В лЂто 6478. Святославъ посади Ярополка в КыевЂ. а Олга въ ДеревЂхъ. В се же время придоша людие Новъгородьстии, просяще князя себЂ: «аще не пойдете к намъ, то налЂземъ князя себЂ». И рече к нимъ Святославъ: «абы кто к вамъ шелъ». И отъпрЂся Ярополкъ и Олгъ; и рече Добрыня: «просите Володимиря». Володимиръ бо бЂ отъ Малуши, милостьницЂ Ольжины; сестра же бЂ Добрыня, отецъ же има Малъко Любчанинъ, и бЂ Добрыня уй Володимиру. И рЂша Новгородци Святославу: «въдай ны Володимира». И пояша Новгородьци Володиміра себЂ, и иде Володимиръ съ Добрынею уемъ своимъ к Новугороду, а Святославъ къ Переяславцю.

В лЂто 6479. Прииде Святославъ Переяславцю, изатворишася Болгаре в городЂ. И изълЂзоша Болгаре на сЂчу противу Святославу, и бысть сЂча велика, и одолЂваху Болгаре. И рече Святославъ воемъ своимъ: «уже намъ здЂ пасти; потягнемъ мужьскы, братье и дружино!» И к вечеру одолЂ Святославъ, и взя городъ копьемъ, рькя: «се городъ мой». И посла къ ГрЂкомъ, глаголя: «хощю на вы ити, и взяти городъ вашь, яко и сий». И ркоша ГрЂци: «мы недужи противу вамъ стати; но возми на насъ дань, и на дружину свою, и повЂжьте ны колько васъ, да вдамы по числу на головы». Се же ркоша ГрЂци, лЂстяче подъ Русью: суть бо ГрЂци мудри и до сего дни. И рече имъ Святославъ: «есть насъ 20 тысящь», и прирче 10 тысящь; бЂ бо Руси 10 тысящь толко. И пристроиша ГрЂци 100 тысящь на Святослава, и не даша дани. И поиде Святославъ на ГрЂкы, и изидоша противу Руси. ВидЂвъ же Русь и убояшася зЂло множьства вои. И рече Святославъ: «уже намъ нЂкамо ся дЂти, и волею и неволею стати противу: да не посрамимъ земли Руские, но ляжемы костью ту, и мертвы[й] бо сорома не имаеть; аще ли побЂгнемъ, то срамъ намъ; и не имамъ убЂгнути, но станемъ крЂпко, азъ же предъ вами пойду. Аще моя глава ляжеть, тоже промыслите о себЂ». И ркоша вои: «идеже глава твоя ляжеть, ту и главы наша сложимъ». И исполчишася Русь, и ГрЂци противу, и сразистася полка, и оступиша ГрЂци Русь, и бысть сЂча велика, и одолЂ Святославъ, и ГрЂци побЂгоша; и поиде Святославъ воюя къ городу, и другия городы разбивая, иже стоять пусты и до днешьнего дни. И съзва царь з полату бояры своя, и рече имъ: «что створимъ, не можемъ стати противу ему!». И ркоша ему бояре: «посли к нему дары, искусимъ и, любезнивъ ли есть злату или паволокамъ»? Послаша к нему злато, и паволокы, и мужа мудры, и рькоша ему: «глядай взора его, лица его, и смысла его». Онъ же вземъ дары, приде къ Святославу, и яко придоша ГрЂци с поклономъ, рече: «въведете я сЂмо». И придоша и поклонишася ему, и положиша предъ нимъ злато и паволокы; и рече Святославъ, прочь зря: «похороните». Отроци же Святославли вземше похорониша. Посли же царевы възвратишася къ цареви, и съзва царь бояры, и ркоша же послании: «яко придохомъ к нему и въдахомъ дары, и не позрЂ на ня, и повелЂ схоронити». И рече единъ: «искуси и единою и еще, посли ему оружье». Они же послушаша его, и послаша ему мечь и ино оружие. [И принесоша ему мечь].

Онъ же прииимъ, нача любити и хвалити и цЂловати царя. И придоша опять къ царю, и повЂдаша вся бывшая. И ркоша бояре: «лютъ сЂй мужь хощеть быти, яко имЂния небрежеть, а оружье емлеть; имися по дань». И посла царь, глаголя сіце: «не ходи къ городу, но възми дань, и еже хощеши»: за маломъ бо 6Ђ не щелъ Царяграда. И вдаша ему дань; имашетъ же и за убьеныя, глаголя: «яко родъ его възметь» Възя же и дары многы, и възвратися в ПереяславЂць с похвалою великою. ВидЂвъ же мало дружины своея, рече в себе: «егда како прелЂстивше изъбьють дружи ну мою и мене, бЂша бо мьнози погыбли на полку»; и рече: «пойду в Русь и приведу боле дружины». И посла послы къ цареви в ДерестЂръ, бь бо ту царь, река сице: «хощю имЂті миръ с тобою твердъ и любовь». Се же слышавъ царь, радъ бысть, и посла дары къ нему болша пЂрвыхъ. Святославъ же прия дары, и поча думати съ дружиною своею, рекя сице: «аще не створимъ мира съ царемъ, а увЂсть царь, яко мало насъ есть, и пришедше оступять ны в городЂ; а Руская земля далече есть, а ПеченЂзи с нами ратии, а кто ны поможеть? Но створимъ миръ съ царемъ, се бо ны ся по дань ялъ, и то буди доволно намъ. Аще ли начнеть не управляти дани, то изнова изъ Руси, съвокупивше воя множайша первыхъ, и придемъ к Царюграду».

И люба бысть рЂчь сі дружинЂ, и послаша лЂпьшии мужи къ цареви; и придоша в Дерьстеръ, и повЂдаша цареви. Царь же наутрЂя призва я, и рече царь: «да глаголють посли Русции». Они же ркоша: «тако глаголетъ князь нашь: хочю имЂти любовь съ царемъ ГрЂцькымъ свЂршену прочая вся лЂта». Царь же радъ бывъ, повелЂ письцю писати на харотью вься рЂчи Святославли; и начаша глаголати посли вся рЂчи, и нача писець писати, глаголя сице:

В літо 6478 [970]. Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревах. У цей же час прийшли люди новгородськії просити собі князя: «Якщо не підете до нас, то самі знайдемо собі князя». І рече до них Святослав: «Аби хто йшов до вас?» І відмовилися Ярополк і Олег. І говорить Добриня: «Просіть Володимира». Володимир-бо був від Малуші - Ольжиної любимиці, сестри Добрині, а батьком їм був Малко Любчанин, і був Добриня дядьком Володимира.

І сказали новгородці Святославу: «Дай нам Володимира».

І взяли новгородці собі Володимира.

І пішов Володимир з Добринею, дядьком своїм, у Новгород,

А Святослав до Переяславця.

В літо 6479 [971]. Прийшов Святослав у Переяславець,

І закрилися болгари в городі.

І вийшли болгари на січу проти Святослава,

І була січа велика,

І стали перемагать болгари.

І рече Святослав воям своїм: «Невже нам тут полягти?

Вдаримо ж мужньо, браття і дружино!»

І до вечора одолів Святослав,

І взяв город приступом, сказавши: «Це город мій!»

І послав до греків зі словами: «Хочу на ви іти

І взяти город ваш, як і цей».

І сказали греки: «Ми не дужі супроти вас стати,

Так візьми із нас дань і на дружину свою.

І скажіть нам, скільки вас, щоб сплатили ми на кожного».

Це ж говорили греки, щоб обдурити русь,

Є ж бо греки мудрі й до сьогодні.

І рече їм Святослав: «Є нас двадцять тисяч»,

І прибавив десять тисяч, русів-бо було лиш десять тисяч.

І виставили греки сто тисяч проти Святослава,

І не дали дані.

І пішов Святослав на греків,

І вийшли вони проти русі.

І коли русь побачила греків

І дуже злякалась безлічі воїв,

І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди,

І волею і неволею станемо супроти:

Так не посоромимо землі Руської, а ляжемо тут кістьми,

Бо мертвий сорому не має.

Коли ж побіжимо, то сором нам.

Тож не маємо втікати, а станем кріпко,

Я ж попереду вас піду.

А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі».

І сказали вої: «Де твоя голова поляже, там і наші положим».

І ополчилася русь, а греки супроти,

І вдарилися два війська, і обступили греки русь,

І була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли.

І пішов Святослав на столицю, воюючи

І розбиваючи другі городи, що стоять пусті і донині.

І зібрав цар в палату бояр своїх і рече їм:

«Що будем робити? Не можемо встояти проти нього!»

І порадили йому бояри: «Пошли йому дари,

І вивідаємо, чи любить він золото і паволоки

І послали йому золото і паволоки з мужем мудрим,

І сказали йому: «Дивись на погляд його, і лице, і мислі його».

І взяв він дари і прийшов до Святослава,

І як прийшли греки з поклоном, сказав: «Введіть їх сюди»,

І прийшли, і поклонилися йому,

І поклали перед ним золото і паволоки,

І рече Святослав, убік дивлячись: «Сховайте».

І отроки Святослава взяли і сховали,

Посли ж грецькі повернулися до царя.

І зібрав цар бояр,

І розповіли послані: «Як прийшли до нього

І піднесли дари, він і не глянув на них,

А наказав сховати».

І сказав один: «Випробуй його ще один раз: пошли йому зброю».

Вони ж послухали його і послали йому меч та іншу зброю.

І принесли Святославу меч.

Він же прийняв, почав любуватися, і хвалити,

І вітати царя.

І знову прийшли до царя,

І розповіли йому все, як було.

І сказали бояри: «Лютий буде цей муж, якщо багатство зневажа,

А зброю бере,- плати йому дань».

І послав цар, щоб сказати таке: «Не йди на город,

А візьми дань і що хочеш».

І мало не дійшов був до Цареграда.

І дали йому дань, узяв же і на убитих, кажучи:

«Візьме [за убитого] рід його».

Взяв же і дари численні

І повернувся в Переяславець із славою великою.

Та побачив же, що мала у нього дружина, і сказав собі:

«Коли-небудь якоюсь хитрістю переб'ють дружину мою і мене,

Бо багато загинуло в поході». І сказав:

«Піду на Русь і приведу більшу дружину».

І послав послів до царя в Дерестер, бо там тоді цар був,

І сказав так: «Хочу мати з тобою мир міцний і любов».

Це почувши, цар радий був

І послав до нього дари більші перших.

Святослав же прийняв дари,

І почав думати з дружиною своєю, і сказав так:

«Якщо не заключимо миру з царем і узнає цар, як мало нас,

То прийде і обступить нас в городі,

А Руська земля далеко, і печеніги з нами воюють,

І хто нам поможе?

Але заключимо мир з царем, він обіцяє дань платити,

І того нам буде доволі.

А коли почне не дотримуватись дані,

То знову із Русі, зібравши воїв більш ніж перше,

І прийдемо до Цареграда».

І сподобались ці речі дружині,

І найліпших мужів до царя послали,

І у Дерстер прийшли, і цареві повідали.

Цар же ранком послів закликав,

І сказав цар: «Нехай промовляють посли руськії».

Вони ж сказали: «Так говорить князь наш:

Хочу мати любов з царем грецьким,

На всі прийдешні літа звершену».

Цар же радий був і писцеві повелів

На хартію всі слова Святослава записати.

І почали посли говорити всі слова,

І писець почав писати, проказуючи таке:

«Равно другаго свЂщания, бывшего при СвятославЂ, велицЂмъ князи РустЂмъ, и при СвЂнгельдЂ, писано при ФеофилЂ сенкелЂ и ко Иоану, нарЂцаемому Цимьскому, царю ГрЂцькому, в ДерьстрЂ, мЂсяця иулия, индикта 14. Азъ Святдславъ, князь Рускый, якоже кляхся, и утвЂржаю на свЂщании семъ роту свою. И хочю имЂти миръ и свЂршену любовь съ всякымъ и великымъ царемь ГрЂцькимъ, и съ Васильемъ и съ Костянтиномъ, и съ богодухновенными цари, и съ всими людми вашими, иже суть подо мною Русь, бояре и прочии, до конца вЂка. Яко николиже помышляю на страну вашю, ни сбираю людий, ни языка иного приведу на страну вашю и елико есть подъ властью[ю] ГрЂцькою, ни на власть Коръсуньскую, и елико есть городовъ ихЂ, ни на страну Болъгарьску. Да аще инъ кто помыслить на страну вашю, да азъ буду противенъ ему и бьюся с нимъ. Якоже и кляхся азъ к царемъ ГрЂць.скымъ, и со мною бояре и Русь вся, да хранимъ правая свЂщания. Аще ли отъ тЂхъ самЂхъ и преждереченыхъ не хранимъ, азъ же и со мною и подо мною, да имЂемъ клятву отъ Бога, в неже вЂруемъ, в Перуна и въ Волоса, бога скотья, да будемъ золотЂ якоже золото се, и своимъ оружьемь да иссЂчени будемъ, да умремъ. Се же имЂете во истину, якоже створихъ нынЂ к вамъ, и написахъ на харотьи сей и своїми печатьми запечатахомъ».

«Згідно другого договору, укладеного при Святославі, великому князеві Руському, і при Свінгельді, писаного при Феофілі сінкелі за Іоанна, званого Цимським, царя грецького, в Дерстрі, місяця липня, індикта 14, [в літо 6479].

Я, Святослав, князь руський, як і клявся, так і скріпляю договором цим клятву свою. І хочу мати мир і справжню любов з кожним із великих, царів грецьких, і з Василем, і з Костянтином, і з богоданними царями, і з усіма людьми вашими, як і вся мені підвладна Русь, бояри і інші,- до кінця віку. Я ніколи не буду посягати на землю вашу, ані збирать [проти неї] людей, ані іншого народу не приведу на землю вашу чи на інші землі, що під владою грецькою, ані на володіння Корсунські з усіма їхніми городами, ані на землю Болгарську. А якщо хтось інший посягне на землю вашу, то я буду його ворогом і битимуся з ним. Як і клявся я царям грецьким, а зі мною бояри і Русь вся, будемо Дотримуватися справедливого договору. А коли порушимо сказане тут і раніше, я і всі, хто зі мною і піді мною, хай будемо прокляті Богом, в якого віруємо, Перуном і Волосом, богом скота, і хай будемо жовті, як золото, і нехай своїм оружжям посічені будемо, і нехай умремо. Майте за правду це, що обіцяю вам нині і записав на хартії цій і своїми печатками скріпив».

Створивъ же миръ Святославъ съ ГрЂкы, и поиде в лодьяхъ къ порогомъ, и рече ему воевода отень и СвЂнгелдъ: «поиди, княже, около на конехъ, стоять бо ПеченЂзи в порозЂхъ». И не послушаше его, и поиде въ лодьяхъ. Послаша же Переяславци къ ПеченЂгомъ, глаголя: «идеть Святославъ в Русь, въземъ имЂнье много у ГрЂкъ и полонъ бещисленъ, а с маломъ дружины». Слышавше же ПеченЂзи се, заступиша порогы, и приде Святославъ къ порогомъ, и не бЂ лзЂ проити пороговъ; и ста зимовать въ БЂлобережьи; не бЂ в нихъ брашна, и бысть гладь велікъ, яко по полугривнЂ голова коняча; и зимова Святославъ. ВеснЂ же приспЂвъши, поиде Святославъ в порогы.

В лЂто 6480. И приде Святославъ в порогы, и нападе на ня Куря, князь ПеченЂжьскый, и убиша Святослава. И взяша голову его и во лбЂ его здЂлаша чащю, оковавше лобъ его золотомъ, и пьяху в немъ. СвЂнгельдъ же приде къ Киеву къ Ярополку. И бысть всехъ лЂть княжения Святославля лЂтъ 28.

В лЂто 6481. И нача княжити Ярополкъ.

В лЂто 6482.

В лЂто 6483. Ловы дЂющю СвЂньгельдичю, именемъ Лотъ, и [с] шедъ бо изъ Киева гна по звЂри в лЂсЂ; узрЂ и Олегъ и рече: «кто се есть»? И ркоша ему: «СвЂнгелдичь», и заЂхавь уби и, бЂ бо ловы дЂя Олегъ. И о томъ бысть межи има ненависть Ярополку на Ольга, и молвяше всегда Ярополку СвЂнгелдъ: «поиди на брата своего и приимеши власть единъ его», хотя отмьстити сыну своему.

В лЂто 6484.

Святослав уклав мир з греками

І пішов у лодіях до порогів,

І сказав йому воєвода батьків, Свингельд:

«Обійди, князю, обіч на конях, бо стоять печеніги в порогах».

І не послухав його, і пішов на лодіях.

А переяславці до печенігів послали сказати:

«Вертає Святослав на Русь з частиною дружини,

Взявши у греків багатства великі і полон без ліку».

Як почули це печеніги - зайняли пороги.

І прийшов Святослав до порогів, і не зміг пройти їх.

І залишився зимувати у Білобережжі.

І не було в них що їсти,

І був голод великий, що по півгривни за кінську голову [платили].

І так зимував Святослав.

А як весна прийшла, пішов Святослав до порогів.

В літо 6480 [972]. І прийшов Святослав до порогів,

І напав на нього Куря, князь печенізький,

І убив Святослава.

І взяли голову його,

І з черепа його зробили чашу,

І, золотом окувавши, пили з неї.

Свингельд же прийшов у Київ до Ярополка.

І було всіх літ княження Святослава двадцять вісім.

В літо 6481 [973]. Почав княжити Ярополк.

В літо 6482 [974].

В літо 6483 [975]. Полюючи, Свингельдич, на ймення Лот, вийшов із Києва на лови і гнав звіра у лісі. Побачив його [князь] Олег і питає: «Хто це?» І відповіли йому: «Свингельдич». І, заїхавши, убив його [Олег], бо сам був на ловах. І з-за цього сталася ворожнеча між Ярополком і Олегом, а Свингельд, бажаючи помститися за сина, завжди говорив Ярополку:

«Піди на брата свого і один будеш володіти і його волостю».

В літо 6484 [976].

В лЂто 6485. Поиде Ярополкъ на Олга, брата своего, на Деревьскую землю, и изыде противу ему Олегъ, и ополчистася; и сразившимася полкома, и побЂди Ярополкъ Олга. И побЂгъшю же Олгови с вои своими в городъ, рЂкомый Вручий, и бяше мость чрезъ гроблю к воротомъ городнымъ и тЂснячіся другъ друга спехнуша Олга с моста въ дебрь, и падаху людье мнози с моста, и удавиша и кони и человЂци. И вшедъ Ярополкъ в городъ Олговъ, прия волость его и посла искати брата своего; и искавше его не обрЂтоша. И рече одинъ Древлянинъ: «азъ видЂхъ вчера, яко съпехънуша и с моста». И посла Ярополкъ искати [его] и волочиша трупье изъ гробли отъ утра и до полудня, и налЂзоша исподи Олга подъ трупьемъ, и внесъше, положиша на на коврЂ. И приди Ярополкъ надъ онь, и плакася, и рече Свеньгелду: «вижь, иже ты сего хотяше». И погребоша Ольга на мЂстЂ у города Вручего, и есть могила его [у] Въручего и до сего дни. И прія волость его Ярополкъ. И у Ярополка жена ГрЂкини бЂ, и бяше была черницею, юже бЂ привелъ отець его Святославъ, и въда ю за Ярополка, красы дЂля лица ея. Слышавъ же се Володимиръ в НовЂгородЂ, яко Ярополкъ уби Олга, убоявся бЂжа за моря: а Ярополкъ посади посадникъ свой въ НовЂгородЂ, и бЂ володЂя единъ в Руси.

В лЂто 6486.

В лЂто 6487.

В літо 6485 [977].

Пішов Ярополк на брата свого Олега у Деревську землю,

І виступив против нього Олег і ополчився.

І була битва між військами,

І переміг Ярополк Олега.

І побіг Олег із воями своїми в город Вручий,

І був Міст через греблю до воріт городських,

І в тісняві, спихаючи один другого, зіпхнули Олега із мосту в рів.

І падало багато людей з мосту,

І душилися і коні, і люди.

І ввійшов Ярополк у город Олегів,

І захопив волость його,

І послав шукати брата свого.

І шукали його і не знайшли.

І сказав один древлянин:

«Я бачив учора, як із мосту його зіпхнули».

І послав Ярополк шукати його.

І витягали трупи із рову від ранку і до обіду,

І знайшли Олега насподі під трупами,

І, внісши, поклали його на килимі.

І прийшов Ярополк і плакав над ним,

І сказав Свингельду: «Дивись, ти цього хотів».

І похоронили Олега у полі біля города Вручого,

І є могила його біля Вручого і до сьогодні.

І успадкував волость його Ярополк.

А у Ярополка жона грекиня була,

А перед тим була вона черницею,

І привів її був колись батько його Святослав,

І віддав її за Ярополка, бо була надзвичайно вродлива.

Володимир, почувши в Новгороді, що Ярополк убив Олега, дуже злякався і втік за море, а Ярополк посадив посадника свого в Новгороді і став один володіти Руссю.

В літо 6486 [978].

В літо 6587 [979].

В лЂто 6488. Приде Володимиръ с Варягы къ Новугороду, и рече посадникомъ Ярополъчимъ: «идете къ брату моему и речете ему: Володимиръ идеть на тя, пристраивайся противу бит[и]ся». И сЂде в НовЂгородЂ, и посла к Роговолоду, князю Полотьску, глаголя: «хощю пояти дщерь твою женЂ». Онъ же рече дъщери своей: «хощеши ли за Володимира»? Она же рече: «не хощю розути Володимира, но Ярополка хочю». БЂ бо Рогъволодъ перешелъ изъ заморья, имяше волость свою ПолотьскЂ, а Туръ ТуровЂ, отъ негоже и Туровци прозвашася. И приидоша отроци Володимири, и по†[да] ша ему всю рЂчь РогнЂдину, дщери РогъволожЂ, князя Полотьского. Володимиръ же събра вои многы, Варягы и СловЂны, и Чюдь и Кривичи, и поиде на Рогъволода. В се же время хотяху весті РогънЂдь за Ярополка: и приіде Володимиръ на Полотескъ, и уби Рогъволода и сына его два, а дщерь его РогънЂдь поя женЂ, и поиде на Ярополъка. И приде Володимиръ къ Киеву съ вои многыми, и не може Ярополкъ стати противу Володимиру, и затворися Ярополкъ въ Кие†съ людьми своими и с воеводою Блудомъ; и стояще Володимиръ обрывся на Дорогожичі, межи Дорогожичемъ и Капичемъ, и есть ровъ и до сего дне. Володимиръ же посла къ Блуду, воеводЂ Ярополчю, с лЂстью глаголя: «поприяй ми; аще убью брата своего, имЂти тя начну въ отца мЂсто своего. и многу честь возмеши отъ мене; не я бо почалъ братью бити, но онъ; азъ же того убояхъся и придохъ на нь». И рече Блудъ къ посланнымъ Володимиро [вы] мъ: «ти въ приязнь азъ буду». О злая лЂсть человЂчьская! Якоже Давидъ глаголеть: ядый хлЂбь мой възвеличилъ есть на мя лесть. Сь убо лукавоваше на князя лЂстыо. А пакы: языки своими лыдаху; суди имъ, Боже, да отпадуть отъ мыслий своихъ по множьству нечестья изърини я, яко прогнЂваша тя, Господи. И пакы то же рече Давидъ: мужи крови льстиви не припловятъ дний своихъ. Се есть свЂтъ золъ, еже свЂщеваютъ на кровопролитье; то суть неистовии, иже приимъше отъ князя или отъ господина своего честь и дары, ти мыслять о гла†князя своего на погубление, горьше суть таковыи бЂсовъ: якоже и Блудъ предасть князя своего, пріимъ отъ него чести многы, сь бо бысть повиненъ крови той. Се бо Блудъ затворивъся съ Ярополкомъ, слаше къ Володимиру часто, веля ему приступати къ городу бранью, самъ мысля убить Ярополка; гражаны же нЂлзЂ убити его. Блудъ же не възмогъ, како бы и погубити, замысли лЂстью, веля ему не изълазить на брань изъ града; и рече же Блудъ Ярополку: «КиянЂ слются къ Володимирю, глаголюще: приступай къ городу бранью, яко предамы ти Ярополка; побЂгни изъ града». И послуша его Ярополкъ, и бЂжа изъ града, и пришедъ затворися въ градЂ РодЂнЂ на устьи Ръси, а Володимиръ вниде в Киевъ и осЂдяху Ярополка в РоднЂ, и бЂ гладъ великъ в немъ; и есть притча и до сего дне: бЂда аки в РоднЂ. И рече Блудъ Ярополку: видиши ли, колко вои у брата твоего? намъ ихъ не перебороти; и твори мръ съ братомъ своимъ»; льстя подъ нимъ се рече. И рече Ярополкъ: «тако буди». И посла Блудъ къ Володимеру, глаголя: «яко събыся мысль твоя, яко приведу Ярополка к тебЂ, и пристрой убити и». Володимиръ же то слышавъ, въшедъ въ дворъ теремьный отень, о немъже преже сказахомъ, сЂде ту с вои и съ дружиною своею. И рече Блудъ Ярополку: «поиди къ брату своему и рьци ему: что ми ни вдаси, то язъ прииму».

Поиде же Ярополкъ, и рече ему Варяжько: «не ходи, княже, убьють тя; побЂгни в ПеченЂгы и приведеши воя»; и не послуша его. И приде Ярополкъ къ Володимиру, и яко полЂзе въ двЂри, подъяста и два Варяга мечема подъ пазусЂ; Блудъ же затвори двЂри и не дасть, по немъ виити своимъ. И тако убьенъ бысть Ярополкъ. Варяжько же видЂвъ, яко убьенъ бысть Ярополкъ, бЂжа съ двора в ПеченЂгы и мьного воева с ПеченЂгы на Володимира, и одва приваби и заходивъ к нему ротЂ. Володимиръ же залЂже жену братьню ГрЂкиню, и бЂ не праздна, отъ нея же роди Святополка. Отъ грЂховнаго бо корене злый плодъ бываеть, понеже была бЂ мати его черницею, а второе, Володимиръ залеже ю не по браку; прелюбодЂйчищь бысть убо, тЂмьже и отець его не любяше, бЂ бо отъ двою отцю, отъ Ярополка и отъ Володимира. Посемъ рЂша Варязи Володимиру: «се градъ нашъ, и мы прияхомъ и, да хощемъ имати откупъ на нихъ по 2 гривнЂ отъ человЂка». И рече имъ Володимиръ: «пожьдете, да же вы куны сберуть, за мЂсяць». И жьдаша за мЂсяць, и не дасть имъ, и рЂша Варязи: «съльстилъ еси намъ, да покажи ны путь въ ГрЂкы»; онъ же рече: «идете».

В літо 6488 [980]. Повернувся Володимир у Новгород з варягами

І сказав посадникам Ярополка:

«Ідіть до брата мого,

І скажіть йому: «Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися»,-

І сів у Новгороді.

І послав до Рогволода, князя Полоцького, кажучи:

«Хочу дочку твою за жону взяти».

Він же спитав у дочки своєї: «Чи хочеш за Володимира?»

Вона ж рече: «Не хочу роззути Володимира, за Ярополка хочу».

Колись-бо Рогволод прийшов із-за моря

І волость свою мав у Полоцьку,

А Тур - у Турові, від нього ж і туровці прозвалися,

І прийшли отроки Володимирові,

І переповіли йому всю мову Рогніди, дочки Рогволода, князя Полоцького,

І зібрав Володимир воїв багато: варяги, і словіни,

І чудь, і кривичі -

І пішов на Рогволода.

А в цей час хотіли вести Рогніду за Ярополка.

І напав Володимир на Полоцьк,

І убив Рогволода і синів його двох,

А дочку його Рогніду за жону взяв,

І пішов на Ярополка.

І прийшов Володимир на Київ із військом великим,

І не зміг Ярополк йому опір вчинити,

І сховався Ярополк у Києві

Із людьми своїми і з воєводою Блудом.

І стояв Володимир, окопавшись, на Дорогожичі,

І є рів той і до сьогодні - між Дорогожичем і Капичем.

І послав Володимир до Блуда, воєводи Ярополка,

Із улесливістю кажучи: «Посприяй мені,

І, коли уб'ю брата свого, за батька рідного тебе матиму,

І велику честь від мене матимеш,

І не я розпочав братовбивство, а він,

І я, боячись того, і прийшов на нього».

І рече Блуд через посланих Володимиром:

«Буду тобі я другом».

О зла підступність людськая! Як Давид говорить:

«Жерущий хліб мій обманув мене».

А Цей обманом задумав підступність проти свого князя.

І ще: «Язиком своїм обманювали - суди їх, Боже,

І хай відмовляться від замислів своїх,

І за безліччю безчестя їхнього - отвергни їх,

Бої вони прогнівили тебе, Господи».

І ще про те сказав Давид:

«Мужі крові підступної не проживуть і половини днів своїх».

Це; світ зла, що віщує кровопролиття,

То безумці, що приймають від князя чи пана свого честь і дари,

А помишляють погубити життя князя свого,

Такії гірше нечистої сили.

Так-от і Блуд зрадив князя свого, хоч мав від нього багато честі,

А став повинний у крові його.

Цей Блуд зачинився з Ярополком,

А сам часто посилав до Володимира,

Закликаючи його город приступом брати,

А сам замишляв у цей час убить Ярополка,

Боячись, що через горожан убити його не зможе.

І таки Блуд не зміг погубити його,

І замислив підступність,

І радив йому не виходить на битву із города.

І сказав же Блуд Ярополку:

«Кияни посилають до Володимира і говорять:

«Бери город приступом, і ми видамо тобі Ярополка»,-

Тікай із города».

І послухав його Ярополк, і утік із города,

І, прийшовши, закрився в городі Родині в гирлі Росі,

А Володимир ввійшов у Київ і обложив Ярополка у Родні.

І був голод великий у Родні,

І до сьогодні є прит.ча: «Біда, як у Родні».

І сказав Блуд Ярополкові:

«Чи бачиш, скільки воїв у брата твого? Нам їх не перебороти,

Заключай мир із братом своїм!»

І, кажучи це, брехав йому.

І сказав Ярополк: «Хай буде так!»

І послав Блуд до Володимира, кажучи:

«Так от, збудеться твій намір, як приведу до тебе Ярополка,

І приготуйся убити його».

Володимир же, те почувши, вийшов у двір батьківського терема,

Про нього раніш ми сказали,

І засів тут із воями і з дружиною своєю.

І говорить Блуд Ярополку:

«Йди до брата свого і скажи йому:

«Що не даси мені, те я прийму».

І пішов Ярополк, а Варяжко йому говорить:

«Не йди, княже, уб'ють тебе, втечи до печенігів і приведеш воїв».

І не послухав його.

І прийшов Ярополк до Володимира,

І як тільки ввійшов у двері,-

І два варяги підняли його мечами під пазуху,

Блуд же зачинив двері і не дав за ним ввійти своїм.

І так був убитий Ярополк.

Варяжко ж бачив, як був убитий Ярополк,

І втік із двору до печенігів,

І довго воював з печенігами проти Володимира,

І ледве привабив [Володимир на свій бік Варяжка],

І дав йому клятвену обіцянку.

Володимир же заліг із жінкою брата - гречанкою,

І була вона вагітна,

І народився від неї Святополк.

А від гріховного кореня поганий плід буває,

Оскільки була його мати черницею,

А по-друге, Володимир заліг із нею не в шлюбі, як прелюбодійник,

А тому і батько не любив Святополка,

Бо був неначе від двох батьків - від Ярополка і від Володимира.

Через якийсь час варяги сказали Володимиру:

«Цей город наш, ми його захопили

І хочемо взяти відкуп з горожан: по дві гривні з кожного».

І рече їм Володимир: «Пождіть, хай же за місяць зберуть вам куни».

І ждали місяць, і не дав їм.

І сказали варяги: «Збрехав ти нам,

То покажи нам шлях у греки». Він же сказав: «Ідіть!»

Изъбра отъ нихъ мужа добры и смыслены и храбъры, и раздая имъ грады; прочии же идоша Царюграду. И посла предъ ними послы, глаголя сице цареві: «се идуть к тебЂ Варязи, не мози ихъ дЂржати в городЂ, или то створять ти въ градЂ, яко здЂ, но расточи я раздно, а семо не пущай ни единого». И нача княжити Володимиръ въ Кие†одинъ, и постави кумиры на холъму внЂ двора теремнаго: Перуна деревяна, а голова его серебряна, а усъ золотъ, и Хоръса, и Дажьбога, и Стрибога, и СЂмарьгла, и Мокошь. И жряху имъ, наричуще богы, и привожаху сыны своя, и жряху бЂсомъ, и осквЂрняху землю требами своимі, и осквЂрнися требами земля Руская и холмъ тъ. Но преблагый Богъ не хотяй смерти грЂшникомъ; на томъ холмЂ нынЂ церкы есть святаго Василья, якоже послЂдЂ скажемъ. Мы же на преднее възвратимся. Володимиръ же посади Добрыню уя своего в НовЂгородЂ; и пришедъ Добрыня Новугороду, постави Перуна кумиръ надъ рЂкою Волховомъ, и жряхуть ему людье Новгородьстии акы Богу. БЂ же Володимиръ побЂженъ похотью женьскою, быша ему водимыя: РогънЂдь, юже посади на Лыбеди, идеже есть нынЂ селце Передславино, отъ неяже роди 4 сыны: Изеслава, Мьстислава, Ярослава, Всеволода, и 2 дщери; отъ ГрЂкини Святополка; отъ Чехыни Вышеслава, а отъ другия Святослава [и Мьстислава]; отъ Болъгарыни Бориса и ГлЂба; и наложьниць у него 300 въ ВышегородЂ, 300 в БЂлЂгородЂ, а 200 на БерестовЂмъ в сельци, еже зовуть и нынЂ Берестовее. И бЂ несыть блуда, и приводи к себЂ мужьскыя жены и дЂвици растля я; бЂ бо женолюбець, яко и Соломонъ, бЂ бо [женъ] у Соломона, рече, 700, а наложниць 300. Мудръ же бЂ, а наконЂць погибе; сь же бЂ невЂгласъ наконЂць обрЂте спасение. Велий бо Господь, и велья крЂпость его, и разуму его нЂсть числа! зло бо есть женьская прелЂсть, якоже рече Соломонъ, покаявся о женахъ: не внимати злЂ женЂ; медъ бо каплеть отъ устъ ея, жены любодЂйца, во время наслажаетъ твой гортань, послЂдЂже горьчЂе желчи обрящеши; прилЂпляющаяся ей смертью въ адъ; на пути бо животъныя не находить, блудна бо теченья ея, и неблагоразумна. Се же рече Соломонъ о прелюбодЂицахъ; о добрыхъ же женахъ рече: дражьши есть каменья многоцЂньнаго; радуется о ней мужь ея, дЂеть бо мужеви своему благо все житье; обрЂтши волну и ленъ, створить благопотребная рукама своима; бысть яко корабль, куплю дЂюще, издалеча събираеть себЂ богатьство; и въстаеть из нощи, и даеть брашно дому и дЂло рабынямъ; видЂвши тяжание куповаше, отъ дЂлъ руку своею насадить тяжание; препоясавши крЂпько чресла своя, и утвЂрьди мышьци свои на дЂло, и вкуси, яко добро дЂлати, и не угасаеть свЂтилникъ ея всю нощь; руцЂ свои простираеть на полезная, локти же свои утвЂржаеть на веретено; руцЂ свои отвЂрзаеть убогимъ, плодъ же простре нищимъ; не печеться о дому своемъ мужь ея, егда кдЂ будеть; сугуба одЂнья створить мужю своему, очерьвлена и багъряна себЂ одЂнья; възоренъ бываеть въ вратЂхъ мужь ея, внегда аще сядеть на соньмищи съ старци и съ жители земля; опоны створи и оддасть в куплю; уста же своя отвЂрзе смыслено, и въ чинъ молвить языкомъ своимъ; въ крЂпость и в лЂпоту облечеся; милостыня ея въздвигоша, чада ея обогатЂша, и мужь ея похвали ю; жена бо разумлива благословена есть, боязнь же Господню да хвалить; да дите ей отъ плода устъну ея, да хвалять въ вратехъ мужа ея.

І вибрав із них мужів добрих, і розумних, і хоробрих,

І роздав їм городи, а інші ж пішли до Цареграда.

І послав перед них послів сказати таке цареві:

«Се ідуть до тебе варяги, не маєш тримати їх в городі,

А то накоять тобі в городі, як тут,

І розсели їх порізно, а сюди не пускай жодного».

І почав княжити Володимир у Києві один,

І поставив кумирів на горі за теремним двором:

Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус золотий,

І Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош.

І жертви їм приносили, називаючи богами,

І приводили до них синів своїх,

І жертви приносили бісам,

І оскверняли землю требами своїми.

І осквернялася требами земля Руська

І гора та.

Але преблагий Бог не хоче смерті грішників. На тій горі нині стоїть церква святого Василія, як про це пізніше скажемо. Ми ж повернемося до попереднього.

Володимир же посадив Добриню, дядю свого, в Новгороді. І коли Добриня прийшов у Новгород, поставив над річкою Волховом Перуна ку'мир, і приносили йому жертви люди новгородські, як Богу.

Володимир же був переможений пожадливістю до жінок. Були до нього приведені: Рогніда, що жила на Либеді, де нині село Передславино, вона народила йому чотири сина: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода - і дві дочки. Від гречанки мав Святополка, від чешки - Вишеслава, а від другої [чешки] - Святослава і Мстислава. Від болгарки - Бориса і Гліба. І наложниць було у нього триста в Вишгороді, триста в Білігороді і двісті на Берестовім в невеликому селі, яке і нині називають Берестове. І був ненаситним у блуді, і приводив до себе заміжніх жінок і дівиць розбещував, бо був жонолюбець, як і Соломон, бо було у Соломона, кажуть, сімсот жон, а наложниць - триста. Мудрий же був, а врешті-решт загинув. Цей же був невіглас, а в кінці кінців придбав собі вічне спасіння. «Великий-бо Господь, і велика міць його, і розум його безмежний!..» Жіночі зваби - зло, як сказав, покаявшись, Соломон про жінок: «Не звертай уваги на злу жінку; крапають солодощ губи блудниці, лише короткий час усолоджує вона гортань твою, а після гіркоту жовчі відчуєш. Той, хто входить до неї, не вернеться, після смерті його стежка в ад. По стежці життя не йде вона, бо блудлива течія життя її і нерозважлива». Це сказав Соломон про блудниць, про чеснотних же жінок говорить: «Дорожчі за каміння коштовне. Радіє із неї муж її, бо робить мужу своєму благо все життя. Придбає вовну і льон, створить усе необхідне руками своїми. Подібна кораблеві торговому, здалеку збирає собі багатство. І встає з ночі, і годує сім'ю свою, і дає роботу рабиням. Побачить поле - купує, руками власними засіє поле. Кріпко стан свій перев'язавши, силу рук віддасть праці. І відчуває, що добро творить. І не згасає всю ніч її світильник. Руки свої прикладає до корисного, лікті ж свої віддає веретену, долоні рук розкриває для вбогих, подасть плід жебракові. Не печеться про дім свій муж її, де б він не був. Винятковий одяг пошиє мужу своєму, а червлений і багряний одяг - для себе. Помітний буває на воротях муж її, а особливо коли сяде на зібранні із старійшинами і жителями землі. Покривала зробить і віддасть на продаж. Вуста ж свої розкриває розумно і до ладу мовить язиком своїм. В силу і красу одяглась вона. Милість підносить її, діти її збагачують, і муж хвалить її. Розумна жона - благословенна, і хай похваляє страх божий. Дайте їй від плоду вуст її, і хай прославляють на воротях мужа її».

В лЂто 6489. Иде Володимиръ к Ляхомъ и зая грады ихъ, Перемышль, Червенъ и ины городы, иже суть и до сего дне подъ Русью. Семъ же лЂтЂ и Вятичи побЂди, и възложи на ня дань отъ плуга, якоже отець его ималъ.

В лЂто 6490. Заратишася Вятичи, и иде на ня Володимиръ, и побЂди я въторое.

В лЂто 6491. Иде Володімиръ на Ятвягы, и взя землю ихъ. И приде къ Киеву, и творяше требу кумиромъ с людми своими; и ркоша старии и бояре: «мечемъ жребий на отрока и дЂвицю; на него же падеть, того зарЂжемы богомъ». И бяше Варягъ одинъ, бЂ дворъ его, идеже бЂ церкви святыя Богородица, юже създа Володимиръ; бЂ же Варягътъ пришелъ отъ ГрЂкъ, и дЂржаше вЂру втайнЂ крестьяньскую; и бъ у него сынъ красенъ лицемъ и душею, и на сего паде жребій, по зависти дьяволи. Не тЂрпяше бо дьяволъ, власть имЂя надъ всими; сьй бяше ему акы тЂрнъ въ сердци, и тщашеся потребити оканный и наусти люди. И рЂша пришедъша послании к нему: «яко паде жребий на сынъ твой, изволиша бо и бози себЂ; да створимъ требу богомъ». И рече Варягъ: не суть бози, но древо; днесь есть, а утро изъгнило есть; не ядять бо, ни пьють, ни молвять, но суть дЂлани руками въ древЂ, сокирою и ножемъ; а Богъ единъ есть, емуже служать ГрЂци и кланяются, иже створилъ небо и землю, и человЂка, и зъвЂзды, и солнце, и луну, и далъ есть жити на земли; а си бози что сдьлаша? сами дьлани суть; не дамъ сына своего бЂсомъ». Они же шедъше повЂдаша людемъ; они же вземъше оружье, поидоша на нь и разъяша дворъ около его; онъ же стояще на сЂнехъ съ сыномъ своимъ. РЂша ему: «дай сына своего, дамы и богомъ». Онъ же рече: «аще суть бози, то единого себе послють бога, да поимуть сына моего; а вы чему перетеребуете имъ»? И кликнуша, и посЂкоша сЂни подъ ними, и тако побиша я, и не свЂсть никтоже, кде положиша я. Бяху, бо человЂци тогда невегласи [и] погани; и дьяволъ радовашеся сему, не вЂды, яко близъ погибель хотяше быти ему. Тако бо и пре [дъ] тъщашеся погубити родъ хьрестьянскый, но прогонимъ бяше крестомъ честнымъ во иныхъ странахъ. ЗдЂ же мняшеся оканьный, яко здЂ ми есть жілище; здЂ бо не суть учіли апостоли, ни пророци прорекъли. Не вЂдый Пророка глаголюща: и нареку не люди моя; о апостолЂхъ же рече: во всю землю изидоша вЂщания «хъ, и в конЂць вселеныя глаголи ихъ. Аще бо и тЂломъ апостоли суть здЂ не были, но учения ихъ яко трубы гласять по вселенной въ цЂрьквахъ. Ихъже ученьемъ побЂжаемъ противнаго врага, попирающе подъ нозЂ; якоже попраста и сия отьченика, и приимъша вЂнЂць небесный съ святыми мученикы и съ праведными.

В лЂто 6492. Иде Володимиръ на Радимичи. И бЂ у него воевода Волчий Хвостъ, и посла предъ собою Володимиръ Волчия Хвоста; и срЂте Радимичи на рЂцЂ ПищанЂ [и] побЂди Волчий Хвостъ Радимичи; тЂмъ и Русь корятся Радимичемъ, глаголюще: ПЂщаньци Волъчья Хвоста бЂгають. Быша же Радимичи отъ рода Ляховъ, и пришедше ту ся вселиша, и платять дань в Руси, и повозъ везуть и до сего дне.

В лЂто 6493. Иде Володимиръ на Болъгары съ Добрынею уемъ своимъ в лодьяхъ, а Торкы берегомъ приведе на конехъ, и тако побЂди Болгары. И рече Добърыня Володимиру: «съглядахъ колодникъ, и суть вси в сапозЂхъ; симъ дани намъ не платити, пойде†искать лапотникъ». И сътвори миръ Володимиръ с Болгары, и ротЂ заходиша межи собою, и рЂша Болгаре: «толи не буди мира межи нами, оли же камень начнеть плавати, а хмель грязнути». И приде Владимиръ къ Киеву.

В літо 6489 [981]. Пішов Володимир на ляхів і захопив города їхні Перемишль, Червен й інші города, які і до сьогодні під Руссю. Цього ж року і в'ятичів переміг, і наклав на них дань від плуга, як і отець його брав.

В літо 6490 [982]. Повстали дружно в'ятичі, і пішов на них Володимир, і переміг їх вдруге.

В літо 6491 [983]. Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їхню. І повернувся до Києва, і приніс жертву кумирам з людьми своїми. І сказали старійшини і бояри: «Мечем жереб на отрока і дівицю, на кого впаде, того і заріжемо в жертву богам». І був варяг один, був двір його, де зараз церква святої Богородиці, яку збудував Володимир. Варяг той прийшов колись від греків і таємно сповідував віру християнську. І був у нього син - красень на вроду і душею, і на нього, із зависті диявола, випав жереб. Не терпів його диявол, бо мав владу над усіма, а цей був йому як тернина в серці, і тужився згубити його окаянний, і науськав людей. І прийшли посланці до нього і сказали: «Як випав жереб на твого сина, то вибрали його собі боги, щоб ми принесли його в жертву богам». І рече варяг: «Не боги то, а дерево. Сьогодні є, а завтра згнило. Не їдять-бо, не п'ють, не говорять, а зроблені руками з дерева, сокирою і ножем. А Бог один, йому служать і поклоняються греки, він сотворив небо, і землю, і чоловіка, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі, а ці боги що зробили? Самі зроблені. Не дам сина свого бісам». Посланці пішли і розповіли людям. Вони ж взялися за оружжя, пішли на нього і рознесли його двір, а він стояв на сінях із сином своїм. Сказали йому: «Дай сина свого, дамо його богам». Він же відповів: «Якщо вони боги, то хай пошлють одного собі бога і візьмуть сина мого. А ви чому їм жертви приносите?» І гукнули, і порубали сіни під ними, і так їх убили. І не знає ніхто, де їх поклали. Бо були тоді люди невігласами, поганами, І диявол радів цьому, не знаючи, як близько уже його погибель. Так він намагався згубити рід християнський, але прогнаний був хрестом чесним в інших землях.

Тепер же думав окаянний, що тут собі знайде пристанище, бо тут ні апостоли не навчали, ні пророки не пророкували. Не відав, що пророк сказав: «І назову не моїх людей моїми людьми», а про апостолів же сказано: «По всій землі розійшлися повчання їхні, і до кінця вселенної - слова їхні». А якщо і самі апостоли тут не були, то учення їхнє, як звуки труби у вселенній, лунає в церквах. Їхнім ученням перемагаємо богопротивного ворога, кидаючи його під ноги. Так же перемогли його ції два мученики і прийняли вінець небесний нарівні із святими мучениками і праведними.

В літо 6492 [984]. Пішов Володимир на радимичів. І був у нього воєвода Вовчий Хвіст. І послав Володимир поперед себе Вовчого Хвоста. І зустрів він радимичів на ріці Піщаній, і переміг радимичів Вовчий Хвіст. А тому і дражнить русь радимичів, приказуючи: «Піщанці від вовчого хвоста тікають». Були ж радимичі ляського роду, і, прийшовши, поселились тут, і платять данину Русі, і повоз возять і до сьогодні.

В літо 6493 [985]. Ходив Володимир на болгар в лодіях із дядьком своїм Добринею, а торків провів берегом на конях. І так переміг болгар. І сказав Добриня Володимиру: «Оглядав колодників, а еони всі в чоботях. Ці данину нам не платитимуть, підемо шукати лапотників». І уклав Володимир мир з болгарами, і поклялися один другому, і сказали болгари: «Тоді миру між нами не буде, коли камінь почне плавати, а хміль тонути». І повернувся Володимир до Києва.

В лЂто 6494. Приидоша Болгаре вЂры Бохъмичи, глаголюще: «яко ты князь еси мудръ и смысленъ, и не вЂси закона; да вЂруй въ законъ нашь и поклонися Бохъмиту». Рече Володимиръ: «кака есть вЂра ваша?» Они же рЂша: «вЂруемъ Богу; а Бохъмитъ ны учить, глаголя: обрЂзати уды тайныя, а свинины не Ђсти, а вина не пити, и по смерти съ женами похоть творити блудную; дасть Бохъмитъ комуждо по семидесятъ женъ красъныхъ, и избереть едину красну и всЂхъ красоту възложить на едину, и та будеть ему жена; здЂ же, рече, достоить блудъ творити всякыи; на семъ же свЂтЂ аще будеть кто убогъ, то и тамо; аще ли богатъ есть здЂ, то и тамо»; и ина многа лесть, еяже нелзЂ писати срама ради. Володимиръ же слушаше ихъ, бь бо самъ любяше жены и блужение многое, и послушаше сладъко; но се бЂ ему не любо, обрЂзание удовъ, и о яденьи свиныхъ мясъ, а о питьи отинюдь; рекъ: «Руси веселье питье, не можемъ без того быти». Посемъ же придоша НЂмци отъ Рима, глаголюще: «яко придохомъ послани отъ папежа»; и ркоша ему: «реклъ ти папежь: земля твоя яко земля наша, а вЂра ваша не акы вЂра наша; вЂра бо наша свЂтъ есть, кланяемъся Богу, иже створи небо и землю, и звЂзды, и мЂсяць, и всяко дыхание, а бози ваши древо суть». Володимиръ же рече: «какая есть заповЂдь ваша?» Они же рЂша: «пощение по силЂ; аще кто пьеть или Ђсть, все въ славу Божию, рече учитель нашь апостолъ Павелъ». Рече же Володимиръ НЂмцемъ: «идете опять, яко отци наши сего не прияли суть». Се слышавше Жидове Козарстии приидоша, ркуще: «слышахомъ, яко приходиша Болъгаре и Хрестьяни, учаще тя кождо ихъ вЂрЂ своей; Хрестьяни бо вЂрують, его же мы распяхомъ; а мы вЂруемъ едину Богу Аврамову, Исакову, Ияковлю». И рече Володимиръ: «что есть законъ вашь?» Они же рЂша: «обрЂзатися, и свинины не ясти, ни заячины, суботу хранити». Онъ же рече: «то кде есть земля ваша»? Они же рЂша: «въ ИерусалимЂ». Онъ же рече: «то тамо ли есть нынЂ?» Они же рЂша: «разгнЂвалъся Богъ на отци наши, и расточи ны по странамъ грЂхъ ради нашихъ, и предана бысть земля наша Хрестьяномъ». Володимиръ же рече: «то како вы инЂхъ учите, а сами отвЂржени Бога? Аще бы Богъ любилъ васъ, то не бысте расточени по чюжимъ землямъ; еда и намъ тоже мыслите зло пріяти»? Посемъ же прислаша ГрЂци къ Володимиру философа, глаголюще сице: «слы шахомъ, яко приходили суть Болгаре, уча ще тя приняти вЂру свою, ихъже вЂра осквЂрняеть небо и землю, иже суть проклятЂ паче веЂхъ человъкъ, уподобльшеся Содому и Гомору, на няже пусти Богъ камЂнье горущее, и потопи я и погрязоша; яко и сихъ ожидаеть день погибели ихъ, егда придеть Богъ судити на землю и погубити вься творящая безаконье и сквЂрны дЂющая; си бо омывають оходы своя, поливавшеся водою, и въ ротъ вливають, и по брадЂ мажются, наричюще Бохмита; такоже и жены ихъ творять ту же сквЂриу и ино же пуще, отъ совокупления мужьска вкушають». Си слышавъ Володимиръ, плюну на землю, рекъ: «не чисто есть дъло». Рече же философь: «слышахомъ же и се, яко приходиша отъ Рима НЂмци учить васъ к вЂрЂ своей, ихъже въра с нами мало же развращена, служать бо опрЂснокы, рекше оплатъкы, ихъже Богъ не преда, но повелЂ хлЂбомъ служити, и преда апостоломъ, приимъ хлЂбъ и рекъ: «се есть тЂло мое, ломимое за вы; такоже и чашю приимъ, рече: се есть кровь моя новаго завЂта. Си же того не творять, и суть не исправилЂ вЂры». Рече же Володимиръ: «придоша къ мнЂ Жидове, глаголюще, яко НЂмьци и ГрЂци вЂру[ю]ть, егоже мы распяхомъ». Философъ же рече: «воистину в того вЂруемъ, тЂхъ бо пророци прорекоша, яко Богу родитися, а другии распяту быти [и погребену быти] и третьи день въскреснути, и на небеса възити; они же ты пророкы избиваху, а другия претираху. Егда же събысться проречение ихъ, сниде на землю, и распятье приять, и въскресе, и на небеса възиде, а сихъ же ожидаше покаянья за 40 лЂтъ и за 6 лЂтъ, не покаяшася, и посла на ня Римляны, грады ихъ разъбиша, а самЂхъ расточиша по странамъ, и работають въ странахъ». Рече же Володимиръ: «что ради сниде Богъ на землю, и страсть таку приять?» ОтвЂщавъ же рече философъ: «аще хощеши, княже, послушати [да скажу ти] изъ начала, что ради сниде Богъ на землю». Володимиръ же рече: «послушаю радъ». И нача философъ глаголати сице:

В літо 6494 [986]. Прийшли болгари магометанської віри, кажучи: «Ти князь мудрий і розумний, а закону не знаєш. Віруй у наш закон і поклонися Бохмиту». Володимир запитав: «Яка ж ваша віра?» Вони ж відповіли. «Віруємо богу, а Бохмит нас навчає, наказуючи: робити обрізання, а свинини не їсти і вина не пити, а з жінками і після смерті похотіння блудні творити можна: дасть Бохмит кожному по сімдесят жон красних, і вибере одну найвродливішу, і красу всіх їй віддасть, і вона буде йому жона. Тут же, говорить, належить безперешкодно віддаватися всякому блуду. Якщо хтось на цьому світі бідний, то і на тому. Якщо хто багатий тут, то і там». І іншої багато брехні говорили, про яку і писати соромно.

Володимир же слухав їх, бо і сам любив жінок і грішив з ними багато, і вислухав з насолодою. Але ось це було йому не любо: обрізання, заборона їсти свинину, а особливо заборона випивати. Сказав: «Для Русі пиття - веселість, не можемо без того бути».

Після цього прийшли німці від Риму, кажучи: «Ми прийшли як посланці від папи». І сказали Володимиру: «Говорив тобі папа: земля твоя - як і земля наша, а віра ваша не така, як віра наша. Бо наша віра - світло, кланяємося Богу, що сотворив небо, і землю, і зорі, і місяць, і все, що дихає, а ваші боги - дерево». Володимир же рече: «А яка заповідь ваша?» Вони ж відповіли: «Піст, по можливості, а коли хто п'є чи їсть,- все на славу божу,- говорить учитель наш апостол Павло». Сказав Володимир німцям: «Ідіть, звідки прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього».

Це почули козарські жиди і, прийшовши до Володимира, сказали: «Чули ми, що приходили до тебе болгари і християни і кожний навчав тебе своєї віри. Християни вірують в того, кого ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Аврама, Ісака, Якова». І рече Володимир: «Який закон ваш?» Вони ж відповіли: «Обрізатися, і свинини і заячини не їсти, суботу берегти». Він же запитав: «А де земля ваша?» Вони ж відповіли: «В Ієрусалимі». Він же перепитав: «То чи там вона і нині?» Вони ж відповіли: «Розгнівався бог на батьків наших і розсіяв нас за гріхи наші по світу, а землю нашу віддав християнам». Володимир же рече: «То як ви Інших учите, а самі отвергнуті богом? Коли б бог любив вас, то не були б розсіяні по чужих землях. Чи і нам того зла хочете?»

Після цього до Володимира прислали греки філософа, який сказав таке: «Чули ми, що приходили болгари і схиляли тебе прийняти віру свою, їхня ж віра оскверняє небо і землю, і прокляті вони гірше всіх людей, і уподобились Содому і Гоморрі, на яких напустив Бог палаюче каміння і затопив їх, і потонули. Так і на цих чекає день погибелі їхньої, коли прийде Бог на землю судити і погубить всіх, що беззаконня творять і скверни діють. Ці ж бо підмиваються, поливаючись водою, і в рот ту воду вливають, і по бороді нею мажуть, поминаючи Бохмита. Подібно і жони їхні роблять те ж паскудство і ще більше, вкушаючи те, що від злягання з мужами буває». Отож вислухавши, плюнув Володимир на землю і сказав: «Нечисте діло». Філософ же рече: «Чули ж ми і те, як приходили від Риму німці навчати вас своєї віри. Їхня ж віра від нашої дещо відмінна, служать-бо на опрісноках, тобто на облатках, яких Бог не заповідав, бо повелів на хлібі служити і апостолам заповідав, взявши хліб, казав: «Це тіло моє, яке ламають за вас». Також і чашу взявши, говорив: «Це кров моя нового завіту». Ці ж того не роблять, а значить неправильно вірують. Каже Володимир: «Приходили до мене жиди і говорили, що німці і греки вірують в того, кого вони розп'яли». Філософ же пояснив: «Воістину віруємо в того, їхні ж пророки предрікали, що народиться Бог, а другі, що розп'ятий і похований буде, а на третій день воскресне і на небеса вознесеться. Вони ж тих пророків побили, а других катували. Коли ж збулися пророцтва їхні, коли зійшов на землю і був розп'ятий, і вознісся на небеса, чекав Бог на покаяння їхнє сорок і шість років - і не покаялися. І послав тоді на них римлян. Римляни городи їхні порозбивали, а їх самих розсіяли по інших землях, і труждаються вони в тих землях». Володимир запитав: «Чого ради зійшов Бог на землю і страждання такі прийняв?» Відповідаючи, сказав філософ: «Якщо хочеш, князю, послухати, то розповім тобі все від початку, чого ради зійшов Бог на землю». Володимир сказав: «Радий послухати». І почав філософ розповідати так:

«Въ начала испЂрва створі Богъ небо и землю въ 1 день. Въ вторый день створи твердь, иже есть посредЂ водъ; сего же дни раздЂлишася воды, полъ ихъ възиде на твЂрдь, а полъ ихъ подъ твердь. Въ 3 день сътвори море, рЂкы, источники и сЂмена. Въ 4 солнце, и луну и звЂзды, и украси Богъ небо. ВидЂвъ же пЂрвый отъ ангелъ, старЂйшина чину ангельску, помысли в себе, рекъ: сниду на землю, и прииму землю, и поставлю престолъ свой на облацЂхъ сЂверьскыхъ, и буду подобенъ Богу. И ту абье сверже и съ небеси,. а по немъ спадоша, иже бЂша подъ нимъ чинъ десятый. БЂ же имя противнику Сотанаилъ, в не же мЂсто постави старЂйшину Михаила. Сотана же, грЂшивъ помысла своего и отъпадъ славы пЂрвыя, наречеся противникъ Богу. Посемъ же въ 5 день створи Богъ киты, и гады, и рыбы, и птицы пернатыя, и звЂри, и скоты, и гады земныя. Въ 6 день створи же Богъ человЂка. Въ 7 день почти Богъ отъ дЂлъ своихъ, еже есть субота. И насади Богъ рай на въстоци въ ЕдемЂ, и въведе Богъ ту человЂка, егоже созда, и заповЂда ему отъ древа всякого ясти, отъ древа же единого не ясти, иже есть разумЂти злу и добру. И бЂ Адамъ в раи, и видяше Бога и славяше, егда ангели славяху Бога, и онъ с ними. И възложи Богъ на Адама сонъ, и успе Адамъ, и взятъ Богъ едино ребро у Адама, и створі ему жену, и приведе ю къ Адаму, и рече Адамъ: «се кость отъ кости моея, и плоть отъ плоти моея, си наречеться жена». И нарече Адамъ имена всЂмъ скотомъ, и птицамъ, и звЂремъ, и гадомъ; и самЂма ангелъ повЂда имени. И покори Богъ Адаму звЂри и скоты, и обладаше всими, и послушаху его. ВидЂвъ же дьяволъ, яко почсти Богъ человЂка, позавидЂвъ ему, преобразися въ змию, и прииде къ ЕвзЂ, и рече ей: «почто не яста отъ древа, сущаго посредЂ рая»? И рече жена къ змии: «рече Богъ не имата ясти, оли да умрета смертью». И рече змия къ женЂ: «смертью не умрета; вЂдаше бо Богъ, яко въ нь же день яста отъ него, отвЂрзостася очи ваю, и будета яко Богъ, разумЂвающа добро и зло». И видЂ жена, яко добро древо въ ядь, и вземьши жена снЂсть, и въдасть мужю своему, и яста, и отвЂрзостася очи има, и разумЂста яко нага есть, и сшиста листвиемъ смоковьнымь препоясание. И рече Богъ: «проклята земля въ дЂлехъ твоихъ, в печали яси вся дни живота твоего». И рече Господь Богъ: «егда како прострета руку, и возмета отъ древа животнаго, и живета в вЂкъ». Изъгна Господь Богъ Адама из рая. И сЂде прямо раю, плачася и дЂлая землю, и порадовася Сатана о проклятьи земля: се на ны первое паденіе, горкый отвЂтъ, отъпаденія ангелъскаго житья. И роди Адамъ Каина и АвЂля; и бЂ Каинъ ратай, а АвЂль пастухъ. Принесе Каинъ отъ плодъ земныхъ къ Богу, и не прия Богъ даровъ его; а Авель принесе отъ агнЂць пЂрвЂнЂць, и прия Богъ дары АвЂлевы. Сотона же вълЂзе въ Каина, и пострЂкаше Каина на убийство Авелево; и рече Каинъ къ АвЂлю: «изиде†на поле». И яко изидоша, въста Каинъ и хотяше убити и, [и] не умЂяше убити; и рече ему Сотона: «возми камень и удари и». И уби АвЂля. И рече Богъ Каину: «кде есть братъ твой?» Онъ же рече: «егда азъ стражь есмь брату моему»? И рече Бог: «кровь брата твоего въпиетъ къ мнЂ, буди стоня и трясыся до живота своего». Адамъ же и Евга плачющася бяста, и дьяволъ радовашеся, рекъ: «сего же Богъ почсти, азъ створихъ ему отпасти отъ Бога, и се нынЂ плачь ему налЂзохъ». И плакастася по АвЂлЂ лЂтъ 30, и не съгни тЂло его, и не умЂста погрести его; и повелЂньемъ Божиимъ птенца два прилетЂста, единъ ею умре, и единъ же ископа яму, вложи умЂршаго, и погребе. ВидЂвша же се Адамъ и Евга, ископаста ему яму, и вложиста АвЂля, и погребоста и с плачемъ. Бысть же Адамъ лЂтъ 230, роди Сифа и 2 дщери, и поя едину Каинъ, а другую Сифъ, и отъ того человЂци расплодишася по земли, и не познаша створшаго я, исполнишася блуда, и всякого скаредія, и убийства, и зависти, и живяху скотьскы человЂци. И бЂ Ной единъ правЂденъ въ родЂ семъ, и роди 3 сыны, Сима, Хама, Афета. И рече Богъ: «не имать пребывать духъ мой въ человЂцехъ», и рече: «да потреблю человЂка, егоже створихъ, отъ человЂка до скота». И рече Богъ Ноеви: «створи ковчегъ в долготу лакоть 300, а в широту 50, а въ выше 30 лакотъ», во ЕгуптЂ бо локтемъ саженъ зовуть. ДЂлаему же ковчегу за 100 лЂтъ, и повЂдаше Ной, яко быти потому, посмЂхахуся ему людье. И егда сдЂла ковчегъ, рече Господь Богъ Ноеві: «влЂзи ты, и жена твоя, и сынове твои, и снохы твоя, и въведи я к себЂ по двоему отъ всЂхъ гадъ». И въведе Ной, якоже заповЂда ему Богъ. И наведе Богъ потопъ на землю, и потопе всяка плоть, и ковчегъ плаваше на водЂ; егда же посяче вода, излЂзе Ной, и сынове его, и жена его; и отъ сихъ расплодися земля. И быша человЂци мнози и единогласни, рЂша другъ другу: «зиждемъ столпъ до небесе». И начаша здати, и бЂ старЂйшина имъ Невродъ, и рече Богъ: «умножишася человЂци, и помыслы ихъ суетни»; и съниде Богъ, и размЪси языкы на 70 и два языка Адамовъ же языкъ бысть неотъятъ у Авера; то бо едінъ не приложися къ безумью ихъ, рЂкъ сице: «аще бы человЂкомъ Богъ реклъ на небо столпъ дЂлати, то повелЂлъ бы самь Богъ словомъ, якоже створи небеса, и землю, и море, и вся видимая и невидимая». Того ради сего языкъ не премЂнися; отъ сего суть ЕврЂи На 70 и единъ языкъ раздЂлишася, и разидошася по странамъ, кождо свой нравъ прияша, и по дьяволю научению ови рощениемъ и кладязямъ жряху, и рЂкамъ, и не познаша Бога. Отъ Адама же до потопа лЂтъ 2242, а отъ потопа до разъдЂленья языкъ лЂтъ 529. Посемъ же дьяволъ в болша прелщения въверже человЂкы, и начаша кумиры творить, ови древяныа и мЂдяныя, а друзии мороморяны, златы и сребряны; и кланяхуться имъ, и привожаху сыны своя и дыцери своя, и закалаху предъ ними, и бЂ вся земля осквЂрнена. И началникъ же бяше кумиротворению Серухъ, творяше бо кумиры въ имена мертвыхъ человЂкъ, бывшимъ овЂмъ царемъ, другымъ храбрымъ, и волъхвомъ, и женамъ прелюбодЂйцамъ. Се же Серухъ роди Фару, Фара же роди 3 сыны, Аврама, и Нахора, и Арана. Фара же творяше кумиры, навыкъ у отца своего. Аврамъ же пришедъ въ умъ, възрЂвъ на небо, и рече: «воистину то есть Богъ, иже створилъ небо и землю, а отець мой прельщаеть человЂкы». И рече Аврамъ: «искущю богъ отца своего»; и рече: «отче! прельщаеши человЂкы, творя кумиры древяны; то есть Богъ, иже створилъ небо и землю». И приимъ Аврамъ огнъ, зажьже идолы въ храмины. ВидЂвъ же се Аранъ, братъ Аврамовъ, рЂвнуя по идолЂхъ, хотЂ умьчати идолъ, самъ згорЂ ту Аранъ, и умре предъ отцемъ; предЂ сЂмъ бо не умиралъ сынъ предъ отцемъ, но отець предъ сыномъ, и отъ-сего начаша умирати сынове предъ отцемъ. И възлюби Богъ Аврама, и рече Богъ Авраму: «изиди изъ дому отца твоего и поиди в землю, в ню же ти покажю, и створю тя въ языкъ великъ, и благословять тя колЂна земная». И створи Аврамъ, якоже заповЂда ему Богъ. И поя Аврамъ Лота, сыновца своего, и бЂ бо ему Лотъ шюринъ и сыновець, бЂ бо Аврамъ поялъ братьню дщерь Ароню Сарру, и приде в землю ХананЂйску къ дубу высоку, и рече Богъ къ Авраму: «сЂмени твоему дамъ землю сию». И поклонися Аврамъ Богу; Аврамъ же бяше лЂть 70, егда изиде отъ Хараона. БЂ же Сарра неплоды, болящі неплотьскымъ; рече Сарра Авраму: «влЂзи убо къ рабЂ моей». И поемши Сарра Агарь, и вдасть и мужеви своему, и влЂзъ Аврамъ къ Агари, и зача Агарь и роди сына, и прозва [и] Аврамъ Измаиломъ, а Аврамъ же бЂ лЂтъ 86, егда родися Измаилъ. Посемъ же заченши Сарра, роди сына и нарече имя ему Исакъ; и повЂлЂ Богъ Авраму обрЂзати отроча, и обрЂза Аврамъ въ 8 день. И възълюби Богъ Аврама и племя его, и нарече я въ люди себЂ, и отлучи я отъ языкъ, нарекъ люди своя. Сему же Исаку възмогущю, Авраму же живущю лЂтъ 175, и умре и погребенъ бысть. Исаку же бывшю лЂтъ 60, роди два сына, Исава и Якова; Исавъ же бысть дукавъ, а Яковъ правдивъ. Сий же Яковъ работа у уя своего изъ дщери его изь меньшее 7 лЂтъ, и не дасть ему ея Лаванъ, уй его, рекъ: «старЂйшюю поими»; и вдасть ему Лию старЂйшюю, и изъ другое рекъ ему другую работай 7 лЂтъ. Онъ же работа другую 7 лЂтъ из Рахіли, и поя себЂ 2 сестреници, отъ нею же роди 8 сыновъ: Рувима, Семеона, Левгию, Июду, Исахара, и Заулона, Иосифа и Веньамина, от робу двою: Дана, Нефталима, Гада, Асира, и отъ сихъ расплодишася Жидове. Ияковъ же сниде въ Егупетъ, сы лЂтъ 130, с родомъ своимъ числомъ 65 душь; поживе же въ ЕгуптЂ лЂть 17 и успе, и поработиша племя его за 400 лЂтъ. По сихъ же лЂтЂхъ възмогоша людье Жидовьстии умножишася, и насиляхуть имъ Егуптяне работою. В си же Бремена родися МоисЂй в Жидехъ, и рЂша волъстви Егупетьстии царю, яко родилъся есть дьтищъ въ Жидохъ, иже хощеть погубити Егупетъ. Ту абье повелЂ царь ражающаяся дЂти жидовьскыя имЂтати в рЂку. Мати же МоисЂова убоявшися сего погубления, вземъши младенЂць, вложи въ крабьицю, и несъши постави в лузЂ. В се же время сниде дщи Фараонова Фермуфи купаться, и відЂ отроча плачющеся, и възя е и пощади е, и нарече имя ему Моисий, и въскорми е. И бысть отроча красно, и бысть 4-хъ лЂтъ, и приведе и дщи Фараоня къ отцю своему Фараону. ВидЂвъ же МоисЂя Фараонъ, нача любити Фараонъ отроча; Моисій же хапаяся за шию цареву, срони вЂнець съ главы царевы, и попра и. ВидЂвъ же волхвъ, рече цареви «о царю! погуби отроча се; аще ли не погубиши, имаеть погубити всь Егупетъ», и не послуша его царь, но паче повелЂ не погубити дЂтий жидовьскыхъ. Моисееви же вьзмогъшю, и бысть великъ в дому Фараони; и бысть царь инъ, възавидЂша ему бояре. МоисЂй же уби Егупьтянина, бЂжа изъ Егупта; и приде в землю Мадиамьску, и ходя по пустыни, научися отъ ангела Гавриила о бытьи всего мира, и о пЂрвЂмъ человЂци, и яже суть была по немъ, и по потопЂ, и о смЂшении языкъ, аще кто колико лЂтъ бяше былъ, и звЂзное хожение и число, земльную мЂру и всяку мудрость. Посемъ же явися ему Богъ, в купинЂ огньмь, и рече ему: «видЂхъ бЂду людий моихъ въ ЕгуптЂ, и низълЂзохъ изяти я отъ руку Егуретьску, изъвести я отъ земля тоя; ты же йди къ Фараону царю Егупетъску, и речеши ему: пусти Израиля, да три дни положать требу Господу Богу; аще не послушаеть тебе царь Егупетъскый, побью и всими чюдесы моими». И пришедъшю МоисЂови, и не послуша его Фараонъ, и пусти Богъ 10 казней на Фараона: І рЂкы въ кровь, 2 жабы, 3 мьшице, 4 песья мухы, 5 смерть на скотъ, 6 прыщьеве горьци, 7 градъ, 8 прузи, 9 тма три дни 10 моръ въ человЂцЂхъ. Сего ради 10 казний бысть на нихъ, яко 10 мЂсяць топиша дЂти жидовьскы. Егда же бысть моръ въ Егупте, и рече Фараонъ МоисЂови [и] брату его Аарону: «отьидета въскорЂ». МоисЂй же събравъ люди Жидовьскыя, поиде отъ земля Егупетъскыя, и ведяще я Господь путемъ по пустыни къ Чермьному морю, и предъидяше предъ ними нощью столпъ огньнъ, а во дни облаченъ. Слышавь же Фараонъ, яко бЂжать людье, погна по нихъ и притисну я къ морю. ВидЂвъше же людье Жидовстиі, възопиша на МоисЂя, ркуще: «почто изве[де]ны на смерть»? И възопи МоисЂй къ Богу, и рече Господь: «что вопиеши къ мнЂ? удари жезломъ в море». И створи МоисЂй тако, и раступися вода на двое, и внидоша сынове Израилеви в море. ВидЂвъ же Фараонъ, гна по нихъ; сынове же Израилеви проидоша по суху; яко излЂзоша на берегъ, и съступися море о ФараонЂ и о воихъ его. И възлюби Богъ Израиля, и идоша отъ моря три дни по пустыни, и придоша въ Мерру; и бЂ ту вода горка, и възропташа людье на Бога, и показа имъ [Господь] древо, и вложи е МоисЂй въ воду, и осладишася воды. Посемъ же пакы възропташа людье на МоисЂя и на Арона, ркущи: «луче ны бяше въ ЕгуптЂ, еже ядохомъ мяса, и тукъ, и хлЂбъ до сытости». И рече Господь Богъ МоисЂови: «слышахъ хулнаніе сыновъ Израилевыхъ»; и дасть има манну ясти. Посемъ же дасть имъ законъ на горЂ Синайстий. И МоисЂови въшедъшю на гору къ Богу, они же съльявше тельчью главу, поклонишася, аки Богу, ихъже МоисЂи исъсЂче 3000 числомъ. Посемъ же пакы възропташа на МоисЂя и на Арона, еже не бЂ воды, и рече Господь Моисеови: «удари жезломъ, в камень».

«Напочатку, у перший день, Бог створив небо і землю. На другий день створив твердь посеред води. У цей же день розділив води: половина їх зійшла на твердь, а половина - під твердь. На третій день сотворив море, ріки, джерела і сімена. На четвертий - сонце, і місяць, і зорі,- і прикрасив бог небо. Побачив це перший серед ангелів - старійшина чину ангельського, подумав і сказав: «Зійду на землю, і заволодію нею, і поставлю престол свій на хмарах північних, і буду подібний богу». І відразу ж був скинутий з небес, а за ним впали ті, що були під його началом - чин десятий. Ім'я було ворогу Сотанаїл. А на його місце поставив Бог старійшину Михаїла. Сатана ж, согрішивши в помислах своїх і втративши первісну славу, назвався ворогом Богу. Після цього на п'ятий день створив Бог китів, і гадів, і риб, і птиць пернатих, і звірів, і худобу, і гадів земних. На шостий день створив Бог чоловіка. На сьомий день відпочивав Бог від трудів своїх, була це субота. І насадив Бог рай на сході в Едемі, і ввів Бог туди чоловіка, якого створив, і заповідав йому від всякого дерева їсти плоди, від одного ж дерева, що дає пізнання зла і добра,- не їсти. І був Адам в раю, і бачив і славив Бога. Коли ангели славили Бога,- і він з ними. І навів Бог на Адама сон, і заснув Адам, і взяв Бог одно ребро в Адама, і створив йому жону, і привів її до Адама. І сказав Адам: «Це кість від кості моєї і плоть від плоті моєї, отож буде називатися жоною». І назвав Адам імена всім скотам, і птицям, і звірам, і гадам, і самим ангелам повідав імена. І підкорив бог Адаму звірів і худобу, і володів всіма, і слухали його. Побачив диявол, як пошанував Бог чоловіка, позаздрив йому; перекинувся в змію, прийшов до Євзі і рече їй: «Чому не їсте з дерева, що посеред раю?» І каже жона змії: «Бог сказав: не їжте, а то помрете смертю». І рече змія жоні: «Смертю не помрете, бо відає Бог, що в той день, коли ви з'їсте з цього дерева, розкриються очі ваші і будете як Бог, розуміючи добро і зло». І побачила жона, що дерево їстівне, і, взявши, з'їла, і дала мужу своєму, і їли обоє. І розкрилися очі їм, і зрозуміли, що голі, і пошили із листя фігового дерева підв'язки. І сказав Бог: «Проклята земля за діла твої, в скорботі їстимеш всі дні життя твого». І ще сказав Господь Бог: «Коли простягнете руку і візьмете від дерева життя,- будете жить вічно». Вигнав Господь Бог Адама з раю. І поселився він напроти раю, нарікаючи і обробляючи землю. І радувався Сатана, що проклято землю: це їхнє перше падіння і гірка розплата, позбавлення ангельського життя. І народив Адам Каїна і Авеля, і був Каїн хліборобом, а Авель - пастухом. Приніс Каїн від плодів земних жертву Богу - і не прийняв Бог дарів його. А Авель приніс від ягниці первістка. І прийняв Бог дари Авеля. Сатана ж уліз в Каїна і став підбивать його на вбивство Авеля. І сказав Каїн Авелю: «Підемо в поле». І коли прийшли, піднявся Каїн, і хотів убити його, і не вмів убити. І сказав йому Сатана: «Візьми камінь і вдар його». І убив Авеля. І рече Бог Каїну: «Де брат твій?» Він же відповів: «Чи я сторож брата свого?» І сказав Бог: «Кров брата твого голосить до мене, будеш стогнать і трястися до кінця життя свого». Адам же і Євга в плачі билися, а диявол радів, кажучи: «Цього Бог пошанував, я зробив йому, аби відпав від Бога. І це нині плач йому наслав». І оплакували Авеля тридцять років, і не згнило тіло його, і не вміли поховати його. І повелінням божим прилетіло двоє пташенят, одне з них вмерло, а друге викопало яму, поклало померлого і похоронило. Побачили це Адам і Євга, викопали Авелю яму, і поклали його, і похоронили його з плачем. Коли було Адамові двісті тридцять років, народив він Сифа і двох дочок. І взяв одну Каїн, а другу - Сиф. І від них люди розплодилися на землі, і забули того, хто створив їх, сповнилися блуду, і всілякої скнарості, і вбивств, і заздрощів, і жили люди по-скотськи. І був Ной один праведний в роді людському. І народив трьох синів: Сима, Хама і Афета. І сказав Бог: «Не буде дух мій в людях», і сказав: «Вигублю людей, і все - від людини і до скотини, яких я створив». І сказав Бог Ноєві: «Зроби ковчег довжиною триста ліктів, а в ширину п'ятдесят, і в висоту тридцять ліктів»; у Єгипті-бо ліктем сажень називають. Зробив Ной ковчег за сто років і коли повідав, що буде потоп,- посміялися з нього люди. І коли зробив ковчег, сказав Господь Бог Ноєві: «Ввійди ти, і жона твоя, і сини твої, і невістки твої; і введи їх до себе, по двоє від всіх гадів». І ввів Ной, як то заповідав йому Бог. І навів Бог потоп на землю, і потонуло все живе, а ковчег плавав на воді. Коли ж спала вода, вийшов Ной, і сини його, і жона його. І від них заселилася земля. І було людей багато, і всі були одномовні, і сказали один другому: «Збудуємо стовп до небес». І почали будувати, і був у них старійшина - Неврод. І сказав Бог: «Розмножилися люди, і стали помисли їхні марнотні». І зійшов Бог і розділив мову їхню на сімдесят і дві мови. Адамова ж мова була залишена у Авера, який один тільки не пристав до їхньої безглуздої справи, кажучи таке: «Якби Бог сказав людям до неба стовп робити, то звелів би сам своїм словом - так само як створив небеса, і землю, і море, і все видиме і невидиме». Через те його мова не змінилася, від нього пішли євреї. На сімдесят і одну мову розділилися люди і розійшлися по країнах, кожний свій звичай прийняв, і за диявольським напученням жертви приносили гаям, колодязям і рікам,- і не пізнали Бога. Від Адама і до потопу літ дві тисячі двісті сорок два, а від потопу і до поділу мов - літ п'ятсот двадцять дев'ять. Після цього ж диявол у ще більші спокуси ввергнув людей, і почали вони кумирів творить: одні дерев'яні і мідні, а другі - мармурові, золоті і срібні. І кланялися їм, і приводили до них своїх синів і дочок, і заколювали перед ними, і була осквернена вся земля. І започаткував ідолопоклонство Серух, створював ідолів на честь померлих людей, колишнім царям, другі - хоробрим, і волхвам, і жонам-блудницям. Оцей Серух народив Фару, а Фара народив трьох синів: Аврама, Нахора і Арана. Фара ж робив ідолів, навчившись у батька свого. Аврам же, добравши розуму, подивився на небо і сказав: «Воістину то Бог, що створив небо і землю, а отець мій спокушає людей». І сказав Аврам: «Випробую богів батька мого». І рече: «Батьку! Обдурюєш людей, створюючи дерев'яних кумирів. То Бог, що створив небо і землю». І взяв Аврам огонь, підпалив ідолів у храмі. Побачив; же це Аран, брат Аврамів, і, маючи ревність до ідолів, хотів винести їх, але сам згорів тут і помер раніше за батька. До цього не вмирав син раніше батька, але батько поперед сина. І з тих пір почали помирати сини раніше батька. І возлюбив Бог Аврама і сказав йому: «Вийди з дому батька свого і піди в землю, яку я тобі покажу, і народом великим тебе я створю, і благословляться в тобі всі племена землі!» І зробив Аврам, як те заповідав йому Бог. І взяв Аврам Лота, свого небожа. І був йому Лот шурином і небожем, бо Аврам взяв був за жону собі дочку брата Арана - Сару. І прийшов [Аврам] в землю Хананійську до дуба високого. І сказав Бог Аврамові: «Нащадкам твоїм дам землю цю». І поклонився Аврам Богу. Аврам же май сімдесят літ, коли вийшов із Хараона. Сара ж була неплідна, хворість безплідності мала. І сказала Сара Авраму: «Ввійди до раби моєї». І взяла Сара Агар і дала її мужеві своєму. І увійшов Аврам до Агари - і вона зачала, і народила сина. І назвав його Аврам Ізмаїлом. Аврамові ж було літ вісімдесят шість, коли народився Ізмаїл. Після цього зачала Сара, народила сина і дала ім'я йому Ісак. І звелів Бог Авраму звершить обрізання отрочаті, і обрізав Аврам [Ісака] на восьмий день. І возлюбив Бог Аврама і плем'я його, і назвав його своїм народом, а йоли назвав своїм народом, то відокремив його від других народів. І возмужав Ісак. Аврам же жив сто сімдесят п'ять літ, і помер, і був похоронений. Коли Ісаку було 60 років, народив двох синів - Ісава і Якова. Ісав був лукавий, а Яків - правдивий. Оцей Яків сім літ працював у дядька свого із-за дочки його меншої, і не віддав її за нього дядько його Лаван, а сказав: «Візьми старшу». І віддав Якову старшу Лію, а за другу сказав йому працювать ще сім літ. Він же заради другої, Рахілі, працював сім літ - і взяв двох сестер, від них же народив вісім синів: Рувима, Семеона, Левгію, Іуду, Ісахара і Заулона, Иосифа і Веніаміна. І від двох рабинь - Дана, Нефталіма, Гада, Асира - і від цих розплодились жиди. Яків же, коли йому було сто тридцять років, відправився з родом своїм, в кількості шістдесят п'ять душ, в Єгипет. Пожив у Єгипті сімнадцять літ і помер, а плем'я його перебувало в рабстві чотириста років. По цих літах спромігся люд жидівський зміцніти і розмножитися, а єгиптяни гнобили їх роботою. У ці часи народився у жидів Мойсей. І повідали волхви єгипетські цареві, що у жидів народилось дитя, яке хоче погубить Єгипет. Негайно повелів цар всіх жидівських дітей, що народжуються, кидати в ріку. Мойсеєва ж мати злякалася цього винищення, взяла дитя, поклала в корзинку і, віднісши, поставила в лузі. У те врем'я ішла дочка фараона Фермуфі купатись і побачила отроча, яке плакало, і взяла його, і пощадила його, і дала ім'я йому - Мойсей, і вигодувала його. І було дитя красне, і, як сповнилось йому чотири роки, привела його дочка фараона до батька свого. Коли фараон побачив Мойсея, то сподобав дитя. Мойсей же, хапаючись за шию, скинув царський вінець з голови і наступив на нього. Волхв, який бачив це, сказав цареві: «О царю! Убий це отроча. А коли ти його не погубиш, має погубити весь Єгипет». І не послухав його цар, а ще й звелів не вбивати більше дітей жидівських. Мойсей змужнів і став впливовим у домі фараона. І коли прийшов інший цар, стали заздрити Мойсеєві бояри. Мойсей же, убивши єгиптянина, втік із Єгипту. І прийшов у землю Мадіамську, і, блукаючи пустинею, довідався від ангела Гавриїла про буття всього світу, і про першого чоловіка, і про те, що було після нього, і після потопу, і про змішання мов, і хто скільки років жив, і про рух зірок і кількість їх, і про земельну міру, і всіляку премудрість. Після цього з'явився йому Бог у палаючій купині і сказав йому: «Бачив біду людей моїх у Єгипті і зійшов звільнити їх з-під руки єгипетської, вивести їх із землі тієї. Ти ж іди до фараона, царя єгипетського, і скажи йому: «Пусти Ізраїль, хай три дні приносять жертву Господу Богу. Якщо ж не послухає тебе цар єгипетський, поб'ю його всіма чудесами моїми». І прийшов Мойсей, і не послухав його фараон, і напустив Бог десять покарань на фараона: 1) криваві ріки, 2) жаби, 3) миші, 4) песі мухи, 5) мор худоби, 6) гнійники, 7) град, 8) саранчу, 9) триденну тьму, 10) мор на людей. А тому десять покарань впало на них, що десять місяців топили дітей жидівських. Коли ж почався мор в Єгипті, сказав фараон Мойсеєві і братові його Аарону: «Відійдіть якнайшвидше!» Мойсей же зібрав люд жидівський і пішов із землі Єгипетської. І вів їх Господь через пустині до Червоного моря, а поперед них ішов вогненний стовп - вночі, а вдень - хмарний. Почув фараон, що тікають люди, і погнався за ними, і притиснув їх до моря. Побачив це люд жидівський і заремствував на Мойсея, кажучи: «Нащо повів нас на смерть?» І возремствував Мойсей до Бога, і сказав Господь: «Чого гукаєш до мене? Удар жезлом по морю». І зробив Мойсей так - і розступилася вода надвоє, і ввійшли сини Ізраїля у море. Побачив це фараон і погнався за ними. Сини ж Ізраїля перейшли море по сухому, і, як тільки вийшли на берег,- зійшлося море над фараоном і воїнами його. І возлюбив Бог [синів] Ізраїля, і йшли вони від моря три дні пустинею, і прийшли в Мерру. І була тут вода гірка, і заремствували люди на Бога, і показав їм Господь дерево, і поклав його Мойсей в воду, і посолодшала вода. Після цього знову ремствували люди на Мойсея і на Аарона, кажучи: «Лучче нам було у Єгипті, де ми їли м'ясо, цибулю і хліб досхочу». І сказав Господь Бог Мойсеєві: «Чув нарікання синів Ізраїлевих»,- і дав їм манну їсти. Після цього дав їм закон на горі Сінайській. І коли Мойсей вийшов на гору до Бога, вони ж відлили голову тельця і поклонилися їй, як Богу. І знищив Мойсей [за це] три тисячі людей. А потім знову нарікали на Мойсея і на Аарона, що не було води. І сказав Господь Мойсеєві: «Удар жезлом в камінь».

Рекъ: «исъ сего камени егда не испусти†воды»? И разгнЂвася Господь на МоисЂя, яко не възвеличи Господа, и не вниде в землю обЂтованую сего ради, роптанья онЂхъ ради; но възведе и на гору Вамьску и показа ему землю обЂтованую, и умре МоисЂй ту на горЂ. И прия власть Ісусъ Навгинъ; сий приде въ землю обЂтованую, и изби Хананейско племя, и всели в нихъ мЂсто сыны Израилевы. Умерьшю же Ісусу, бысть судья въ него мЂсто Июда; инЂхъ судий бысть 14, при нихъже забывше Бога, изъведъшаго я изъ Егупта, начаша служити бЂсомъ. И разгнЂвася Богъ, предаяшеть я иноплеменьникомъ на расхыщение, и егда ся начнуть каяти, помиловашеть ихъ; и пакы укланяхуся на бЂсослужение. По сихъ же служаше Илий жрець, и посемъ Самуилъ пророкъ. РЂша людье Самуилу: «постави намъ царя». И разъгнЂвася Богъ на Израиля, и постави надъ ними царя Саула. Таче Саулъ не изволи ходити въ завЂтЂ Господни, избра Господь Давида, постави и царя надъ Израилемъ, и угоди Давидъ Богу. Сему Давиду кляся Богъ, яко отъ племени его родитися Богу. И пЂрвое начаша пророчьствовати о воплощении Божии, рекъ: изъ щрева преже деньница родихъ тя. Се же пророчьствовавъ 40 лЂтъ, и умре. И по немъ царствова, пророчьствова сынъ его Соломонъ, иже възгради церковь Богови и нарече ю Святая Святыхъ; и бысть мудръ, но наконецъ поползеся; царствовавъ лЂтъ 40 и умре. По СоломонЂ же царьствовавъ сынъ Ровоамъ; при семъ раздЂлися царство на двое, Жидовьское въ ЕрусалимЂ одино, а другое въ Сурии. Въ СамарЂи же царствова Еровамъ, холопъ Соломонь, иже створи д†кра†златЂ, и постави едину вь Вефили на холмЂ, а другую въ ЕнданЂ, и рекъ: «се бога твоя, Израилю»; и кланяхуся людье, а Бога забыша. Таче и въ ИерусалимЂ [начаша] забывати Бога [и] начаша кланятися Валу, рекъше ратьну богу, еже есть ЕрЂй, и забыша Бога отець своихъ. И нача Богъ посылати к нимъ пророкы; пророцы же начаша обличати о безаконьи ихъ и о служеньи кумиръ, они же начаша пророкы избивати, обличаеми отъ нихъ. И разгнЂвася Богъ на Израиля велми, и рече: «отрину [я] отъ себе и призову ины люди, иже мене послушаютъ; и аще съгрЂшать, не помяну съгрЂшения ихъ». И нача посылати пророкы, глаголя: «прорЂчайте о отвЂржении жидовьст†и о призваньи странъ». ПЂрвое же начаша пророчьствовати Осий, глаголя: престану царство дому Израилева, и скрушю лукъ Израилевъ, и не приложю пакы помиловати дому Израилева, но отмЂтаю отвЂргуся ихъ, глаголеть Господь, и будуть блудяще въ языцехъ. ИеремЂя же рече: аще станеть Самуилъ и МоисЂй, не помилую ихъ. И паки той же ЕремЂя рече: тако глаголеть Господь: се кляхся именемъ моимъ великымъ, аще будеть отселЂ кдЂ имя мое именуемо въ устЂхъ ИюдЂйскыхъ. ИезекЂль же рече: тако глаголеть Господь Аданаи: расъсЂю вы вся останки твоя въ вся вЂтры, зане святая моя осквЂрнависте вьсими негодован[м]и твоими; азъ же тя отрину и не имамъ тя помиловати пакы. Малахия же рече: тако глаголеть Господь: уже нЂсть ми хотЂнья въ васъ, понеже отъ въстока и до запада имя мое прославися въ языцЂхъ, и на всякомъ мЂстЂ приносится кадило имени моего и жертва чиста, зане велье имя мое во языцЂхъ; сего ради дамъ васъ на поносъ и на пришествие въ вся языки. Исая великый рече: тако глаголеть Господь: простру руку свою на тя, истьлю тя и расЂю тя, и не приведу тя. И пакы и тъ же рече: възненавидЂхъ праздникы ваша и начатки мЂсяць вашихъ [и суботъ вашихъ] не приемлю. Амосъ же пророкъ рече: слышите слово Господне: азъ приемлю на вы плачь; домъ Израилевъ падеся и не приложи въстати. Малахия же рече: тако глаголеть Господь: послю на вы клятву и проклЂну благословение ваше, и разорю, и не будеть въ васъ. И много пророчьствоваша о отвЂржении ихъ. Симъ же пророкомъ повелЂ Богъ пророчьствовати о призваньи инЂхъ странъ в нихъ мЂсто. Нача звати Исая, тако глаголя: яко законъ отъ мене изидеть, и судъ мой свЂтъ странамъ; приближается скоро правда моя, изидеть, и на мышцю мою страны уповаютъ.

Спитав [Мойсей]: «А що, коли із цього каменя не потече вода?» І розгнівався Господь на Мойсея, що не возвеличив Господа і не ввійде у землю обітовану через сумніви ці і через нарікання. Але вивів його на гору Вамську і показав йому землю обітовану, і помер Мойсей тут на горі. І прийняв владу Ісус Навгін. Цей прийщов у землю обітовану, і вибив хананейське плем'я, і поселив замість них синів Ізраїлевих. Коли ж помер Ісус, замість нього став суддя Іуда, а інших суддів було чотирнадцять. При них же забули Бога, який вивів їх із Єгипту, і почали служити бісам. І розгнівався Бог, і віддав їх іноплемінникам на розграбування. І коли почали каятися,- помилував їх. А вони знову схилялися до бісослужіння. Після цих служив Ілій-жрець,- а після нього Самуїл-пророк. Сказав люд Самуїлу: «Постав нам царя». І розгнівався Бог на [синів] Ізраїля і поставив над ними царя Саула. Одначе Саул не побажав підкоритися законові господньому, і вибрав Господь Давида, і поставив його царем над Ізраїлем. І угодив Давид Богу. Цьому Давидові обіцяв Бог, що із його племені народиться Бог. І перший почав пророкувати про втілення Боже, кажучи: «Із чрева раніше зірки вранішньої народив тебе». От це пророкував він сорок літ і помер. Після нього царював і пророкував син його Соломон, який воздвиг церкву Богові і назвав її «святая святих». І був мудрий, але насамкінець согрішив. Царював сорок літ і помер. Після Соломона ж царював син його Ровоам. При ньому розділилося царство надвоє: одне жидівське в Ієрусалимі, а друге - в Сурії. У Самарії ж царював Єровам, холоп Соломонів, який створив дві корови золоті, і поставив одну в Вефілі на горі, а другу в Єндані, і сказав: «Це боги твої, Ізраїлю». І поклонялися люди, а Бога забули. Так само і в Ієрусалимі почали забувати Бога і почали поклонятися Валу, так називали бога війни,- це той же Ерій. І забули Бога предків своїх. І почав Бог посилати до них пророків, а пророки ж почали викривати їхнє беззаконня і служіння кумирам. Вони ж вчиняли побиття пророків за їхні викриття. І розгнівався вельми Бог на [синів] Ізраїля, і сказав: «Одвергну вас від себе і прикличу інший люд, що слухатиме мене, а якщо і согрішать - не пом'яну гріхів їхніх». І почав посилати пророків, кажучи: «Пророкуйте про отвергнення жидів і про покликання [нових] народів». Найпершим став пророкувати Осія, кажучи: «Покладу кінець царству дома Ізраїлевого і сокрушу лук Ізраїлів, але, відмітаючи, отвергнуся їх, - говорить Господь.- І будуть тинятися між народами». Ієремія ж сказав: «Коли встануть Самуїл і Мойсей,- не помилую їх». І знову той же Ієремія говорить: «Так говорить Господь: «Оце поклявся іменем моїм великим, що не буде ім'я моє вимовлятися устами іудейськими». Ієзекіль же сказав: «Так говорить Господь Адонаї: «Розсію вас і всі рештки ваші - на всі вітри, за те, що осквернили святилище моє всіма огудами своїми; я ж відкинусь від тебе і не помилую тебе знову». Малахія ж сказав: «Так говорить Господь: «Уже нема мого благовоління до вас, оскільки від сходу і до заходу ім'я моє прославиться в народах, і на всякому місці будуть курити фіміам моєму імені, і приносити жертву чисту, тому що славне ім'я моє між народами. Через це віддам вас на хулу і на розпорошення серед всіх народів». Ісая великий сказав: «Так говорить Господь: «Підійму руку свою на тебе, згною і розсію тебе і більше не зберу тебе». І ще той же пророк сказав: «Возненавидів празники ваші, і новомісячні ваші, і субот ваших не приємлю». Амос же пророк сказав: «Слухайте слово Господнє: «Я здійму плач за вами. Дім Ізраїлів упав і не зможе більше встати». Малахія ж сказав: «Так говорить Господь:.«Пошлю на вас прокляття, і прокляну благословення ваше, і зруйную, і не буде з вами». І багато пророкували про отвергнення їх Цим же пророкам повелів Бог пророкувати про прикликання інших народів замість них. І став волати Ісая, так кажучи: «Закон від мене постане, і суд мій - світло народам. Скоро настане правда моя, зійде, і на силу мою народи уповають».

ИеремЂя же рече: тако глаголеть Господь: и положю дому Июдову завЂтъ новъ, дая законы в разумЂнья ихъ, и на сердца ихъ напишю, и буду имъ въ Богъ, и ти будуть мьнЂ въ люди. Исая же рече: ветхая мимо идоша, а новая възвЂщаю, и прежъ възвЂщения явлено бысть вамъ; пойте Господеви пЂснь нову; работающимъ ми призоветь имя ново, еже благословится имя [по] всей земли; домъ мой домъ молит†прозовется по всЂмъ языкомъ. Той же Исая глаголеть: открыеть Господь мышьцю свою святую предъ всЂмі языкы, узрять вси конци земля спасение Бога нашего. Давидъ же: хвалите Господа вси языци, похвалите его вьси людье. Тако -Богу възлюбившю новыя люди, рекъ имъ, сънити к нимъ самъ, и явитися человЂекомъ плотью, и пострадати за Адамово преступление. И начаша пророчьствовати о воплощении Божии; и пЂрвое Давидъ, глаголя: рече Господь Господеви моему: сяди одесную мене, дондеже положю врагы твоя подъ ножье ногама твоима. И пакы: рече Господь къ мнЂ: сынъ мой еси ты, азъ днесь родихъ тя. Исая же рече: не солъ, ни вЂстникъ, но самъ Господь пришедъ спасеть ны. И пакы: яко дЂтищь родися намъ, емуже бысть начало на рамЂ его, и прозовется имя его Велика СвЂта Ангелъ, и велика власть его и миру его нЂсть конца. И пакы: се въ утробЂ ДЂвая зачать, и родить сынъ, и прозовуть имя ему Еммануилъ. МихЂя же рече: ты Виолеоме, доме Ефрантовъ, еда не моглъ еси быти в тысящахъ Июдовахъ? ис тебе бо ми изидетъ старЂйшина быти князь ихъ въ Израили, исходъ его отъ дний вЂка; сего ради дасться до времени ражающая, родить и прочии отъ братья его обратятся на сыны Израилевы. Иеремия же рече: се Богъ нашъ, и не въмЂнится инъ к нему: изъобрЂте вьсякъ путь художьства, яко дасть Иякову отроку своему; по сихъ же на земли явися и съ человЂкы поживе. И пакы: человЂкъ есть; и кто увЂсть, яко Богъ есть? яко человЂкъ же умираеть. Захарья же рече: не послушаша сына моего, и не услышю ихъ, глаголеть Господь. ИосЂй рече: тако глаголеть Господь: плоть моя отъ нихъ. Проркоша же и о страсти его ркуще; якоже рече Исая: о лютЂ души ихъ, понеже свЂтъ золъ свЂщаша, ркуще, свяжемъ праведника. И пакы той же рече: тако глаголеть Господь: азъ не супротивлюся, ни противлюся, ни глаголю противу; плещи мои дахъ на раны, и ланитЂ мои на заушение, и лица своего не отвратихъ отъ стыдЂнья. Еремия же рече: приидите, въложимъ древо въ хлЂбъ его, изътребимъ отъ земля животъ его. МоисЂй же рече о распятьи его: узрите жизнь вашю висящю предъ очима вашима. И Давидъ рече: въскую шаташася языци. Исая же рече: яко овьча на заколенье веденъ бысть. Ездра же рече: благословенъ Богъ, распростеръ руцЂ свои, и спаслъ Иерусалима. И о въскресении же его рькоша. Давидъ: въстани, Боже, суди земли, яко ты наслЂдиши въ всЂхъ странахъ. И пакы: да въскреснеть Богъ, и разидутся врази его. И пакы: въскресни, Господи Боже мой, да възнесеться рука твоя. Исая же рече: сходящии въ страну и сЂнь смертьную, свЂть восияеть на вы. Захарья же рече: и ты въ крови завЂта твоего испустилъ еси ужикы своя отъ рова, не имущи воды. И ино много пророчьствова о немъ же, и сбытся все». Рече же Володимиръ: «то въ кое время събыться се, и было ли се есть? егда ли топЂрво хощеть быти се?» И философь же отвЂщавъ рече ему: «яко уже преже сьбысться все, егда Богъ въплотися. Якоже преже ркохъ, ЖидоМъ пророкы избивающимъ, царемъ ихъ законы преступающимъ, предасть я на расхыщение, въ пленъ и ведени быша въ Асурию, грЂхъ ради ихъ, и работаша тамо лЂтъ 70; и по семъ възвратишася на землю свою не бъ у нихъ царя, но архиерЂи обладаху ими до Ирода иноплеменьника, иже облада ими. В сего же власть, в лЂто 5000 и 500, посланъ бысть Гаврилъ въ Назарефъ къ дЂвици Марии отъ колЂна Давидова, рещи ей: Радуйся, обрадованная, Господь с тобою. И отъ слова сего зачатъ Слово Божие во утробЂ, и породи Сына, и нарече имя ему Ісусъ. И се волъстві приидоша отъ въстока, глаголюще: кдЂ есть рожийся царь

Жи [до] вескъ? видЂхомъ звЂзду его на въстоци, приидохомъ поклонится ему. Слышавъ же се Иродъ царь, смятеся и всь Иерусалимъ с нимъ; и призвавъ книжникы и старци людьскыя, въпрошаше: кде Христосъ ражается? Они же рЂша ему: въ ВифлеомЂ ИюдЂйстЂмь. Иродъ же се слышавъ, посла, рекъ: избЂйте младенца, сущая во ВефлиомЂ, до дву лЂту. О.ни же шедше, избиша младениць 14000. Марья же убоявшися, скры отроча; Иосифъ же съ Мариею, поимъ отроча, и бЂжа въ Егупетъ и бысть ту до умертвия Иродова. Въ ЕгуптЂ же явися ангелъ Иосифу, глаголя: въстани, поими отроча и матерь его, и иди в землю Израилеву. Пришедъшю же ему, вселися въ Назарефъ. И възрастъшю же ему и бывшю ему лЂтъ 30, нача чюдеса творити и проповЂдати царство небесное, изъбра 12, и яже ученикы себЂ нарече. И нача чюдеса творити велика, мертвыя въскрешати, прокаженыя очищати, хромыя ходити, слЂпымъ прозрЂнье творити, и ина многа чюдеса велика, якоже бЂша пророци прорекли о немъ, глаголюще: тъ недугы наша ицЂли, и болезни подъя. И крестися въ ИерданЂ отъ Ивана, показая новымъ людемъ обновление. Крестившю же ся ему, и се отвЂрзошася небеса, и Духъ сходящь зракомъ голубиномъ на нь, и гласъ глаголя: се есть Сынъ мой възлюбленый, о немъ же благоизволихъ. И посылаше ученикы своя проповЂдати царство небесное, и покаяние въ оставленье грЂховъ, и хотя исполнити пророчьство, и нача проповЂдати, яко подобаеть сыну человЂчьскому пострадати, и распяту быти, и въ третий день въскреснути. И учащю ему въ церкви, архиереи исполнишася зависти, и книжници искаху убити и, и емъше, и ведоша и къ игЂмону Пилату. Пилатъ же испытавъ, яко безъ вины предаша и, хотЂ пустити и; они же рЂша ему: аще того пустиши, не имаеши быти другъ кесареви, Пилатъ же повелЂ, да и распнутъ. Они же поемъше Ісуса, ведоша и на мЂсто Краньево, и ту и распяша; и бысть тма по всей земли отъ шестаго часа до 9-го, и при 9-мь часЂ испусти духъ Ісусъ, и церковная запона раздрася на двое, и мертвии въстаяху мьнози, имъже повелЂ въ раи быти. И снемъше же и съ креста, положиша и въ гробЂ и печатьми запечаташа .гробъ, людье же Жидовьстии и стражи приставиша, ркуще: еда украдуть и нощью ученици его. Онъ же въ 3 день въскресе и явися ученикомъ; и въскресъ изъ мертвыхъ, рекъ имъ: идете въ вся языкы, и научите вся языкы, крестяще во имя Отца и Сына и Святаго Духа. И пребысть съ ними 40 дний, являяся имъ по въскресении. И егда исполнися 40 [дній], повелЂ имъ ити на гору Елеоньскую, и ту явися имъ, и благословивъ я, рече имъ: сядете въ градЂ ИерусалимЂ, дондеже послю обЂтование Отца моего. И егда възношашеся на небо, ученикы поклонишася ему, и възъратишася въ Иерусалимъ, и бяху выну въ церкви. И егда скончася дний 50, сниде Духъ Святый на Апостолы; и приимъше обЂтование Святого Духа, разидошася по вьселенЂй, учаще и крестяще водою».

Ієремія ж сказав: «Так говорить Господь: «І покладу дому Іуди завіт новий, даючи закони для їхнього розуміння, і в серцях їхніх напишу, і буду їм Богом, а вони будуть моїм народом». Ісая ж сказав: «Старе мимо пройшло, а нове возвіщу, і до возвіщення воно буде явлено вам. Співайте Господу пісню нову». «Рабам моїм буде дано нове ім'я, що благословиться по всій землі. Дім мій назвуть домом молитви у всіх народів». Той же Ісая говорить: «Відкриє Господь силу свою святую перед всіма народами, узрять у всіх кінцях землі спасіння Бога нашого». Давид же [говорить]: «Славте Господа всі народи, прославляйте його всі люди». Так возлюбив Бог нових людей і сказав їм, що зійде до них сам, з'явиться в людській плоті, і стражданням спокутує Адамів гріх. І почали пророкувати про втілення боже, і найперший Давид, кажучи: «Сказав Господь Господу моєму: «Сядь праворуч мене, доки покладу ворогів твоїх у підніжжя ніг твоїх». І ще: «Сказав мені Господь: «Ти син мій, я сьогодні народив тебе». Ісая ж сказав: «Ні посол, ні вісник, але сам Господь прийде і спасе нас». І ще: «Як дитя народиться нам, то йому ж нести владарювання на раменах своїх, і наречуть ім'я його - Великого Світу Ангел. Велика влада його, і світу його нема кінця». І ще: «Це Діва в утробі [своїй] зачне, і народить сина, і назвуть його ім'ям Емануїл». Міхей же рече: «Ти, Віфлеєме, доме Єфранта, хіба ти не міг бути серед тисяч Іудиних? Із тебе ж бо постане старійшина, який стане князем їхнім в Ізраїлі, і поява його від днів предковічних. Через це настановляє їх до часу, допоки не народить тих, які родять. І тоді інші брати його стануть синами Ізраїлю». Ієремія ж каже: «Це Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з ним: він знайшов всі шляхи премудрості, яку дарував отроку своєму Якову. Після цього він з'явився на землі і жив серед людей». І ще: «Людина він, і хто узнає, що він - Бог? Адже і помирає як людина». Захарія ж каже: «Не послухали сина мого, а я не почую їх»,- говорить Господь. І Осія сказав: «Так говорить Господь: «Плоть моя від них». Напророкували ж і страждання його, кажучи, як сказав Ісая: «О горе душі їхній! Бо злу раду дали вони, кажучи: зв'яжемо праведника». І ще той же пророк сказав: «Так говорить Господь: «Я ні опираюся, ні противлюся, ані заперечую. Плечі свої віддав на рани, а щоки мої для ляпаса, і лиця свого не відвернув від посоромлення і ганьблення». Ієремія ж сказав: «Приходьте, покладемо дерево в хліб його і відторгнемо від землі життя його». Мойсей же сказав про розп'яття його: «Побачите життя своє, що висітиме перед очима вашими». І Давид сказав: «Пощо метушаться народи?» Ісая ж сказав: «Його вели, як вівцю на заріз». Єздра ж сказав: «Благословенний Бог, який розпростер руки свої і врятував Ієрусалим».

І про воскресіння ж його сказав Давид: «Востань, Боже, суди землю, бо ти успадковуєш всі народи». І ще: «Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги його». І ще: «Воскресни, Господи Боже мій, хай вознесеться рука твоя». Ісая ж сказав: «Зійшлі в країну тіні смертної, світло возсіяє на вас!» Захарія ж сказав: «І ти в крові заповіту свого відпустив в'язнів своїх із рову, в якому нема води».

І багато ще було пророцтв про нього - і збулися всі».

Володимир же запитав: «То в яке врем'я збулося це і чи все це було? Чи тільки тепер збудеться?» І філософ, відповідаючи, сказав йому: «Усе це вже раніше збулося, коли Бог втілився. Як я уже сказав, коли жиди пророків били, а їхні царі закони зневажали, віддані вони були на розграбування, в полон, виведені були в Асурію за гріхи свої і були в рабстві там сімдесят років, а потім повернулися на землю свою, і не було у них царя, а архієреї володіли ними до іноплемінника Ірода, що панував над ними. В час владарювання Ірода, в літо 5500-те, послано було [архангела] Гавриїла в Назарет до діви Марії, із коліна Давидового, сказати їй: «Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!» І від слів цих зачала вона в утробі своїй слово боже, і народила сина, і дала ім'я йому Ісус. І тут волхви прийшли зі сходу, питаючи: «Де тут народився цар жидівський? Бачили зірку його на сході і прийшли поклонитися йому». Почув це цар Ірод, стурбувався, і весь Ієрусалим з ним. І закликав книжнкків і старійшин народу, питаючи: «Де народився Христос?» Вони ж відповіли йому: «У Віфліємі іудейському». Ірод же, це почувши, послав з наказом: «Перебийте всіх Віфліємських дітей до двох років». Вони ж пішли і перебили чотирнадцять тисяч дітей. А Марія, злякавшись, сховала дитя. Йосиф же з Марією взяли дитя і втекли в Єгипет і пробули там до смерті Ірода. У Єгипті ж Йосифу явився ангел і сказав. «Встань, візьми дитя і матір його і йди в землю Ізраїльську». Повернувшись, поселилися в Назареті. І виріс Ісус, і коли було йому тридцять літ, почав він творити чуда і проповідувати царство небесне. Вибрав він дванадцять і назвав їх своїми учнями. І став творити чуда великі: мертвих воскрешати, від прокази очищати, кривих ізціляти, сліпих прозрівати і інших багато чудес великих, які пророки передбачили були, кажучи: «Ти недуги наші зцілив, і хвороби наші на себе взяв». І охрещений був в Іордані Іваном [Хрестителем], показуючи новим людям оновлення. Коли його хрестили, отверзлися небеса, і Дух зійшов в подобі голубиній на нього, і голос сказав: «Це син мій возлюблений, до нього моє благовоління». І послав він учнів своїх проповідувати царство небесне і покаяння на позбуття гріхів. І хотів здійснить пророцтво, і почав проповідувати, як подобає синові людському постраждати, і бути розп'ятим, і на третій день воскреснути. І коли навчав у церкві, архієреї і книжники переповнились заздрістю, і книжники шукали привід убити його, і схопили, і повели до правителя Пілата. Пілат же дізнався, що привели його без вини, і хотів відпустити його. Вони ж сказали йому: «Якщо відпустиш цього, не будеш другом кесареві [Римському]». Пілат же звелів, щоб його розп'яли. Вони ж узяли Ісуса, повели його на Краньєве поле і тут розп'яли його. І настала тьма по всій землі від шостої години до дев'ятої. І о дев'ятій годині віддав дух Ісус, і церковна запона роздерлася надвоє, встало багато мертвих, яким він звелів ввійти до раю. І зняли його з хреста, і положили його в гріб, і печатками запечатали гріб жиди, і сторожу приставили, кажучи: «Аби не вкрали вночі учні його». Він же воскрес на третій день і з'явився учням. І, воскресши із мертвих, сказав їм: «Ідіть до всіх народів і навчіть всі народи, охрещуючи їх во ім'я Отця і Сина і Святого Духа». І пробув з ними сорок днів, приходячи до них після воскресіння. І коли пройшло сорок днів, звелів їм іти на гору Елеонську. І тут явився їм, і благословив їх, і сказав: «Живіть в граді Ієрусалимі, доки не пошлю вам обітницю Отця мого». І коли возносився на небо, учні поклонилися йому, і повернулися в Іерусалим, і завжди були в церкві. І коли минуло п'ятдесят днів, зійшов Дух Святий на апостолів, і, прийнявши обітницю Святого Духа, розійшлись по вселенній, навчаючи і охрещуючи водою».

Рече же Володимиръ къ философу: «что ради отъ жены родися, и на дьре†распятъся, и водою крестися?» Философъ же рече ему:

«Сего ради, понеже испЂрва родъ человЂчьскый женою съгрЂши, дьяволъ прельсти Евгою Адама и отпаде рая, такоже и Богъ отмЂстье створи дьяволу: женою пЂрвЂе побЂженье бысть дьяволу, женою бо пЂрьвЂе испаденіе бысть Адаму изъ раа, отъ жены же пакы въплътися Богъ и повелЂ в рай ити вЂрнымъ. А еже на древе распяту быти, сего ради, яко отъ древа вкушь, и испаде породы; Богъ же на дре†страсть пріать, да древомъ діяволь побЂженъ будеть, и отъ древа праведнаго пріимуть праведніи. А еже водою обновленіе; понеже преумножившимся грЂхомъ в человЂцехъ, и наведе Богъ потопъ на землю, и потопи человЂкы водою. Сего ради рече Богъ: понеже погубихъ водою человЂкы грЂха ради ихъ, нынЂ же пакы водою очищу грЂхы человЂкомъ, обновленіемъ водою. Ибо Жидовьскый родъ въ мори очистишася отъ Египетскаго злаго нрава, понеже вода изначала бысть пръвое; рече бо: и Духъ Божій ношашеся връху воды; иже бо и нынЂ крестятся водою и духомъ. Преображеніе бысть пръвое водою, якоже Гедеонъ прообрази. Егда же пріиде к нему ангелъ, веляше ему ити на Мадіама; и искушаше и рече къ Богу, положивь руно на гумнЂ, рекь: и аще будеть по всей земли роса, а на рунЂ суша; и бысть тако. Се же прообрази, яко иностраны бЂша преже суша, а Жидове руно, а на ЖидЂхъ суша. И-пророци же проповЂдаша, яко водою обновленіе будеть. Апостоломъ же учащимъ по вселенней вЂровати Богу, ихъже ученіе и мы Греци пріахомъ; и вся вселенная вЂруетъ ученію ихъ. Нарекль же есть Богъ единъ день, в онже хощетъ судити, пришедый, живымъ и мертвымъ, и въздати комуждо по дЂломъ ихъ: праведному царство небесное, и красоту неизречекную, веселіе без конца, и не умирати в вЂкы, а грЂшникомъ мука огненна, и червъ неусыпаемый, и МуцЂ не будеть конца. Сице же будуть мученіа, иже не вЂруютъ Господу нашему Ісусу Христу, мучими будутъ въ огни, иже ся не креститъ».

И се рекь, показа ему запону, на нейже бЂ написано судище Господне; показываше же ему одесную праведныа въ веселіи предъидущу в рай, а ошуюю грЂшныа идущихъ въ муку. Вълодимеръ же въздохнувь рече: «добро симъ одесную, горе же симъ ошуюю». Онъ же рече: «аще хощеши одесную стати, то крестися». Вълодимеръ же положи на сердци своемъ, рекъ: «пожду еще мало», хотя испытати о всЂхъ вЂрахъ. Вълодимеръ же сему дары многы въдавь, отпусти съ честію великою.

Володимир же запитав філософа: «Чого ради від жінки народився, і на дереві був розп'ятий, і водою охрестився?» Філософ же відповів йому:

«Ось чому! Оскільки від початку рід людський согрішив жінкою: диявол спокусив Адама Євгою, і той позбувся раю. Так і бог помстився дияволу: через жінку спочатку переміг диявол, бо через жінку спочатку Адам вигнаний був із раю, через жінку і втілився Бог і наказав ввійти вірним до раю. А на дереві був розіп'ятий через те, що від дерева вкусив Адам і з-за цього був вигнаний з раю. Бог же на дереві прийняв страждання, щоб деревом був переможений диявол, і від дерева життя матимуть спасіння праведні. А що водою сталося оновлення, то тому, що на людей, які умножили гріхи свої, наслав Бог на землю потоп і потопив людей водою. Через це сказав Бог: «Оскільки водою погубив я людей за гріхи їхні, то нині знову водою очищу людей від гріхів - водою оновлення». Адже і жидівський рід в морі очистився від єгипетського злого норову, бо вода була створена першою, сказано бо: «І Дух Божий носився поверх води», а тому і нині хрестяться водою і духом. І перше перетворення було зроблено водою. Його вчинив Гедеон. Коли прийшов до нього ангел і звелів йому іти до Медіама, [він же], випробовуючи, сказав Богові, поклавши руно на току: «Коли буде по всій землі роса, руно буде сухим». І було так. Це ж був образ того, що всі інші країни були раніше сухими, а жиди - руно. І на жидах - суша. І пророки проповідували, що через воду прийде оновлення. Коли апостоли по всьому світові навчали вірити в Бога, їхнє учення і ми, греки, прийняли. І вся вселенна вірує в їхнє учення. Призначив же Бог один день, в який, зійшовши з небес, буде судити живих і мертвих і кожному воздасть за ділами його: праведному - царство небесне і красу несказанну, безкінечну веселість і безсмертя в віках, а грішникам - мука огненна, нескінченна гризота і муки без кінця. Такі будуть муки для тих, що не вірують Господу нашому Ісусу Христу, мучитимуться в огні, якщо не охрестяться».

І коли сказав це, [філософ] показав [Володимиру] запону, на якій було намальовано судилище господнє; показав же йому праведників справа, які в радощах прямують у рай, а зліва - грішників, що йдуть на муки. Володимир, зітхнувши, сказав: «Добре цим, справа, горе ж цим, зліва». Він же сказав: «Коли хочеш одесную стать, то охрестися». Володимир же поклав у серце своє [бажання] і сказав: «Почекаю ще трохи». Хотів розвідати про всі віри. Володимир дав філософу дари великі і відпустив з честю великою.