В лЂто 6495. Съзва Вълодімерь бояры своя и старци градскыа, и рече имъ: «се приходиша къ мнЂ Болгаре, рекуще: пріими законъ нашь; посемъ же пріидоша НЂмци, и тые хваляху законъ свой; по сихъ приходиша Жидове. Сихъ же послЂди приходиша и Греци, хуляще всЂ законы, свой же хваляще, а много глаголаша сказующе отъ начала миру; суть же хитро сказующе, яко и другый свЂтъ повЂдають быти, и чюдно слышати ихъ ...[...] ... зсмыслены числомъ 10, и рЂша имъ: «идете первое в Болгары, испытайте вЂру ихъ и службу». Они же идоша, и пришедше видиша сквЂрная дЂла ихъ и кланяние вь ропати; и придоша в землю свою. И рече имъ Володимерь: «идите пакы въ НЂмцЂ и сглядайте такоже, и оттуду идете въ Грекы». Они же придоша въ НЂмцЂ, и сглядавше церковь и службу ихъ, и придоша к Царюграду, и внидоша къ царю; царь же испыта, коея ради вины придоша, они же исповЂдаша ему вся бывшая. Си слышавъ царь, и радъ бысть, и честь велику створи имъ въ тъ день. НаутрЂя же посла къ патреарху, глаголя сице: «придоша Русь, пытающе вЂры нашея; да пристрой церковь и клиросъ, и самъ причинися въ святительскія ризы, да видятъ славу Бога нашего». И си слышавъ патреархъ, и повелЂ созвати клиросъ всь, и по обычаю створи празникъ, и кадила вьжгоша, и пЂния ликы составиша. И иде и царь с ними во церковь, и поставиша я на пространьнЂ мЂстЂ, показующе красоту церковьную, и пЂнья и службу архиерЂйскыи, предстоянья дьяконъ, сказающе имъ служение Бога своего; они же въ изумЂньи бывше, и удивившеся, похвалиша службу ихъ. И призвавша я царя Василей и Костянтинъ и реста имъ: «идите в землю вашу», и отпусти и с дары великы и с честью. Они же придоша въ землю свою, и созва князь бояры своя и старца. Рече Володимеръ: «се придоша послании нами мужи, да слышимъ отъ нихъ бывшее»; и рече имъ: «скажите предъ дружиною». Они же рЂша: «яко ходихомъ первое в Болгары и смотрихомъ, како ся кланяють въ храминЂ, рекше в ропатЂ, стояще безъ пояса; и поклонився, сядеть и глядить сЂмо и овамо, акы бЂшенъ, и нЂсть веселия у нихъ, но печаль и смрадъ великъ, и нЂсть добръ законъ ихъ. И придохомъ въ НЂмцЂ, и видихомъ службу творяща, а красоты не видихомъ никоеяже. И придохомъ же въ ГрЂкы, и ведоша ны идЂже служать Богу своему, и не свЂмы, на небеси ли есмь былЂ, или на землЂ: нЂсть бо на земли такого вида, или красоты такоя, недоумЂемь бо сказати; токмо то вЂмы, яко отъинудь Богъ съ человЂкы пребываеть, и есть служба ихъ паче всихъ странъ. Мы убо не можемь забыти красоты тоя; всякъ бо человЂкъ, аще преже вкусить сладка, послЂди же не можеть, горести прияти, тако и мы не имамъ сде жити». ОтвЂщавъша же боярЂ и рЂша: «аще лихъ бы законъ ГрЂчкый, то не бы баба твоя Олга прияла крещения, яже бЂ мудрЂйши всихъ человЂкъ». ОтвЂщавъ же Володимеръ рече: «то кде крещение приимемь»? Они же рЂша: «кдЂ ти любо».

В літо 6495 [987]. Скликав Володимир своїх бояр і старійшин городських і сказав їм: «Оце приходили до мене болгари, кажучи: «Прийми закон наш». Потім прийшли німці, і ті хвалили закон свій. Після цих приходили жиди. Наостанку приходили і греки, хулили всі закони, свій же вихваляли. І багато чого говорили, розповідали від початку світу, мудро розповідали і про потойбічний світ, який начебто має бути, і любо слухати їх...» [Вибрали мужів славних і] розумних числом десять і сказав їм: «Ідіть найперше до болгар, випробуйте їхню віру і службу». Вони ж пішли і, прийшовши, побачили паскудні діла їхні і поклоніння в мечеті - і повернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: «Підіть ще до німців і подивіться також, а звідти ідіть у Греки». Вони ж прийшли до німців і споглядали церкву їхню і службу в ній. І прийшли до Цареграда, і ввійшли до царя. Цар же запитав: «Ради чого прийшли?» Вони ж розповіли йому про все, що було.

Послухав їхню розповідь цар і був радий, і честь велику виявив їм у той день. На ранок же послав до патріарха, кажучи таке: «Прийшли руси вивчати віру нашу. Так приготуй церкву і клірос і сам одягнися в святительські ризи, хай побачать славу Бога нашого». І почув це патріарх, і звелів зібрати весь клір, і, як звичайно, відправив святкову службу, і кадила розпалили, і організували співи і хори. І пішов і цар з ними до церкви. І поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, поставу дияконів, і розповіли їм про служіння Богові своєму. Вони ж були в захопленні, і дивувалися, і хвалили службу їхню. І закликали їх царі Василій і Костянтин і сказали їм: «Ідіть в землю вашу». І відпустили їх з дарами великими і честю. Вони ж повернулися в землю свою. І скликав князь своїх бояр і старійшин. Рече Володимир: «Оце повернулися послані нами мужі, послухаємо про все, що було з ними». І сказав їм: «Говоріть перед дружиною». Вони ж сказали: «Найперше ходили до болгар і дивилися, як вони моляться в храмі, точніше сказати, в мечеті, стоячи там без пояса. А поклониться - сяде і дивиться сюди і туди, як божевільний. І нема в них радості, а [тільки] печаль і сморід великий. І недобра віра їхня.

І прийшли до німців, і бачили як відправляють службу божу, а краси не бачили ніякої. І прийшли ми в Греки, і водили нас туди, де служать Богові своєму, і не знали, чи ми на небесах були, чи на землі: нема-бо на землі такого видовища чи краси такої, щоб зуміли порівнять із нею. Знаємо тільки, що там Бог із людьми пробуває і служба їхня лучча, аніж в усіх інших народів. Не можемо забути ми краси тієї, бо всякий чоловік, коли спочатку покуштує солодощів, потім не захоче гіркого прийняти. Так і ми не маємо уже так жити». Бояри порадились і сказали: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, а була вона наймудріша із всіх людей». Порадившись, Володимир спитав: «То де приймемо хрещення?» Вони ж відповіли: «Де тобі любо».

И минувшу лЂту. В лЂто 6496, иде Володимеръ с вои на Корсунь, градъ ГрЂчкый, и затворишася Корсуняни въ градЂ. И ста ВолодимЂръ объ онъ полъ града в лимени, въдалЂ града стрЂлища единого, и боряхуся крЂпко горожанЂ с ними, Володимеръ обьстоя градъ. И изнемогаху людие въ градЂ, и рече Володимеръ к гражаномъ: «аще ся не вдасте, имамъ стояти за 3 лЂтъ». Володимеръ же изряди воя своя, и поведЂ присну сыпати к граду. Симъ же спущимъ, Корсуняне подкопавше стЂну градьскую, крадяху сыпленую персть, и ношаху к соби в градъ, сыплюще посредЂ града; вои же присыпаху боле, и Володимеръ стояше. И се мужь, именемъ Анастасъ, Корсунянинъ, стрЂли, написавъ на стрЂлЂ: «кладязи, яже суть за тобою отъ вьстока, изъ того вода идеть по трубЂ; копавше преймете воду». Володимеръ же се слышавъ, възрЂвъ на небо и рече: «аще ся сбудеть се, имамъ креститися». И ту абье повелЂ копати прекы трубамъ, и переяша воду; и людье изнемогаху жажею водною, и предашася. И вниде Володимеръ въ градъ и дружина его, и посла Володимиръ къ цареви Василию и Костянтину, глаголя сице: «се градъ ваю славный взяхъ; слышю же се, яко сестру имаете двою, да аще ею не вдасте за мя, то створю граду вашему, якоже и сему створихъ». И се слышавша царя, быста печална, посласта вЂсть, сице глаголюще: «не дост[оит]ь крестьянамъ за поганыя посягати и даяти; аще ли ся крестиши, приимеши се, и получиши царство небесное, и с нами единовЂрникъ будеши; аще ли сего не хощеши створити, не може†дати сестры своей за тя». И се слышавъ ВолодимЂръ, и рече посланымъ отъ царю: «глаголете царема тако: яко азъ крещюся; яко испытахъ преже сихъ дний законъ вашь, и есть ми любъ, и вЂра ваша и служение, иже ми исповЂдаша послании нами мужи». И се слышавша царя, и ради быста, и умолиста сестру свою именемъ Анну, и посласта къ Володимеру, глаголющи: «крестися, тогда после†сестру свою к тобЂ». И рече Володимиръ: «да пришедше [съ] сестрою вашею, крестять мя». И послушаста царя, и посласта сестру свою, и сановникы нЂкыя, и прозвутеры; она же не хотяше ити, яко въ поганыя, и рече имъ: «луче бы ми сдЂ умрети». И речеста ей брата: «егда како обратить Богъ Рускую землю въ покаяние, и ГрЂчкую землю избавиши отъ лютыя рати; видиши ли, колико зло створиша Русь ГрЂкомъ? нынЂ же, аще не идеши, тоже имуть творити намъ»; и одва принудиста. Она же всЂдши в кубару, цЂловавши ужикы своа с плачемь, поиде чресъ море; яко приде къ Корсуню, излЂзоша Корсуняни съ поклономъ, и введоша ю въ градъ, и посадиша ю в полатЂ. По Божью же строенью, въ се время разболЂлся Володимиръ очима, и не видяше ничтоже, и тужаше велми, и не домышляше, что сотворити; и посла къ нему цариця, рекуще: «аще хощеши болезни сея избыти, то вьскорЂ крестися; аще ли ни, то не имаеши избыти сего». И си слышавъ Володимеръ, [рече:]: «аще се истина будеть, по истЂнЂ великъ Богъ крестьянескъ». И повелЂ крестити ся. И епископъ же Корсуньскый с попы царицины, огласивъ и, и крести ВолодимЂра, и яко возложи руку на нь, абье прозрЂ. Видивъ же се Володимеръ напрасное исцЂление, и прослави Бога, рекъ: «топервое увидЂхъ Бога истиньнаго». Си же увидивше дружина его, мнози крестишася. Крести же ся въ церкви святое Софьи, и есть церкви та стояще в Корсуни градЂ, на мЂстЂ посредЂ града, идеже торгъ дЂють КорсунянЂ; полата ВолодимЂря воскрай церкви стоить и до сего дни, и царицина полата за олътаремь. По крещении же приведе царицю на обручение. Се же не свЂдуще право, глаголють, яко крестился есть в КыевЂ; инии же рЂша: въ ВасилевЂ, друзии же рЂша, инако сказающе. И крещену же Володимеру въ Корсуни, предаша ему вЂру крестьяньскую, рекуще сице: «да не прельстять тебе нЂции отъ еретикъ, но вЂруй, сице глаголя:

«ВЂрую въ единого Бога Отца, Вседержителя, Творца небу и землЂ, и до конца вЂру сию. И пакьи вЂрую въ единого Бога Отца нерожена, и въ единого Сына рожена, и въ единъ Святый Духъ исходящъ. Три собьства свершена, мьсльна, раздЂляема числомъ и собьствомъ, и не божествомъ раздЂлна, и совокупляеться нераздЂлна. Отець бо Богъ Отець, присно сый пребываеть въ отечьствЂ, нероженъ, безначаленъ, начало [и] вина всимъ единемь рожениемь сы Сыну и Духови; отъ негоже ражаеться Сынъ преже всіхъ вЂкъ, исходить же Духъ Святый и безъвременьна и безъ лЂта; вкупЂ Отець, вкупЂ Сынъ, вкупЂ Духъ Святый есть. Сынъ подобосущенъ и безначаленъ Отцю, рожениемь точию равнествуя Отцю и Духу. Духъ есть пресвятый, Отцю и Сыну подобосущенъ и присносущенъ. Отцю бо отечьство, Сыну же сыновьство, Святому Духу исхожение. Ни Отець бо въ Сынъ или Духъ преступаетъ, ни Сынъ въ Отца и Духа, ни Духъ въ Сынъ или Отець, недвижна бо свойствья. Не трие бози, [но] единъ Богъ, понеже едино божество въ трехъ лицихъ. ХотЂньемъ же Отца же и Духа свою пасти тварь, отечьскыхъ ядръ, иже не отступи, сшедъ и въ дЂвичьское ложе пресвятое, акы Божье сЂмя вшедъ, и плоть сьдушьвну, и словесну же и умну, не преже бывшю приимъ, изийде Богъ воплощенъ, родивыся неизрЂченьнЂ, и дЂвство матери схрани нетлЂньно. Не смятение, ни размЂшение и ни измЂнения пострадавъ, но пребывъ, еже бЂ, приемы рабий зракъ истиною, а не мечтаниемъ, всячьскы, раз†грЂха, намъ подобенъ бывъ.

Волею родися, волею взалка, волею вжада, волею трудися, волею устрашися, волею умре истиною, а не мечтаниемъ; вся свЂршена, не оклеветанный страсти человЂчества. Распятъ же ся, смерти вкуси безъгрЂшный, и въскресъ въ своей плоти, и не вЂдЂвши истлЂния, на небеса взыиде и седе одесную Отца, и придеть же пакы съ славою судити живымъ и мертвымъ; якоже взийде сь своею плотью, тако и снидеть. Къ симъ едино крещение исповЂдаю водою и Духомъ, приступаю къ пречистымъ тайнамъ, вЂрую въ истину тЂло и кровь, и приемлю церковьная предания, и кланяюся честнымъ иконамъ, кланяюся древу честному и кресту и всякому кресту, и святымъ мощемь и святымъ сьсудомъ».

«ВЂру[й] же Семи Сборъ святыхъ отець: иже есть первый в Никии 300 и 18, иже проклята Арья, и проповЂдаша вЂру непорочну и праву; вторый же Сборъ в КостянтинЂградЂ святыхъ отець 100 и 50, иже прокляша Македонья духоборца, и проповЂдаша Троицю единосущную; 3-й же Сборъ въ ЕфесЂ святыхъ [отець] 100 на Несторья, егоже прокленше, проповЂдаша святую Богородицю; 4-й Сборъ в ХалкидонЂ святыхъ отець 600 и 30 на Евтуха и Диоскора, еюже прокленше святии отци,. изъгласивше свершена Бога и свЂршена человЂка Господа нашего Ісуса Христа; 5-й Сборъ въ ЦарЂградЂ святыхъ отець 100 и 60 и 5 на Ерегенова предания, и на Евагрия, ихже прокляша святии отци; 6-й Сборъ въ ЦарЂградЂ святыхъ отець 100 и 70 на Сергиа и Кура, ихже прокляша святии отци; 7-й Сборъ въ Никеи святыхъ отець 300 и 50, прокляша, иже не покланяються иконамъ. Не приимай же отъ ЛатынЂ учения, ихже учение развращено: влЂзъше бо вь церковь, не покланяються иконамъ, но стоя поклониться, и поклонився напишеть кресть на земли и цЂлуеть, и вьстанеть простъ ногами на немъ; да легъ цЂлуеть, а вьставъ попираеть. Сего бо. апостоли не предаша; предали суть апостоли крестъ поставленъ цЂловати, иконы предаша. Лука бо еуангелистъ первое написанъ, посла вь миръ, якоже глаголеть ВасилЂй; яко на первый образъ икона приходить. Пакы же землю глаголеть матерью. Да аще имъ есть земля мати, то отець имъ есть небо, искони створи Богъ небо и такоже землю; тако глаголеть: Отче нашь, иже еси на небеси. Аще ли по сихъ разуму земля есть мати, почто плюете на матерь свою, да семо ю лобызаете, а семо ю сквЂрните? Сего же РимлянЂ не творяху, но исправляху на всихъ СборЂхъ, сходяще отъ Рима и отъ всихъ престолъ. На первомъ сборЂ, иже на Арья, иже в Никеи, отъ Рима преже Селивестръ посла епископы и прозвутеры; а отъ Александрия Афана [сі] я, отъ Царяграда Митрофанъ посла епископы отъ себЂ; и тако исправяху вЂру. На вторемъ же СборЂ отъ Рима Дамасъ, а отъ АлександрЂа ТимофЂй, отъ Антиохия Мелетий, Курилъ Ерусалимскый, ГригорЂй Богословець. На третьемъ же СборЂ Келестинъ Римьский, Курилъ Александрийский. На 4 же СборЂ Леонтий Римьскый, АнаталЂй Царяграда, Увеналий Ерусалимскый. На пятомъ СборЂ Римьский Вилигий, Евьтухий Царяграда, Аполинарий Александрийскый, Домнинь Антиохийскый. На шестомъ СборЂ отъ Рима Агафонь, Георгий Царяграда, Феофанъ Антиохийскый, отъ Александрия Петръ мнихъ. На 7-мь СборЂ Андрианъ отъ Рима, Тарасий Царяграда, Политьянь АлександрЂйскый, Феодоръ Антиохийскый, Илья Ерусалимскый. Сии вси съ своими епископы и сходящеся и правяху вЂру. По семемъ же сборЂ Петръ Гугнивый сь иними шедъ в Римъ и престолъ въсхитивъ, развративъ вЂру, отвЂрзъся престола Ерусалимьскаго, и АлександрЂскаго, и Царяграда, и Антиохийскаго. И возмутиша Италию всю, сЂюще учение свое раздно; тЂмъже держать не в одино съглашение вЂру, но раздно: овии бо попо†одиною женою оженився служать, и друзии до семи женъ поимающе служать. Ина же многа раздно держать, ихъже блюдися учения: пращають же грЂхы на дару, еже есть злЂе всего. Богъ да хранить, княже, отъ сего.

І коли проминув рік, в літо 6496 [988] пішов Володимир із воями на Корсунь, город грецький, і закрилися корсунці в городі. І став Володимир поблизу, півколом від лиману на віддалі польоту стріли від города, і самовіддано боролися з ними горожани, і Володимир взяв город в облогу. І знемагали люди в городі, і рече Володимир горожанам: «Якщо не здастеся, то буду стояти і три роки».

Володимир же спорядив воїв своїх і повелів насип зводити до городських стін. У тих, що насипали, корсунці, підкопавши стіну городську, викрадали насипану землю, і виносили до себе в город, і зсипали посеред города. Вої ж присипали ще більше, і Володимир стояв. І от один корсун'ський муж іменем Анастас пустив стрілу і написав на ній: «За тобою зі сходу колодязі, від них вода по трубі тече в город. Перекопай і перейми воду». Володимир, як почув це, підняв очі в небо і сказав: «Якщо це збудеться - охрещуся». І негайно повелів копати там поперечний рів, і перейняв воду. І люди знесилились від спраги і здалися. І ввійшов Володимир у город, і дружина його, і послав Володимир до царів Василія й Костянтина, кажучи так: «Оце город узяв ваш славний. Прочував, що маєте сестру дівицю, і якщо не віддасте за мене, то зроблю столиці вашій те, що цьому городу зробив». І, почувши це, царі засумували, і послали відповідь, таке кажучи: «Не личить християнок за поганих віддавати. А коли охрестишся, то візьмеш її, і доступиш царства небесного, і з нами єдиновірником будеш. А коли цього не захочеш зробити, то не зможемо сестру свою віддать за тебе». І вислухав це Володимир і сказав посланцям від царів: «Скажіть царям так: «Я охрещусь, оскільки ще до днів цих уподобав закон ваш, і любий він мені, і віра ваша, і богослужіння, про яке розповідали мені посланії нами мужі». І почувши це, царі раді були; і вблагали сестру свою на ймення Анна, і послали до Володимира, кажучи: «Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе». І рече Володимир: «Хай ті, що прийдуть з сестрою вашою, охрестять мене». І послухали царі, і послали сестру свою, і сановників деяких, і священиків. Вона ж не хотіла іти, як до поганих, і говорила їм: «Лучче б мені тут умерти». І сказали їй брати: «Може, якось наверне Бог землю Руську до покаяння, і Грецьку землю позбавиш від лютої війни, хіба не бачиш, скільки зла натворила Русь грекам? Тепер же, якщо не підеш, зроблять і нам те саме, [що в Корсуні]». І ледве примусили. І сіла вона в кубару, і з плачем попрощалась із рідними своїми, й попливла через море. І коли прибула в Корсунь, то вийшли на берег корсунці з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті. Із божого допусту в це врем'я розхворівся очима Володимир, і не бачив нічого, і затужив сильно, і не знав, що робити. І послала до нього цариця, кажучи: «Коли хочеш хвороби цієї позбутись, то охрестися негайно, а коли ні, то не збудешся цього». І як почув це, сказав Володимир: «Якщо справді так буде, то воістину великий Бог християнський». І повелів охрестити себе. І єпископ же корсунський із попами царициними благословив його і охрестив Володимира. І коли возложив руку на нього, Володимир у ту ж мить прозрів. Коли Володимир відчув це нагле прозріння, то прославив Бога і сказав: «Тепер тільки узнав Бога істинного». Побачила це дружина його, і багато охрестилося. Хрестилися ж в церкві святої Софії, і стоїть та церква в Корсуні посеред города, де торгують корсунці. Палата Володимира окрай церкви стоїть і до сьогодні, а царицина палата - за вівтарем.

Після охрещення Володимира привели царицю на обручення. Ті, що не знають цього, говорять, ніби Володимир хрестився у Києві, а другі - що в Василеві, а ще інші по-іншому говорять. І охрещеному в Корсуні Володимиру, після прийняття ним християнства, сказали таке: «Нехай не спокусять тебе ніякі єретики, але віруй, так промовляючи:

«Вірую в єдиного бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі» - і до кінця цей символ віри. І ще: «Вірую в єдиного бога Отця ненародженого, і в єдиного Сина народженого, і в єдиний Святий Дух ісходящий». У трьох лицях втілений, лише розумом поділений на три числа і лиця, а не божеського сутністю поділений, бо поєднується нероздільно. Отець бо, Бог отець, прісно сущий, в батьківстві перебуває, ненароджений, безначальний, початок і першопричина всьому, єдинонародженим Синові і Духові. Від нього ж народжується Син, раніше всіх часів ісходить же Дух Святий - і безвременно, і безсрочно. Разом Отець, разом Син, разом Дух Святий. Син - подобосущий і безначальний Отцю, народженням тільки відмінний від Отця і Духа. Дух же - пресвятий, Отцю і Синові подобосущий і прісносущий, Отцю бо - отецтво, Синові - синівство, Святому Духові - ісхоженіє. Ні Отець в Сина чи Духа не переходить, ні Син - в Отця і Духа, ні Дух - в Сина чи Отця: нерухомі-бо їх властивості. Не три боги, але один Бог, оскільки єдине божество у трьох лицях. Бажанням же Отця і Духа своє врятувати творіння батьківського сім'я, що не відійшло, а зійшло і в дівоче лоно пресвятеє ввійшло, як боже сім'я, і плоть одушевлена, і словесна, і розумна, якої раніше не було, і явився Бог втілений, народившись несказанно і зберігши непорушною непорочність матері. Не переніс ні сум'яття, ні змішання, ані змін, але залишився, як був, прийняв вид рабський насправді, а не в уяві, у всьому, окрім гріха, був нам подібний.

З власної волі народився, з власної волі проголодав, з власної волі відчув спрагу, з власної волі трудився, з власної волі відчув страх, з власної волі помер - помер насправді, а не в уяві, всі справжні, непідробні страждання людські пережив. Був розп'ятий, смерть спізнав безгрішний, і воскрес в своїй плоті, і не зазнавши тління зійшов на небеса, і сів праворуч Отця, і прийде ж знову в славі судити живих і мертвих, як вознісся у своїй плоті, так і зійде. До цього єдине хрещення сповідую водою і Духом, приступаю до пречистих тайн, вірую воістину в тіло і кров, і приймаю церковні оповіді, і поклоняюся пречесним іконам, поклоняюся пречесному древу, і всякому хресту, і святим мощам, і святим сосудам».

«Віруй і в сім соборів святих отців, із них перший в Нікії - триста вісімнадцять [отців], що прокляв Арія і проповідував віру непорочну і праву. Другий собор в Костянтиніграді - святих отців сто п'ятдесят, що прокляв духоборця Македонія і проповідував єдиносущну Трійцю. Третій собор - в Ефесі - сто святих отців супроти Несторія, проклявши якого, проповідували святу Богородицю. Четвертий собор в Халкідоні - шістсот тридцять святих отців супроти Євтуха і Діоскора, їх же прокляли святії отці і проголосили правдивим Богом і справжньою людиною Господа нашого Ісуса Христа. П'ятий собор в Цареграді - святих отців сто шістдесят п'ять супроти учення Орігена і супроти Євагрія, їх же прокляли святії отці. Шостий собор в Цареграді - святих отців сто сімдесят супроти Сергія і Кура, їх же прокляли святії отці. Сьомий собор в Нікеї - святих отців триста п'ятдесят прокляли тих, хто не поклоняється святим іконам».

«Не приймай учення від латинян, їхнє учення спотворене: ввійшовши в церкву, не поклоняються іконам, а стоячи кланяються, а поклонившись, малюють хрест на землі і цілують, а вставши, стають ногами на нього. Так що лежачи - цілують, а стоячи - зневажають. Цього апостоли не навчали, апостоли учили цілувати поставлений хрест і шанувать ікони. Євангеліст Лука перший написав [ікону] і послав у світ [на поклоніння]. Василій говорить, що [шанування] ікони на першообраз її переходить. Знову ж землю називає матір'ю. Хай же, коли земля їм - мати, то отець їм - небо, спервовіку сотворив Бог небо, а також землю. Так говорять: «Отче наш, іже єси на небеси». А коли, на їхню думку, земля - мати, то нащо плюєте на матір свою? Тут же її лобизаєте, а тут її оскверняєте? Цього римляни не робили, але постановляли на всіх соборах, збираючись із Рима і із всіх єпархій. На перший собор в Нікеї проти Арія із Рима [папа] Селівестр послав єпископів і пресвітерів, із Александрії [патріарх] Афанасій, із Цареграда [патріарх] Митрофан послав від себе єпископів,- і так виправляли віру. На другому соборі із Рима [папа] Дамас, а із Александрії [патріарх] Тимофій, із Антіохії [патріарх] Мелетій. Кирило Єрусалимський, Григорій Богословець. На третьому ж соборі - [папа] римський Келестин, [патріарх] александрійський Кирило. На четвертому ж соборі - [папа] римський Леонтій, [патріарх] константинопольський Анатолій, [патріарх] єрусалимський Ювеналій. На п'ятому соборі - [папа] римський Вілігій, [патріарх] константинопольський Євтухій, [патріарх] александрійський Аполлінарій, [патріарх] антіохійський Домнін. На шостому соборі від Рима [папа] Агафон, [патріарх] Георгій із Цареграда, [патріарх] антіохійський Феофан, від Александрії чернець Петро. На сьомому соборі від Рима [папа] Андріан [патріарх] Тарасій від Цареграда, [патріарх] Політіан александрійський, [патріарх] Феодор антіохійський, [патріарх] Ілля єрусалимський. Всі вони сходилися зі своїми єпископами і укріпляли віру. Після сьомого собору Петро Гугнивий разом із іншими ввійшов у Рим і захопив престол і віру сплюндрував, відкинувшись від престолу єрусалимського, александрійського, константинопольського і антіохійського. І збурив усю Італію, сіяв учення своє вороже і тим самим розкололи єдину віру: одні попи служать, маючи лише одну жону, а другі служать, маючи до семи жінок. Інші багато в чому по-різному чинять, їхнього учення належить оберігатися. Прощають вони і гріхи за дари, що найгірше всього. Хай береже тебе, княже, від цього Бог».

Володимеръ же поимъ царицю и Настаса, и попы Корсуньскыя, мощи святаго Климента и Фива, ученика его, и поима сьсуды церковныя, иконы на благословенье себЂ. Постави же церковь святаго Іоанна Предтечю въ КорсунЂ на горЂ, иже ссыпаще средЂ града, крадущи приспу, и яже и церкви стоить и до сего дни. Взяша же идя мЂдянЂ 2 капищи, и 4 конЂ мЂдяны, иже и нынЂ стоять за святою Богородицею; яко иже не вЂдуще мнятся мраморяны суща. Вдасть же за вЂно Корсунь ГрЂкомъ царицЂ дЂля, а самъ прииде Кыеву. И яко приде, повелЂ кумиры испроврещи, овыи сЂщи, а другыя огньви предати; Перуна же повелЂ привязати кь коневи хвосту и влещи с горы по Боричеву на ручай, и 12 мужа пристави бити жезлиемь. Се же не яко древу чюющу, но на поругание бЂсу, иже прильщаше симъ образомъ человЂкы, да возмЂстье приметь отъ человЂкъ. Велий еси, Господи, чюдная дЂла твоя! вчера чьстимь отъ человЂкъ, а днесь поругаемь. И влЂкому же ему по Ручаеви къ ДнЂпру, плакахуся его невЂрнии людье, еще бо не бяху прияли крещения; и привлекше и, вринуша и въ ДнЂпръ. И пристави Володимеръ рекъ: «аще кде пристанеть вы, то отрЂвайте его отъ берега, доньдеже порогы пройдеть; тогда охабитеся его». Они же повЂленое створиша. Яко пустиша и пройде сквозЂ порогы, извЂрже и вЂтръ на рЂнь, иже и до сего дни словетъ Перуня рЂнь. Посемъ же Володимиръ посла послы своя по всему граду, глаголя: «аще не обрящеться кто заутра на рЂцЂ, богать ли, убогъ, или нищь, или работенъ, противникъ мнЂ да будеть». И се слышавше людье, съ радостью идяху, радующеся, и глаголаху: «аще бы се не добро было, не бы сего князь и бояри прияли».

Володимир же взяв царицю, і Настаса, і попів корсунських, і мощі святого Климента, і Фіва, учня його, і взяв сосуди церковні, і ікони на благословення собі. Поставив [Володимир] церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні на горі, яку насипали посеред города, коли викрадали землю із насипу. І та церква стоїть і до наших днів. Ідучи [з Корсуні] взяв він два мідні капища і четверо мідних коней, що і нині стоять за [церквою] святої Богородиці, невігласи думають, що вони мармурові. Володимир віддав Корсунь грекам як віно за царицю, а сам повернувся в Київ. І коли прийшов, повелів звергнути всіх кумирів: одних порубать, а других попалити. Перуна ж повеліа прив'язати коневі до хвоста і волочити з гори Боричевим узвозом на Ручай, а дванадцять мужів приставив бити його жезлами. І робили це не тому, що дерево може відчувати, а для наруги над бісами, що спокушали цим образом людей,- хай прийме відплату від людей. Великий єси, Господи, і дивні діла твої! Вчора був шанований людьми, а сьогодні зневажений. І коли тягли Перуна Ручаєм до Дніпра, оплакували його невірнії люди, бо ще не прийняли хрещення. І, притягнувши, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], кажучи: «Якщо де пристане, то відпихайте його від берега аж доки не пройде пороги, тоді залишите його». Вони ж виконали, як було звелено. І коли пустили Перуна і пройшов він через пороги, викинув його вітер на рінь, що й до сьогодні називається Перунова рінь. Після цього Володимир послав своїх посланців по всьому городу сказати: «Якщо завтра хтонебудь не буде на річці: чи багатий, чи вбогий, чи жебрак, а чи раб,- той буде ворог мій». І почувши це, люди йшли з радістю, раділи і говорили: «Якби це не було добре, не прийняли б цього князь і бояри».

НаутрЂя же изииде ВолодимЂръ съ попы царицины и Корсуньскыми на ДнЂпръ, и снидеся бещисла людии: и влЂзоша въ воду, и стояху ови до шеЂ, а друзии до персий, младЂи же отъ берега, друзии же младенци держаще, свЂршении же бродяху, попо†же стояще молитвы творяху. И бяше видити радость велика на небеси и на земля, толико душъ спасаемыхъ; а дьяволъ стеняше, глаголя: увы мнЂ, яко отсюду прогонимь есмь! здЂ бо мнЂхъ жилище имЂти, яко сдЂ не суть учения апостольская, ни суть вЂдуще Бога, но веселяхуся о службЂ ихъ, еже служаху мнЂ; иже се побЂжаемь есмь отъ невЂгласа сего, а не отъ апостолъ и мученикъ, и ни имамъ уже царствовать во странахъ сихъ. Крестившимъ же ся людемъ, идоша когождо в домы своя. ВолодимЂръ же радъ бывъ, яко позна Бога самъ и людие его, и возрЂвъ на небо и рче: «Боже великый, створивый небо и землю! призри на новыя люди своя, вдай же имъ, Гослоди, увЂдити тебе, истеньнаго Бога, якоже увидиша страны крестьяньскыя; и утверди у нихъ вЂру правую и несъвратну; мнЂ помози, Господи, на супротивнаго врага, да надЂюся на тя и на твою державу, побЂжаю козни его». И се рекъ, повелЂ рубити церькви и поставляти по мЂстомъ, идеже стояше кумиры; и постави церковь святаго Василья на холмЂ, идЂже стояша кумири Перунъ и прочии, идеже требы творяху князь и людье; и на [ча] ставити по градомъ церкви и попы, и людие на крещение приводити по всемъ град [омъ] и селомъ. И пославъ, нача поимати у нарочитой чади дЂти и даяти на учение книжное а матери же чадъ своихъ плакахуся по нихъ, и еще бо ся бяху не утвЂрдилЂ вЂрою, но акы по мерьтвЂцЂ плакахуся. Симь же раздаянымъ на учение книжное, и сбысться пророчьство на Руской землЂ, глаголющее: вь оны дни услышать глусии словеса книжная, яснъ будеть языкъ гугнивыхъ. Си бо не бЂша прЂди слышали словеса книжная, но по Божью строенью, и по милости своей помилова Богъ, якоже рче Пророкъ: помилую, егоже хощю. Помилова бо ны пакы банею бытия и обновлениемь Духа, и по изволению Божию, а не по нашимъ дЂломъ. Благословенъ Господь Ісусъ Христосъ, иже вьзлюби новыя люди, Рускую землю, и просвЂти ю крещениемь святымь. ТЂмже и мы припадаемь к нему, глаголюще: Господи Ісусе Христе! что ти воздамы о всихъ. яже ты въздасть намъ, грЂшнымъ сущимъ? недоумЂемь противу даромъ твоимъ въздати, велий бо еси, чюдна дЂла твоя, и величью твоему нЂсть конца, и роды и родъ въсхвалимъ дЂла твоя, рекуще съ Давидомъ: придете, възрадуемься Господеви, и воскликнемь Богу и Спасу нашему, варимъ лице его исповЂданиемь; исповЂдающеся ему, яко благъ, яко въ вЂкы милость его, яко избавилъ еси отъ врагъ нашихъ, рекше отъ идолъслужитель. И пакы рчемъ съ Давидомъ: воспойте Господеви пЂснь нову, воспойте Господеви вся земля, въспойте Господеви, благословите имя его, благовЂстите день отъ дни спасение его, възвЂстите вь языцЂхъ славу его, и во всЂхъ людехъ чюдеса его; яко велий Господь хваленъ зЂло, и величью его нЂсть конца. Колика ти радость! не единъ, ни два спасаеться. Рече бо Господь: яко радость бываеть на небеси о единЂмъ грЂшницЂ кающемся; се же не единъ, ни два, но бещисленое множьство къ Богу приступаша, святымь крещениемь просвЂщени. Якоже пророкъ рече: въскроплю на вы воду чисту, очиститеся отъ идолъ вашихъ и грЂхъ вашихъ. И пакы другый пророкъ рче: кто яко Богъ отъемля грЂхы и преступая неправду? яко хотяй милостивь есть; тъ обратить и ущедрить ны, погрузи грЂхы наша въ глубинЂ. Ибо Павелъ глаголеть: братья! елико насъ креститься въ Христа Ісуса, и въ смерть его крестихомся, погребохомся убо съ нимъ крещениемъ вь смерть; да якоже въста Христосъ отъ мертвыхъ съ славою Отчею, такоже и мы въ обновлении житья пойдемь. И пакы: ветхая мимоидоша, и се быша нова; нынЂ приближися намъ спасение, нощь успе, а день приближися, имъже привЂдение обрЂтохомъ вЂрою князя нашего Володимера въ благость сию, имъже восхвалимся и стоимъ; нынЂ же свободивъшеся отъ грЂха, поработившеся Господеви, имате плодъ вашь вь священие.

Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі - до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву. І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати тебе, істинного Бога, як пізнали тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на тебе і на твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли - Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди. І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі. Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням. От тому і ми припадаємо до нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо тобі за все, що ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари твої, великий бо єси, дивні діла твої, і величі твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем його у славослов'ї», славте його, бо він благий, бо вічна милість його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів. І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть ім'я його, благовістіть з дня на день спасіння його, возвістіть в народах славу його, і серед усіх людей чуда його, бо великий Господь і всеславний, і величі його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших». І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього - милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав». Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості.

ТЂмъже долъжни есми рабътати Господеви, радующеся ему; рече бо Давидъ: работайте Господеви съ страхомъ, и радуйтеся ему с трепетомъ. Мы же вопиемь къ ВладыцЂ Богу нашему, глаголюще: благословенъ Господь, иже не дасть насъ в ловитьву зубомъ имъ; сЂть скрущися, и мы избавлени быхомъ отъ прелести дьяволя. И погыбе память его съ шюмомъ, и Господь вь вЂкы пребываеть, хвалимъ отъ Рускихъ сыновъ, поеиь въ Троици; а демони проклинаемы отъ благовЂрныхъ мужь и отъ говЂйньныхъ женъ, иже прияли суть крещение покаяние въ отпущение грЂховъ, нови людье крестьянстии, избрани Богомъ. Володимиръ же просвЂщенъ самъ, и сынови его, и земля его. БЂ бо у него сыновь 12: Вышеславъ, Изяславъ, Святополкъ, и Ярославъ, Всеволодъ, Святославъ, Мьстиславъ, Борисъ и ГлЂбъ, Станиславъ, Позвиздъ, Судиславъ. И посади Вышеслава въ НовЂгородЂ, а Изяслава въ ПолотьсцЂ, а Святополка въ ТуровЂ, Ярослава въ РостовЂ; и умершю же старЂйшому Вышеславу въ НовЂгородЂ, и посади Ярослава въ НовЂгородЂ, а Бориса въ РостовЂ, а ГлЂба въ МуромЂ, Святослава въ Деревехъ, Всеволода въ ВолодимерЂ, Мьстислава въ ТмутороканЂ. И рече Володимеръ: «се не добро есть мало городовъ около Кыева». И нача ставити городи по ДеснЂ, и по Устрьи, по Трубешеви, и по СулЂ, и по СтугнЂ; и нача нарубати мужи лутши отъ Словенъ, и отъ Кривичъ, и отъ Чюдий, и отъ Вятичь, и отъ сихъ насели и грады; бЂ бо рать отъ ПеченЂгъ, и бЂ воюяся с ними и одоляя имъ.

В лЂто 6497.

В лЂто 6498.

В лЂто 6499. ПосЂмъ же Володимиру живущю в законЂ крестьяньстЂмъ, и помысли создати каменую церковь святыя Богородица, и пославъ приведе мастеры отъ Грькъ. Заченшю здати, яко сконча зижа, украси ю иконами, и поручивъ ю Настасу Корсунянину, и попы Корсуньския пристави служити въ ней, вда ту все, еже бЂ взялъ въ Корсуни, иконы, и ссуды церковныя, и кресты.

В лЂто 6500. Володимеръ заложи градъ БЂлъ и наруби въ нъ отъ инЂхъ градъ, и много людий сведе в онь; и бЂ бо любя городъ ось.

А тому й повинні служити Господу і радуватися йому, як сказав Давид: «Служіть Господу із страхом і радуйтеся йому з трепетом». Ми ж вопієм до владики Бога нашого словами: «Благословен Господь, що не дав нас у здобич зубам їхнім. Сіть порвалася, і ми звільнені від обману диявола. І загине слава його з шумом, а Господь пребуде в віках і прославлятиметься руськими синами, оспіваний в Трійці, а демони проклинатимуться благовірними мужами і вірними жонами, котрі прийняли хрещення і покаяння у відпущенні гріхів. Нові люди, вибрані богом,- християни!»

Володимир просвітився сам, і сини його, і земля його.

Було ж у нього дванадцять синів: Вишеслав, Ізяслав, Святополк, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив Вишеслава в Новгороді, а Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, Ярослава в Ростові, а коли помер старший Вишеслав у Новгороді, посадив у ньому Ярослава, а Бориса - в Ростові, а Гліба - в Муромі. Святослава - в Деревах, Всеволода - у Володимирі, Мстислава - у Тмуторокані. І сказав Володимир: «Це погано, що мало городів навколо Києва». І почав ставити городи по Десні, і по Острі, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став набирати луччих мужів від словен, від кривичів, від чуді і від в'ятичів,- і ними заселяв городи, бо була війна з печенігами. І, воюючи з ними, перемагав їх.

В літо 6497 [989].

В літо 6498 [990].

В літо 6499 [991]. Після цього жив Володимир у вірі християнській. І задумав збудувати кам'яну церкву святої Богородиці, і послав привести грецьких майстрів. І розпочав будувати, а коли скінчив будову, украсив її іконами і доручив її Настасу Корсунцю, і поставив попів корсунських служити в ній, віддавши до неї все, що взяв був у Корсуні: ікони, сосуди церковні і хрести.

В літо 6500 [992]. Володимир заснував Білгород, і набрав до нього людей із інших городів, і багато людей поселив у ньому, бо любив цей город.

В лЂто 6501. Иде Володимиръ на Хорваты. Пришедшю же ему съ войны Хорватьской, и се ПеченезЂ придоша по оной сторонЂ отъ Сулы; Володимеръ же [поиде] противу имъ, и усрЂтЂ я на Трубеши над броду, кдЂ нынЂ Переяславль. И ста Володимеръ на сей странЂ, а ПеченЂзЂ на оной, и не смЂяху си на ону сторону, и они на сю сторону. И приЂха князь ПеченЂскый к рЂцЂ, и возва Володимира, и рече ему: «пусти ты свой мужь, а я свой, да ся борета; да аще твой мужь ударитъ моимъ, да не воюемься за три лЂта, и разийдошася раздно; аще ли нашь мужь ударить вашимь, да воюемь за три лЂта». Володимеръ же пришедъ в товары, посла по товаромъ бирича, глаголя: «нЂтуть ли такаго мужа, иже бы ся ялъ с ПеченЂжяниномъ братися»? и не обрЂтеся никдЂже. И заутра приЂхаша ПеченЂзЂ, а свой мужь приведоша, а нашихъ не бысть. И поча тужити ВолодимЂръ, посылая по всимъ воемъ своимъ, и приде единъ мужь старъ к нему, и рече ему: «княже, есть у мене единъ сынъ дома менший, а сь четырма есмь вышелъ, а онъ дома: отъ дЂтьства си своего нЂсть кто имъ ударилъ: единою бо ми сварящю, оному же мнущю кожу, и разгнЂвася на мя, преторже черевии руками». Князь же се слышавъ и радъ бысть, и посла по нь борзо, и приведоша и ко князю, и князъ повЂда ему вся; сьи же рече: «княже! не вЂмь, могу ли с него, да искусите мя: нЂтуть ли вола велика и силна»? И налЂзоша волъ силенъ, и повелЂ раздражати вола, и возложи [на] нь желЂзо горяче, и пустиша вола, и побЂже волъ мимо нь, и похвати вола рукою за бокъ, и выня кожю с мясы, елико ему рука я; и рече ему Володимеръ: «можесь ся с нимь бороти». И назавтрЂе придоша ПеченЂзЂ, и почаша звати: «нЂсть ли мужа? се нашь доспЂлъ». ВолодимЂръ же повелЂ той ночи облЂщися въ оружье; и выпустиша ПеченЂзЂ мужь свой, и бЂ превеликъ зЂло, и страшенъ; и выступи мужь ВолодимЂрь, и възрЂвъ ПеченЂжинъ и посмЂяся, бЂ бо средний тЂломъ. И размЂривше межи обЂима полкома, и пустиша я къ собЂ, и ястася крЂпко, и удави ПеченЂжинина в руку до смерти, и удари имь о землю; и вьскликоша Русь, а печенЂзЂ побЂгоша, а Русь погнаша по нихъ, сЂкуще Ђ, и прогнаша ихъ.

ВолодимЂръ же радъ бывъ, и заложи городъ на броду томъ и нарче и Переяславль, зане перея славу отрокъ. Володимиръ же великымь мужемь створи его и отца его. Володимиръ же възвратися вь Киевь с побЂдою и славою великою.

В літо 6501 [993] ходив Володимир на хорватів.

І тільки вернувся він із війни хорватської,

І тут же прийшли по тім боці від Сули печеніги,

І пішов проти них Володимир,

І зустрів їх на Трубежі біля броду, де тепер Переяслав.

І став Володимир по цьому боці, а печеніги - на тому

І не зважувались наші на той бік перейти,

І печеніги - на цей бік.

І над'їхав до ріки князь печенізький,

І викликав Володимира.

І рече йому: «Ти пусти свого мужа, а я свого - хай поборються,

І коли твій муж ударить [об землю] моїм,

То три, роки воювать не будем

І розійдемося в різні боки.

А коли наш муж ударить [об землю] вашим,

Будем воювати вас три роки».

І прийшов у стан свій Володимир

І по стану бирича послав спитати:

«Чи нема у нас такого мужа, щоб до герцю став із печенігом?»

І ніде такого не знайшлося.

І над'їхали ранком печеніги,

І привели свого мужа, а наших не було.

І засумував Володимир, до своїх всіх воїв посилав він.

І прийшов до нього муж один, старий вже,

І сказав йому: «Дома, княже, є у мене син найменший,

Із чотирма я вийшов, а він дома,

І з дитячих літ ніхто його не здужав.

І один раз насварився був на нього, коли шкуру м'яв,

І, розгнівавшись на мене, він руками шкуру перервав».

І коли почув це князь, був дуже радий,

І послав за ним і дуже швидко,

І до князя привели його,

І усе повідав йому князь.

І сказав він: «Княже! Я не знаю, чи зумію його подолати,

І випробуйте мене: чи нема вола, щоб був великий і сильний?»

І знайшовся віл великий й сильний,

І звелів його розлютувати.

І розпеченим залізом роздражнили

І тоді вола пустили.

І, коли віл пробігав повз нього,

Ухопив його за бік рукою

Й вирвав шкуру з м'ясом, скільки вхопив в руку.

І рече йому [князь] Володимир: «Можеш з ним боротись».

І прийшли на ранок печеніги

Й стали кликать: «Де ваш муж? От наш уже готовий!»

Й повелів князь всім в ту ніч одіть оружжя.

І випустили печеніги свого мужа,

І страшний він був і дуже превеликий.

І виступив муж Володимирів,

І коли побачив печеніг, то розсміявся: бо середнього був зросту.

І розміряли от місце між військами,

І пустили їх один проти другого,

І схопились вони кріпко,

І здушив печеніга р.уками до смерті

І об землю ним ударив.

І вигукнула русь, а печеніги побігли,

І русь гналася за ними,

І сікла їх, і геть прогнала.

І був дуже радий Володимир.

І заклав на броді тім він город

І ім'я йому дав Переяслав,

Бо «переяв славу» [князів] отрок.

І зробив його великим мужем Володимир, :

І отця його.

І повернувся в Київ Володимир з перемогою

І славою великою.

В лЂто 6502.

В лЂто 6503.

В лЂто 6504. Володимиръ же видивъ церковь свЂршену, и вшедъ в ню помолися Богу, глаголя: «Господи Боже! призри с небеси и вижь, посЂти винограда своего, и свЂрши, яже насади десница твоя, люди сия новыя, имъже обратилъ еси сердца в разумъ, познати тебе истиньнаго Бога; и призри на церковь сию, юже создахъ недостойный рабъ твой, во имя рожьшая ти матери и ПриснодЂвыя Марья Богородица; и аще помолиться кто въ церкви сей, то услыши молитву его, и отпусти вся грЂхы его, молитвы ради пречистыя Богородица». И помолившюся ему, и рекъ сице: «се даю церкви сей святЂй БогородицЂ отъ имЂния своего и отъ моихъ градъ десятую часть». И положи написавъ клятьву вь церкви сей, рекь: «аще сего посудить кто, да будеть проклятъ». И вдасть десятину Анастасу Корсунянину, и створи же празникъ великъ в той день бояромъ и старцемъ градьскымъ, и убогимъ имЂние много. По сихъ же придоша ПеченЂзЂ к Василеву, и ВолодимЂръ с малою дружиною изыйде противу имъ, и съступившимся имъ, не могъ ВолодимЂръ стЂрь пЂти противу, подбЂгь ста подъ мостомъ, и одва укрыся отъ противныхъ; и тогда обЂщася ВолодимЂръ поставити церковь вь Василе†святое Преображение, бЂ бо празникъ Преображению Господню въ день, егда си бысть сЂча. Избывъ же ВолодимЂръ сего, постави церковь, и творяше празникъ, варя 300 переваръ меду, и зваше бояры своя, и посадникы, и старЂйшины по всимъ градомъ, и люди многы, и раздаваше 300 гривенъ убогымъ. И празнова князь Володимеръ ту дний 8, и възвращашеться Кыеву на Успение святыя Богородица, и ту пакы празникъ свЂтель творяше, съзываше бещисленое множьство народа. Видяще же люди крестьяны суща, радовашеся душею и тЂломъ, и тако по вся лЂта творяше. БЂ бо любя книжная словеса, слыша бо единою еуангелие чтомо: блажении милостивии, яко тЂи помиловании будуть; и пакы: продайте имЂния ваша и дайте нищимъ; и пакы: не искрывайте собЂ сокровища на земли, идеже тля тлить и татье подъкоповають, но скрывайте собЂ скровище на небеси, идеже ни тля тлить, ни татье крадуть; и Давида глаголюща: благъ мужь милуя и дая; Соломона слыша глаголюща: дая нищимъ, Богу взаемь даеть. Си слышавъ, повелЂ нищю всяку и убогу приходити на дворъ на княжь и взимати всяку потребу, питье и яденье, и отъ скотьниць купами. Устроя же се, рекъ: «яко немощни и болнии не могуть доити двора моего», повеле устроити кола, и вьскладываше хлЂбы, мяса, рыбы, и овощь разноличный, и медъ въ бочкахъ, а вь другыхъ квасы возити по градомъ, въпрашающе: «кдЂ болни и нищии, не могы ходити»? и тЂмь раздаваху на потребу. И се же творя людемь своимь по вся недЂля, устави по вся дни на дворЂ вь гридници пиръ творити и приходити бояромь, и грыдьмъ, и соцькимъ, и десятникомъ, и нарочитымъ мужемь, и при князЂ и безъ князя; и бываше на обЂдЂ томь множьство рих мясъ, и отъ скота, и отъ звЂрины, и бяше же изобилью всего. Егда же подопьяхуться и начаху роптати на князя, глаголюще: «зло есть нашимъ головамъ! да намъ ясти древяными лжицами, а не серебряными». И се слышавъ Володимиръ, повелЂ исковати лжици сребряны ясти дружинЂ, рекъ сице: «яко сребромъ и златомъ не имамъ налЂсти дружины, а дружиною налЂзу сребро и злато, яко дЂдъ мой и отець мой доискася дружиною злата и сребра». БЂ бо любяше Володимиръ дружину, и с ними дума о строеньи землинемь, и о уста†земленемь, и о ратЂхъ; и 6Ђ живя с князи околными его миромъ, с Болеславомъ Лядьскымъ, и съ Стефаномъ Угорьскымъ, и съ Ондроникомъ Чьшьскимъ, и бЂ миръ межи има и любы. И живяще Володимиръ въ страсЂ Божии.

В літо 6502 [994].

В літо 6503 [995].

В літо 6504 [996]. Володимир побачив, що церкву збудовано, і ввійшов до неї помолитися богу, промовляючи: «Господи Боже! Поглянь з неба, і дивись, і відвідай сад свій, і збережи, що насадила правиця твоя,- людей цих нових, серця яких ти навернув до розуму, дав пізнати себе, істинного Бога. І доглянь церкву цю, що збудував недостойний раб твій во ім'я матері, яка народила тебе,- пріснодіви Марії Богородиці. І коли помолиться хто у цій церкві, то почуй молитву його і відпусти всі гріхи його, ради молитви пречистої Богородиці». І помолився він і сказав так: «Оце даю церкві оцій святої Богородиці від себе і від моїх городів десяту частину». І, постановивши, клятву написав в церкві цій, де сказано: «Коли це відмінить хтось, нехай буде проклятий!» ї дав десятину Анастасові Корсунцю. І влаштував у той день свято велике для бояр і старійшин городських, і вбогим роздав великі багатства. Згодом прийшли печеніги до Василева. І Володимир із малЬю дружиною вийшов проти них. І зійшовшись з ними, не міг вистояти Володимир, утік і став під мостом і ледве сховався від ворога. І тоді Володимир дав обіцянку поставити у Василеві церкву святого Преображенія, бо в той день, як була січа, був празник Преображенія господнього. Уникнувши небезпеки, Володимир поставив церкву і влаштував свято, наваривши триста перевар меду. І покликав своїх бояр, і посадників, і старійшин з усіх городів, і багато людей, і роздав убогим триста гривен. І празникував тут князь Володимир вісім днів, і повернувся до Києва в день Успіння святої Богородиці, і тут знову влаштував світлий празник, скликавши безчисленну кількість народу. Бачив, що люди його вже християни, і радувався душею і тілом, і так робив щороку. І ще любив слово книжне, прочитавши одного разу в Євангелії: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». І ще: «Продайте маєтності ваші і роздайте убогим». І ще: «Не зберігайте для себе скарбів на землі, де міль точить і вори підкопують, але зберігайте собі скарби на небі, де ні міль не точить, ні злодії не крадуть». І Давид говорить: «Благословенний муж милує і допомагає». Чув він і слова Соломона: «Хто дає убогим - богові позичає». Почув це і звелів жебракам всяким і убогим приходити на княжий двір і брати, що потрібно,- питво і їжу, і з казни - кунами. Влаштувавши це, казав: «Немощні і хворі не можуть дійти до двору мого». І велів запрягати вола і, наклавши хліба, м'яса, риби, і різних овочів, і мед в бочках, а в других - квас, розвозити по городу, питаючи: «Де хворі і жебраки, що не можуть ходить?» І роздавав їм все необхідне. І робив це для людей своїх щонеділі. І встановив в усі дні на своєму дворі у гридниці влаштовувати пири, щоб приходили туди бояри, і гриді, і соцькі, і десяцькі, і нарочиті мужі,- і коли є князь, і коли нема. І було на обідах тих багато м'яса - і гов'ядини, і дичини, і було всього в достатку. Одного разу підпили і почали нарікати на князя, кажучи: «Горе головам нашим! Дав нам їсти дерев'яними ложками,' а не срібними». Почув це Володимир і звелів викувати срібні ложки, щоб їла дружина його. І сказав так: «Сріблом і золотом не знайду дружини, а з дружиною здобуду і срібло, і золото, як дід мій і батько мій з дружиною дошукувалися золота і срібла». Бо любив Володимир дружину і радився з нею про розбудову держави, і про закони державні, і про війни. І жив із навколишніми князями в мирі - з Болеславом Лядським, і з Стефаном Угорським, і з Ондроником Чешським. І був мир між ними і любов. І жив Володимир у страсі божому.

И умножишася разбоевЂ, и рече епископъ Володимиру: «се умножишася разбойници; почто не казниши»? Онъ же рече: «боюся грЂха». Они же рЂша ему: «ты поставленъ еси отъ Бога на казнь злымъ, а на милование добрымъ; достоять ти казнити разбойника, нъ съ испытаниемь». Володимеръ же отвЂргъ виры, и нача казнити разбойникы, и рЂша епископы и старци: «рать многа; а еже вира, то на конихъ и на оружьи буди». И рече Володимиръ: «да тако буди». И живяше Володимиръ по строенью дЂдню и отню.

В лЂто 6505. Володимиру шедшю к Новугороду по вЂрхние воЂ на ПеченЂгы, бЂ бо рать велика беспересту [па]. В то же время увЂдаша ПеченЂзЂ, яко князя нЂту, придоша и сташа около БЂлограда. И не дадяхуть вылести из града, бЂ бо голодъ великъ вь градЂ, и не лзЂ Володимиру помочи, и не бЂ лзЂ поити ему, и еще бо ся бахуть не собрали к нему вои, ПеченЂгъ же бЂ множьство много. И удолжишася остояче вь градЂ люди, и бЂ гладъ великъ, и створиша вЂче вь градЂ, и рЂша: «се хочемь помрети отъ глада, и отъ князя помочи нЂтъ; да луче ли ны умрети? вдадимся ПеченЂгомъ, да кого ли оживять, кого ли умертвять; уже помираемь отъ глада». И тако свЂтъ створиша, и бЂ же одинъ старЂцъ не былъ в вЂчи томь, вьпрошаше: «что ради створиша вЂче людье»? и повЂдаша ему, яко утро хотять ся людье передати ПеченЂгомъ.

І почастішали розбої, і сказав єпископ Володимиру: «От побільшало розбійників, чому не караєш?» Він же відповів: «Боюся гріха». Вони ж сказали йому: «Ти поставлений Богом на кару злим і на милість добрим. Тобі належить карати розбійника, але після встановлення вини». Володимир же відмінив віри і почав карати розбійників. І сказали єпископи і старійшини: «Воєн маємо багато, а коли б у нас була віра, то пішла б вона на коні і на оружжя». І сказав Володимир: «Хай так і буде». І жив Володимир як було за діда і батька.

В літо 6505 [997] пішов Володимир до Новгорода

Зібрати верхніх воїв супроти печенігів,

Бо війна була із ними безперервна.

І тоді прочули печеніги, що князя немає,

І прийшли, і Білоград взяли в облогу,

І не давали з города вийти.

І у городі був голод сильний.

І не міг Володимир помогти,

І не можна було піти йому,

Іще-бо не зібрав доволі воїв,

А печенігів сила-силенна була.

І затяглася осада людей у городі,

І був сильний голод.

І зібрали віче в граді,

І сказали: «Можемо ось з голоду померти,

І від князя помочі нема.

І хіба вже лучче нам померти?

А здамося, то когось погублять,

А когось же й жити полишають,

А так з голоду усі ми повмираєм».

І на раду ту усі пристали.

І знайшовся чоловік старенький,

А на вічі тім не був присутній,

І спитав: «Пощо віче люди збирали?»

І повідали йому, що ранком хочуть люди здатись печенігам.

Се же слышавь, посла по старЂйшины градьскыя и рче имъ: «слышахъ, яко хощете передатися ПеченЂгомъ». Они же рЂша: «не стЂрпять людье голода». И рче имъ: «послушайте мене, не передадитеся за три дни, и азъ что вы велю, и сотворите». И они же ради и обЂщашася послушати, и рче имъ: «сберете по горсти овса, или пшеницЂ, или отробъ»; они же шедше ради снискаху. И повелЂ же имъ створити цЂжь, в немъже варять кисель, и повелЂ копати кладезь, и вьставити тамо кадь, и налья цЂжа кадь, и повелЂ копати другий кладезь, и вьставити тамо другую кадь. ПовелЂ имъ искати меду, они же шедше взяша лукно меду, бЂ бо погребено вь княжи медуши; и повелЂ росытити воду велми, и вьльяти вь кадь и вь друзЂмь кладязЂ тако. НаутрЂя же посла по ПеченЂгы; горожани же рекоша, шедше ПеченЂгомъ: «поимете къ собЂ тали наша, а васъ до 10 мужь идете вь градъ, и видите, что ся дЂеть въ градЂ нашемь». ПеченЂзи же ради бывше, мняще, яко хотять ся передати, а сами избраша лучшии мужи вь градЂ, и послаша я вь градъ, да розъглядають, что ся дЂеть вь градЂ у нихъ. И придоша вь градъ, и рекоша людие: «почто губите себе? коли можете перестояти насъ? аще стоите 10 лЂтъ, что можете створити намъ? имЂемь бо кормьлю отъ земля; аще ли не вЂруете, да видите своими очима». И приведоша я кь кладязю, идЂже цЂжь и почерпоша вЂдромъ льяху в ладкы, и взряху пред ними, яко вариша пред ними кисель; и поемьша и приведоша кь другому кладязю, и почерпоша сыты, и почаша ясти первое сами, потомъ же и ПеченЂзЂ. И удивишася, рекоша: «не имуть сему вЂры наши князи, аще не ядять сами». И людье нальяша корчагу цЂжа и сыты отъ кладязя, и вдаша ПеченЂгомъ; они же пришедше повЂдаша вся бывшая. И вариша кисель и яша князи ПеченЂжьстии, и подивишася и поемше талия своя, а онЂхъ пустивше, и вьсташа отъ града и вь своя идоша.

І почувши це, послав по грродських старійшин

І сказав їм: «Чув, що хочете здаватись печенігам?»

І відповіли вони: «Люд голоду не стерпить».

І рече їм: «Ви послухайте мене,

І ще три дні не здавайтесь,

І що вам звелю, те і зробіте».

І вони зраділи, обіцяли слухатись.

І рече їм: «Зберете вівса по жмені, чи пшениці, а чи висівок».

І вони охоче пішли і зібрали.

І звелів їм ціж зробити, з нього кисіль варять,

І колодязь повелів копати,

І кадіб поставити у ньому

І налити ціжу в кадіб.

І звелів копать другий колодязь.

І у ньому вставить другий кадіб,

І звелів їм меду пошукати.

І пішли вони й принесли лукно меду,

У медуші сховане князівській.

І звелів зробить щонайсолодшу ситу

І налити в кадіб.

І в другім колодязі так само.

І послав за печенігами він ранком.

І прийшли до печенігів і сказали горожани:

«Ви візьміть заложників до себе наших,

А від вас хай десять мужів підуть в город

І подивляться, що діється в нашому городі!»

І раділи дуже печеніги, думали, що хочуть здатись,

І вибрали десять луччих мужів у граді

І послали їх у город роздивитись,

Що там робиться у городі у їхнім?

І прийшли печеніги у город, і сказали їм люди:

«Пощо губите себе? Хіба вам перестояти нас?

І хоч би ви десять літ стояли, що нам можете зробити?

Їжі нам земля дає доволі,

А коли не вірите, на власні очі гляньте!»

І привели їх до колодязя, де ціж був,

І черпали відром, і лили в ладки,

І зварили перед ними.

І, попоївши, привели до другого колодязя,

І, сити зачерпнувши, стали їсти

Спершу сами, а потім й печеніги.

І. здивувалися вони, і так сказали:

«Не йнятимуть віри князі наші, якщо самі не попробують».

І налили їм люди корягу ціжу і сити з колодязя

І дали печенігам.

І коли вони вернулись, то розповіли як було,

І зварили кисіль, і їли його князі печенізькі,

І дивувалися.

І забрали своїх заложників, а білгородських відпустили,

І знялись і геть пішли в свій город.

Въ лЂто 6506.

Въ лЂто 6507.

Въ лЂто 6508. Преставися Малъфридъ.

Въ се же лЂто преставився и РогънЂдь, мати Ярославля.

Въ лЂто 6509. Преставився Изяславъ, отець Брячьславль, сынъ ВолодимЂръ.

Въ лЂто 6510.

Въ лЂто 6511. Преставися Всеславъ, сынъ Изяславль, внукъ ВолодимЂръ.

Въ лЂто 6512.

Въ лЂто 6513.

Въ лЂто 6514.

Въ лЂто 6515. Принесени святии вь святую Богородицю.

В лЂто 6516.

Въ лЂто 6517.

Въ лЂто 6518.

Въ лЂто 6519. Преставися царици Володимеряа Анна.

Въ лЂто 6520.

Въ лЂто 6521.

В літо 6506 [998].

В літо 6507 [999].

В літо 6508 [1000] померла Малфрід. У це ж літо померла Рогнідь, мати Ярославова.

В літо 6509 [1001] помер Ізяслав, батько Брячислава, син Володимира.

В літо 6510 [1002].

В літо 6511 [1003] помер Всеслав, син Ізяслава, внук Володимирів.

В літо 6512 [1004].

В літо 6513 [1005].

В літо 6514 [1006].

В літо 6515 [1007] принесено святих у церкву святої Богородиці.

В літо 6516 [1008].

В літо 6517 [1009].

В літо 6518 [1010].

В літо 6519 [1011] померла Володимирова цариця Анна.

В літо 6520 [1012].

В літо 6521 [1013].