дає тобі Святополк, а Володимир ось дає тобі двісті гривен, Давид і- Олег - двісті гривен». І тоді послали послів своїх до Володаря і Василька: «Візьми брата свого Василька до себе, і буде вам Перемишль. Якщо це вам любо, то сидіть, а якщо ні, то відпусти Василька сюди, до нас, і годуватимемо тут. А холопів наших і смердів видайте». І не послухали цього Володар, і Василько. А Давид сидів у Божському, і після цього віддав Святополк Давидові Дорогобуж, у ньому ж він і помер. А Володимир віддав синові своєму Ярославу.

В літо 6609 [1101]. Помер Всеслав, полоцький князь, місяця квітня в чотирнадцятий день, о 9 [годині] дня, в середу.

У те ж літо закрився Ярослав Ярополчич у Бересті, і пішов на нього Святополк, і застав його в городі, і схопив його, окував і привів до Києва. І просили за нього митрополит і ігумени, і вблагали Святополка, і взяли клятву з нього біля раки святих Бориса і Гліба, і зняли з нього окови, і відпустили його.

В тім же літі зібралися браття: Святополк, і Володимир, Давид, Олег, Ярослав із браттями на Золотчі. І прислали половці послів від усіх князів до всіх братів сказати, що просять миру. І відповіли їм князі Русьськії: «Якщо хочете миру, то зберемося біля Сакова». І послали половці, і зібралися біля Сакова, і створили мир з половцями, і взяли заложників один у другого місяця вересня у п'ятнадцятий день.

У це ж літо Володимир заклав у Смоленську церкву святої Богородиці, кам'яну, єпископську.

В лЂто 6610. ВыбЂже Ярославъ Ярополчичь ис Кыева, мЂсяца октября въ 1 день. Того же мЂсяца на исходЂ, перьльсти Ярославъ Святополчичь Ярослава Ярополчича, ятъ и на Нури, и приведе къ отцю Святополку, и оковаша и.

Того же лЂта, мЂсяца октября у 20, приде Мьстиславъ, сынъ Володимерь, с Новгородци, бЂ бо Святополкъ с Володимеромъ рядъ имЂлъ, яко Новугороду быти Святополчю и посадити сынъ свой [в НовЂгородЂ, а въ Володімери сына своего посадити] Володимеру; и прииде Мьстиславъ Кыеву, и сЂдоша в ыстобцЂ, и рекоша мужи Володимери: «се присла Володимеръ сына своего, да се сЂдять НовгородцЂ; да поемьше сына твоего идуть Новугороду, а Мьстиславъ да идеть Володимерю». И рекоша Новгородци Святополку: «се мы, княже, прислани к тобЂ, и рекли намъ тако: не хощемъ Святополка, ни сына его; аще ли д†голо†имЂть сынъ твой, то посли и; сего ны далъ Всеволодъ, ускормили есмы собЂ князя, а ты еси шелъ отъ насъ». Святополкъ же многу имЂ прю с ними, онЂмь же не восхотЂвшимъ, поемьше Мьстислава поидоша Новугороду.

В літо 6610 [1102]. Утік Ярослав Ярополчич із Києва місяця жовтня у перший день. Наприкінці того ж місяця обманув Ярослав Святополчич Ярослава Ярополчича, схопив його на Нурі і привів до батька Святополка, і окували його. Того ж літа, місяця жовтня у двадцятий день прийшов Мстислав, син Володимирів, із новгородцями, бо Святополк із Володимиром угоду мали, що Новгород буде Святополків і що він посадить сина свого [в Новігороді, а у Володимирі посадить свого сина] Володимир. І прийшов Мстислав у Київ, і посідали в істобці, і сказали мужі Володимирови: «Це прислав Володимир сина свого, а це сидять новгородці. Хай забирають сина твого і йдуть у Новгород, а Мстислав хай іде в Володимир». І сказали новгородці Святополку: «Це ми, княже, прислані до тебе, і сказали нам так: не хочемо ні Святополка, ні сина його. Якщо ж дві голови має син твій, то посилай його. Цього ж [Мстислава] нам дав Всеволод, і викормили ми самі собі князя, а ти пішов від нас». Святополк же довго сперечався з ними, але вони не захотіли, взяли Мстислава і пішли в Новгород.

В то же лЂто бысть знаменье на небеси, мЂсяца генваря 29, по 3 дни: аки пожарная зоря отъ въстока и уга и запада и сЂвера, и бысть тако свЂтъ всю нощь, акы отъ луны полны свЂтящеся.

В то же лЂто бысть знаменье у лунЂ, мЂсяца февраля въ 5 день. Того же мЂсяца въ 7 день бысть знаменье въ солнцЂ: огородилося бяше солнце въ 3 дуги, и быша другыя дугы хрепты к собЂ. И сия видяще знаменья, благовЂрнЂи человЂци съ въздыханьемь моляхуся Богу съ слезами, да бы Богъ обратилъ знаменья си на добро: знаменья бо бывають ово же на добро, ово же на зло; яко и си знаменья быша на добро. На прЂидущее лЂто вложи Богъ мысль добру в Русьскии князи, умыслиша дерзнути на ПоловцЂ, поити в землю ихъ, еже и бысть; якоже скажемъ въ пришедшее лЂто.

В се же лЂто преставися Володиславъ, Лядьский князь.

В се же лЂто преставися Ярославъ Ярополчичь, мЂсяца августа въ 11 день.

В се же лЂто ведена бысть дщи Святополча Сбыслава в Ляхы за Болеслава, мЂсяца ноября въ 16 день.

В то же лЂто родися у Володимера сынъ АндрЂй,

В лЂто 6611. Вложи Богъ ву серьдце Русьскимъ княземъ мысль благу, Святополку [и] Володимеру, и снястася думати на ДолобьскЂ; и сЂде Святополкъ съ своею дружиною, а Володимеръ съ своею дружиною, а въ единомъ шатрЂ. И поча думати, и начаша глаголати дружина Святополча: «не веремя веснЂ воевати, хочемь погубити смерды, и ролью имъ». И рече Володимеръ: «дивно ми, дружино, оже лошади кто жалуеть, еюже ореть кто; а сего чему не расмотрите, оже начнеть смердъ орати, и Половчинъ праЂха ударить смерда стрЂлою, а кобылу его поиметь, а в село въЂхавъ поиметь жену его и дЂти, и все имЂнье его возметь? то лошади его жалуешь, а самого чему не жалуешь?» И не могоша противу ему отвЂщати дружина Святополча, и рече Святополкъ: «брате, се азъ готовъ уже», и въста Святополкъ; и рече ему Володимеръ: «то ти, брате, велике добро створиши Русьской земли». И посласта къ Давыдови и к Олгови, глаголюща: «поидита на Половщи, а любо будемь живи, любо мертви»; Давыдъ же послуша ею, а Олегъ не послуша сего, вину река: «не здоровлю». Володимеръ же цЂловавъ брата своего, поиде Переяславлю, а Святополкъ по немь, и Давыдъ Святъславичь, и Давыдъ Всеславичь, и Мьстиславъ Игоревъ унукъ, Вячьславъ Ярополчичь, Ярополкъ Володимеричь; и поидоша на конихъ и в лодьяхъ, и приидоша ниже порогъ, и сташа въ протолчехъ и в Хортичимъ островЂ; і всЂдоша на конЂ, и пЂшьци из лодЂй высЂдавше идоша в поле 4 дни, и придоша на Сутинъ. Половци же слышавше, яко идуть Русь, и собрашася бес числа и начаша думати; и рече Русоба: «просимъ мира в Руси, яко крЂпко ся имуть бити с нами, мы бо много зла створихомъ Руской земли».

У те ж літо було знамення на небесах, місяця січня 29-го протягом трьох днів: неначе заграви пожежі із сходу, і півдня, і заходу, і півночі; і було так світло всю ніч, як від повного місяця світиться.

У те ж літо на місяці було знамення місяця лютого в 5-й день. Того ж місяця на сьомий день було знамення на сонці: огородилося було сонце трьома дугами, хребтами одна до другої. І коли дивилися на це знамення благовірні люди, із зітханнями і в сльозах молилися Богу, щоб Бог повернув ці знамення на добро: адже знамення бувають одні на добро, другі ж на зло, то щоб і ці знамення були на добро. Наступного літа вселив Бог мисль добру Руським князям: задумали дерзнуть проти половців, піти в землю їхню, що і було, про що й скажемо під наступним літом.

Цього ж літа помер Володислав, лядський князь.

Цього ж літа помер Ярослав Ярополчич місяця серпня в 11-й день.

Цього ж літа відвели дочку Святополкову Збиславу в Ляхи за Болеслава місяця листопада в 16-й день.

У те ж літо народився у Володимира син Андрій.

В літо 6611 [1103].

І поклав Бог у серце Русьським князям думку добру,

І Святополку, і Володимиру.

І зійшлися на раду вони у Долобську,

І сів Святополк із своєю дружиною,

І Володимир із своєю дружиною

І в одному шатрі.

І почали вони думати.

І почала казати дружина Святополкова:

«Не час весною воювати: хіба щоб смердів погубити

І ріллю їхню».

І сказав Володимир: «Дивуюсь, дружино,

Що коней шкодуєте, якими орють,

А про те чомусь не говорите, що як смерд розпочне орати,

А половчин над'їде, вдарить смерда стрілою,

А кобилу його захопить,

А в оселю заскочить - зловить жінку його і діти,

І майно його усе візьме.

То його коня для нас так жалко,

А самого смерда не жалуєш?»

І не могла заперечить йому дружина Святополкова,

І сказав Святополк: «Брате, от я і готовий вже»,

І встав Святополк.

І сказав йому Володимир:

«То ти, брате, велике добро землі Руській створиш».

І послали вони до Давида,

І до Олега [послали] сказати:

«Ідіть на половців: або будемо живі, або мертві».

І послухався їх Давид, а Олег не послухав того,

І причину назвав: «нездоровий»,

І цілував брата свого Володимир

І пішов [у свій] Переяслав, а за ним Святополк,

І Давид Святославич,

І Давид Всеславич,

І Мстислав, онук Ігорів, Вячеслав Ярополчич,

І Ярополк Володимирич.

І пішли на конях і в лодіях,

І спустилися нижче порогів,

І стали в Протолчах і на острові Хортичім,

І посідали на коней.

І піхотинці, із лодій зійшовши,

Ішли полем чотири дні,

І прийшли на Сутин.

І зачули половці, що Русь іде,

І зібралися незліченою силою,

І стали думати.

І сказав Русоба: «Будем миру у Русі прохати,

Бо запекло будуть руси з нами битись,

Бо чимало зла землі Руській вчинили».

И рЂша уншии УрусобЂ: «аще ся ты боиши Руси, но мы ся не боимъ; сихъ бо избивше, и поидемь в землю ихъ н приимемъ вся грады ихъ, и кто избавить ихъ отъ насъ?» Рустии же князи и вои моляху Бога, и обЂты въздаяху Богу и пречистей его Матери, ово кутьею, овъ же милостынею къ убогымъ, ови же монастыремъ требованья. И сице молящимся, поидоша Половьци, и посла передъ собою въ сторожЂ Алтунопу, иже словяше мужьствомъ; такоже и Русьстии князи послаша сторожЂ свои, и въстерегоша Алтунопу, и объступиша Алтунопу, и въбиша и и сущая с нимъ; ни единъ же избы отъ нихъ, но вся избиша. И поидоша полци Половецьстии аки борове, и не бЂ перезрити ихъ; и Русь поидоша противу имъ. И великий Богъ вложи в жалость велику у ПоловцЂ, и страхъ нападе на ня и трепетъ отъ лица Русьскыхъ вой, и дрЂмаху самЂ, и конемъ ихъ не бяше спЂха у ногахъ; Русь же с весельемь на конихъ и пЂши потекоша к нимъ. Половци же видивше устремленье Руское на ся, не доступивше побЂгоша передъ Рускыми князи; наши же погнаша, сЂкуще я, въ 4 мЂсяца априля. И великое спасенье створи Богъ въ тъ день благовЂрнымъ княземъ Русьскымъ и всимъ хрестьяномъ, а на врагы нашЂ дасть побЂду велику.

І відповіли молодші Урусобі:

«Якщо ти Русі боїшся, то ми не боїмося,

Цих переб'ємо,

І підем в землю їхню,

І захопимо всі городи ми їхні,

І ніхто від нас не збавить їх».

Руськії ж князі і вої помолились Богу,

І обітниці давали Богу,

І пречистій його Матері: одні - кутею,

Інші - милостинею убогим, другі - монастирям на потребу.

І коли вони отак молились, половці прийшли

І послали перед себе у сторожу Алтунопу,

Що уже був мужністю прославивсь.

І руські князі свою сторожу теж послали,

І підстерегли, і обступили Алтунопу, його вбили і всіх сущих з ним,

І не одного його вбили, а всіх побили,

І рушили полки половецькі, як бори,

І не можна було їх окинути оком,

І Русь рушила супроти них.

І великий Бог вселив жалість велику у половців,

І напав на них страх і трепіт від вигляду руських воїв,

І самі вони ніби в дрімку запали,

І не стало у ногах у коней їхніх спіху, а Русь весело

І кіньми і пішо на них потекла.

І коли половці узріли стрім русів проти себе

І, не доступившись [полків руських], побігли перед руськими князями,

І погналися за ними наші,

І посікли їх у день четвертий квітня.

І велике Бог в той день послав спасіння

І князям всім руським благовірним,

І усім благочестивим християнам,

І над ворогами нашими дав перемогу велику.

И убиша ту в полку князий 20: Урусобу, Кочия, Яросланопу, Китанопу, Кунама, Асупа, Курътыка, Ченегрепа, Сурьбарь и прочая князя ихъ; а Вельдуза яша. Посемь же сЂдоша братья, побЂдивше враги своя; и приведоша Белдузя къ Святополку, и нача Белдузь даяти на собЂ злато и сребро, и конЂ и скотъ; Святополкъ же посла Володимеру. И пришедшу ему, упроси его Володимеръ: «то веде, яла вы рота? многажды бо ходивше ротЂ, воевасте Русьскую землю; то чему ты не училъ сыновъ своихъ и роду своего не переступати ротЂ, но проливаете кровь хрестьянску? да се буди кровь твоя на гла†твоей»; и повели убити и, тако расЂкоша и на удъ. И посемь сняшася братья вся, і рече Володимеръ: «се день, иже створи Господь, възрадуемься и възвеселимься в онь; яко Богъ избавилъ ны есть отъ врагъ нашихъ, и покори враги наша, и скруши главы змЂевыя, и далъ есть Господь брашно ихъ намъ»; взяша бо тогда скота и овцЂ и кони и вельблуды, и вежЂ с добыткомъ и съ челядью, и заяша ПеченЂги и Торъки с вежами. И приидоша в Русь с полономъ великымъ, и съ славою и с побЂдою великою усвояси.

Того же лЂта приидоша прузии, августа въ 1 день.

Томъ же лЂтЂ, того же мЂсяца въ 18 день, иде Святополкъ и сруби Гурьговъ, егоже бЂша пожьглЂ Половци.

Того же лЂта бися Ярославъ с Моръдвою, мЂсяца марта въ 4 день, и побЂженъ бысть Ярославъ.

В лЂто 6612. Ведена дщи Володарева за царевича за Олексинича, Царюграду, мЂсяца июля въ 20.

В томъ же лЂтЂ ведена Передъслава, дщи Святополча, во Угры, за королевича, мЂсяца августа въ 21.

Того же лЂта прииде митрополитъ Никифоръ в Русь, мЂсяца декабря въ 6 день.

В томъ же лЂтЂ преставися Вячьславъ Ярополчичь, въ 13 день. Никифоръ митрополитъ посаженъ на столЂ.

І убили у тім поході двадцять князів [половецьких]: Урусобу, Кочія, Яросланопу, Китанопу, Кунама, Асупа, Куртика, Ченегрепа, Сурбара і інших князів їхніх, а Белдузя взяли [у полон]. Після цього ж посідали браття, перемігши ворогів своїх. І привели Белдузя до Святополка, і почав Белдузь давати за себе золото, і срібло, і коні, і худобу. Святополк же послав за Володимиром. І коли прийшов, запитав у Белдузя Володимир: «Чи ти знаєш, що здолала вас клятва? Безліч раз ви клялися і все ж воювали Руськую землю? То чому ж ти не вчив синів своїх і роду свого не переступати клятву, але проливаєте кров християнську? Хай же буде кров твоя на голові твоїй». І повелів убити його, так і розсікли його на шматки.

І після цього зібралися браття всі, і сказав Володимир: «Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселимося в цей день, тому що Бог звільнив нас від ворогів наших, і покорив ворогів наших, і сокрушив голови змієві, і віддав Господь їхнє багатство нам». Взяли-бо тоді худобу, і вівці, і коні, і верблюди, і вежі із добрами, і з челяддю, і захопили печенігів і торкіз із вежами. І повернулись на Русь з полоном великим, і з славою, і з перемогою великою додому.

Того ж літа прийшла саран.ча серпня в 1-й день.

Того ж літа і того ж місяця в 18-й день пішов Святополк і відбудував Гургів, який спалили були половці.

Того ж літа бився Ярослав із мордвою місяця березня в 4-й день, і переможений був Ярослав.

В літо 6612 [1104]. Відвели дочку Володареву в Цареград за царевича Олексинича, місяця липня в 20-й [день].

У тому ж літі відвели Передславу, дочку Святополка, в Угри за королевича місяця серпня в 21-й [день].

Того ж літа прийшов у Русь митрополит Никифор місяця грудня в 6-й день.

У тому ж літі помер Вячеслав Ярополчич, на 13-й день. Никифор митрополит посажений на столі.

Сего же лЂта исходяща, посла Святополкъ Путяту на Менескъ, а Володимеръ посла сына своего Ярополка, а Олегъ самъ иде на ГлЂба, поемъше Давыда Всеславича; и не успЂша ничтоже, и възвратишася опять. И родися у Святополка сынъ, и нарекоша имя ему Брячиславъ.

В се же лЂто бысть знаменье: стояще солнце въ крузЂ, а посредЂ круга хрестъ, а посредЂ креста солнце, а внЂ круга оба полы 2 солнца, надъ солнцемъ же кромЂ круга дуга, рогома на сЂверъ; тако же знаменье в лунЂ тЂмь же образомъ, мЂсяца февраля въ 4 и 5 и 6 день, въ дне по три дни, а в ночи и в лунЂ по три ночи.

В лЂто 6613. Увалися верхъ святаго АндрЂя.

В се же лЂто постави митрополитъ Анфилохыя епископа Володимерю, августа въ 27.

Томъ же лЂтЂ постави Лазоря Переяславлю, мЂсяца ноября 12. Томъ же лЂтЂ постави Мину ПолотьскЂ, мЂсяца декабря в 13 день.

Томъ же лЂтЂ явися звЂзда с хвостомъ, на западЂ, и стоя мЂсяць.

Того же лЂта пришедъ Бонякъ зимЂ на ЗарубЂ и побЂди Торкы и БереньдЂЂ.

В лЂто 6614. Повоеваша Половци около ЗарЂчьска и посла по нихъ Святополкъ Яня Вышатича, и брата его Путяту, Иванка Захарьича, и Козарина, и угонивьше ПоловцЂ до Дуная, полонъ отъяша, а ПоловцЂ исъсЂкоша.

В се же лЂто преставися Янь, старець добрый, живъ лЂтъ 90, въ старостЂ маститЂ; живъ по закону Божию, не хужии первыхъ праведникъ, у него же азъ слышахь многа словеса, яже вписахъ в лЂтописиць; бЂ бо мужь благъ, и кротокъ, и смЂренъ, отгребаяся отъ всякоя вещи, его же и гробъ есть в Печерьскомь монастырЂ, у притворЂ, идЂже лежить тЂло его положено мЂсяца июня въ 24.

У кінці цього ж літа послав Святополк Путяту на Менеськ, а Володимир послав сина свого Ярополка, а Олег сам пішов на Гліба [мінського], узявши Давида Всеславича. І нічого не добилися, і повернулися назад. І родився у Святополка син, і нарекли ім'я йому Брячислав.

У це ж літо було знамення: стояло сонце в крузі, а посеред круга хрест, а посеред хреста сонце, а поза кругом з обох боків два сонця, над сонцем же, окрім круга,- дуга, рогами на північ. Таке ж знамення було і на місяці, і таким же чином місяця лютого в четвертий, п'ятий і шостий день, вдень [на сонці], а вночі на місяці по три дні і три ночі підряд.

В літо 6613 [1105]. Завалився верх [церкви] святого Андрія.

У це ж літо поставив митрополит єпископом у Володимир Анфілохія серпня в 27-й [день].

Того ж літа поставив [він єпископом] Лазаря у Переяслав місяця листопада в 12-й [день].

У тому ж літі поставив Мину [єпископом] у Полоцьк місяця грудня в 13-й день.

Того ж літа з'явилася на заході звізда з хвостом і стояла місяць.

Того ж літа взимку прийшов Боняк на Заруб і переміг торків і берендеїв.

В літо 6614 [1106]. Повоювали половці побіля Зарічеська і послав на них Святополк Яня Вишатича і брата його Путяту, Іванка Захарича і Козарина. І гнали половців до Дунаю, полон відібрали, а половців порубали.

У це ж літо помер Янь, старець добрий, жив літ дев'яносто, в старості маститий: жив по закону Божому, не гірший перших праведників, від нього ж я чув багато словес, які і вписав у літописець. Був же він муж добрий, і покірливий, і смиренний, уникав всіляких тяжб, його ж і гріб є в Печерському монастирі, у притворі, де лежить тіло його, покладене місяця червня в 24-й [день].

В то же лЂто пострижеся Еупракси, Всеволожа дщи, мЂсяца декабря въ 6 день.

Того же лЂта помраченье бысть въ солнци, августа. [Тогда пострижеся князь Святоша, сынъ Давыдовъ, внукъ Святославль Никола, мЂсяца февраля въ 17].

[В томъ же лЂтЂ побЂдіша ЗимЂгола Всеславича и всю братію и дружину убиша ихъ 9 тысячь.

В лЂто 6615 кругъ луны 4, а солнечного] 8 лЂто.

В се же время преставися Володимеря княгини, мЂсяца маия въ 7 день. Того же мЂсяца воева Бонякъ и зая конЂ у ПереяславлЂ.

Томъ же лЂтЂ прииде Бонякъ, и Шарукань старый, и ини князи мнози, и сташа около Лубна; Святополкъ же, и Володимеръ, и Олегъ, Святославъ, Мьстиславъ, Вячьславь, Ярополкъ, идоша на ПоловцЂ къ Лубьну, въ 6 часъ дне бродишася черес Сулу, и кликоша на нЂ. Половци же вжасошася, отъ страха не възмогоша и стяга поставити, но побЂгоша хватаючи конии, [а друзіи пЂши побЂгоша, наши же начаша сЂщи я, а другыа руками имати и гнаша я до Хорола. Убиша же Тааза, Бонякова брата, а Сугра яша и братію его, а Шурукань одва утече, отбЂгоша же товара своего, и взяша Рускіи вои, мЂсяца августа въ 12 день, и възвратишася въсвоаси съ побЂдою вЂликою. Святополкъ же пріиде] завътреню въ Печерьскый манастырь, на Успенье святыя Богородица, и братья цЂловаша и [съ] радостью великою, яко врази наши побЂжены быша, молитвами святыя Богородица и великого Федосья отца нашего; и тако бо обычай имяше Святополкъ: коли идяше на войну, или инамо, оли поклонився въ гроба Федосьева и молитву вземъ у игумена сущаго, тоже идяше на путь свой.

В то же лЂто преставися княгини, Святополча мати, мЂсяца генваря въ 4 день.

Томъ же лЂтЂ, того же мЂсяца, иде Володимеръ, и Давыдъ, и Олегъ к АяпЂ и другому АепЂ, и створиша миръ; и поя Володимеръ за Гергия Епиопину дщерь! ЯсЂну внуку, а Олегъ поя [за сына] Акаспиду дщерь, Яневу внуку, мЂсяца генваря во вторы на 10 день.

МЂсяца... въ 15 день трясеся земля передъ лазорями.

Того ж літа постриглася [в черниці] Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня в 6-й день.

Того ж літа було затемнення сонця, у серпні.

Тоді ж постригся [в ченці] князь Святоша, син Давидів, внук Святославів, [під іменем] Никола місяця лютого в 17-й [день].

[У тому ж літі перемогла зимигола Всеславича і всю братію, і дружину їхню убила - дев'ять тисяч.

В літо 6615 [1107] місячний круг 4, а сонячного] 8-ме літо. У це ж врем'я померла княгиня [жона] Володимира, місяця травня в 7-й день. Того ж місяця воював Боняк і захопив коні в Переяславі.

Того ж літа прийшов Боняк, і Шарукань старий, і інших князів багато, і стали біля Лубна; Святополк же, і Володимир, і Олег, Святослав, Мстислав, Вячеслав, Ярополк пішли на половців до Лубна і о шостій годині дня перейшли вбрід Сулу і гукнули на них. Половці ж вжахнулися, від страху не могли і стяги поставити, а побігли, хватаючи коні, [а другі пішки побігли, а наші почали сікти їх, а інших руками ловили і гнали їх до Хорола. Убили Тавза, Бонякового брата, а Сугра і братів його взяли у полон, а Шарукан ледве утік. Позбулися половці й обозу свого, який і захопили руські вої місяця серпня в 12-й день і повернулися додому з перемогою великою. Святополк же прийшов] на заутреню в Печерський монастир на Успіння святої Богородиці, і братія цілувала його з радістю великою, оскільки вороги наші були переможені молитвами святої Богородиці і великого Федосія, отця нашого. Такий-бо обичай мав Святополк: коли ішов на війну чи ще кудись, то поклонявся біля гробу Федосія і молитву брав у тодішнього ігумена, і після цього ішов дорогою своєю.

У те ж літо померла княгиня, мати Святополка, місяця січня в 4-й день.

Того ж літа і в той же місяць ходив Володимир, і Давид, і Олег до Аепи і до другого Аепи і створили мир. І взяв Володимир за Юрія дочку Аепину, Ясіну внуку. А Олег взяв [за сина] дочку Акаспида, Яневу внуку місяця січня, у вівторок, на 10-й день.

Місяця... в 15-й день тряслася земля перед світанком.