Въ лЂто 6522. Ярославу сущу въ НовЂгородЂ, и урокомъ дающю 2000 гривенъ отъ года до года Кыеву, а тысячю НовЂгородЂ гривенъ раздаваху: и тако даху вси посадницЂ Новыородстии, а Ярославъ поча сего не даяти Кыеву отцю своему. И рче Володимиръ: «теребите путь и мосты мостите», хотяще бо ити на Ярослава, на сына своего, но разболЂся.

В лЂто 6523. Хотящю ити ВолодимЂру на Ярослава, Ярославъ же посла за море, и приведе Варягы, бояся отца своего; но Богъ не дасть дьяволу радости. Володимеру же разболЂвшюся, в се же время бяше у него Борисъ; а ПеченЂгомъ идущимъ на Русь и посла противу имъ Бориса, а самъ боляше велми, в ней же болести и скончася мЂсяца юля въ 15 день. Умре же Володимиръ, князь великый, на Берестовъмь, и потаиша и, бЂ бо Святополкъ в КыевЂ. И нощью же межи клЂтми проимавъше помостъ, и ковьрЂ опрятавши, и ужи свЂсиша и на землю, и възложивъша и на сани, и везоша, и поставиша вь святЂ[й] Богородиці в церкви, юже бЂ самъ создалъ. Се же увидЂвше людье, и снидошася бещисла и плакашася по немь, бояре акы заступника земли ихъ, убозии акы заступника и кормителя; и вложиша и вь гробЂ мраморяни, спрятавше тЂло его с плачемь великимъ, блаженаго князя. Се есть новы Костянтинъ великаго Рима, иже крестивъся самъ и люди своа: и тако сий створи подобьно ему. Аще бо бЂ преже в поганьст†и на сквЂрную похоть желая, но послЂди прилЂжа к покаянью, якоже вЂщаще Апостолъ: идеже умножися грЂхъ, ту изобильствуеть благодать. Аще бо прЂже в невЂжьст†етера быша сгрЂшения, послЂди же расыпашася покаяньемь и милостынями. Якоже глаголеть: в чемъ тя застану, в томъ ти и сужю, якоже Пророкъ глаголеть: живъ азъ Адана Господь, якоже не хощю смерти грЂшника, [но] якоже обратитися ему отъ пути своего и живу быти; обращениемь обратися отъ пути своего злаго. Мнози бо праведнии творяще и по правдЂ живуще, и кь смерти совращаються правого пути и погыбають; а друзии развращено пребывають, и кь смерти вьспомянуться, и покаяньемь добрымъ очистять грЂхи. Якоже Пророкъ глаголеть: праведный не возможе спастися въ день грЂха его. Егда рекуть правЂдному: живъ будеши, сьи же уповаеть правдою своею, ти сотворить безаконье, вся правда его не въспомянеться в неправдЂ его, юже створи, и в ней умреть. И егда рекуть нечестивому: смертию умреши, ти обратиться отъ пути своего, и створить судъ и правду, и заимъ судъ лъжю отдаеть, и вьсхищение възвратить, вси грЂси его, яже сгрЂшилъ есть, не помянеться, яко судъ и правду створилъ есть, и живъ будеть в нихъ; комужьдо васъ сужю по пути его, доме Израилевъ! Сый же умеръ во исповЂдании добрьмь, покааньемъ расыпа грЂхы своя, милостынями, иже есть паче всего добрЂй. Милости бо хощю а не жертвЂ. Милостыня бо есть всего луче и вышьше, възводящи до самаго небеси предъ Богъ. Якоже ангелъ Корнильеви рече: молитвы твоя и милостыня твоя взийдоша в память предъ Богомъ. Дивно есть се, колико добра створи Руской земли, крестивь ю. Мы же, крестьяни суще, не вьздаемь почестья противу оного възданью. Аще бы онъ не крестилъ насъ, то и нынЂ быхомъ былЂ въ прельсти дьяволЂ, якоже и прародители наши погибнуша. Да аще быхомъ и мы потщание и молбы приносити к Богу за нь, въ день преставления его, видя бы Богъ тщание наше къ нему, прославилъ бы и: намъ бо достоить Бога молити за нь, понеже тЂмь Бога познахомъ. Нъ дай ти Господь по сердцю твоему, и вся прошения твоя исполни, егоже желаше царства небеснаго; даждь ти Господь вЂнЂць с правЂдными, в пищи райстий весельи ликъствованье сь Аврамомъ и с прочими патрЂархы; якоже Соломонъ рче: умершю правЂдному, не погибнеть упованье. Сь бо в память держать Рустии людье, поминающе святое крещение, и прославляюще Бога вь молитвахъ и вь пъснЂхъ и въ псалмихъ, поюще Господеви новии людье, просвЂщени Духомъ Святымь, чающе надежда великаго Бога Спаса нашего Ісуса Христа, вьздати комуждо противу трудомъ неизреченьную радость, юже буди улучити всимъ крестьяномъ.

В літо 6522 [1014]. Коли Ярослав був у Новгороді, згідно уроку давав він з року в рік дві тисячі гривен Києву, а тисячу гривен роздавав [дружині] в Новгороді. І так давали всі посадники новгородськії. А Ярослав почав цього не давати Києву, батькові своєму. І сказав Володимир: «Розчищайте дорогу і мости мостіть»,- бо хотів іти на Ярослава, сина свого, та розхворівся.

Року 6523 [1015]. Хотів іти Володимир на Ярослава, Ярослав же послав за море і привів варягів, боячись батька свого. Але Бог не дав дияволу радості. Володимир розхворівся, в той час у нього був [син його] Борис, а печеніги пішли походом на Русь. Володимир послав супроти них Бориса, а сам розхворівся ще дужче. Від цієї хворості і помер в липні місяці, у п'ятнадцятий день. Помер же Володимир, великий князь, на Берестові, і смерть його приховали, бо був у Києві Святополк. І вночі розібрали поміст між клітями, і в килим загорнули, і рідні спустили на землю його, і на сани возложили його, і повезли, і поставили його в [церкві] святої Богородиці, яку він сам і збудував. Та люди довідалися про це, зійшлися без ліку і плакали за ним: бояри як за заступником землі їхньої, а бідні як за своїм заступником і кормильцем. І поклали його в гріб мармуровий, і поховали тіло його, блаженного князя, з плачем великим.

Це новий Костянтин великого Рима, що охрестився сам і людей своїх [охрестив]. Так і Володимир зробив подібно йому. Якщо раніше був у поганстві і хтивих насолод бажав, то потім великих успіхів зажив у покаянні за заповідями апостольськими: «Де умножався гріх, там ряснітиме благодать». Бо коли раніше у невігластві деколи було согрішав, то пізніше розсипався покаяннями і милостинями, Як сказано: «У чому тебе застану, в тому тебе і судитиму». Як говорить пророк: «Живий я, Аданай Господь, бо не хочу смерті грішника». Але як зійти йому із шляху свого і живим залишитися? Хрещенням повернешся із шляху свого гріховного. Бо багато праведників, що по правді живуть і роблять, перед смертю збиваються правдивого шляху і гинуть. А інші в розпутстві живуть, а перед смертю одумуються і покаянням добрим від гріхів очищаються. Як каже пророк: «Праведний не зможе врятуватися в день согрішіння». Коли кажуть праведному: «Живий будеш»,- то він повірить у правдивість свою і зробить тобі беззаконня, і вся правда його загине в неправді його, яку вчинив, і в ній помре. І коли кажуть нечестивому: «Смертю помреш»,- то він відійде з шляху свого, і вчинить суд і правду, і те, що брав у борг і обманом, суд простить, і захоплене поверне, всі гріхи його, що грішив, не пом'януться, оскільки суд і правду вчинив сам і жити буде в них. Кожному з вас присуджу дорогу його, доме Ізраїлів! Володимир же помер у сповіданні доброму, покаянням і милостинями розвіяв гріхи свої, що понад усе добре. «Милості бо хочу, а не жертв». Милостиня бо всього найлучче і найвище, бо возводить до небес перед самого Бога. Як то ангел Корнилові сказав: «Молитви твої і милостині твої зійдуть у пам'ять Богові». Подиву гідно, скільки добра зробив він Руській землі, хрестивши її. Ми ж, ставши християнами, не воздаємо йому почестей, рівних його заслугам. Бо коли б не охрестив нас, то і нині були б в омані диявольській, в якій і прародичі наші загинули. І коли б ми мали старання і молитву за нього приносили Богу в день смерті його, Бог би Побачив нашу ревність до нього і прославив би його: адже нам належить молити за нього Бога, оскільки завдяки йому пізнали ми Бога. Нехай же Господь воздасть тобі за бажанням твоїм, і всі прохання твої здійснить, зокрема про царство небесне, якого бажав. Дасть тобі Господь вінець з праведними, змогу насолоджуватись райськими яствами і веселитися з Авраамом та іншими патріархами, як сказав Соломон: «Померлому праведнику не вмирає надія». Ось чому й бережуть пам'ять [про Володимира] руськії люди, згадуючи святе хрещення, і прославляють Бога в молитвах; і в піснях, і в псалмах співають Господеві новії люди, просвіщенні Духом Святим, сподіваючись надії великого Бога, Спаса нашого Ісуса Христа, який воздасть кожному за труди його невимовну радість, яку належить одержати всім християнам.

Святополкъ же сЂде в Кие†по отци своемь, и созва Кыяны, и нача имЂние имь даяти; а они приимаху, и не бЂ сердце ихъ с нимъ, яко братья ихъ быша с Борисомъ. Борису же возвратившюся с войны, не обрЂтшю ПеченЂгъ, вЂсть приде ему: «яко отець ти умерлъ». И плакася по отци велми, любимь бо бЂ отцемь паче всихъ; и ста на АлтЂ пришедъ. Ръша ему дружина отня: «се дружина у тебе отня и вои: поиди, сяди в Кые†на столЂ отнЂ». Онъ же рче: «не буди то мнЂ възняти рукы на брата на старЂйшаго; аще отець ми умре, то сей ми будеть вь отца мЂсто». И се слышавше вои, и разиидошася отъ него, Борисъ же стояше съ отрокы своими. Святополкь же исполнися, Каиновъ смыслъ приимъ, посылая к Борису, глаголя: «яко с тобою хощю любовь имЂти, и к отню ти придамъ», льстя под нимъ, како бы погубити. Святополкъ же приде нощью к Вышегороду, и отай призва Путщю и Вышегородьскыя боярьцЂ, и рче имъ: «прияете ли мнЂ всимъ сердцемь?» И рче Путьша: «можетъ головы своЂ съ Вышегородци положити». Онъ же рче имъ: «не повЂдите никомуже, шедше убийте брата моего Бориса». Они же вьскорЂ обЂщашася ему створити се. О сяковыхъ бо Соломонъ рче: скоры суть бес правды прольяти кровь; сбирають собЂ злая, ти бо обЂщаються крови; сихъ путье суть скончевающе безаконие, нечестиемь бо свою душю емлють. Послании же придоша [на Алту] нощью, и подъступиша ближе, и слышаша блаженаго Бориса поюща заутренюю; повЂдаша бо ему: «яко хотять тя погубити». И вьставъ нача пЂти, глаголя: Господи! что ся умножишася стужающии ми? вьстають на мя мнози. Пакы: яко стрЂлы твоя уньзоша во мнЂ, яко азъ на раны готовъ и болЂзни моя предо мною есть. И пакы глаголаше: Господи! услыши молитву мою, и не вниди в судъ с рабомъ твоимь, яко не оправдится предъ тобою всякъ живы, яко погна врагъ дущю мою. И кончавь ексапсалмы, и видивь, яко послании суть погубить его, и нача пЂти псалътырь, глаголя: яко [обидоша мя] унци тучни, и сборъ злобныхъ осЂде мя. Господи Боже мой, на тя уповахъ, и спаси мя и отъ всихъ гонящихъ избави мя. Посемъ же нача канунъ пЂти; тако вь заутрьню помолися, зря на икону, глаголя на образъ Владычень: «Господи Ісусе Хриете, иже симь образомъ явися на земли спасения ради нашего, изволивый своею волею пригвоздити руци свои на крестЂ, и приемь страсть грЂхъ ради нашихъ, тако и мене сподоби прияти страсть; се же не отъ противныхъ приимаю, но отъ брата своего, и не створи ему, Господи, в семь грЂха». И помолившюся ему, и вьзлеже на одрЂ своемь. И се нападоша на нь, акы звЂрье дивии около шатра, и насунуша и копьи, и прободоша Бориса, и слугу его, падша на немь, прободоша с нимь; бЂ бо сьи любимъ Борисомъ. Бяше бо отрокъ съ родомъ Угринъ, именемъ Георгий, егоже любляше повелику Борисъ, бЂ бо възложи на нь гривьну злату, в нейже престояше ему; избиша же отрокы многы Борисовы. Георгиеви же не могуще сняти вборзЂ гривны сь шЂи, и усЂкънуша главу его, и тако сняша гривну ту, а главу отвЂргъше прочь; тЂмже не обрЂтоша послЂже тЂла его вь трупьи. Бориса же убивше оканьнии, увЂрЂвше и в шатеръ, и вьзложиша и на кола, повезоша и, еще дышющу ему. И увидивьше се оканьный Святополкъ, и яко еще ему дышющу, и посла два Варяга приконьчевати его. ОнЂма же пришедшима и видившима, яко еще ему живу сущю, и единъ ею извлекъ мечь и проньзе ю кь сердцю». И тако скончася блаженый Борисъ, приимь вЂнЂць отъ Христа Бога с правЂдными, причтеся сь пророкы и съ апостолы, и с лики мученикы въдворяяся, Авраму на лонЂ почивая, видя неизречьньную радость, вьспЂвая съ ангелы и веселяся с ликы святыхъ. И положиша тЂло его, принесоша и отай. Вышегороду, вь церкви святаго Василия. Оканьнии же убийци придоша кь Святополку, аки хвалу имуще, безаконьници. Суть же имена симъ законопреступникомъ: Путьша, Талець, Еловичь, Ляшько; отець же ихъ Сотона. Сици бо слугы бЂси бывають; бЂси бо на зло посылаеми бывають, а ангели на благое. Ангелъ бо человЂку зла не створяеть, но благое мислить ему всегда, пакы же крестьяномъ помогають, и заступають отъ супротивнаго врага; а бЂси на злое всегда ловять, завидяще ему, понеже видять человЂка Богомъ почьщена, и завидяще ему, и на зло слеми скори суть. Рче бо: кто идеть прелестить Ахава? И рче бЂсъ: се азъ иду. Золъ человЂкъ тщиться на злое, не хужь есть бЂса; бЂси бо бояться Бога, а золъ человЂкъ ни Бога ся боить, ни человЂкъ стыдиться; бЂси бо креста Господня бояться, а золъ человЂкъ ни креста боиться. ТЂмъже и Давидъ глаголаше: аще воистину убо право глаголете, право судите, сынове человЂчьстии; ибо вь сердци дЂлаете безаконие на земли, неправду рукы ваша сплЂтають; учюжени быша грЂшници отъ ложеснъ, заблудиша отъ чрева, глаголюща лжю; ярость ихъ по образу змиину.

Святополк же сів у Києві після батька свого, і скликав киян, і став давати їм різні добра. І вони приймали, але серця їхні не були з ним, а з братом його, їхні серця були з Борисом. Коли Борис повертався з походу, не знайшовши печенігів, вість прийшла до нього: «Батько у тебе помер». І гірко плакав за батьком, бо любив його батько більше за всіх. І зупинився, дійшовши до Альти. Сказала йому батьківська дружина: «Дружина ця у тебе і вої - батькові: піди і сядь у Києві на батьківському столі». Він же сказав: «Не підніму руки на брата свого старшого. Якщо батько в мене помер, то цей мені буде замість батька». І коли вої почули це, то розійшлися від нього. Борис же стояв зі своїми отроками. Святополк же намислив Каїнову справу і послав сказати Борисові: «Хочу з тобою любов мати, і до того, що батько дав, ще додам». А сам брехав йому, думаючи, як його згубити. Святополк же вночі прийшов до Вишгорода і таємно покликав Путшу і вишгородських.бояр і запитав їх: «Чи віддані мені всім серцем?» І сказав Путша: «Можемо голови свої з вишгородцями покласти [за тебе]». Він же сказав їм: «Не кажучи нікому й нічого, підіть і вбийте брата мого Бориса...» Вони ж пообіцяли йому негайно це виконать. Про таких Соломон сказав: «Швидкі підступно кров пролити. Збирають у злі собі подібних, а ті беруть обіцянку кров пролити. Такий шлях тих, що чинять беззаконня, бо безчестям душу свою виймають». Послані ж прийшли на Альту вночі, і коли підійшли ближче, то почули, що блаженний Борис співає заутреню, бо сповістили йому: «Хочуть убити тебе». І, вставши, почав співати, примовляючи: «Господи! За що умножаєш ворогів мені? Багато стає проти мене». І ще: «Неначе стріли твої ввігналися в мене, та я до ран готовий і скорбота моя переді мною». І ще говорив: «Господи! Вислухай молитву мою і не вступай в суд із рабом твоїм, бо ніхто з живих не оправдається перед тобою, бо переслідує ворог душу мою». І закінчив ексапсалми, і побачив, що прислані прийшли убити його, і почав співати псалтир, промовляючи: «Наче оточили мене тельці жирнії, і скопище злих обступило мене. Господи Боже мій, на тебе уповаю і спаси мене і від всіх насильників заступи мене». Потім почав співати канон. Так помолився в заутреню і сказав, дивлячись на ікону, на образ Владики: «Господи Ісусе Христе, що в цьому образі явився на землі спасіння ради нашого, власною волею дав прибити руки свої на хресті і прийняв страждання за гріхи наші. Так і мене сподоби прийняти страждання. Не від ворогів їх приймаю, а від брата свого, і не став йому, Господи, це за гріх». І помолившись йому, возліг на постіль свою. І тут напали на нього як звірі дикі біля шатра, і просунули в нього списи, і прохромили Бориса, і слугу його, що прикрив тілом, прохромили з ним. Любив його Борис. Був той отрок родом угрин, на ймення Георгій. Дуже любив його Борис, бо возложив на нього гривну золоту, в якій він і служив йому. Перебили вони багато отроків Борисових. У Георгія ж не могли швидко зняти із шиї гривну, і відсікли голову його, і так зняли гривну ту, а голову відкинули геть. Тому опісля не знайшли тіла його серед трупів. Коли вбили Бориса, закрутили його окаянні в шатро, і поклали на повіз, і повезли його, а він ще дихав. І побачив це окаянний Святополк, що Борис ще дихає, і послав двох варягів прикінчити його. Коли вони прийшли і побачили, що він ще живий, то один із них видобув меч і ввігнав його в серце. І так помер блаженний Борис, прийнявши вінець від Христа Бога з праведниками, порівнявшись з пророками і апостолами, поселившись із сонмом мучеників починати на лоні Аврамовому, споглядати несказанну радість, співати з ангелами і веселитися зі святими. І поклали тіло його, яке тайно принесли до Вишгорода, в церкві святого Василія. А ті окаянні вбивці прийшли до Святополка, неначе похвалу заслужили, беззаконники. Імена ж цих законопереступників Путша, Талець, Єлович, Ляшко, а батько їхній - Сатана. Бо такі слугами бісівськими бувають, адже біси на зле посилаються, а ангели - на добре. Ангели-бо чоловікові зла не роблять, а добра йому завжди бажають, а особливо християнам помагають і захищають від супротивного ворога, а біси на зле завжди ловлять, заздрять чоловікові, оскільки бачать його Богом пошанованим і заздрять йому, а коли їх на зле посилають - швидкі на виконання. Питає ж: «Хто піде спокусить Ахава?» І біс відповідає: «Це я піду». Злий чоловік старається на зле не гірше біса. Біси хоч Бога бояться, а злий чоловік ні Бога не боїться, ні людей не стидається. Біси хоч хреста господнього бояться, а злий чоловік і хреста не боїться. Про таких і Давид говорить: «Чи справді справедливо говорите, чи по правді судите, сини людськії, бо творите в серці беззаконня на землі, бо неправду руки ваші сплітають. Почавши від матернього лона, відступили беззаконники: блукають брехуни, як тільки зродила їх мати. Лють їхня подібна отруті зміїній».

Святополкъ же оканьный помысли в себЂ, рекъ: уже убихъ Бориса; а еще како бы убити ГлЂба?» И приимъ смысль Каиновъ, с лестью посла кь ГлЂбу, глаголя сице: «пойти вборьзЂ, отець тя зоветь, не здоровить бо велми». ГлЂбъ же всЂдъ на конь, поиде с маломъ дружины, бЂ бо послушливъ отцю. И пришедшю ему на Волгу, на полЂ потъчеся конь вь рвЂ, и наломи ему ногу мало, и приде ко Смоленьску, и поиде отъ Смоленьска, яко зрЂима, и ста на СмядинЂ в корабли. Въ се время пришла бЂ вЂсть отъ Передьславы кь Ярославу о отни смерти, и посла Ярославъ кь ГлЂбу, глаголя: «не ходи; отець ти умерлъ, а брать ти убитъ отъ Святополка». И се слышавъ ГлЂбъ, вьспи велми сь слезами, и плачася по отци, паче же и по братЂ, и нача молитися со слезами, глаголя: «увы мнЂ, Господи! луче бы мнЂ умрети с братомь, нежели жити вь свЂтЂ семь прелестнемъ; аще бо быхъ видЂлъ, брате, лице твое ангелское, умерлъ быхъ с тобою. НынЂ же, что ради остахъ азъ единъ? кде суть словеса твоя, яже глаголаше ко мнЂ, брате мой любимый? нынЂ уже не услышю тихаго твоего наказания. Да аще еси получилъ деръзновение у Бога, молися о мнЂ, да и азъ быхъ ту же приялъ смерть; луче бы ми с тобою умрети, нежели вь свЂтЂ семь прельстнемъ жити». И сице ему молящюся сь слезами, и внезапу придоша послании отъ Святополка на погубленье ГлЂба, и ту абье послании яша корабль ГлЂбовъ, и обнажиша оружья. И отроци ГлЂбовы уныша. Оканьный же ГорясЂръ повелЂ вборзЂ зарЂзати ГлЂба; поваръ же ГлЂбовъ, именемь Торчинъ, выньзь ножь зарЂза ГлЂба. Аки ягня непорочно на жерътву Богови, вь воню благоухания, жерьтва словесная, и прія вЂнЂць, вшедъ въ небесныя обители, и узрЂ желаемаго брата своего, и радовашеся с нимь неизреченьною радостью, юже улучиста братолюбьемь своимь. Се коль добро и коль красно, еже жити братома вкупЂ! А оканни же възвратишася вьспять, якоже рче Давидъ: възвратишася грЂшници въ адъ. И пакы: оружье изьвлЂкоша грЂшници, и напрягоша лукы своя истрЂляти нища и убога, заклати правыя сердцемь; и оружье ихъ вниде вь сердца ихъ, и луци ихъ скрушаться; яко грЂшници погибнуть, изъщезающе яко дымъ погибьнуть. ОнЂмъ же пришедшимъ, повЂдающимъ Святополку: «яко створихомъ повелЂное тобою». Онъ же се слыша, и вьзвеселися сердце его болма, и не вЂды Давида глаголюща: что ся хвалиши о злобЂ, сильнЂ? и безаконье умысли языкъ твой, яко бритва изострена створилъ есть лесть; вьзлюбилъ еси злобу паче благостыня, неправду неже глаголати правду; возлюбилъ еси вся глаголы потопныя, языкъ льстивъ; сего ради Богъ раздрушить тя до конца, и вьстерьгнеть тя отъ села твоего, и корень твой отъ земля живущихъ; якоже и Соломонъ рече: азъ вашей погибели посмЂюся, порадую же ся внегда грядеть на вы пагуба; тЂмъже снЂдять своего пути плоды, и своея нечести насытяться ГлЂбу же убьену и повЂржену бывшю на брезЂ межю двЂи ма кладома, посемъ же вьземше и везоша и, и положиша брата своего Бориса у церкви святаго Василья. Совокуплен тЂлома, паче же и душама, у Владыкы всихъ Царя пребывающа, в радости бесконЂчнЂй, и вь свЂтЂ неизреченьнемь, подающа ицЂления дары Руськой землЂ, инЂмь приходящимъ правою вЂрою даета ицЂление: хромымъ ходити, слЂпымъ прозрЂние, болящимъ цЂлбы, окованымъ раздрЂшение, печалнымъ утЂху, напастьнымъ избавление; и еста заступника Руськой земли, и свЂтЂлника сияюща выну и молящися выну ко Владыци о своихъ людехъ. ТЂмже и мы долъжни есме хвалити достойно страстотерпца Христова, молящеся прилЂжно к нима, рекуще: радуйтася, страстотерпца Христова, заступьника Руськой земли, еже ицЂление подаета приходящимъ к вамъ вЂрою и любовью. Радуйтася, небесьная жителя, вь плоти ангела быста, единомыслено служителя, вьрьста единообразна, святымь единодушьна; тЂмъ стражющимь всимъ исцЂление подаета. Радуйтеся, Борисе и ГлЂбе богомудрая, яко потока точита отъ кладязя водъ живоносныя; исцЂления истЂкають вЂрнымъ людемъ на ицЂление. Радуйтася, луча свЂтозарная, и явистася яко свЂтилЂ озаряюща всю землю Рускую, всегда тму отгоняща, являющася вЂрою неуклоньною. Радуйтася, недрЂманьная ока, стяжавша душа на свЂршение, Божиихъ святыхъ заповЂдий приимша вь сердци своемь, блаженая. Радуйтася, брата вкупЂ, в мЂстЂхъ златозарныхъ, в селЂхъ небесныхъ, и вь сла†неувядающей, еяже по достоянию сподобистася. Радуйтеся, Божьими свЂтлостьми я†облистаеми, всего мира обьходита, бЂсы отгоняюща, недугъ ицЂляюща, свЂтелъника предобрая и заступника теплая, суща сь Богомъ, блажеными лучами ражьждизаеми выну, добля страстьника, душа просвЂщающа вЂрнымъ людемь: вьзвысила бо есть ваю свЂтоносная небеса любы, тЂмь красныхъ всихъ наслЂодоваста вь небеснемь житьи, славу, и райскую пищю, свЂтъ разумный, и красная радости. Радуйтася, яко напаяющиа сердца, горести и болезнемь отгоняща, страсти злыя ицЂляюща, каплями кровными святыми очервивьша багряницю, преславная; ту же красно носяща, съ Христомь царствуете всегда, молящеся за новыя люди христьянскыя и сродьникы своя, земля Руская благословися ваю кровью; и мощьми положениемь въ церкви, духомъ божественЂ просвЂщаете, в нейже с мученикы яко мученика за люди своя молита. Радуеться церквы, свЂтозарное солнце стажавши, вьсходъ всегда просвЂщаеть вь страданьи, вь славу ваю, мученикомъ. Радуйтася, свЂтлЂи звЂздЂ, заутра вьсходящи. Ново христолюбивая заступника наша страстотерпца! покорита поганыя подъ нозЂ княземь нашимъ, молящася ко ВладыцЂ и Богу нашему и мирьно пребывати вь совокупьлении и вь зравьи, избавляюща отъ усобныя рати и отъ пронырства дьявола. Сподобита же и насъ, поющихъ и почитающихъ ваю честное торжество, вь вся вЂкы до скончания.

Святополкъ же оканьный злый уби Святослава, пославь кь горЂ Угорьской, бЂжащу ему вь Угры; и нача помышляти: «яко избыо всю братью свою, и приму власть Рускую единъ». Помысли высокоумьемь своимь, а не вЂды, яко даеть [Богъ] власть, емуже хощеть; поставляеть царя и князя Вышьний, [емуже хощеть] дасть. Аще бо кая земля управиться предъ Богомъ, поставляеть царя и князя правЂдна, любяща судъ и правду, и властемъ устраяеть судью правяща судъ. Аще бо князи правдиви бывають на земли, то много отъдаються согрЂшения; аще ли зли и лукави бывають, то болшее зло наводить Богъ на землю ту, понеже глава есть земли то; тако бо Исая рече: согрЂшиша отъ главы и до ногу, [еже] есть отъ царя и до простыхъ людий. ЛютЂ бо граду тому, в немже князь унъ, любя вино пити со гусльми и сь младыми свЂтникы. Сяковыя Богъ даеть за грЂхы, а старыя мудрыя отъемлеть, якоже Исая глаголеть: отъиметь Господь отъ Ерусалима крЂпость и крЂпкаго исполина, и человЂка храбра, и судью, и пророка, и смирена старца, и дивна свЂтника, и мудра хытрЂца, разумьна послушника; и поставьлю уношю князя имъ, и ругателя имъ обладающа ими.

Святополк же окаянний став думати про себе, міркуючи так: «Оце вже убив Бориса, а як би ще убити й Гліба?» І надумав каїнове діло, послав до Гліба таку брехню сказати: «Приїжджай якнайшвидше, батько тебе кличе, дуже хворий він». Гліб же сів на коня і пішов із малою дружиною, бо був слухняний у батька. І коли він прийшов на Волгу, то в полі спіткнувся кінь його об рів і трохи пошкодив йому ногу. І прийшов до Смоленська, і пішов від Смоленська, і недалеко від нього на Смядині став у кораблі. У цей час прийшла звістка від Передслави до Ярослава про батькову смерть. І послав Ярослав сказати Глібові: «Не йди, батько твій помер, а брата убив Святополк». І коли почув це Гліб, то дуже голосив у сльозах і плакав за батьком, а ще більше за братом, і почав молитися в сльозах, примовляючи: «О горе мені, Господи! Лучче б мені померти з братом, аніж жити в цьому світі підступному. Якби був побачив, брате, лице твоє ангельське, помер би з тобою. А тепер чого ради я залишився один? Де слова твої, що говорив мені, брате мій любимий? Тепер уже не почую тихого твого напучення, І якщо ти маєш можливість просить у Бога, то помолися за мене, щоб і я ту ж смерть прийняв. Лучче б мені з тобою померти, аніж у світі цьому підступному жити». І коли він молився в сльозах, несподівано з'явилися послані Святополком на вбивство Гліба. І тут несподівано послані захопили Глібів корабель і оголили оружжя. І отроки Глібові занепали духом. Окаянний же Горясир звелів негайно зарізати Гліба, а кухар Глібів, на ймення Торчин, ввігнав ніж і зарізав Гліба, як непорочне ягня в жертву Богові. Замість духмяного фіміаму - жертва людська. І прийняв вінець [царства небесного], і ввійшов у небесні обителі, і побачив жаданого брата свого, і радів із ким несказанною радістю, якої досяг братолюбством своїм. Як добре і як красно, що житимуть брати разом! А окаянні ж повернулися назад, як рече Давид: «Повернуться грішники в пекло». І ще: «Оружжя вийняли безбожники і напнули луки свої стріляти в нужденних і вбогих, вбивати щирих серцем. І оружжя ввійде в серця їхні, і луки їхні потрощаться, і загинуть грішники, і щезнуть, як щезає дим».

Вони ж, окаянні, повернулися і звістили Святополкові: «Зробили, що ти повелів». Він же, коли почув це, розвеселився серцем ще більше, не відаючи, що Давид сказав: «Чого хвалишся злодійством, сильний? І беззаконня замишляє язик твій, що гострий як бритва, вчинив обман». Возлюбив ти злобу більше, ніж благодіяння, говорити неправду більше, ніж правду, розлюбив ти язиком брехливим всі слова згубні: через це Бог знищить тебе вщент, і відторгне тебе від села твого, і корінь твій від землі живущих, про що і Соломон рече: «Я з вашої погибелі посміюся і радітиму, як найде згуба на вас. За це їстимуть плоди вчинків своїх і переситяться нечистями своїми».

Гліб же був убитий і кинутий на березі між двома колодами. Після цього взяли його, і повезли, і поклали поруч брата Бориса у церкві святого Василія. І поєдналися вони тілами, а ще більше - душами, перебуваючи у Владики Царя всіх у радощах безкінечних і в світі несказанному, подаючи дари цілющі Руській землі, іншим прихожим праведною вірою даючи зцілення: кривим - ходити, сліпим - прозріння, хворим - одужання, закутим - звільнення, засмученим - утіху, занапащеним - визволення. Заступники вони Руської землі і світильники, вічно сіяючі і в молитвах про своїх людей до Владики. Ось тому і ми маємо гідно восхвалять страстотерпців Христових, молячись старанно до них, промовлючи: «Радуйтеся, страстотерпці Христові, заступники Руської землі, що зцілення подаєте тим, хто приходить до вас, вірою і любов'ю. Радуйтеся, небеснії жителі, в плоті ангелів перебуваючі, однодумні служителі Богу, пара одностайна, святим єдинодушна,- тому і подаєте зцілення всім страждущим. Радуйтеся, Борисе і Глібе богомудрі! Ви виливаєтесь як потоки із джерела цілющих вод живодайних, що витікають для зцілення вірних людей. Радуйтеся, промені світосяйні, і з'являйтеся як світила, що осявають всю землю Руськую, завжди тьму відганяючи і з'являючи віру неухильну. Радуйтеся, очі недріманні! Душі свої ви схилили на звершення божих святих заповідей і прийняли їх в серця свої, о блаженні! Радуйтеся, брати, разом перебуваючи в місцях злотосяйних, у селах небесних і в славі нев'янучій, якої гідно заслужили. Радуйтеся, божественним світлом для всіх осіянні! Ви весь світ обійшли, бісів відганяючи, від хвороб ізціляючи, світильники предобрі і заступники теплі, біля Бога сущі, блаженним промінням вічно осяяні, мужні страстотерпці, просвітники душ вірним людям. Звеличила вас світлоносна небесна любов, через неї успадкували ви всю красу небесного життя, славу і райські яства, світ розуму і красну радість. Радуйтеся, що напуваєте серця, горе і хвороби відганяєте, злі страждання ізціляєте; краплями крові святої окровавили багряниці преславнії, красно носячи їх, з Христом завжди царствуєте, молячись за нових людей християнських - співвітчизників своїх. Земля Руська благословилася кров'ю вашою і мощами, покладеними в церкві; духом божественним її просвіщаєте, у ній же з мучениками, як мученики, за людей своїх молитесь. Радується церква, святосяйне сонце здобувши, завжди схід просвіщає в стражданні на вашу славу, мученики. Радуйтеся, світлії зорі, що ранком сходите! Нові христолюбиві заступники, наші страстотерпці! Покоріть поганих під ноги князям нашим, воздаючи молитви Владиці Богові нашому, щоб жили вони в мирі, в єдності і в здоров'ї, убережіть їх від міжусобних воєн і від підступів диявола. Сподобайте ж і нас, що хвалу вам співають і вшановують ваше славне торжество, в усі віки і до кінця світу.

Святополк же окаянний і злий убив Святослава, пославши до гір Угорських, коли той тікав в Угри, і став думать: «Коли переб'ю всіх братів своїх, буду один володіть Руською землею». Так розмишляв він у зарозумілості своїй, а не знав, що Бог дає владу кому хоче, настановляє царя і князя Всевишній тому, кому хоче дати. Коли якусь землю уподобає Бог, то настановляє їй царя і князя праведного, що любить суд і правду, і право заводить через суддю, який чинить суд. Коли ж правдиві князі на землі, то багато гріхів прощається землі тій, а коли злі і лукаві бувають, то ще більше зло наводить Бог на землю ту, оскільки є главою землі тієї. Так і Ісайя говорить: «Согрішили від голови до ніг», тобто від царя і до простих людей. «Горе бо тому граду, в якому князь юний» любить пити вино під гуслі А молодими радниками. Таких Бог дає за гріхи, а старих і мудрих відбирає, як сказав Ісайя: «Відбере Господь від Ієрусалима міць, і міцного богатиря, і хороброго чоловіка, і суддю, і пророка, і смиренного старця, і дивного радника, і мудрого хитруна, і проречистого словом. І поставлю юного князя їм, і хулителя поставлю володіть ними».

Святополкъ же оканьны нача княжити в КыевЂ. И созвавъ люди, нача даяти овЂмь корьзна, а другимъ кунами, и раздая множьство. Ярославу же не вЂдущю отни смерти, Варязи бяху мнози у Ярослава, и насилье творяху. Новгородьцемь. И вьставше на нь Новгородьци, избиша Варягы вь дворЂхъ Пронихъ, и разгнЂвася Ярославъ, и шедъ на Рокъмъ, и сЂдЂ вь дворЂ; и пославъ к Новьгородьцемь, и рече: «уже мнЂ сихъ не кресити». И позва къ собЂ нарочитая мужа, иже бяху исьсЂкли Варяги; и облъсти ихъ и исЂче [1000]. В ту же нощь приде ему вЂсть ис Кыева отъ сестры его Передьславы: «отець ти умерлъ, а Святополкъ сЂдить в КиевЂ, пославъ уби Бориса и ГлЂба, а ты блюдися сего повелику». И се слышавъ Ярославъ, печаленъ бысть по отци, и по брату, и о дружинЂ; заутра же собравъ избытокъ Новгородцевь, и рече Ярославъ: «о любимая дружино, юже избихъ вчера, а нынЂ быша надобЂ». И утре слезъ, и рече имъ на вЂчЂ: «отець мой умерлъ, а Святополкъ сЂдить в КыевЂ, избивая братью свою». И рЂша НовгородьцЂ: «аще, княже, братья наша исЂченЂ суть, можемъ по тобЂ бороти». И собра Ярославъ Варягъ тысящю, а прочихъ вой 40 тысящь, и поиде на Святополка, нарекъ Бога, рекъ: «не азъ почахъ избивать братью, но онъ; да будеть Богъ отместьникъ крови братьи моея, зане без вины пролья кровь Борисову и ГлЂбову праведною: еда и мнЂ си же створить? но суди ми, Господи, по правдЂ, да скончаеться злоба грЂшнаго». И поиде на Святополка; слышавъ же се Святополкъ идуща Ярослава, и пристрои бещисла вои, Руси и ПеченЂгъ, и изиде противу Любчю, обонъ полъ ДнЂпра, и Ярославъ об сюду.

Святополк же окаянний почав княжити в Києві. Скликав людей і став роздавати кому одяг, а другим грішми, і роздав безліч. Ярослав же не знав про смерть батька. Варягів багато було в Ярослава, і насильство чинили новгородцям. І повстали на них новгородці, і перебили варягів на дворах Проніх. І розгнівався Ярослав, і пішов у Ракомо, і сидів у дворі. І послав до новгородців, і сказав: «Уже мені цих не воскресити». І покликав до себе кращих мужів, які посікли варягів, і, обдуривши їх, посік [100]. Тої ж ночі прийшла йому звістка із Києва від сестри його Передслави: «Батько помер твій, а Святополк сидить у Києві, послав убити Бориса і Гліба, а ти бережися його дуже». ї коли це почув Ярослав, туга охопила його за батьком, і за братом, і за дружиною. Другого дня зібрав решток новгородців і сказав Ярослав: «О люба дружино, яку я вчора побив, а нині мені потрібна». І втер сльози, і сказав їм на вічі: «Батько мій помер, а Святополк сидить в Києві, убиває братів своїх». І сказали новгородці: «Хоча, княже, і посічені браття наші, можемо за тебе боротися». І зібрав Ярослав тисячу варягів, а других воїв сорок тисяч, і пішов на Святополка, покликавши Бога [в свідки своєї правди], сказав: «Не я почав убивати братів, а він, хай буде Бог месником за кров братів моїх, тому що без вини пролив Борисову і Глібову праведну кров, мабуть, і мені те саме зробить? Розсуди мене, Господи, по правді, і хай скінчаться злочини грішника». І пішов на Святополка. Почув про це Святополк, що Ярослав іде, і зібрав воїв силу-силенну - русів і печенігів,- і вийшов супроти нього до Любеча на той берег Дніпра, а Ярослав був на цьому.

В лЂто 6524. Приде Ярославъ на Святополка, и сташа противу оба полъ ДнЂпра, и не смЂяху ни си на они наити, и ни тЂи на сихъ, и стояла за 3 мЂсяцЂ противу собЂ. И воевода нача Святополчь, яздя вьзлЂ бЂрег, укаряти Новгородци, глаголя: «что приидосте с хромьцемь симь, а вы плотници суще? а приставимъ вы хоромъ рубить нашихъ».

Се слышавше Новгородця, и рЂша Ярославу: «яко заутра перевеземься на нихъ; аще кто не пойдеть с нами, то сами потнемъ». БЂ бо уже вь замрозъ; и стояша Святополкъ межи двЂима озерома вьсю нощь упивься с дружиною своею; Ярославъ же заутра исполчивъ дружину, противу свЂту перевезеся. И высЂдше на брегъ, отринуша лодью отъ берега, и поидоша противу собЂ, и сьвькупившеся на мЂстЂ; и бысть сЂча зла, не бЂ лзЂ озеромъ помогати ПеченЂгомъ, и притиснуша Святополчь вои кь озеру, и вьступиша на ледъ, и одолЂвати нача Ярославъ; видивъ же Святополкъ побЂже. И одолЂ Ярославъ, Святополкъ же бЂжа в Ляхы. Ярославъ же сЂде въ Кые†на столЂ отни; бЂ же тогда Ярославъ лЂтъ 28.

В лЂто 6525. Ярославъ ввоиде в Кыевъ, и погорЂша церкви.

В літо 6524 [1016] прийшов Ярослав на Святополка.

І стали з обох боків Дніпра,

І не зважувались напасти ні ці на тих, ні ті на цих.

І стояли так три місяці один проти другого.

І почав воєвода Святополків роз'їжджати вздовж берега,

І докоряти новгородцям словами:

«Чого прийшли з отим кульгавим, ви ж теслі?

От і заставимо вас хороми нам зводить».

І почули це новгородці і сказали Ярославу:

«Завтра ми переправимося на них,

Якщо хто не піде з нами, то самі вдаримо».

А були вже заморозки,

І стояв Святополк між двома озерами

І всю ніч пив із своєю дружиною.

Ярослав же на ранок приготував дружину до бою

І засвіт переправився.

І, висадившись на берег, відштовхнули човни від берега,

І пішли супроти них і зійшлися на полі.

І була січа люта,

І не могли печеніги через озеро прийти на поміч,

І притиснули воїв Святополкових до озера,

І зійшли вони на лід,

І став перемагати Ярослав.

Побачив це Святополк і втік.

І переміг Ярослав.

Святополк же втік до Ляхів.

Ярослав же сів у Києві на батьківський стіл,

І було ж тоді Ярославові літ 28.

В літо 6525 [1017] Ярослав ввійшов у Київ, і погоріли церкви.

В лЂто 6526. Поиде Болеславъ сь Святополкомъ на Ярослава с Ляхы; Ярославъ же множество совокупи Руси, Варягы, Словены, поиде противу Болеславу и Святополку, и приде Велыню, и сташа оба полъ рЂкы Буга. И бЂ у Ярослава корьмилець и воевода Будый; и нача Буды укаряти Болеслава, глаголя: «да что ти пропоремь трескою чрево твое толъстое». БЂ бо великъ и тяжекъ Болеславъ, яко ни на кони не моги сЂдЂти, но бяше смысленъ; и рече Болеславъ: «аще вы сего укора не жаль, азъ единъ погибну». И вьсЂдъ на конь, вьбреде в рЂку, а по немъ вои его. Ярославъ же не утягну исполчитися, и побЂди Болеславъ Ярослава; Ярославъ же убЂжавь с четырми человЂкы к Новугороду, Болеславъ же вниде в Кыевъ сь Святополкомъ. И рече Болеславъ: «разведете дружину мою по городомъ на кормъ», и бысть тако. Ярославу же прибЂгшу къ Новугороду, и хотяше бЂжати за море, и посадникъ Костянтинъ, сынъ Добрынъ, с Новгородци расЂкоша лодья ЯрославлЂ, рекуще: «можемься еще битись по тобЂ с Болеславомъ и сь Святополкомъ». И начаша скотъ брати отъ мужа по четыре куны, а отъ старостЂ по 10 гривенъ, а отъ бояръ по осмидесять гривенъ; приведоша Варягы, и вьдаша имъ скотъ, и совькупи Ярославъ воя многи. Болеславъ же бЂ вь Кые†сЂдя, безумный же Святополкъ рече: «елико же Ляховъ по городомъ, избивайте я». Избиша Ляхы. Болеславъ же бЂжа ис Кыева, воизма имЂние и бояры ЯрославлЂ и сестрЂ его, и Настаса пристави десятиньнаго кь имЂни, бЂ бо ся ему вьвЂрилъ лЂстью, и людий множьство веде съ [со]бою, и грады ЧервЂньскыя зая собЂ; и приде вь свою землю. Святополкъ же нача княжити в КыевЂ, и поиде Ярославъ на Святополка, и побЂди Ярославъ Святополка, и бЂжа Святополкъ вь ПеченЂгы.

В літо 6526 [1018] прийшов Болеслав з ляхами і зі Святополком на Ярослава.

Ярослав же зібрав багато русі, варягів, словенів

І пішов Супроти Болеслава і Святополка,

І прийшов до Велиня,

І стали вони на протилежних берегах Бугу.

І був у Ярослава кормилець і воєвода Будий.

І почав Будий збиткуватись над Болеславом словами:

«Ось почекай, пропоремо кілякою черево твоє товсте».

Бо був Болеслав великий і важкий,

Що й на коні сидіти не міг,

Зате був розумний.

І сказав Болеслав [дружині своїй]:

«Якщо вас не діймає сором за збиткування такі, то я сам загину».

І сів на коня, кинувся в ріку, а за ним вої його.

Ярослав же не встиг приготуватися до бою,

І переміг Болеслав Ярослава.

Ярослав же утік із чотирма чоловіками до Новгорода.

Болеслав же ввійшов у Київ із Святополком.

І сказав Болеслав:

«Розведіть дружину мою по городах на прокорм»,

І було так зроблено.

Ярослав же прибіг до Новгорода

І хотів тікати за море.

І посадник Костянтин, син Добрині,

Із новгородцями порубали лодії Ярославові

І сказали: «Можемо ще битися за тебе з Болеславом і Святополком».

І почали збирати гроші по чотири куни з мужа,

І з старост по десять гривен,

І з бояр по вісімнадцять гривен.

І привели варягів і заплатили їм гроші.

І зібрав Ярослав воїв много.

Болеслав же сидів у Києві,

А окаянний Святополк сказав:

«Скільки є ляхів по городах - убивайте їх».

І перебили ляхів.

Болеслав же втік із Києва, захопивши великі багатства,

І бояр Ярославових, і сестер його,

І Настаса з десятинної церкви,

Який обманом втерся до нього в довір'я,

Приставив [до награбованого] майна.

І людей багато вивів із собою,

І гради Червенські захопив собі,

І повернувся в свою землю.

Святополк же почав княжити в Києві.

І пішов Ярослав на Святополка,

І переміг Ярослав Святополка,

І втік Святополк до печенігів.

В лЂто 6527. Приде Святополкъ с ПеченЂгы в силЂ тяжьцЂ, и Ярославъ собра множьство вои, и взииде противу ему на Алъто. Ярославъ же ста на мЂстЂ, идеже убиша Бориса, и вьздЂвъ руцЂ на небо, и рече: «кровь брата моего вопиеть къ тобЂ, Владыко, мьсти отъ крови правЂднаго сего, якоже мьстилъ еси оть крови Авелевы, положивъ на КаинЂ стенанье и трясение; тако положи на семь». И помолився рекъ: брата мои! аще есте отсюду тЂломъ отошла, то молитвою своею помозита ми на противнаго сего убийцю гордаго». И се ему рекшю, и поидоша противу собЂ, и покрыша поле Лядьское обои отъ множьства вой. БЂ же пятокъ тогда; всходящю солнцю, и совокупишася обои, и бысть сЂча зла, аки же не была в Руси, и за рукы емлюще сЂчахуся; и соступишася трижды, яко по удольемь кровь течаще; и къ вечеру одолЂ Ярославъ, а Святополкъ бЂжа. БЂжащю же ему, и нападе на нь бЂсъ, и раслабЂша кости его, и не можаше сЂдЂти на кони, и ношахуть и вь носилахъ; и принесоша и кь Берестью, бЂгающе с нимь, онъ же глаголаше: «побЂгнете со мною, женуть по насъ». Отроци же его посылаху противу: «егда кто поженеть по немь?» и не бЂ никогоже вьслЂдъ женущаго с нимь; онъ же в немощи лежа, и вьсхапився глаголаше: «о, се женуть, оно женуть, побЂгнете»! И не можаше стерпЂти на единомъ мЂстЂ, и пробЂже Лядьскую землю, гонимъ гнЂвомъ Божиимъ, и пробЂже пусты ню межи Чяхы и Ляхы, и ту испроверже животъ свой злЂ. Егоже и по правдЂ, яко неправЂдна, суду пришедшу, по отшествии сего свЂта прияша муку сего оканьнаго Святополка: показываше я†посланая пагубная рана, вь смерть немилостивно вьгна, и по смерти вЂчно мучнмъ есть и связанъ. Есть же могила его в пустыни той и до сихъ дний, исходить же отъ ней смрадъ золъ. Се же Богъ показа на показание княземь Рускымъ, да аще сице же створять, се слышавше, ту же казнь приимуть; но больши сея, понеже се вЂдуще бывшее, створыти какое же зло братоубийство. 7 бо мьстий прия Каинъ, убивъ АвЂля, Ламехъ 70; понеже бо Каинъ не вЂды мьщьния прияти отъ Бога, а Ламехъ вЂды казнь, бывшюю на прародителю его, створи убийство Рече бо Ламехъ своима женама; мужа убихъ вь вредъ мнЂ, и упошю вь язву мнЂ; тЂмже, рече, 70 мьстий на мнЂ, понеже, рече, вЂдая створихъ. Се Ламехъ уби 2 брата Енохова, и поя собЂ женЂ его; сьи же ; Святополкъ новы Ламехъ, иже ся родилъ отъ прелюбодЂанья, иже изби братью свою, сыны Гедеоновы, тако и сь бысть. Ярославъ же пришедъ сЂде в КыевЂ, утеръ пота с дружиною своею, показавъ побЂду и трудъ великъ.

Въ лЂто 6528. Родися у Ярослава сынъ, и нарече имя ему Володимиръ.

В літо 6527 [1019].

Прийшов Святополк з печенігами силою грізною,

І Ярослав зібрав багато воїв,

І вийшов супроти нього на Альту.

Ярослав же став на тому місці, де був убитий Борис,

І здійняв руки в небо, і сказав:

«Кров брата мого вопіє до тебе, Владико!

Відомсти за кров цього праведника,

Як помстився за Авелеву кров,

Осудивши Каїна на стогнання і трусіння, так і цьому зроби».

І, коли помолився, сказав:

«Брати мої! Хоч тілом і відійшли ви звідси,

То молитвою своєю поможіть мені проти ворога цього -

Убивці зарозумілого».

І після того, як сказав це йому, пішли один проти одного.

І поле Лядське покрили обидва війська множством воїв.

І була тоді п'ятниця,

І сходило сонце,

І зійшлися обидва війська,

І була січа люта, якої ще не було на Русі,

І за руки хапали один другого, і рубалися,

І сходилися тричі, аж кров долинами текла.

І надвечір переміг Ярослав, а Святополк утік.

І коли він тікав, вселився в нього біс,-

І розслабли кості його,

І не міг він сидіть на коні, і несли його на носилках

І принесли його до Берестя, ті, що тікали з ним

Він же говорив: «Біжіть бігом зі мною, женуться за нами».

Отроки його посилали назад подивитись.

«Чи не гониться хто за ним?»

І не було нікого, хто б гнався вслід йому.

Він же лежав немощний і, підхоплюючись, говорив.

«Ой, гоняться, оно женуться, біжіть!»

І не міг витримати на одному місці,

І перебіг Лядську землю, гнаний гнівом божим,

І перебіг у пустинь між Чешською і Лядською землею,

І тут закінчив своє зле життя.

Праведний суд настиг його неправедного,

І по відході з цього світу прийняв Святополк муки окаянного:

Показана вочевидь послана йому Богом смертельна рана,

Яка жорстоко кинула його смерті,

І після смерті терпить він, зв'язаний, вічні муки

Є і могила його в тій пустині і до наших днів,

І виходить із неї сморід нестерпний.

Се Бог з'явив на показ князям Руським,

Хай, коли таке вчинять, знають про це.

І вони, коли зроблять подібне зле братовбивство, таку ж приймуть кару, але більшу цієї, оскільки вже знають, що було. Сім бо помст прийняв Каїн, убивши Авеля, Ламех сімдесят, оскільки Каїн не знав, що прийме помсту від Бога, а Ламех знав кару, яку поніс його прародич, вчи нивши вбивство. Сказав-бо Ламех своїм жонам: «Мужа убив на шкоду собі, і юнака убив, чим наніс сам собі рану Ось тому,- сказав,- сімдесят помст належить мені, оскільки,- сказав,- знаючи зробив». Це Ламех убив двох братів Єнохових і взяв собі їхніх жінок. Цей же Святополк - новий Ламех, що народився від перелюбу, що повбивав братів своїх, синів Гедеонових, такий і цей був.

Ярослав же повернувся і сів у Києві, утер піт з дружиною своєю та показав перемогу і труд великий.

В літо 6528 [1020] народився в Ярослава син, і дав ім'я йому - Володимир.

В лЂто 6529. Приде Брячиславъ, сынъ Изяславль, внукъ Володимеръ, на Новъгородъ, и зая Новъгородъ, поимъ множество Новгородець имЂние ихъ, поиде Полотьску опять; и пришедшю ему к Судмири рЂцЂ, Ярославъ и выиде ис Кыева 7 день постиже и ту, и побЂди Ярославъ Брячислава и НовьгородцЂ, и вороти и ту к Новугороду, а Брячиславъ бЂжа къ Полотьску.

Въ лЂто 6530. Приде Ярославъ кь Берестью. Вь си же Бремена Мьстиславу сущю въ Тмуторокани, и поиде на Касогы. Слышавъ же се князь Касожький Редедя, изыиде противу ему, и ставшима обЂима полкома противу собЂ, и рече Редедя кь Мьстиславу: «что ради губи†дружину межи собою, но снидевЂся бороться; да аще одолЂешь ты, и возьмеши имЂние мое, и жену мою, и землю мою; аще ли азъ одолЂю, то возму твое все». И рече Мьстиславъ: «тако буди». И сьЂхаста, и рече Редедя кь Мьстиславу: «не оружьемь ся бьевЂ, но борьбою». И ястася бороти крЂпко, и на долзЂ борющимся има, и нача изнемогати Мьстиславъ, бЂ бо великъ Редедя; и рече Мьстиславъ: «о пресвятая Богородице! помози ми; аще бо одолЂю сему, сьзижю церковь вь имя твое». И се рекъ, удари имъ о землю, и вынемь ножь, удари и вь гортань ложемъ, и ту бысть зарЂзанъ Редедя; и вьшедъ в землю его, и взя все имЂние его, и жену его, и дЂти его, и дань възложи на Касогы. И пришедьшю к Тьмутороканю, и заложи церковь святыя Богородица, и созда ю, яже стоить и до сего дни вь ТмутороканЂ.

В лЂто 6531. Поиде Мьстиславъ на Ярослава, с Козары и сь Касогы.

В лЂто 6532. Ярославу сущю въ НовЂгородЂ, приде Мьстиславъ ис Тьмуторокана Кыеву; и не прияша его КыянЂ; онъ же сЂдь на столЂ ЧерниговЂ, Ярославу сущу въ НовЂгородЂ тогда.

В се же лЂто вьсташа вьлъсви в Суждалцихъ, избиваху старую чадь, по дьяволю наученью и бЂсованию, глаголюще, яко си держать гобино. И мятежь великъ и голодъ въ всей странЂ той [бысть]; идоша по ВолзЂ вси людье вь Болъгары, и прив[е]зоша жито, и тако ожиша. Слышавъ же Ярославъ вълъхвы ты, и приде къ Суждалю; изьима волъхвы, расточи, а другия показни, рекъ сице: «Богъ наводить по грЂхомъ на кою землю гладомъ, или моромъ, или ведромъ, или иною казнью, а человЂкь нЂ вЂсть ничтоже». И вьзвративъся Ярославъ, и поиде к Новугороду, и посла Ярославъ за море по Варяги, и приде Акунъ с Варягы, и бЂ Акунъ слЂпъ, и луда у него златомъ истыкана.

В літо 6529 [1021] приходив Брячислав, син Ізяслава, внук Володимира, на Новгород, і взяв Новгород, захопив багатьох новгородців і майно їхнє, і пішов знову в Полоцьк. І коли дійшов він до Судмирі-ріки, Ярослав вийшов із Києва і на сьомий день догнав його тут. І переміг Ярослав Брячислава, і новгородців повернув у Новгород, а Брячислав утік у Полоцьк.

В літо 6530 [1022] прийшов Ярослав до Берестя.

І в цей час Мстислав з Тмуторокані [вийшов]

І пішов на касогів.

І почув про це Редедя, князь касожський,

І вийшов супроти нього,

І стали обидва війська один проти одного,

І рече Редедя Мстиславові: «Чого ради губити свої дружини?

Але зійдемося і самі поборемось.

І коли здолаєш ти, візьмеш майно моє,

І жону мою, і дітей моїх,

І землю мою.

А коли я здолаю, то візьму все твоє».

І сказав Мстислав: «Буде так!»

І, з'їхавшись, сказав Редедя до Мстислава:

«Не оружжям будемо битися, а боротьбою».

І зчепилися боротися кріпко,

І боролися довго,

І почав знемагати Мстислав, бо був Редедя здоровий.

І рече Мстислав: «О пресвята Богородице, поможи мені!

І коли здолаю цього, зведу церкву в їм я твоє».

І, це сказавши, ударив ним об землю, вихопив ніж,

І ударив його ножем у гортань,

І зарізав тут Редедю.

І пішов Мстислав у землю його,

І забрав все майно його,

І жону його, і дітей його,

І дань наклав на касогів.

І прийшов у Тмуторокань,

І заклав церкву святої Богородиці,

І збудував її,

І стоїть вона і до сьогодні в Тмуторокані.

В літо 6531 [1023] пішов Мстислав на Ярослава з козарами і з касогами.

В літо 6532 [1024], коли Ярослав був у Новгороді, прийшов Мстислав із Тмуторокані до Києва. І не прийняли його кияни, він же сів на стіл у Чернігові, Ярослав був у Новгороді тоді.

Цього ж літа повстали волхви у Суздальцях, перебили стару челядь, по диявольському напученню і бісівському підступу, говорили, що ці тримають запаси. І смута велика і голод були по всій тій землі. Ішли всі люди по Волзі в Болгарську землю, і привозили жита, і так вижили. Почув же Ярослав про тих волхвів і прийшов у Суздаль, половив волхвів, одних повиганяв, а других покарав, і сказав таке: «За гріхи Бог насилає на якусь землю голод, чи мор, чи засуху, чи інші кари, а чоловік нічого не знає про те».

І повернувся Ярослав,

І прийшов у Новгород,

І послав за море по варягів.

І прийшов Акун із варягами,

І був Акун той сліпучий і плащ у нього золотом тканий.

И приде ко Ярославу; и Ярославъ сь Акуномъ поиде на Мьстислава, Мьстиславъ же слышавъ изииде противу имя кь Листьвну. Мьстиславъ же с вечера исполчи дружину, и постави. СЂверъ вь чело противу Варягомъ; а самъ ста с дружиною своею по крилома. И бывъши нощи, бысть тма, и громове и молънья и дождь. И рече Мьстиславъ дружинЂ своей: «поидемь на нЂ». И поиде Мьстиславъ и Ярославъ противу, и съступишася въ чело ВарязЂ сь СЂверомъ, и трудишася Варязи сЂкуще СЂверъ, и по семь наступи Мьстиславъ с дружиною своею, и нача сЂчи Варягы, и бысть сЂча силна; яко посвЂтяше мъльнъя, и блисташася оружья, и бЂ гроза велика, и сЂча силна и страшна. ВидЂвъ же Ярославъ, яко побЂжаемъ есть, и побЂже сь Якуномъ, княземъ Варяжькимъ, и Акунъ ту отбЂже луды златое; а Ярославъ же приде к Новугороду, и Якунъ иде за море. Мьстиславъ же, о свЂтъ заутра, и видЂ лежачи исЂчены отъ своихъ СЂвЂръ и Варягы Ярославли, и рече: «кто сему не радъ? се лежить СЂверянинъ, а се Варягъ, а своя дружина цЂла». И посла Мьстиславъ по Яросла†глаголя: «сЂди ты на столЂ своемь КыевЂ, понеже ты еси старЂши братъ, а мнЂ буди сторона»; и не смЂяше Ярославъ в Кыевъ ити, донележе смиристася. И сЂдяше [Мьстиславъ въ ЧерниговЂ, а] Ярославъ в НовЂгородЂ, и бяху сЂдяще в Кые†мужи ЯрославлЂ.

В томъ же лЂтЂ родися у Ярослава другый сынъ, и нарече имя ему Изяславъ.

В лЂто 6533

В лЂто 6534. Ярославъ сьвокупи воя многы, и приде Кыеву, и створи миръ с оратомъ своимъ Мьстиславомъ у Городьца. И раздЂлиста и по ДнЂпръ Рускую землю: Ярославъ прия су страну, а Мьстиславъ ону; и начаста жити мирно и въ братолюбьи, и преста усобица и мятежъ, и бысть тишина велика в земли Руской.

В лЂто 6535. Родися третий сынъ Ярославу, и нарече имя ему Святославъ.

В лЂто 6536.

В лЂто 6537. Мирно лЂто.

В лЂто 6538 Ярославъ взя Белзъ И родися Ярославу четвертый сынъ, и нарече имя ему Всеволодъ. Сего лЂта иде Ярославъ на Чюдь и побЂди я, и постави городъ Юрьевъ

В се же время умершю Болеславу великому в ЛяхЂхъ, и бысть мятежь великъ в Лядьской земли; и вьставше людье избиша епископы, и попы, и бояры своя, и бысть мятежь въ нихъ.

В лЂто 6539. Ярославъ и Мьстиславъ собраста воя многы, и идоста на Ляхы и заяста грады Червенъскыя опять, и повоеваста Лядьскую землю, и многы Ляхы приведоста, и раздЂлиста я; и посади Ярославъ своя по Рси, и суть и до сего дни.

В лЂто 6540. Ярославъ поча ставити городы по Рсі.

В лЂто 6541. Мьстиславичь Еустафий умре.

І прийшов він до Ярослава.

І пішов Ярослав із Акуном на Мстислава.

Мстислав же довідався про це

І виступив назустріч їм до Листвина.

Мстислав же звечора зготував до бою дружину

І поставив сівер на чолі проти варягів,

А сам став з дружиною своєю на правому і лівому крилі.

І була ніч, була темінь,

І грім, і блискавка, і дощ.

І сказав Мстислав дружині своїй:

«Вдаримо на них».

І пішли Мстислав і Ярослав супроти,

І зіткнулися чільні варяги з сіверою,

І труждалися варяги, рубаючи сівер,

А після цього вдарив Мстислав з дружиною своєю,

І почав рубати варягів.

І була січа люта.

І коли спалахували блискавки - виблискувала зброя,

І була велика гроза,

І січа сильна і страшна.

Побачив Ярослав, що терпить поразку,

І втік із Акуном, князем варязьким,

І Акун тут загубив плащ свій золотий.

Ярослав же прийшов до Новгорода,

А Акун пішов за море.

Мстислав же засвіт рано побачив порубаних

І полеглих своїх сівер і варягів Ярославових,

І сказав: «Хто цьому не порадіє?

Це лежить сіверянин, а це варяг. А своя дружина ціла».

І послав Мстислав за Ярославом, кажучи:

«Ти сиди на своєму столі в Києві, оскільки ти старший брат,

А мені буде [ліва] сторона [Дніпра]».

І не посмів Ярослав у Київ іти, доки не помирилися

І сидів Мстислав у Чернігові,

А Ярослав у Новгороді,

І сиділи в Києві мужі Ярославови.

Того ж літа народився в Ярослава другий син, і дав ім'я йому Ізяслав.

В літо 6533 [1025].

В літо 6534 [1026] Ярослав зібрав воїв много, і прийшов до Києва, і уклав мир із братом своїм Мстиславом біля Городця. І розділили по Дніпру Руську землю: Ярослав взяв цю [праву] сторону, а Мстислав ту [ліву]. І стали жити мирно і в братолюбстві, і припинилися усобиці, і смути, і настала тиша велика в землі Руській.

В літо 6535 [1027] народився третій син у Ярослава, і назвав він його Святославом.

В літо 6536 [1028].

В літо 6537 [1029]. Мирне літо.

В літо 6538 [1030] Ярослав узяв Белз. І народився в Ярослава четвертий син, і назвав він його Всеволодом Цього ж літа ходив Ярослав на чудь, і переміг їх, і поставив город Юр'їв.

У це ж врем'я помер Болеслав Великий у ляхів, і була смута велика в Лядській землі: і повстали люди, і перебили єпископів, і попів, і бояр своїх. І була смута в них.

В літо 6539 [1031] Ярослав і Мстислав зібрали воїв багато, і пішли на ляхів, і знову зайняли городи Червоноруські, і звоювали Лядську землю, і багато ляхів привели, і поділили їх між собою.

І посадив Ярослав своїх по Рсі, і живуть вони там і по цей день.

В літо 6540 [1032] Ярослав почав ставити города по Рсі.

В літо 6541 [1033] Мстиславич Євстафій помер.

В лЂто 6542. Мьетиславъ изыиде на ловы, и разболЂся и умре; и положиша и въ церкви святаго Спаса, юже создалъ самъ; бЂ бо вьздано ея при немъ вьзвыше яко и на конЂ стоячи рукою досячи. БЂ же Мьстиславъ дебелъ тЂломъ, чермьномъ лицемъ великома очима, храбръ на рати, и милостивъ, и любяше дружину повелику, а имЂния не щадяше, ни питья, ни ядения не браняше. Посемь же прия власть его Ярославъ, и бысть единовластець Руской земли. Иде Ярославъ к Новугороду, посади сына своего Володимира в НовЂгородЂ, епископа постави Жидяту; и в то время родися Ярославу сынъ и нарекоша имя ему Вячеславъ. И Ярославу же сущу в НовЂгородЂ, и приде ему вЂсть, яко ПеченЂзЂ обьемъ стоять Кыевъ. Ярославъ же собравъ воя многы, Варягы и Словены, и прииде Кыеву и вьниде вь градъ свой. И бЂ же ПеченЂгъ бещисла. Ярославъ же выступи из града, исполчи дружину и постави Варягы посредЂ, а на правЂй странЂ Кыяны, а на лЂвемъ крилЂ НовгородцЂ. И сташа предъ городомъ, а ПеченЂзЂ приступати начаша, и соступишася на мЂстЂ, идЂже есть нынЂ святая Софья, митрополья Руская; бЂ бо тогда поле внЂ града. И бЂ сЂча зла, и одна одолЂвъ к вечеру Ярославь. И побЂгоша ПеченЂзЂ раздно, и не вЂдахуся камо бЂжаче, и овии бЂгающе тоняху в Ситомли, инЂи же во инЂхъ рЂкахъ, и тако погибоша, а прокъ ихъ пробЂгоша и до сего дни.

В то же лЂто всади Ярославъ Судислава вь порубь, брата своего, ПлесковЂ; оклеветаны к нему.

В літо 6542 [1034]. Мстислав вийшов на лови, захворів і помер. І похоронили його в церкві святого Спаса, яку сам і збудував. При ньому було зведено її в висоту на стільки, що й стоячи на коні не можна було досягти рукою. Був же Мстислав дебелий тілом, червонощокий, з великими очима, хоробрий у битві і милостивий, найбільше любив дружину, а багатства не жалів [для неї], ні в питті, ні в їді не спиняв. Після цього прийняв владу його Ярослав і став одновладцем Руської землі.

Пішов Ярослав у Новгород

І посадив сина свого Володимира в Новгороді,

А єпископом поставив Жидяту.

І в той час народився в Ярослава син,

І назвали його Вячеславом.

І коли перебував Ярослав у Новгороді,

Прийшла йому звістка, що печеніги взяли в облогу Київ.

Ярослав же зібрав багато воїв - варягів і словен -

І прийшов до Києва і ввійшов у город свій.

І було печенігів безліч.

Ярослав же виступив із города, зготував дружину до битви

І поставив варягів посередині,

А з правого краю - киян, а на лівому крилі - новгородців.

І стали перед городом, а печеніги почали наступати,

І зійшлися на місці,

Де нині собор святої Софії - митрополія Руська,-

А тоді було там поле за городом.

І була січа люта,

І ледве здолав надвечір Ярослав.

І побігли печеніги врізнобіч,

І не знали куди біжать.

І одні втікачі втонули у Ситомлі, інші ж - у інших ріках,

І так загинули, а решта їх бігає невідомо де і до сьогодні.

Того ж літа посадив Ярослав Судислава, брата свого, у поруб у Плескові, за наклепом у злому замислі проти нього.

[В літо 6543 (1035). В літо 6544 (1036)]