Мефодій та Кирил ігнорували великий розкол

До IХ ст. християни сходу вважали, що Святий Дух ісходить тільки від Отця. На початку ІХ століття західні ченці, які були в Єрусалимі, зустрівши там заперечення проти символа Filiogue (що в символі Віри Дух Святий ісходить не лише від Отця, але також від Сина – Filiogue), коли повернулись, звернулись зі скаргою до Папи Лева ІІІ.

The Saints Methodius and Cyril did not attach any importance to Photius’ contention with the Roman Pope Nickolas, which was largely a clash of personalities.

Папи Лева ІІІ порадив їм звернутись до коронованого ним Римського імператора Карла Великого, що славився своїми учнями-богословами. Зробивши попередне дослідження, Карл з єпископами на Соборі в Аахеї в 809р. рийняли символ Віри з Filiogue: Тобто, що Дух Святий ісходить як від Отця так і від Сина. Цю постанову відправили з тими ж монахами до папи. Папа Лев ІІІ визнав досить це доречним з богословської точки зору, але внести його в Никео-Царградский символ відмовився.

Доктор А. Піхлер доводить, що головною причиною великого Церковного розколу було утворення франкської імперії як спадкоємниці Римської, а потім неформальні стосунки Церкви і держави на сході – сервелізм ( плазування, прислужництво ) правлячого кліра (духовенства ).

Профессор А. Гармак, не заперечував значення богословських спорів, ієрархічного властолюбія і національних різких особливостей в розділенні Церков. Але як основну рушійну причину цього явища вказує на різні відповіді на запитання про ідеал життя.

Михайло Поснов (1873-1931) - доктор церковної історії університета св. Володимира в Києві (1908-1919), визнаючи величезне значення коронування Карла Великого папою Левом ІІІ-м, проте бачив причину великого розколу в галузі канонічно-адміністративної організації Церкви, а саме, в боротьбі за владу між папою Римським і патріархом Константинопольським.

Звісно, широким верствам віруючих мас, вже розділених етнографічно, географічно чи політично між собою,- все це тодішні ЗМІ пояснювали релігійними мотивами - боротьбою за чистоту віри, звичаї і т. п. Ці маси, а до них належало і духовенство та багато епископів - саме з релігійних мірквань щиро вважали римську церкву, в своїй santa simplicitas ( свята простота ) «єретичкою ». Але тим більший гріх тих «спокусників», хто свої владолюбні та честолюбні задуми вміло кутав у релігійні шати, насамперед константинопольського патріарха, ніж на Римському папі. Безперечно, що папі належав канонічний авторитет на Сході; багато Соборів, канони та імператорські едіти й укази згадують про це.

Як діяв Константинопольський патріарх? Зрозумівши, що папи, з часів коронації Карла Великого в Римські імператори, назавжди зробились однозначними, політичними злочинцями в очах Візантійських царів і відокремлення Апостольської столиці від східної Церкви вважалось, нібито, вже здійсненим фактом, Константинопольський патріарх Фотій збудував на цьому всю свою программу свого фанатичного возвеличення.

Першим пунктом в цій програмі було звільнення від будь-якої канонічної залежності від Римського папи. Це прагнення, яке дуже влучно визначається епітетом «Східний папа».

Друге і останнє завдання цієї програми складало не тільки зрівняння патріаршої влади з царською, але і возвеличення над нею, з прочитанням Святого Письма без дослухання до прочитання Святого Письма богословами. Фотій уявив себе східним папою, перебирав на себе і владу візантійського царя.

Над виконанням обох завдань – особливо над першим – з надзвичайною енергією потрудився патріарх Фотій. .

Михайло Поснов на початку минулого століття вважав, що його сучасникам надається можливість повного єднання в Апостольській та Вселенській Церкві за допомогою єдиного для сходу та заходу Собору, який повинен розглянути все дозволене римською Церквою, вже без спілкування її зі східною.

Звичайно, організацію подібного собору і дискусію на ньому годі уявити, та життя часом сміливіше за уяву. Звісно, всі повинні підкоритися рішенню цього Собору .

Західні богослови в полеміці називають іноді східну Церкву «фотіанською», тому що Фотій формував відміності східної Церкви від західної – це залишилось визначальним на весь наступний час.

Втім, народам центральної Європи варто було б рівнятись не по Фотію, а по св. Мефодію та Кириллу. Останні ж, хоч і вийшли з константинопольської Церкви в той самий час, коли Фотій був захоплений боротьбою з папою Миколаєм І, одначе, виразно відмежувалися від неї, не брали в ній участі. Коли ця боротьба досягла найбільшої напруги в 866-867рр., Фотій скликає «Вселенський» собор, анамефемізує папу. У цей самий час св. Мефодій і Кирил шукають захисту від німецького духовенства у папи, їдуть в Рим, приносять в дар папі мощі св. Климентія Римського (92-99 р.), потім довго залишаються в Римі.

Святі Мефодій і Кирил нічого не чули про боротьбу Фотія з папою Миколаєм І? Але чи можливо це !?... Ймовірніше, не надавали їй значення, як в значній мірі- особистісній,- і не вважали необхідним дивитись на Рим, Церкву і папу очима Фотія.

Оксана Мітрашевська, спеціально для «Оранти»