Згадаймо визначного археолога

01.11.2009

Вікентій (Честослав) Вячеславович Хвойка прославився відкриттям Трипільської культури і відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв.

Він народився в 1850 році в с. Семин на Ельбі, тепер Чехія, в старовинній шляхетській родині. У 1876 переїхав до Києва.

В 1893 році В.В.Хвойка провів свої перші розкопки – на Кирилівських висотах у Києві, де виявив палеолітичну стоянку з кістками мамонта, поселення неоліту та бронзового віку.

Проведені незабаром розкопки біля сіл Трипілля, Халеп’я, Верем’я, Жуківці, Щербанівка на Київщині підтвердили припущення В. В. Хвойки: в Україні відкрито нову неолітичну культуру, про що він оголосив у 1899 році на XI Всеросійському археологічному з’їзді в Києві.

Власне назва “трипільська культура” з’явилася у праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищева на Київщині.

Наукові доповіді В.В.Хвойки на археологічних з’їздах 1899 р. в Києві та 1905 р. в Катеринославі (нині Дніпропетровськ) започаткували наукове вивчення трипільської культури в Україні та інших країнах.

Яскраві матеріали розкопок В. В. Хвойкою трипільських поселень на Київщині та Е.Р. Штерна у Молдові на початку XX століття були не менш сенсаційними, ніж розкопки Трої та Мікен. Наукові висновки цих двох дослідників зробили переворот у звичних до того уявленнях людства про хід історії та центри світової цивілізації. Трипільські племена жили на території України в “домікенську” добу і мали високий рівень розвитку, пов’язаний з найдавнішим хліборобством.

В.В.Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури слов'ян — арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров'я. Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали “краї предків до сьогодення”.

Дослідник тоді вважав, що трипільці мешкали у землянках, ховали небіжчиків у супроводі численного інвентарю у складних глиняних спорудах, які потім спалювали, залишаючи по собі площадки. Він датував Трипільську культуру IV-III тисячоліттями до н.е. На його думку, “трипільська культура, що охопила собою майже половину Європейського материка, хоча й мала всюди один і той самий характер, але, завдяки своєму довгому існуванню і природним умовам... створила багато культурних центрів, які мали свої улюблені мотиви і свої форми...”

В. В. Хвойка висунув гіпотезу, згідно з якою “народ, що створив ці пам’ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім’я протослов’ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію”. Як ми знаємо, в часи Російської імперії південно-західною Росією називали Україну.

У праці “До питання про слов’ян” (1902) він заявляв, що у Середньому Придніпров’ї “з незапам’ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов’ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною”.

Вікентій Хвойка відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв – тепер це Національний музей історії України. Він був першим хранителем його археологічного відділу.

До XI Археологічного з'їзду Вікентієм Хвойкою була підготовлена і відкрита виставка археологічних знахідок з території України, в тому числі з розкопок трипільської культури. Всього ним було досліджено на поселеннях Трипільської культури понад 500 об’єктів. Здобуті В. Хвойкою колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви.

В. В. Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств: Імператорського Московського археологічного товариства, Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва; членом-співробітником Російського археологічного інституту в Константинополі.

Спочив 2 листопада 1914 р. й був похований на Байковому цвинтарі.

http://www.aratta.org.ua/text_ua.php?id=59