Знову за старе?

23.12.2008

Нещодавно у Варшаві побачила світ книжка римо-католицького священика Тадеуша Ісаковича-Залеського «Przemilczane ludobójstwo na Kresach» (Мовчанка про народовбивство на кресах), сама назва якої є дуже промовистою. Зрозуміло, що зміст книжки відповідає назві і йдеться в ній про «злочини українського народу», які той начебто здійснив і продовжує здійснювати проти поляків. Під час одного із телеефірів президент України Віктор Ющенко як приклад добросусідських, а то й дружніх взаємин між двома народами назвав взаємини між українцями і поляками. Не зважаючи на складу історію, зокрема збройне протистояння на Волині у 1943 році та спецоперацію «Вісла», українцям і полякам, на його думку, вдалося знайти «історичне порозуміння», яке дозволяє вибудовувати справжні партнерські стосунки між двома народами і двома державами.

Очевидно, що нині взаємини між Україною і Польщею виглядають набагато гармонічнішими, аніж, скажімо, між Україною та Росією чи Румунією. Останні, зокрема, не приховують територіальних претензій до Української держави.

Однак вважати, що між українським і польським народами сьогодні не має протиріч, а дружні взаємини президента Ющенка і президента Польщі Качинського віддзеркалюють атмосферу злагоди й безпроблемності, є передчасним і таким, що не відповідає дійсності.

Ще не вщухла істерія, пов'язана із намаганнями окремих польських політиків і державних діячів відзначити 65-річницю так званої Волинської трагедії з метою засудження ОУН і УПА, як на щит піднято нові проблеми, що можуть мати негативні наслідки для добросусідських взаємин, що існують між Україною і Польщею.

Нещодавно у Варшаві побачила світ книжка римо-католицького священика Тадеуша Ісакович¬а-Залеського «Przemilczane ludobójstwo na Kresach» (Мовчанка про народовбивство на кресах), сама назва якої є дуже промовистою. Зрозуміло, що зміст книжки відповідає назві і йдеться в ній про «злочини українського народу», які той начебто здійснив і продовжує здійснювати проти поляків. Крім старих, нафталінних звинувачень у «різанині» під час Другої світової війни додалися нові: виявляється поляків убивали лише тому, що вони - поляки, а вина за це лежить на... Українській Греко-Католицькій Церкві митрополит якої Андрей Шептицький буцімто закликав українців вступати до лав СС. Дісталося польській владі та українському президентові: офіційна Варшава обвинувачується у небажанні засудити «народовбивство», а президент Ющенко у тому, що «вручає медалі бандерівцям».

На книжку польського ксьондза можна було і не звертати особливої уваги. Врешті-решт, сучасна Польща - це плюралістична країна, де кожен має право висловлювати свої думки, в тому числі щодо українсько-польських стосунків. Проте існують деякі «але».
Згадана книжка не просто лежить у бібліотеках та на полицях книжкових магазинів, а дуже активно пропагується майже усіма впливовими польськими ЗМІ.

Можливо, вперше за багато останніх років до антиукраїнської вакханалії долучилася католицька церква у Польщі. Без сумніву, книжка Ісакович¬а-Залеського не лише не сприяє міжконфесійній злагоді польських католиків і українських греко-католиків, а вбиває клин між ними і церквами. Наслідки цього можуть бути нищівними як для одних та і других. На цьому важливо наголосити, оскільки автор засліплений ненавистю до всього українського, як правило, не добирає слів. Висловлювання на зразок «вирвали серце», «розпороли живіт», «дерли шкіру», «вирізали язики»; «різня», «масакра» вживаються ним свідомо й покликані викликати ненависть поляків до українців. До речі, Римо-Католицька Церква жодним чином не відреагувала на писанину її вірного.

Врешті-решт, публіцистика польського ксьондза не обмежується лише інтерпретаціями історичного минулого й добиранням, а точніше не добиранням відповідних епітетів. Мета книжки - поставити під сумнів існування незалежної України у її нинішніх кордонах. Цей автор недвозначно заявляє, що Львів, Тернопіль і Луцьк мають належати Польщі. Адже, за його твердженням, все що за Бугом - польська земля.

Правда, тут необхідно відзначити, що автор не оригінальний. Чимало маргінальних польських громадських організацій і партій, громадських та політичних діячів час від часу піднімають на люди ідею великої Польщі «від моря до моря». Але правдою є і те, що ця безглузда ідея дедалі менше захоплює пересічних поляків, які вже давно змирилися з існуванням Української держави у тих кордонах, які чинні сьогодні. Натомість книжка покликана реанімувати шовіністичні інстинкти, не дати їм можливості канути у лету.

У зв'язку з цим, виникає логічне запитання: як реагувати на все це. Не думаю, що «історичні аргументи» української сторони напоумлять польського українофоба. Зрештою, наші аргументи давно відомі й не раз озвучувалися під час дискусії стосовно подій на Волині у 1943 році, операції «Вісла», польських поховань на Личаківському цвинтарі у Львові тощо. Єдине про що хотілося б сказати, то це про абсурдність звинувачень митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, який у на початку війни, коли нацистський режим набирав сили, і майже всі «моральні авторитети» Європи воліли відмовчуватися, відважився виступити із посланням «Не убий!», де є такі слова: «Дивним способом обманюють себе і людей, що політичне вбивство не вважають гріхом, наче би політика звільняє чоловіка від обов'язку Божого закону та оправдувала злочин противний людській природі. Так не є... За потоптання Божого закону може наступити й наступає Божа кара - найбільше зло і нещастя для людства». Коментарі, як кажуть, зайві.

Поки що важко сказати, яким чином бурхлива діяльність польського письменника в ризах може відбитися на офіційних стосунках Києва і Варшави. Хотілося б вірити, що ніяк. Але інцидент із згаданої книжкою та її масовим поширенням у Польщі має спонукати українську владу до переосмислення думки, що з минулим українського і польського народів усе гаразд. Мовляв, сторінку перегорнуто й можна будувати спільне європейське майбутнє. Так думати, означає втратити почуття реальності. Процес «примирення» насправді лише розпочався, а не завершився. За старе знову взялися поляки. Відповідь - за українцями.

Богдан Червак

За матеріалами: http://ukr.pik.org.ua/